П'ятиступінчастий процес позитивної психотерапії при нервової анорексії і булімії

Ступінь 1: спостереження / дистанціювання.

Які передували симптоми і скарги? Де і як хворий лікувався до теперішнього часу? Які роз'яснення давалися йому відносно хвороби? - Позитивна інтерпретація, перша поява симптомів, фактори, що сприяли початку захворювання, транскультурні аспекти, прислів'я.

Ступінь 2: інвентаризація

Події життя, актуальний конфлікт: які події відбулися з пацієнтом в останні 5-10 років? Як вони були перероблені? Хворий повинен назвати мінімум 10 подій.

Чотири форми переробки конфліктів: який вплив справили ці події на загальне благополуччя, професію, партнерські відносини, сім'ю та інші міжособистісні відносини і перспективи на майбутнє? Які форми переробки конфліктів кращі?

Мікротравми: які актуальні здібності надають мікротравмірующее дію? Вони відтворюють зміст і умови індивідуальних, сімейних і соціальних конфліктів (внутрішній конфлікт).

Моделі для наслідування («подорож в минуле» - базовий конфлікт): як було прийнято рішення реагувати на конфлікти і події саме таким способом? Які концепції і симптоми практикувалися в родині з покоління в покоління (становлення концепцій, первісна сім'я, життєва філософія)?

Ступінь 3: ситуативне підбадьорення.

Яке позитивний вплив чинять події і життєві концепції на пацієнтку і її сім'ю? Позитивні (малоконфліктний) сфери пацієнта і його сім'ї доводяться до свідомості і послідовно заохочуються. Медикаментозне лікування? Фізикальне обстеження? Дієта? Релаксаційні методи?

Наша здатність ідентифікувати себе з іншими і відчувати, як вони, складається в результаті сприйняття нашого органічної єдності з суспільством. Безумовно, один з аспектів хвороби - прагнення пацієнток до цього почуття спільності, проте вони не можуть досягти його зовсім або в бажаної формі. У зв'язку з цим не можна залишити без уваги, що розлучення батьків, розлучення або розлука з партнером і сенсибілізація до питань справедливість / несправедливість в рамках сім'ї та в світі грають особливу роль, про що йде мова і в процесі терапії.

Ступінь 4: вербалізація

Які ще проблеми слід вирішити? Які три проблеми пацієнт хотів би торкнутися в найближчі 3-5 тижнів? Проблеми і нерозвинені сфери конкретизуються і вербалізуются; обговорюється комунікація з партнером за встановленими правилами (сімейна група, партнерська група, професійна група).

Ступінь 5: розширення системи цілей.

Які цілі є у пацієнта і його сім'ї на найближчі 3 5 років (місяців, тижнів, днів)? Що б він став робити у випадку охорони здоров'я, професії, сім'ї та суспільства, якщо б у нього не стало більше проблем?

Практична частина:

Вправа1

Смутні пригадування. Попросіть пацієнта згадати якусь подію, але не в деталях, а загальне враження. Нехай він запише свої спогади на папір або аудіокасету.

Релаксація. Потім введіть його в стан релаксації: або навчіть систематичного розслабленню, або дайте йому прослухати запис зі звуками природи або заспокійливою музикою.

Детальний пригадування. Нехай він представить, що подорожує назад в минуле і повертається до ранніх епізодах. Виберіть певну сцену для розгляду. Нагадайте пацієнтові, щоб він підключив всі відчуття для її відтворення: зір - які кольори, освітлення, предмети, руху, перспективу він бачить? Слух - чи може він чути розмови? Чи сприймає фонові звуки, музику, розмова в сусідній кімнаті, гул машин на вулиці? Нюх - які зауважує запахи? Кінестетика - рухається, варто чи лежить? Емоції - відчуває себе щасливим, сумним, переляканим, розлюченим? З якою силою і в якій комбінації? Пройдіть по всіх щаблях, що не перестрибуючи і не узагальнюючи. Використовуйте якомога більше деталей. Пам'ять можна стимулювати проглядуванням фотографій, щоденників і листів. Нагадайте йому про події, також відбувалися в цей час. Використовуйте будь-які підказки, які можуть допомогти згадати минуле час.

Запис. Коротко накидайте то, про що згадав ваш пацієнт.

Порівняйте перше (неясне) спогад з останнім (детальним). Що не вдалося згадати? Про що він забув?

Техніка 6. «Визначення атрибуції» Вправа 1

Зосередьтеся на характерних для пацієнтів ситуаціях (АС).

Як вони вважають, що викликало їх проблеми?

Нехай вони в своєму уяви намалюють все інші, які вони тільки можуть собі уявити, можливі причини. Продовжуйте до тих пір, поки кожен не складе великої список.

Допоможіть їм знайти об'єктивні докази «за» і «проти» кожного пункту їх списку. Відберіть причину з найбільшим числом доказів «за» і найменшим - «проти».

Техніка 7. «Визначення оцінки» Вправа 1

Допоможіть пацієнтам скласти список з десяти подій їх минулого, які сильно засмутили їх.

Допоможіть їм відзначити ступінь їх розлади на континуумі від 1 до 7. На даному континуумі подія була оцінена в 6 балів.

Потім нехай пацієнти оцінять збитки, яких вони зазнали внаслідок цієї події. На даному континуумі показана оцінка в 2 бали.

