Закону про кримінальну відповідальність в просторі та щодо кола осіб

Кримінальний кодекс України передбачає просторову та часову юрисдикцію кримінального закону (ст. 4—8). Просторова юрисдикція означає поширення кримінального закону України в межах певної території та щодо певного кола осіб. Часова юрисдикція кримінального закону України означає тривалість дії кримінального закону в межах певного часового інтервалу [13, c. 37 ].

На думку П.Л. Фріса кримінальний закон діє у відповідній системі просторово-часових координат і поширює свою силу на відповідну сукупність злочинних діянь залежно від їх вчинення відповідними категоріями осіб

[18, c. 26].

І.А. Вартилецька і В.С. Плугатир писали, що дія закону про кримінальну відповідальність в просторі – це застосування закону за місцем вчинення злочину [23, c. 18].

Просторові принципи, як правило, визначаються нормами кримінального кодексу України, але вони все більш корелюються міжнародними договорами. Це підтверджено приєднанням України до Європейських конвенцій та укладенням країнами СНД Мінської конвенції 1993 р.

Ці конвенції суттєво корелюють зміст територіального та національного принципів просторової чинності кримінального закону України [11, c. 27].

Застосуванню закону про кримінальну відповідальність пе­редує визначення його чинності у просторі та часі [19, c. 14].

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі та щодо кола осіб визначається на основі таких принципів: територіальності, громадянства (національності), універсального (космополітизму), реального. Основними з цих принципів є принципи територіальності та громадянства.

На території кожної держави її кримінальне право поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території, включаючи іноземців, тобто застосовується територіальний принцип [12, с. 22].

Принцип територіальності знайшов своє текстуальне відображення у ст. 6 КК України і полягає у тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають відповідальності за цим кодексом. ч. 2 ст. 6 КК дає нам роз’яснення, що злочин визначаються вчинений на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.

Мовне (філологічне) тлумачення ч. 2 ст. 6 КК з урахуванням протиставного сполучника «або» у тексті, що коментується, дає підстави для висновку про те, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо будь-яка стадія злочинного діяння була вчинена або, розпочавшись, припинена на території України [20, с. 63].

У ч. 3 ст. 6 КК говориться, що злочин визначається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. ч. 4 ст. 6 КК дає відповідь на питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Закон України «Про державний кордон України» у ст. 1зазначає, що державним кордоном є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору [3].

Територія України, у межах якої застосовується КК включає:

а) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів — відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права [10, с. 20].

Відповідно до кодексу України «Про надра» надрами є частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння[6].

Під терміном «повітряний простір України» розуміється частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, у тому числі над її територіальними водами (територіальним морем), і обмежена вертикальною поверхнею, що проходить по лінії державного кордону України [7];

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіальному морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону України «Про державний кордон України» прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

ґ) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України [10, с. 20].

Однак, виділяють об’єкти, які не є територією України, але на які за певних умов, передбачених нормами міжнародного права та законодавством України, поширюється юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

а) континентальний шельф — поверхня і надра морського дна підводних районів, що прилягають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина вод, що покривають шельф, дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна западин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Важливо при цьому зазначити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов’язаних із розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських

наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери, прокладкою й експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом із тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;

б) виключна (морська) економічна зона України — морські райони, ззовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Її ширина становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Дія закону про кримінальну відповідальність у просторі поширюється на випадки вчинення в межах такої зони злочинів, пов’язаних із порушенням прав України щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах; щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища та ін.[8, c. 63-64].

До зазначених об’єктів відносяться також підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря; наукова станція «Академік Вернадський», розташована в Антарктиді на острові Галиндес цього материка; запущені в космос об’єкти, що належать Україні та включені відповідно до «Конвенції про реєстрацію об’єктів, що запускаються у космічний простір» від 14 січня 1975 р. до реєстру космічних об’єктів України; території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном; автомашини послів під прапором України; місця розташування військових частин України на території інших країн та деякі інші об’єкти

[10, с. 22].

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо Україна передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (так звана передача кримінального провадження). Передача кримінального провадження передбачена Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р., до якої Україна приєдналася 22 вересня 1972 р. Чинності для України Конвенція про передачу провадження у кримінальних справах набула 1 січня 1996 р.

Передача кримінального провадження, згідно зі ст. 2 Конвенції про передачу провадження у кримінальних справах, полягає в тому, що одна договірна держава передає іншій договірній державі «повноваження переслідувати в судовому порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої Договірної Держави» [21, с. 41].

Юрисдикція української держави щодо вирішення питання про злочинність і караність діянь, вчинених на її території, може зазнавати часткових обмежень на підставі норм міжнародного права, або ж навпаки, доповнюватися ще й делегованими повноваженнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства у іноземній державі (в Україні), тобто може ґрунтуватися на одночасному застосуванні національного (українського) та іноземного законодавства (Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.). Відповідні повноваження в аналогічних випадках делегує також українська держава іншим договірним державам [9, c. 34].

Дипломатична недоторканність може бути повною і обмеженою.

Повна недоторканність обумовлює непідсудність по кримі­нальних справах судам України щодо будь-яких дій, незалежно від того, вчинені вони при виконанні офіційних функцій чи у будь-яких інших, наприклад, побутових відносинах.

Обмежена недоторканність обумовлює вказану непідсудність виключно щодо дій, вчинених при здійсненні певною посадовою особою її офіційних функцій [20, c. 64].

Норми міжнародного права, зокрема: «Віденська Конвенція про дипломатичні зносини» від 18 квітня 1961 p., «Віденська Конвенція про консульські зносини» від 24 квітня 1963 р. та внутрішнє, прийняте на основі цих конвенцій, «Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10 червня 1993 р. надають особистої недоторканності та виключають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав та певне коло інших іноземних громадян або частково це обмежують щодо консульських посадових осіб і консульських службовців, виходячи з принципу взаємності.

Дані особи за вчинений злочин на території України підлягають юрисдикції лише акредитуючої держави, тому питання про їх відповідальність вирішується дипломатичним шляхом.

Відповідно до міжнародних угод і законів України із кримінальної юрисдикції України виключені іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом. Він передбачає, що кримінально-правова юрисдикція України не поширюється на осіб, які мають повний або частковий дипломатичний імунітет, але зберігається щодо вчинених ними в Україні злочинів. До відповідальності такі особи притягуються державою, представниками якої вони є.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і посадові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають юрисдикції України лише щодо злочинних діянь, вчинених ними при виконанні своїх службових обов'язків.

Дипломатичний кур'єр є недоторканним та не підлягає українській кримінальній юрисдикції лише при виконанні своїх обов'язків, а тимчасовий дипломатичний кур'єр - лише на час доставки пошти за призначенням. Недоторканністю та імунітетом від кримінальної юрисдикції користуються також дипломатичні агенти, акредитовані в іншій державі, які транзитом проїжджають через територію України. Це поширюється і на членів їхніх сімей, які супроводжують вказаних осіб або слідують окремо, щоб приєднатися до них або повернутися у свою державу [15, c. 39-40].

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні зазначає, що глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються особистою недоторканністю і не можуть бути заарештовані або затримані; глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються імунітетом від кримінальної, адміністративної юрисдикції України та юрисдикції судів України у цивільних справах; глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу підлягають юрисдикції України у разі згоди на це акредитуючої держави; глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу не зобов'язані давати свідоцькі показання.

Дипломатичний кур'єр, статус якого підтверджується офіційним документом, у якому вказана кількість місць, що становлять дипломатичну пошту, користується при виконанні обов'язків особистою недоторканністю і не може бути заарештований або затриманий.

Згідно зі ст. З Закону України «Про громадянство України» від 18січня 2001 р. громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України " Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис " громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Відповідно до цього ж закону особою без громадянства є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином[5].

Ч.2 ст. 7 КК України безпосередньо випливає з ч. 1 ст. 61 Конституції України в якій сказано: «Ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» [1].

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за КК України незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином у тій країні, де воно було вчинено.

Проте засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. За ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також на іноземців та осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України [8, c. 66].

У кримінальному законодавстві України сформувалося чотири основні принципи дії кримінального закону в просторі. До них належать: територіальний принцип, принцип громадянства (національний), космополітичний (універсальний) та реальний. Основними вважають територіальний принцип та принцип громадянства.

За територіальним принципом особа вчинила злочин на території України, якщо злочин було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України або один із співучасників діяв на території України. Однак, є особи, які наділені обмеженим чи повним імунітетом. Питання про кримінальну відповідальність таких осіб вирішується дипломатичним шляхом.

За принципом громадянства громадянин України чи особа без громадянства, яка постійно проживає на території України буде підлягати відповідальності за КК України, але якщо вони зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності в Україні за ці злочини.