Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Проблеми формування чіткої митної політики держави.






Митна політика і національна безпека.

Митна політика нерозривно пов'язана з порядком переміщення товарів та транспортних засобів через державний кордон, оскільки вона, виходячи з конкретних цілей і завдань, що стоять перед нашою державою, визначає головні цілі і функції діяльності митних органів. До того ж, митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Серед таких проблем треба відзначити підтримання міжнародної безпеки, а саме контроль та боротьбу з незаконним переміщенням зброї, радіоактивних та токсичних речовин та так званих " критичних технологій", підтримання міжнародних економічних санкцій, підтримання екологічної безпеки та боротьбу з міжнародною злочинністю, в першу чергу з контрабандою наркотичних засобів [6, ст.5].

На превеликий жаль, в діючому українському законодавстві не існує чіткого визначення митної політики та її функцій. Так, наприклад, в ч. 1 ст. 2 Митного кодексу України 1 лише закріплено, що Україна самостійно визначає свою митну політику, а в ч. 2 цієї ж статті, зокрема визначене право України вступати у митні союзи з іншими державами та приймати участь у діяльності відповідних міжнародних організацій. Стаття 8 МКУ визначає компетенцію різних органів державної влади щодо питань митної політики. Так, частиною 2 ст. 8 МКУ до компетенції Верховної Ради України віднесене визначення головних напрямів митної політики України, структури системи органів державного регулювання митної справи, розмірів мита та умови митного обкладення, спеціальних митних зон та митних режимів, а також перелік товарів, переміщення котрих через митний кордон України заборонено. До компетенції Кабінету Міністрів України, відповідно до ч. З ст. 8 МКУ віднесено, в першу чергу, забезпечення виконання митної політики України у відповідності до законів України, і подано перелік засобів її реалізації. Зокрема, до повноважень Кабінету Міністрів віднесено: встановлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури, коор­динація діяльності різних органів виконавчої влади, проведення переговорів та укладення міжнародних договорів, представлення на розгляд Верховної ради пропозицій щодо системи митних органів. Безпосереднє управління.в сфері митної справи належить до відома Державної митної служби України.

Проблемою, яку розглядають багато авторів, є те, що нашим законодавцем при розробці нормативно–правових актів, які належать до сфери митного права, не було приділено достатньої уваги визначенню ролі та місця національних інтересів та питань забезпечення національної безпеки України у формуванні та проведенні в життя митної політики, хоча саме національні інтереси є тим наріжним каменем, на якому повинна будуватися державна політика. Національна безпека і національні інтереси є взаємопов'язаними проблемами і носять, у першу чергу, політичний характер, а вже потім, набувши конкретного суспільного і державно–політичного змісту і значення, знаходять свій формальний вираз у конкретних нормативно–правових актах різних органів публічної влади.

У загальному розумінні " національна безпека – це державна політика, скерована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; це стан, що забезпечує захи­щеність інтересів народу й держави, суспільства та кожного його члена".

У залежності від об'єктного складу (особи, суспільства або держави, що є об'єктом загрози) ми можемо класифікувати: міжнародну безпеку, національну безпеку (безпеку держави), особисту безпеку (безпеку конкретної особи) та суспільну безпеку (безпека невизнаного кола осіб). У залежності від сфери суспільних відносин, що є об'єктом загрози, ми можемо виділити: військову, економічну, політичну, екологічну, санітарно–епідеміологічну, культурну, інформаційну, технологічну, ядерну, пожежну, безпеку дорожнього, залізничного та повітряного руху, безпеку мореплавства та деякі інші види безпеки.

Конкретний зміст національної безпеки має діалектичну природу і визначається характером наявної чи можливої загрози чи загроз, тим самим актуалізуючи певні її складові: військові, екологічні, політичні тощо. Проблема національної безпеки конкретної держави носить індивідуальний характер і напряму залежить на тільки від теперішнього геополітичного становища країни але й від історичних, політичних та правових аспектів виникнення та розвитку країни протягом усього її існування (особливо це характерно для " молодих", таких як Україна, країн). Подібні аспекти включають у себе характер та зміст основної національної ідеї, наявність історичних загроз та супротивників у вигляді сусідніх країн. Для прикладу можна навести Францію, частина ядерних сил стримування якої була націлена на територію Федеративної Республіки Німеччини, що вважалася однією з найбільш вірогідних супротивників до початку 90–х pp., і це, не дивлячись на те, що з середини 50–х pp. обидві країни були членами НАТО, Європейського Економічного Союзу і не мали територіальних претензій.

У цілому, політика національної безпеки держави спрямована на зменшення та уникнення наявних та можливих загроз нормальному розвиткові держави у відповідності до її цілей і є частиною національних інтересів держави. Характеризуючи поняття національних інтересів, необхідно усвідомлювати, що інтерес взагалі – це " об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети". Ми маємо можливість визначити таку структуру інтересу: конкретні об'єктивні умови існування суб'єкту цього інтересу, суб'єктивна система цінностей, яка обумовлює конкретні завдання та необхідність їх досягнен­ня і, нарешті, конкретна ціль (завдання) що стоїть перед суб'єктом. Таким чином, у той час, як зміст національної безпеки виражається в стані захищеності держави, її громадян та їх життєво важливих інтересів від різного роду загроз, поняття національних інтересів якраз і відбиває зміст головних цінностей, цілей і прагнень суспільства і держави на конкретно–історичному етапі розвитку. Національні інтереси можна визначити як " інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави, як компроміс у поєднані запитів кожної людини і суспільства в цілому".

Державна політика завжди виражає і представляє певний спільний інтерес, і митна політика як складова її частина є виключенням. У формуванні митної політики виражаються інтереси держави та суспільства в цілому (національні інтереси) та інтереси окремих фізичних та юридичних осіб (наприклад, при проведенні антидемпінгових справ по заявах суб'єктів гос­подарської діяльності).

Категорія національних інтересів носить системний характер в тому розумінні, що з одного боку вона є основою для визначення цілей і напрямків державної політики та діяльності органів публічної влади і політичної системи в цілому, а з іншого – в тому, що сам зміст національних інтересів формується в процесі розвитку держави і суспільства під впливом зовнішніх і внутрішніх об'єктивних факторів, у формуванні змісту націо­нальних інтересів приймають участь всі інститути держави, суспільства, окремі громадяни. Подібна ситуація вимагає комплексного підходу до формування національних інтересів та характеризує його як досить складний процес, оскільки при визначенні єдиної загальнонаціональної системи потреб (інтересів) необхідне врахування інтересів і потреб різних за характером суб'єктів (держави в цілому, її органів та інститутів, суспільства, суспільних індивідів). Нерідко подібні інтереси можуть бути радикально протилежними і можуть вступати в конфлікт. Для уникнення таких конфліктів і необхідне існування базових національних та державних цінностей, які, як правило, формалізуються в нормах головних законодавчих актів держави. Вперше у законодавчій практиці України питанню національної безпеки та національних інтересів було приділено увагу в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Зокрема, розділи VII та IX Декларації були присвячені питанням екологічної та зовнішньої і внутрішньої безпеки відповідно, хоча необхідно зазначити, що питання безпеки в цьому нормативно–правовому акті не були достатньо розроблені, і в першу розглядалися питання системи державних органів щодо забезпечення відповідних видів безпеки. Але це був документ, так би мовити, перехідного періоду.

Згаданий комплексний підхід та досягнення консенсусу щодо визначення конкретних національних інтересів передбачає урахування багатьох політико–правових, економічних, істо­ричних, моральних факторів. Основою національних інтересів, як вже говорилося вище, є триєдина система, що включає в себе національну ідею, головні цілі та прагнення (потреби) сус­пільства. Нормативно–правовий вираз подібних цілей і прагнень ми можемо знайти в Конституції України, яка в даному випадку виступатиме в якості суспільного договору. У преамбулі Конституції зокрема сказано, що Верховна Рада України приймає цю Конституцію – Основний Закон України, " від імені Українсь­кого народу, громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію ук­раїнського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями". Цю заяву ми можемо розглядати як визначення головних державних і–суспільних цінностей, які також знайшли своє закріплення в інших правових нормах Основного Закону як, наприклад, до базових національних цінностей ми можемо віднести збереження суверенітету та незалежності, демокра­тичний розвиток, соціальну спрямованість держави, додержання, принципу верховенства права (ст. ст. 1 та 8 Конституції") і забезпечення унітарного державного устрою, цілісності та недоторканості державної території (ст. 2 Конституції") республіканської форми правління та принципу розподілу влад (ст. ст. 5 та 6 Конституції), захист людини, її життя і здоров'я честі і гідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності (ст. 3 Конституції). Додержання подібних базових принципів при визначенні головних національних інтересів та напрямів державної політики є конче необхідним саме для молодої держави, якою є Україна, оскільки вона ще не має сталої політичної та правової системи, яка мала б забезпечити стабільність та спадкоємність її розвитку.

Отже, митна політика являє собою певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері.

Засоби державного впливу на зовнішньоекономічні відносини за­стосовуються щодо правових відносин, що виникають при переміщенні товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон України. Такий спосіб реалізації митної політики засновано на критерії територіальної юрисдикції, до складу якої входять права держави обкладати податками будь–яку особу чи підприємство, що знаходяться на його території та вимагати від них виконання вимог правових норм цієї держави (правомірної поведінки).

митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Серед таких проблем треба відзначити підтримання міжнародної безпеки, а саме контроль та боротьбу з незаконним переміщенням зброї, радіоактивних та токсичних речовин та так званих " критичних технологій", підтримання міжнародних економічних санкцій, підтримання екологічної безпеки та боротьбу з міжнародною злочинністю, в першу чергу з контрабандою наркотичних засобів У формуванні митної політики виражаються інтереси держави та суспільства в цілому (національні інтереси) та інтереси окремих фізичних та юридичних осіб (наприклад, при проведенні антидемпінгових справ по заявах суб'єктів гос­подарської діяльності).

 

 

При вивченні третього питання (Митна територія та митний кордон України) необхідно звернути увагу на те, що

Згідно Митного Кодексу України

Стаття 9. Митна територія України

1. Територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також території вільних митних зон, штучні острови, установки і споруди, створені у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять митну територію України.

2. Для цілей застосування положень розділів V і IX цього Кодексу території вільних митних зон вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України.

Стаття 10. Митний кордон України

1. Межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, крім меж штучних островів, установок і споруд, створених у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України. Межі території зазначених островів, установок і споруд становлять митний кордон України.

Під митною територією розуміється державна територія, тобто частина земної кулі, яка належить державі і в межах якої воно здійснює своє територіальне верховенство. На митної території держава має виключну юрисдикцію щодо митної справи. Це означає, що основу правового режиму митної території, як і державної території, становить суверенітет держави. На митної території в повному обсязі діє єдине митне законодавство, єдині митні тарифи та інші засоби державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Проте поняття митної території не збігається з поняттям державної території. У ряді випадків з митної території можуть виключатися ділянки державної території і, навпаки, включатися ділянки, які перебувають за межами державного кордону.

Складовими частинами митної території України є: сухопутна територія, територіальні і внутрішні води і повітряний простір над ними.

Сухопутної територією Україна є вся суша, яка перебуває у межах його кордонів.

До внутрішніх вод належать прибережні морські води, розташовані в бік берега від вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіальних вод; води портів, заток, бухт, губ, лиманів, береги яких повністю належать Україні, якщо ширина проходів не перевищує 24 морських миль. До цієї ж категорії відносяться води заток, бухт, лиманів, морських проток, що історично належать Україні, а також води річок, озер, інших водойм, береги яких належать Україні.

Територіальні води (море) - це прибережні морські води шириною і 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, що з'єднують точки, географічні координати яких затверджуються КМ України. В окремих випадках інша ширина територіальних вод може встановлюватися міжнародними договорами України, а за їх відсутності - відповідно до загальноприйнятих принципів і норм міжнародного права. Острови за межами територіальних вод, як правило, належать найближчого прибережній державі.

Повітряну територію Україну становить її повітряний простір, що знаходиться в межах його сухопутних і водних кордонів, причому висотний межа повітряного простору практично не встановлюється, але не стосується космосу.

Україна має суверенними правами та здійснює юрисдикцію на континентальному шельфі та у виключній економічній зоні. Під континентальним шельфом розуміється морське дно і надра підлогу водних районів, що примикають до берега, але знаходяться поза зоною територіального моря, на всьому протязі природного продовження її сухопутної території до зовнішнього кордону підводної окраїни материка. Зовнішня межа континентального шельфу знаходиться на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, за умови, що зовнішня межа підводної окраїни материка не простирається на відстань більш ніж 200 морських миль. Визначення континентального шельфу застосовується також до всіх островам Україні.

На континентальному шельфі прибережна держава здійснює свої суверенні права. На континентальному шельфі України здійснює виключне право споруджувати, а також дозволяти і регулювати створення, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд. У районі континентального шельфу України здійснює юрисдикцію над такими штучними островами, установками, спорудами, в тому числі юрисдикцію щодо митних, фіскальних, санітарних та імміграційних законів і правил, а також законів і правил, що стосуються безпеки.

Щодо виняткової економічної зони прибережна держава має такі ж права, як і щодо континентального шельфу.

Виняткова економічна зона розглядається в якості частини відкритого моря з винятками на користь прав прибережної держави. Зазначені права і юрисдикція - це не результат територіального верховенства (суверенітету) держави над районами зони, а наслідок міжнародної домовленості, тобто ці права і юрисдикція мають міжнародно-правове походження і конвенційних основу. Згідно ТК Україні митна територія включає в себе знаходяться в морській винятковій економічній зоні України штучні острови, установки і споруди, над якими Україна має виключну юрисдикцію у сфері митної справи. У митну територію не входять окремі ділянки державної території: вільні митні зони і вільні склади.

Під вільної митною зоною мається на увазі територія, на якій іноземні товари розміщуються і використовуються у відповідних межах без справляння митних зборів та податків, а також без застосування заходів економічної політики. Під вільним митним складом розуміється закрите приміщення або відкритий майданчик, в межах яких іноземні товари також розміщуються без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання. Українські товари розміщуються і використовуються на зазначених територіях відповідно до умов, що застосовуються при експорті.

Території вільних митних зон і вільних складів розглядаються за загальним правилом як знаходяться за межами митної території України. З точки зору митного права вони знаходяться за межами митного кордону.

Разом з тим із загального правила про виведення вільних митних зон і вільних складів за межі митної території є винятки. Вони визначаються Митним кодексом України та іншими законодавчими актами України у митній справі.

На визначення митної території істотно впливає створення митних союзів. В інтересах розвитку і зміцнення міжнародної економічної інтеграції Україна створює з іншими державами митні союзи. Митний союз являє собою угоду двох або більше держав про ліквідацію митних кордонів між ними та освіті загальної митної території із загальними митними кордонами, з вільним обігом товарів на ній, з єдиними заходами тарифного та нетарифного регулювання по відношенню до інших країн.

У Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ) створення єдиної митної території закріплено в якості одного з найважливіших міжнародно-правових вимог до митного союзу. Тому митні території держав, що склали митний союз, втрачають самостійне значення. Їх союз дає єдину союзну митну територію.

Прикладом створення митних союзів може служити Бенілюкс - митно-економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембурга (1948). У січні 1995 р. було створено митний союз між Російською Федерацією, Республікою Білорусь та Республікою Казахстан. Він з'явився важливою формою економічної інтеграції незалежних держав у рамках СНД.

Межі митної території держави визначаються митним кордоном: митний кордон - кордон митної території України.

Митний кордон практично може як збігатися, так і не співпадати з державним кордоном країни. Однак у всіх випадках саме поняття митного кордону не співпадає з поняттям державного кордону.

Державний кордон являє собою реальну лінію на помсти чоти і проходить по цій лінії вертикальну поверхню, що визначають межі державного кордону.

Під митним кордоном розуміється уявна (умовна) лінія, що обмежує митну територію. Елементами митного кордону є межі митної території України, а також периметри вільних митних зон і вільних складів.

Прийнято розрізняти зовнішню і внутрішню кордону.

Зовнішня митна межа розділяє митні території суміжних держав. Вона, як правило, збігається з державним кордоном, за винятком периметрів вільних митних зон і вільних складів. На зовнішній митному кордоні діє адміністративно-митний режим, встановлений законодавством про державний кордон. Охорона зовнішнього митного кордону здійснюється прикордонними військами спільно з митниками.

Внутрішні митні кордони утворюють периметри вільних митних зон і вільних складів. Вони проходять в глибині митної території країни.

За своїм адміністративно-правовим статусом внутрішня митний кордон прирівняна до зовнішньої: територія вільної митної зони, вільного складу розглядається як прикордонна, в'їзд туди здійснюється строго за перепустками через спеціальні контрольно-пропускні пункти. Проте охорона внутрішньої межі забезпечується не прикордонними військами, а митними спільно з адміністрацією вільної митної зони.

Товари в митній справі і їх переміщення через митний кордон.

У загальновживаному сенсі під товарами мають на увазі продукт праці, призначений для обміну шляхом купівлі-продажу. У митному праві терміном товар позначається будь переміщуване через митний кордон Рухоме майно, у тому числі валюта, валютні цінності, електрична, теплова, інші види енергії і транспортні засоби (за винятками, передбаченими митним законодавством). При цьому не має значення, для чого ці товари переміщуються: для продажу, бартеру, демонстрації, споживання і т.д.

Під майном маються на увазі будь-які предмети, що переміщуються через митний кордон.

Електрична, теплова та інші види енергії як предмети, що володіють кількісної та якісної визначеністю, є об'єктом цивільних прав. Відповідно всі види енергії є рухомим майном в сенсі об'єкта митного права.

Що стосується транспортних засобів, то товаром у митному праві визнаються не всі переміщувані через митний кордон транспортні засоби. Не є товаром транспортні засоби, що використовуються для міжнародних перевезень пасажирів і товарів, включаючи контейнери та інше транспортне обладнання.

У митному праві істотне значення має походження товару.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці. При цьому під країною походження товару може розумітись також група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Товарами, повністю виробленими в даній країні, вважаються: корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах; живі тварини і рослинна продукція, вирощені на її території; продукція, отримана або вироблена від вирощених тварин, мисливського, рибальського та морського промислів; вторинна сировина та відходи виробничих та інших операцій, здійснюваних у даній країні, а також всі інші товари, вироблені в даній країні виключно з зазначеної продукції.

Критерієм достатньої переробки товару в даній країні вважається зміна товарної позиції по товарній номенклатурі, виконання виробничих або технологічних операцій, достатніх, щоб товар вважався що походить з тієї країни, де ці операції мали місце; правила адвалорної частки - зміна вартості товару, коли відсоткова частка вартості використаних матеріалів або доданої вартості досягає фіксованої частки ціни товару, що поставляється.

Відповідно викладеним правилам українськими вважаються товари, створені або перероблені відповідно до встановлених критеріїв на території Україні. Українськими товарами визнаються також іноземні товари, випущені у вільний обіг на території України. Під випуском товарів у вільний обіг розуміється розпорядження без митного контролю на митній території України або за межами цієї території товарами і транспортними засобами, пропущеними через митний кордон без зобов'язання про їх вивезення.

Всі інші товари визнаються у митному праві іноземними. Не можуть визнаватися як українських іноземні товари, піддані на митній території операціями, що не відповідають критерію достатньої переробки. Під такого роду операціями маються на увазі: операції щодо забезпечення збереження товарів під час зберігання або транспортування; операції з підготовки товарів до продажу та транспортування (сортування, упаковка і т.д.); прості складальні операції; змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових. Документом підтвердження походження товару з цієї країни є сертифікат про походження товару.

Сертифікат про походження товару - письмовий документ, що видається уповноваженим органом або установою (торгово-промисловими палатами, асоціаціями виробників тощо) і однозначно свідчить про те, що названий у ньому товар походить з певної країни. Він включає в себе: письмову заяву відправника про те, що товар задовольняє відповідному критерію походження; письмове посвідчення компетентного органу країни вивезення, який видав сертифікат, про те, що представлені у сертифікаті відомості відповідають дійсності.

Під переміщенням через митний кордон Україні розуміються дії з ввезення на митну територію України або вивезення з цієї території товарів або транспортних засобів будь-яким способом, включаючи пересилання у міжнародних поштових відправленнях, використання трубопровідного транспорту та ліній електропередач.

Переміщення через митний кордон розуміється як фактичний перетин митного кордону в разі ввезення товарів або транспортних засобів на митну територію України, а також їх ввезення з території вільних економічних зон і з вільних складів на іншу частину митної території України.

При вивезенні товарів і транспортних засобів з митної території України та при ввезенні їх до зазначеної частини митної території України на територію вільних митних зон і на вільні склади переміщенням через митний кордон вважається подача митної декларації чи іншу дію, безпосередньо спрямоване на реалізацію наміру відповідно вивезти або ввезти товари або транспортні засоби.

Переміщення товарів і транспортних засобів через українську митний кордон проводиться відповідно до заявлених митних режимів. Поняття " митний режим" служить для позначення спеціальної системи заходів та сукупності методів (прийомів), що забезпечують комплексне застосування інструментів митного регулювання.

Переміщення товарів через митний кордон поза визначених митними органами місць, поза встановленого часу виробництва митного оформлення, з приховуванням від митного контролю та т.п. є кваліфікуючими ознаками передбачених КК та ТК Україна митних злочинів, а також передбачених ТК Україні порушень митних правил.

Під принципами переміщення через митний кордон розуміються основні положення, якими зобов'язані керуватися всі учасники відносин ввезення в Україну і вивезення з неї товарів і транспортних засобів (у тому числі при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності).

Основні принципи переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон мають значення фундаментальних правових вимог, обов'язкових до виконання і дотримання, і утворюють основу правового регулювання переміщення товарів і транспортних засобів, митного оформлення і митного контролю. Розглянемо ці основні принципи.

Рівне право всіх осіб на ввіз і вивіз товарів і транспортних засобів. Цей основоположний принцип полягає в тому, що всі особи (громадяни та юридичні особи) на рівних підставах мають право на ввезення в Україну та вивезення з України товарів і транспортних засобів.

Юридична рівність визнається за всіма особами, що переміщають товари, незалежно від того, чи є вони власниками товарів, їх покупцями, власниками або виступають у іншій якості, достатній для здійснення з товарами дій, передбачених ТК Україні, від власного імені.

Ніхто не може бути позбавлений права або обмежений у праві на ввезення в Україну та вивезення з України товарів і транспортних засобів, за винятком випадків, передбачених у ТК Україні та інших законодавчих актах України.

У законах України можуть передбачатися певні обмеження щодо реалізації права на ввіз і вивіз товарів і транспортних засобів для захисту громадського порядку та моральних засад суспільства.

Здійснення громадянином права на ввіз і вивіз товарів і транспортних засобів не повинно порушувати права і свободи інших осіб.