Різниця в балах показує, наскільки пацієнт перебільшує події: +4.

Нагадайте своїм пацієнтам, щоб наступного разу, коли вони будуть засмучені, вони згадали, наскільки вони перебільшують подія, і спробували знизити свій страх до реалістичного рівня.

Багато оцінки пацієнтами своїх емоцій дуже витончені. Вони викручують і вивертають свої емоції так, що не можуть впоратися з ними. Можна навести такі приклади:

«Я не повинен відчувати це».

«Неправильно, що я повинен відчувати це».

«Відчувати небезпечно».

«Я повинен вміти контролювати цю емоцію і справлятися з нею».

«Якщо я не позбудуся цього почуття, то воно здолає мене і буде мною керувати».

«Я не винесу цього почуття».

Техніка 9. «Визначення прихованого знання»

Вправа 1

Попросіть пацієнтів зосередитися на тому, коли в останній раз вони вели себе імпульсивно. Шукайте поведінку, а не думка або емоцію. Виберіть ситуацію, коли вони грюкнули дверима, проклинали когось або тікали від якоїсь небезпеки.

Допоможіть пацієнтові пригадати ті швидкоплинні думки і ключові каганець, які дозволили їм діяти. Ось кілька можливих думок, які ви можете виявити:

«Я повинен висловити свої почуття».

«Я не можу їх контролювати».

«Це правильний спосіб дій».

«Так я зможу уникнути покарання».

«Я не винен, щось змусило мене зробити це».

" Я повинен зробити це".

«Я зобов'язаний так вчинити».

«Я не можу уникнути цього».

«Я бажаю це зробити».

Зосередьтеся на одній з думок пацієнта і змініть її, щоб переконатися, що ви знайшли потрібну каганець. Нехай пацієнт представить, що він думає протилежним чином. Нехай він уявить собі цю сцену так жваво, наскільки це можливо. Запитайте його потім: «Якби ви думали по-іншому, ви б все одно так себе повели?» Якщо він відповість, що ні, він не повів би себе так само, значить, ви знайшли його приховане знання.

Техніка 3. «Когнітивні карти»

Вправа 1

Складіть зі списку основних ідей вашого пацієнта когнітивну карту. Ви можете зробити це, взявши кожну думку зі списку і зіставивши її з усіма іншими думками.

Запитайте себе і свого пацієнта: «Чим схожі ці думки? У чому вони різні? Яка думка йде спочатку, а яка слідує за нею?»Наприклад, якщо в списку є думка: «Я поганий чоловік»і«Мені потрібно бути досконалим», то вони визначаються як пов'язані. Спроби стати досконалим можуть бути компенсацією почуття неповноцінності. Почуття власної неповноцінності може бути результатом нездійснених перфекціоністських стандартів.

Зафіксуйте відносини між думками з допомогою графіка або когнітивної карти.

Через сеанс перегляньте карту і внесіть всі запропоновані зміни. У людей з різними емоційними проблемами різними будуть і когнітивні карти.

Висновки:

Нервова анорексія є тяжким захворюванням, яке не

тільки ускладнює мікросоціальне функціонування і знижує якість життя,

але при несприятливому перебігу може привести до летального виходу. Ця

хвороба є часто зустрічаємою патологією, до того ж в останні десятиріччя

відмічається зростання захворюваності на нервову анорексію. Протягом

останніх 5-10 років спостерігається патоморфоз захворювання, який

проявлятьєся у зростанні його тяжкості, а також у збільшенні частоти

булімічних проявів (Keel et al., 1999). При цьому страждають на нервову

анорексію переважно особи молодого вiку. Все вищевикладене засвідчує,

що нервова анорексія має велике не тільки медичне, а й соціальне

значення.

За даними різних авторів, частота нервової анорексії в загальній

популяції складає від 0, 25 до1, 3%, а серед дівчат та жінок 10-24 років –

від 9, 1 до 18%. Особливо часто це захворювання проявляється у осіб

жіночої статі (Дмітрієва Т.Н. 2001, Занозін А.В. 2000, Williams G.1997).

Одначе й чоловiки також схильнi до даної патологii.

Тому є дуже важливим коректна психотерапевтична робота з пацієнтами на нервову анорексію в поєднанні з медикаментозним лікуванням, поведінковими концепціями, тілесно-орієнтовані методи лікування, які дозволяють провести корекцію викривлених уявлень про зовнішність, оптимальну вазу, режим харчування та фізичної активності.

Успішно використовуються також методи гештальт-терапії, транзактного аналізу, арт-терапії, психодрами, танцювальної терапії.

Список використаної літератури:

1. Малкіна Пих “Психосоматика”

2. Ковальова Н.В. Психотерапия нервной анорексии // Український медичний

альманах. - 2003. - Т. 6, 1’ - С. 39-41.

3. Ковальова Н.В. Особенности клинического течения нервной анорексии //

Архів

4. Ковальова Н.В. Диференційована терапія нервової анорексії // IХ конгрес

Світової

5. Казакова C.Є., Ковальова Н.В. Диагносrика и преодоление резистентности

при нервной анорексии // Архів психіатрії. - 2004. - Т. 10, 1(36)' - С.

100-102.

6. Казакова C.Є., Ковальова Н.В. Клиническая и психологическая

характеристика па-циентов с нервной анорексией // Український медичний

альманах. - 2005. - Т. 4 (додаток).-С. 80-84.

Додатки: