Прикметник у давньогерманських мовах

Іменник у давньогерманських мовах

Прикметник у давньогерманських мовах

6.1. Індоєвропейська і загальногерманська морфологічна будова. Багато рис германської морфологічної будови були успадковані від періоду спільноіндоєвропейської єдності. Загальноідоєвропейська була мовою синтетичної, флективної будови. Вона мала розвинену систему відміни та відмінювання. Іменники (і прикметники) складалися з трьох морфологічних елементів: корінь + основотворчий суфікс + закінчення. Корінь був носієм лексичного значення і в чистому вигляді не функціонував. За коренем йшов суфікс, який оформлював основу і визначав підклас іменника. Закінчення приєднувалось до основи і було показником граматичних категорій роду, числа і відмінка.

У І.Є. мові:

1) Усі І.Є. слова були рівноцінні у смисловому відношенні (напр., закінчення також важливе, як і корінь).

2) І.Є. слово ніколи не існувало без особливої граматичної характеристики, тобто існувало як сукупність усіх ознак (Санскр. damā h – іменник, середн. рід, давальний відм., однина).

І.Є. граматика мала три види вираження форм:

· флексія (префікси, суфікси, закінчення);

· чергування голосного (аблаут);

· зміна висоти тону.

Загальногерманська мова зруйнувала індоєвропейську граматику. При цьому найбільший вплив на перебудову морфологічної системи здійснили основна фонетична тенденція (фіксований динамічний наголос) і руйнування флексій. Унаслідок динамічного наголосу у германських мовах виділяється кореневий елемент і спостерігається поступове відпадання кінцевих складів – руйнування флексій. У період III-I ст. до н.е. З.Г. мова була синтетичною (однак, у ній була відсутня зміна висоти тону) і зберігала архаїчний тип флексій. З V ст. н.е. у західногерманських мовах через відпадання флексій зникають цілі граматичні категорії:

1) зникає подвійне число іменника (що позначало пари), але воно зберігається у системі особових займенників:

Да. називн. відмінок ī c wī t (я і ти) wē

род. відмінок mī c mī ha (мене і тебе) ū s

2) У З.Г. мові порівняно з І.Є. скорочується кількість відмінкових форм. Припускають, що у І.Є. мові було вісім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, відкладовий, місцевий, інструментальний і кличний. Давньогерманські мови успадкували достатньо розвинену систему відмінків, що була представлена чотирма відмінками: називним, родовим, давальним, знахідним (із залишками інструментального і кличного у певних мовах). Більшість відмінкових закінчень перейшла до загальногерманської мови з спільноіндоєвропейської.

3) З.Г. прикметники спочатку зберігали ознаки 3-х родів завдяки різному набору закінчень, проте|однак| згодом втратили|згубили, змарнували, загубили| цю категорію. Вона збереглася лише в найбільш архаїчній німецькій мові|язиці|, де прикметники мають різні закінчення залежно від роду і числа.

Одним з головних процесів у морфологічній системі давньогерманських мов була перебудова структури слова. Індоєвропейська триморфемна структура – корінь + основотворчий суфікс + закінчення – замінюється двоморфемною: основа + закінчення. У такий спосіб відбувається перебудова морфемного складу слова – виділяється основа (у германських мовах часто співпадала з коренем) як носій лексичного значення і закінчення як показник граматичної форми, наприклад: І.Є. * sun(u)s > герм. sun-u, наприклад да. sun-u (називн. відм. однини) “син” (пор. ст.-сл. сын-ъ).

Залежно від відмінкових закінчень у індоєвропейській мові було три типи відміни: 1) відміна іменника і прикметника, 2) відміна займенникового типу (система закінчень вказівних, питальних займенників, особових займенників 3-ої особи), 3) відміна особових займенників 1-ої та 2-ої особи, а також зворотнього займенника. Прикметники спочатку не мали особистої відміни, що відрізнялася б від відміни іменників. Ті ж типи відмін збереглися і у давньогерманських мовах.

В цілому, З.Г. мова прагнула до уніфікації, зберігаючи лише флексію, що найбільш підходила фонетично.

6.2. Структура слова у загальногерманській мові. У З.Г.існував розподіл на три структурні типи слів:

1) прості слова (єдина коренева морфема) (Гт. fisks, да. fisc, двн. fisc “риба”);

2) складні слова (що включали суфікси) (Гт. fiskas, да. fiscē re, двн. fiscā ri “рибак”);

3) складені слова (Гт. mā nleika да. mā nlī co, двн. mā nlī kha).

Префікси у германських мовах ніколи не були так розповсюджені, як суфікси, і зникли за виключенням системи дієслова, де префікси позначали закінченість дії (да. wrī tan – ʒ e-wrī tan). Суфікси були більш продуктивні і їм була властива синонімія.

6.2. Способи словотворення у З.Г. Основними способами розвиткуструктури слова – словотворення – у З.Г. мові були словоскладання, чергування голосних за аблаутом, афіксація. Другорядними способами були чергування приголосних за законом Вернера і суплетивізм.

· Словоскладання мало велику продуктивність у З.Г. мові. Воно могло бути представлене у вигляді: а) складання двох слів, б) складання двох основ. Словоскладання особливо типове для німецької мови, в англійській ж мові розвинулися нові способи, зокрема – конверсія (paper (noun) – paper (adj) – to paper (verb)). Розвитку конверсії сприяв розпад флексій.

· Чергування голосних за аблаутом. Словотворча функція аблаута була успадкована всіма германськими мовами (див. докладніше про аблаут пункт 4.4, Лекція 4): да. b e ran, b æ r, b o ran, b i rst.

· Чергування приголосних за законом К. Вернера. Цей спосіб словотворення був згодом витіснений, проте його залишки збереглися у англійській мові досі: choo s e- choi c e, ba th – to ba th e, li f e – to li v e та ін.

· Суплетивізм. При зазначеному виді словотворення кожна нова граматична форма створюється від іншого кореня. Ці форми на сьогодні вижили лише у найстародавніших словах (напр., особові займенники):

Таблиця 6.1

Усі способи словотворення свідчать про синтетичну будову мови. Розвиток граматичних форм і руйнування флексій призводить до виникнення аналітичних форм у З.Г. мові: при цьому для вираження граматичних категорій починають використовуватися порядок слів і службові слова. У З.Г. мові порядок слів спочатку був вільним і не мав граматичного значення: жодна граматична форма не визначалася місцем слова у реченні. Поступово порядок слів у З.Г. мові ставав суворим і фіксованим. Надалі граматична роль порядку слів підкріплюється допоміжними елементами (прийменниками), що тяжіють до іменника і починають виражати відмінок внаслідок руйнування флексій. Також розвивається система допоміжних дієслів: так, да. hā ban втрачає своє значення і стає формальним елементом категорії перфекта.

6.3. Дієслово у давньогерманських мовах. Для І.Є. мови було типовим, що кожний дієслівний корінь міг утворювати слова або за допомогою флексій, або аблаута. І.Є. дієслова виражали дію у певному видовому протіканні. При цьому в І.Є. мові протиставлення за лінією виду – тривалість (презенс) і нетривалість (аорист) виражалося основами дієслів, протиставлення у часовому плані – закінченнями. У І.Є. мові було 4 способи дієслів: дійсний (індикатив), наказовий (імператив), бажаний (оптатив) і умовний (кон’юнктив), а також 2 стани: дійсний і медіальний (середній). Категорія числа була тричастинною: однина, множина і подвійне число.

| || Індоєвропейська система дієслова підпадала у загальногерманській мові під суттєві перетворення. У З.Г. мові видові основи були переосмислені як часові, а парадигми дієслів стали регулярними при використанні як головної основи презенса. Вид дієслова у З.Г. добу виражався лексичними засобами (префікси і лексична основа дієслова). У системі З.Г. часів існувало протиставлення минулого і теперішнього часів (майбутній час виникає значно пізніше). У З.Г. мові залишилося три способи: дійсний, наказовий і умовний. Система флексій і особових закінчень, успадкована від І.Є., підпадала під значне спрощення у загальногерманській мові і в окремих германських мовах. З.Г. мова спростила категорію стану, знищивши протиставлення дійсного і медіального станів. У відмінюванні дієслова повсюдно, за винятком готської, зникло подвійне|двоїсте| число.

6.3. Вербіди. У І.Є. мові, де слово існувало лише як сукупність граматичних форм, інфінітива не було, тому що він виражає загальні значення і не несе граматичних ознак. З підсиленням аналітичних тенденцій інфінітив пізніше з’являється, утворюючись на основі теперішнього часу.

І.Є. мова мала багату систему дієприкметників, що їх могло утворювати будь-яке дієслово. З.Г. мова у своєму прагненні до уніфікації зберігає дієприкметник дійсного стану теперішнього часу (див. таблицю з формами дієприкметників).

Таблиця 6.2

Згодом форма на -ende/-ande змінюється на – inge.

Дієприкметник II створювався шляхомприєднання до кореня з тематичним типом основи суфікса –no, рідше –to.

6.3. Сильні і слабкі германські дієслова. У всіх давньогерманських мовах дієслова поділялися на дві основні групи – на сильні і слабкі дієслова залежно від способу створення основних форм – претеріта (однини і множини) і дієприкметника II. У давньогерманських мовах особливі, відмінні один від одного граматичні показники були у чотирьох форм дієслова, що представляли чотири дієслівні основи: інфінітив, минулий час (претеріт) однини, минулий час (претеріт) множини і дієприкметник II.

Сильні дієслова утворювали минулий час (претеріт) за допомогою зміни кореневого голосного за аблаутом. Залежно від типу чергування за аблаутом сильні дієслова поділяються на 7 класів. Ці дієслова називаються “сильними”, бо “мають силу” створювати форми всередині себе, у корені, не використовуючи спеціальні суфікси. Чергування за аблаутом було типовим для І.Є. мови; проте у германських мовах воно набуло характер стрункої системи. Відмінювання сильних дієслів I класу є таким:

Таблиця 6.3

У сучасній англійській мові сильні дієслова представлені низкою неправильных дієслів (пор. англ. to begin “починати” – began, нім. backen “випікати” – buk).

Слабкі дієслова, на відміну від сильних, позбавлені здатності створювати форми всередині себе у корені за допомогою аблаута і вдаються до спеціальних суфіксів. У цих дієсловах основа залишається незмінною. Вони являють собою більш пізні утворення порівняно з сильними дієсловами і утворюються в основній своїй масі від іменників і прикметників, тому що є похідними, а не первинними утвореннями. Спосіб утворення минулого часу слабких дієслів за допомогою дентального суфікса, що був представлений варіантами -d-/-t-, був єдиним продуктивним у германських мовах і з самого початку пов’язувався із категорією часу:

Таблиця 6.4

У сучасній англійській мові слабкі дієслова представлені низкою правильних дієслів (пор. англ. to exist “ існувати ” – existed, нім. lieben “ любити ” – liebte).

Дентальний суфікс є виключно германським явищем. Існують дві точки зору щодо його походження:

· дентальний суфікс утворюється від І.Є. дієслова dhē (dhō > да. dō n “ робити ”). У З.Г. мові це дієслово втрачає своє значення і використовується з іншими дієсловами, з якими згодом зливається і перетворюється на дентальний суфікс;

· дентальний суфікс утворюється від іншого І.Є. суфікса: І.Є. tō - tā > ð ō -ð ā > dō -dā > ed, який і став використовуватись для утворювання граматичних форм слабких дієслів.

Історично склалося так, що утворення дієслівних форм за допомогою дентального суфікса стало більш продуктивним, і слабкі дієслова почали домінувати. Таким чином, усі неправильні дієслова у сучасній англійській мові були сильними у З.Г. мові, а всі правильні – слабкими у З.Г. мові.

6.3. “Неправильні” дієслова. У давньогерманських мовах існувала невелика група дієслів, що отримали назву «неправильних». Вони характеризуються особливими індивідуальними парадигмами відмінювання. В усіх германських мовах представлені неправильні дієслова зі значеннями “бути” (суплетивний) і “хотіти”. Дієслово “хотіти” в усіх германських мовах має парадигму, що відрізняється від відмінювання інших дієслів: да. willan, двн. wellen. У західногерманських мовах представлені неправильні дієслова зі значеннями “робити” і “йти”: да. dō n, двн. tuon “робити”; да. gan, двн. gā n “йти”. Ці дієслова дали поштовх розвитку аналітичних форм англійської мови.

6.3. Претеріто-презентні дієслова. Вказані дієслова становлять особливе проміжне явище між сильними і слабкими дієсловами. Їх особливість у тому, що у них форми теперішнього часу (презенсу) створені за парадигмою претеріта сильних дієслів (з аблаутом), а форми минулого часу (претеріт) утворюються за зразком слабких дієслів – за допомогою дентального суфікса.

Це трапилося в результаті того, що у З.Г. період у цих дієслів (да. cunnan (“могти”) – can (“я міг”), meahta (“вмію”) – may (“вмів”)) форма минулого часу набула значення теперішнього часу: да. can (“я зміг”) > can (“я можу”), may (“вмів”) > may (“вмію”), колишні ж теперішні форми були відкинуті. Відподвідно, виникла необхідність у створенні нових форм минулого часу, що було зроблено за допомогою дентального суфікса за схемою вже домінуючих на той час слабких дієслів: can (“я можу”) – could (“я міг”), may (“вмію”) – might (“вмів”). Спочатку претеріто-презентних дієслів було 12, на сьогодні їх існує 6 (can, may, must, need, ought, dare).

Таким чином, у морфологічній будові германських мов формуються дві підсистеми дієслів – сильні і слабкі дієслова, при цьому спосіб утворення форм слабкими дієсловами є більш продуктивним і домінує в результаті прагнення германських мов до уніфікації. У системі германського дієслова також простежується розвиток аналітичних тенденцій – втрата флексій.

6.4. Іменник у давньогерманських мовах. Іменник у давньогерманських мовах мав морфологічні категорії роду, числа і відмінка. Іменники розподілялися за трьома родами: чоловічим, жіночим і середнім. Категорія числа, що складалася з однини і множини, не мала у давньогерманських мовах свого показника, відмінного від категорії відмінка: відмінкова флексія була одночасно і показником числа.

6.5. Прикметники у давньогерманських мовах. У германських мовах існувало два типи відміни прикметників: сильна і слабка. Сильна відміна прикметників – старе, спільноіндоєвропейське явище, а слабка відміна – германська інновація, одна з найбільш типових особливостей германських мов. Спочатку іменник і прикметник створювали єдину категорію імені, парадигма відміни також спочатку була єдиною. Очевидно, одне ім’я, що стояло перед іншим, позначало ознаку так само, як і препозитивний елемент у складних словах: гт. baurgs-waddjus “місто + стіна” – “міська стіна” (пор. рос. бой-баба, душа-девица і ін.).