Заборони на ввезення та вивезення окремих товарів. У ТК Україна встановлені обмеження щодо яких може бути заборонено ввезення в Україну і вивезення з неї відрядних товарів і транспортних засобів. До них, зокрема, відносяться: міркування державної безпеки, захист державного порядку, моральності населення, життя і здоров'я людини, захисту тварин і рослин та ін

Перелік підстав для заборони ввезення в Україну та вивезення з України товарів і транспортних засобів є відкритим. Він може бути змінений або доповнений на підставі законодавчих актів та міжнародних договорів України.

Товари, ввезення та / або вивезення яких заборонено, підлягають негайному вивезення або поверненню. При неможливості вивезення або повернення товари передаються на зберігання на склади тимчасового зберігання, власниками яких є українські митні органи. Граничний термін їх зберігання на складах тимчасового зберігання становить три доби. Витрати з вивезення та повернення товарів і транспортних засобів несе особа, що переміщує товари, або перевізник.

Обмеження на ввіз і вивіз товарів. Поряд з повною забороною щодо ввезення та вивезення з товарів і транспортних засобів можуть застосовуватися різні обмеження. Так, законодавство встановлює обмеження виходячи з міркувань економічної політики, виконання міжнародних зобов'язань, захисту економічної основи власного суверенітету, захисту внутрішнього споживчого ринку, в якості відповіді на дискримінаційні або інші ущемляють інтереси українських осіб акції іноземних держав та їх спілок та за іншими досить важливим підставах.

При встановленні таких обмежень ввезення та вивезення товарів і транспортних засобів, що підпадають під їх дію, проводиться митними органами тільки за умови дотримання вимог, встановлених законодавством і міжнародними договорами. Зокрема, встановлено обмеження на ввіз і вивіз ряду товарів, включаючи ядерні матеріали.

Право вибору митного режиму. Переміщення товарів через митний кордон може здійснюватися тільки відповідно до передбачених ТК та іншими законодавчими актами правилами - так званими митними режимами.

Митний режим являє собою сукупність умов, що визначають статуї товарів, що переміщуються через митний кордон. Такі умови стосуються порядку оформлення товарів, стягування митних платежів і надання пільг, визначення меж прав фізичних та юридичних осіб за розпорядженням знаходяться в їхньому володінні товарами і транспортними засобами, ввезеними на територію України, наступними транзитом або вивозяться за її межі, а також ряду інших питань.

Право вибору митного режиму надано особі, переміщувані товари. За його заявою один митний режим може бути замінений іншим. При виборі режиму підлягають обліку призначення і характер товару, мети його ввезення або перспективи подальшого використання, умови, на яких він закуповується, і деякі інші обставини.

Забезпечення збереження товарів. При здійсненні митних операцій митні органи зобов'язані забезпечити збереження вступників до них товарів і транспортних засобів.

Спільним для всіх митних режимів є правило про звільнення від відповідальності за незбереження товарів, якщо це викликано аварією чи непереборною силою. Виключається така відповідальність за нестачу товарів, що утворилася в силу природного зносу або втрат при нормальних умовах їх транспортування та зберігання.

Визначеність місця і часу перетину митного кордону. Перетин товарами і транспортними засобами митного кордону України допускається в місцях, визначених митними органами України, і під час їх роботи. В інших місцях і поза часом роботи митних органів, товари і транспортні засоби можуть перетинати митний кордон тільки за погодженням з митними органами.

Умовний випуск товарів. Суть його полягає в передачі митними органами товарів та транспортних засобів після їх митного оформлення в розпорядження особи, поєднаної для цієї особи до зобов'язань дотримання встановлених обмежень, вимог або умов. Умовно випущені товари та транспортні засоби, щодо яких надано пільги по митних платежах, можуть використовуватися тільки в тих цілях, у зв'язку з якими такі пільги надані. Використання зазначених товарів і транспортних засобів в інших цілях допускається з дозволу митного органу за умови сплати митних платежів та виконання інших вимог, передбачених ТК та іншими актами законодавства України.

. При вивченні четвертого питання (Додержання вимог щодо конфіденційності інформації) необхідно звернути увагу на те, що

Згідно Митного Кодексу України


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.017 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал