Текст екскурсії

Залізничний вокзал – ворота міста, а для Донецька залізниця має особливе значення. Офіційною датою заснування міста є 1869 рік, коли британець Джон Юз розпочав будівництво " железоделательного" заводу, головною продукцією якого були рейки для залізниці. Будинок залізничного вокзалу є пам'ятником архітектури, який споруджено в 1951 році за проектом архітектора І. Воронцова. 2003 року тут відкрито Музей розвитку Донецької залізниці.

Місто Донецьк виникло і розвивалося як промисловий центр. Йому виповнилося тільки 140 років. Хоча за цей час багато чого встиг пережити. Одних тільки назв перемінив декілька. Спочатку – Юзівка, на честь Джона Юза. З 1924 року – Сталіно, на честь міцного металу сталі, а не, як деякі думають, " вождя всіх часів і народів". І лише з 1961 року місто називається Донецьком – на честь Донецького кам'яновугільного басейну.

Наприкінці дев‘ятнадцятого століття для будівництва заводу й роботи на ньому на нашу землю прибували люди з багатьох країн. Місто тих часів називали Новою Америкою або Новим Світом. Сьогодні наше місто відрізняється величезним різноманіттям національностей і народностей його мільйонного населення. Із цим пов'язано й велике різноманіття релігійних споруд. У місті переважають православні храми, деякі з них ми побачимо, є синагога, мечеть. У ліві вікна автобуса, після того як автобус проїде під залізничним мостом, ви побачите католицьку церкву Святого Йосипа, праворуч – протестантський храм.

Якщо металу Донецьк зобов'язаний своєю появою, то кам'яному вугіллю – своїм розвитком. Із 50-х років минулого століття, коли відновлювалися зруйновані під час окупації й будувалися нові шахти, саме вугільна промисловість формувала економіку міста й області. Невід'ємним атрибутом міського ландшафту є терикони, що становлять його особливий колорит. Візитною карткою міста став образ шахтаря, який несе людям вугілля, втілений у пам'ятнику " Слава шахтарській праці", що розташований на Шахтарській площі. Пам'ятник споруджено 1967 року за проектом скульптора К. Ракітянського й архітектора П. Вігдергауза.

До речі, ви знаєте, звідки узялося вугілля? Багато сторіч від берегів Сіверського Дінця до Приазов'я, на території нинішнього Донбасу, шуміли тропічні ліси. Відмерлі рослини, падаючи у воду, покривалися мулом і перетворювалися на товстий шар донних відкладень. В епоху горотворення з рослинних залишків під тиском виникали шари кам'яного вугілля. З часом воно стало головним багатством Донецького краю. Вугілля вважається хлібом промисловості.

Усього в місті понад 30 пам'ятників монументального мистецтва, зокрема і пам'ятник засновникові міста Д. Юзу, письменникам Т. Шевченку, А. Пушкіну, М. Горькому, нашим землякам С. Бубці й А. Солов'яненку. Пам'ятниками, спорудженими на честь подій Великої Вітчизняної війни, пам'ятниками В. Леніну нікого не здивувати, але є такі, яких немає більше в жодному місті, наприклад " Прощавай хвороба" – скульптура людини, яка ламає милиці; пам'ятник гривні, тільки не грошовому знаку (хоча й такий теж красується перед будинком одного з банків), а тієї, котру наші предки скіфи носили на шиї як прикрасу.

Ансамбль Шахтарської площі, як і міста в цілому, сформувався в шістдесятих роках минулого сторіччя. Понад сорок років минуло з тих пір. Праворуч від нас розташований бізнес-центр і торгово-розважальний комплекс " Донецьк-Сіті", загальна площа приміщень якого становить 40 тисяч квадратних метрів. Тут працюють безліч магазинів, супермаркет " Варус", італійський ресторан, кафе, боулінг-центр, зала ігрових автоматів, кінотеатр " Мультиплекс", у чотирьох залах якого демонструються новинки кінопродукції. Кожний зал відрізняється неповторним декором, рівнем комфорту й ціною квитків. Ще в місті подивитися кіно можна в Кінопалаці " Зірочка", кінотеатрі ім. Т. Шевченка, торгово-розважальному центрі " Золоте кільце" й ін.

На вулиці Челюскінцев на нас чекають Донецький обласний краєзнавчий музей, Виставковий комплекс " Експо-Донбас", Палац молоді " Юність", пам'ятник Й. Кобзину й, звичайно ж, стадіон " Донбас-Арена".

Донецький обласний краєзнавчий музей засновано 1924 року. Експозиція музею складається із чотирьох відділів: " Природа Донбасу", " Історія освоєння Донецьких степів", " Радянський період" й " Донбас сучасний". В його залах проводяться тематичні виставки. Також у Донецьку є обласний художній музей, у колекціях якого – картини видатних майстрів, зокрема Айвазовського, Шишкіна, Куїнджі й інших.

Перша зупинка з виходом із автобуса передбачена для детального ознайомлення з нашою головною визначною пам'яткою стадіоном " Донбас-Арена". Але спочатку зверніть увагу на виставковий центр " Експо-Донбас", який побудовано в 80-і роки минулого століття. Він є собою типовим зразком архітектури того часу " зі скла й бетону".

Перед виставковим центром у скляному футлярі стоїть копія Пальми Мерцалова. У кінці XIX століття її оригінал викував зі шматка цільної рейки талановитий коваль юзівського заводу Олексій Мерцалов. Пальма одержала Гран-прі, тобто першу премію на Міжнародній технічній виставці в Парижі. Декількома роками раніше там же такий приз одержала всесвітньо відома Ейфелева вежа. Потім Пальму перевезли в Сант-Петербург – столицю Російської імперії. Через сто років уже донецький майстер С. Каспарук викував копію Пальми, яку ви бачите. Майстерність Олексія Мерцалова втілює дух донецької землі, тому зображення пальми помістили на гербі Донецької області. Девіз " Можливість доведена справою" характеризує жителів Донецька: творчих, самобутніх, працьовитих.

Пам'ятник нашому земляку, людині творчій, Йосипу Кобзону розташований поруч із Пальмою Мерцалова біля Палацу молоді " Юність". Пам'ятник роботи російського скульптора А. Рукавішнікова встановлений 2001 року, коли Йосип Давидович очолював Фонд " Золотий скіф". Зображено співака так, що створюється враження, що Кобзон іде на футбол.

Футбол... Для Донецька – це король спорту... А історія його в місті починається з виникнення Юзівки. Загальновизнано, що батьківщина футболу – Англія. І підприємець Юз, і його фахівці були британцями. Пізніше цією грою захопилися місцеві жителі.

У Юзівці до 1917 року існувало кілька команд, а збірна міста неодноразово виходила на поле проти команд Ростова, Москви, Києва, Харкова й Санкт-Петербурга. Новий виток у історії донецького футболу почався 1936 року, коли із кращих майстрів м'яча області була створена команда " Стахановець". Уже в перший свій сезон представники шахтарської столиці показали себе сильною командою.

Після війни " Стахановець" стане " Шахтарем", одержить свої традиційні гвардійські оранжово-чорні кольори й перетвориться в дійсну гвардію футболу. Зараз неможливо уявити Донецьк без футбольної команди європейського класу, кількаразового володаря кубків СРСР й України, переможця й призера національних чемпіонатів із футболу.

Дві жовтогарячі смуги між трьома чорними – це кольори гвардійської стрічки. Її із часів Петра І одержували кращі військові частини. Потім у радянські часи ці кольори одержали й представники мирної професії – шахтарі, не даремно їх іменували " гвардією праці".

У часи Радянського Союзу наш клуб ставав власником Кубка СРСР в 1961, 1962, 1980 роки.

З 1996 року починається спочатку кубкова, а потім й " золота" ери " Шахтаря". Донецький клуб має дуже відданих уболівальників, яким може позаздрити будь-яка команда. Донецьк упевнений, що найголовніші, найзручніші і найяскравіші перемоги " Шахтаря" ще попереду.

Ми перебуваємо на своєрідній площі Футболу, ліворуч – стадіон РСК " Олімпійський", праворуч – новий стадіон " Донбас-Арена".

Будівництво стадіону " Локомотив", так тоді називався " Олімпійський", розпочалося 1955 року, а повністю завершилося в 1970 році. Був він розрахований на 42 тисячі місць. У 1997 році на " Локомотиві" були побудовані західні трибуни, реконструйовано футбольне поле. Кошторисна вартість реконструкції становила 31 млн. гривень.

Остання реконструкція закінчилася 2003 року, і стадіон перейменовано на " Олімпійський". У наш час місткість стадіону –34 сектори, 25 093 місць.

Новий стадіон з'явився в місті завдяки футбольному клубу. П‘ятидесятисячна " Донбас-Арена" – перший стадіон у Східній Європі, спроектований і побудований відповідно до стандартів УЄФА категорії " Еліт" (5*), з безпрецедентними заходами безпеки й найширшою індустрією гостинності. Початок будівництва об'єкту – 2004 рік. Генеральний підрядник – турецька компанія ENKA Constructіon & Іndustry Co. Відкриття стадіону відбулося 29 серпня 2009 року.

Дизайн " Донбас-Арени" розробила компанія " Аруп Спорт", яка у свій час створила стадіони " Манчестер Сіті" (Англія), " Альянс" (Німеччина), " Іспаньол" (Барселона) і " Сідней" (Австралія). Завдяки незвичайному дизайнерському рішенню – ефекту ширяючого даху – донецька " Арена" за формою нагадує " літаючу тарілку". Головною відмінною рисою є овальна форма, а також повністю засклений фасад. Стадіон розташований поруч із РСК " Олімпійський", у цілому створюючи елегантний архітектурний ансамбль. Дах арени нахилений у напрямку з півночі на південь, повторюючи нахил ландшафту, підсилюючи природне освітлення й провітрювання поля. Зовнішнє підсвічування фасаду дозволяє стадіону в темний час доби виблискувати, як діамант.

У будинку " Донбас-Арени" розмістилися три ресторани („Діамантовий”, „Платиновий”, „Золотий”), чотири бари, лаундж-бар, десятки фаст-фудів, торгівельних точок, окреме крило відведено під фітнес-центр. Тут розташовані фан-кафе, музей і фірмовий магазин ФК " Шахтар". Для корпоративних клієнтів " Донбас-Арени" передбачена оренда корпоративних лож. У неігрові дні в ложах і приміщеннях стадіону проводяться збори, презентації, прес-конференції й ділові прийоми. Стадіон може приймати також міжнародні конференції й виставки. Навколо стадіону можна припаркувати понад 3 тис. автомобілів. " Донбас-Арена" живе повнокровним життям щодня.

Внутрішній дизайн " Арени" розроблений таким чином, щоб глядачі сиділи в одній чаші (до речі, що обігріває в холодну пору року!), а не на чотирьох відокремлених трибунах. Перший ряд крісел розташований дуже близько до поля, що створює відмінну видимість. Передбачено також 170 місць для людей з обмеженими можливостями й для тих, хто їх супроводжує.

Ізюминкою стадіону є екскурсійні тури. Загальна концепція екскурсій така: ознайомлення з унікальними характеристиками й особливостями Арени, відвідування приміщень, де бувають футболісти, Музею ФК " Шахтар" і фінал – похід у фірмовий клубний магазин за сувенірами. Крім футбольних матчів, на стадіоні проводяться концерти й шоу. Оснащення арени й акустична система дає можливість приймати тут не тільки вітчизняних артистів, але й закордонних мегазірок.

Події, що відбуваються на полі, одночасно транслюються на двох світлодіодних екранах, кожен площею майже 100 м². Це одні із найбільших екранів у Європі.

А тепер – про парк навколо стадіону " Донбас-Арена".

Обсяг робіт по парку становить 24 га прилеглої до стадіону території та 35 га міської паркової зони. Дизайн-проект включає квітники, газони, ігрові майданчики, розташування дерев і чагарників. На території парку в 2009 році висаджені дерева віком 30-40 років, привезені із кращих розплідників Європи. Ставок, який був на цьому місці, розширили, берегову лінію відкоригували, оздобили його штучними водоспадами. Зробили каскад фонтанів із західної сторони стадіону по вулиці Челюскінців, де раніше був розташований центральний вхід до парку.

Родзинкою парку є велетенський гранітний м‘яч, який повертається під тиском струменів води навколо своєї осі. В 2010 році відкриється також Сад Каменів.

Тепер пропоную вам подивитися праворуч. Ми з вами зараз перебуваємо на своєрідній височині, тому в нас є унікальна можливість розглянути зовні весь Готельний комплекс " Вікторія".

Підприємство з іноземними інвестиціями " Вікторія" почало свою роботу 2001 року. До складу готельного комплексу " Вікторія" входять готель VІCTORІ****, а також споруджуваний об'єкт п'ятизіркового готелю та інфраструктура. Будівництво готельного комплексу " Вікторія" у Донецьку розпочалося в червні 2001 року, а 28 серпня 2003 року він відкрив свої двері для перших відвідувачів. Багатофункціональний комплекс поєднує велика кількість різноманітних розважальних, оздоровчих, спортивних споруд. Зокрема, готель із комфортабельними номерами, фітнес і тенісний клуби, розважальний центр, оздоровчо-естетичний Spa-центр, ресторан " Вікторія", а також мережа барів і кафе. Номерна база VІCTORІ**** – 38 номерів.

Ліворуч від будівлі готелю, прямо перед нами – криті тенісні корти. На місці, де ми з вами зараз стоїмо, розташовані затишні літні кафе, у яких приємно посидіти після активних занять.

У комплексі також є боулінг. Усі бажаючі можуть приємно відпочити із близькими і відвідати турецьку лазню-хамам, розташовану в оздоровчому центрі.

Над усім цим комплексом піднімається меморіал Визволителям Донбасу, споруджений 1984 року. Комплекс складається із фігури шахтаря й воїна, за якими розвивається прапор у формі п'ятикутної зірки. Автори монумента художник – А. Порожнюк, архітектори М. Ксеневич і В. Кишкань, скульптор Ю. Балдін, інженер Е. Райгородецький. До 65-ї річниці Перемоги територію меморіалу реконструйовано.

А ще тут недалеко розташовано дуже цікавий об'єкт – " Дитяча залізниця", довжиною 2, 1 км, відкрита 1972 року.

Зараз ми знову повертаємося в автобус, щоб продовжити екскурсію. Проспектом Миру ми виїхали на центральну вулицю міста Артема, й прямо перед нами пам'ятник Артему. Шестиметрова бронзова фігура на високому гранітному постаменті персоніфікує стійкого революціонера Федора Андрійовича Сергєєва. Сергєєв – член партії більшовиків, під час революції 1917 очолював революційний комітет м. Юзівки. Довгі роки в підпіллі Сергєєв був відомий під конспіративним псевдонімом Артем, що назавжди збереглося за ним. Ім'ям Артема названо одне із найстаріших міст Донецької області – Артемівськ. Пам'ятник побудовано 1967 року до 50-річчя радянської держави. Автори проекту – скульптор В. Костін, архітектори – Н. Поддубний і Н. Яковлев. Пам'ятник розташавано на межі Ворошиловського й Київського районів.

Донецьк розподілений на 9 районів, 7 з яких носять імена революційних діячів – Будьоновський, Ворошиловський, Кіровський, Калінінський, Куйбишевський, Ленінський, Петровський. Нейтральними є Київський і Пролетарський.

Тут на Радянській площі ми вийдемо з автобуса для огляду унікального Парку кутих фігур, розташованого в сквері біля будинку Донецької міської ради. Тут компактно розмістилися шедеври ковальського мистецтва, аналогів яким немає ніде у світі: Альтанка закоханих, Букет майстрів, Алея арок. Тільки тут можна зважитися на кутих вагах, покататися на унікальній гойдалці, постояти під кутою парасолькою, побачити, як тече час, поторкати руками підкову висотою в ріст людини. А ще можна постояти й загадати бажання своєму знаку Зодіаку на Алеї знаків Зодіаку або допомогти знайти грошик для купівлі самовара Цокотусі.

Традиції ковальської майстерності, як ви пам'ятаєте, мають у Донецьку глибоке коріння. Офіційні делегації нашого міста звичайно дарують копії Пальми Мерцалова представникам інших міст. У відповідь влада м. Бохума (Німеччина) подарувала Донецьку дзвін воістину царських розмірів, а Москва – Царь-гармату. У жерло цього чотиритонного велетня зазвичай кидають монетки, щоб у кишені завжди водилися гроші.

Оригінал гармати зберігається в Кремлі. Вона була відлита в XVІІ столітті й через свої більші розміри одержала назву " Царь-гармата". Об'єкт має 4 м і важить декілька тонн. На ній установлено пам'ятну дошку, на якій зазначено, де, коли й ким виготовлено гармату. На її лафеті зображено лева з відкритою пащею. Існує легенда: якщо людина чесна і ніколи не брехала, то, поклавши свою руку в пащу лева все буде нормально, якщо ж навпаки, то паща раптом закриється й відкусить руку.

Сусідом гармати є бронзовий дзвін, подарований Донецьку жителями м. Бохума (Німеччина). Дзвін був установлений в 1997 році. Збоку до дзвона прикріплено дві таблички:

1-а: " Акціонерне товариство Круп Хеш Сталь. Відділ професійного навчання в місті Бохумі"; 2-а: " Дарунок жителів Бохума на честь 10-річчя партнерських зв'язків між Бохумом і Донецьком. Вручений оренбургомістром Бохума Эрнстом-Отто Штюбером 31 серпня 1997 року".

За будинком міськради під відкритим небом розташувався парк кутих фігур, куди ми зараз і попрямуємо. Послідовники Олексія Мерцалова в 2001 році створили Парк кутих фігур. Щороку в парку проходять змагання ковалів з усією України, де вони на очах у донеччан створюють свої шедеври і залишають їм у дарунок. Першою кованою фігурою були троянди, як символ Донецька. Серед перших – скульптури " Натхнення", " Час", " Ковані ваги", гойдалка для дітей. Стіни Альтанки закоханих прикрашають ковані квіти, жодна з них не повторюється, кожна зроблена майстрами з різних куточків України. В альтанці немає крамничок й ослонів, бо творці проекту вважали, що закохані не повинні чекати один одного. На альтанці влаштовано невеликого купідона, який чекає нових жертв кохання. Так що не спізнюйтеся, закохані! Із двох сторін альтанки встановлено годинник, щоб перехожі, які йдуть і з однієї, і з іншої сторони могли бачити час. Ще один дивний елемент парку – Алея знаків Зодіаку. Манера виконання кожного знака своєрідна, авторська. Кожний з вас може знайти свій знак і сфотографуватися з ним.

Зараз ми перебуваємо на території студмістечка найстарішого навчального закладу міста, якому вже понад 80 років – Донецький національний технічний університет. Заснований 1921 року, як Донецький технікум. Тут навчалися М. Хрущов, А. Солов'яненко й ін. Крім ДонНТУ, у Донецьку є національний університет, медичний університет, державний університет управління, національний університет економіки й торгівлі ім. М. Туган-Барановського. Усього в місті налічується біля сорока вищих навчальних закладів, його можна з повним правом назвати молодіжним центром.

Донецький інститут туристичного бізнесу перший ВНЗ у східній Україні, який готує фахівців для сфери туризму. Його засновано 1992 року. Має ІV ступінь акредитації, тобто випускає не тільки бакалаврів, але й магістрів. Керує інститутом президент Кузьменко Ганна Василівна.

Інститут має прекрасну базу для підготовки фахівців. 80% викладачів мають наукові ступені й звання. Є 5 комп'ютерних класів, бібліотека. Основна увага приділяється вивченню економічних дисциплін, іноземних мов і комп'ютерних технологій. Студенти цього навчального закладу посідають призові місця в предметних олімпіадах і конкурсах.

Під час навчання студенти не тільки опановують теорію, але й закріплюють свої знання на практиці. Вони проходять 6 видів практики, у тому числі й закордонну. Відділ зв'язку з підприємствами інституту допомагає знайти роботу випускникам і стажування для студентів.

Крім навчання, студентське життя – це ще відпочинок і розваги: конкурс " Міс і Містер ДІТБ", вечори в нічних клубах, турпоходи, екскурсії й т.ін. Інститут розташований на вулиці Університетській.

Поруч із корпусом ДонНТУ стоїть пам'ятник засновникові міста – Джону Джеймсу Юзу. Ви помітили, що пам'ятник без постаменту. Юз зображений у робочому одязі й з молотком у руці. Пам'ятник установлено в 2001 році. Скульптор – А.М. Скорих. Тут ми знову повернемося до автобуса і продовжимо нашу подорож.

Перед вами Свято-Преображенський кафедральний собор, який є точною копією собору старої Юзівки, розташованого у районі сучасного ЦУМУ, і зруйнованого в 1929 році. З метою відродження духовності в Україні ухвалене рішення про відновлення собору за старими кресленнями, що й було зроблено наприкінці 90-х років. У Кафедральному соборі розташовано кафедру митрополита Донецького й Маріупольського. Перед собором установлено статую архангела Михайла. Це подарунок м. Києва. Раніше статуя перебувала на майдані Незалежності. Напроти собору розташовано готель " Україна", праворуч – ОШ № 2, одна із найстаріших шкіл міста.

Пам'ятник Т.Г. Шевченку стоїть на перехресті двох бульварів – Шевченка і Пушкіна, що символізує споріднення двох мов і двох держав. Скульптура поета розташована на високому циліндричному постаменті, на вершині якого перебуває барельєф з персонажами добутків поета. Пам'ятник зведено 1955 року. Скульптор – М.К. Веронський, архітектори – А.П. Олійник і В.А. Шарапенко. За пам'ятником розташований будинок Донецької обласної і державної адміністрації. А між пам'ятником і будинком 2005 року встановлені куті стенди з висловами філософів світу.

Праворуч рошташова обласна наукова бібліотека ім. Н.К Крупської. Як відомо, Надія Костянтинівна була дружиною В.І. Леніна. У 1926 році проект бібліотеки належав архітекторові Гамзі В.І. Коли розпочали будівництво, виявилося, що грошей не досить. Громадяни написали листа Н.К. Крупській із проханням, допомогти завершити будівництво. В 1937 році бібліотека офіційно була відкрита, але ще була не добудована. До окупації міста фашистами бібліотеку евакуювати не встигли, тому частину книг залили водою, а решту фонду розкрали. Під час звільнення будинок постраждав від снаряда, і почалася пожежа. Коли місто було звільнено від німецьких окупантів, активісти почали збирати книги від населення і відтворили книжковий фонд, який зараз перевищує 2 млн. примірників. Повністю будинок відновили в 50-і роки за проектом архітектора Н.І. Порхунова. Будинок має периметральне планування. Вхід до бібліотеки розташований на розі будинку й прикрашений порталом з колонами, трохи спрощеного коринфського ордеру. Над порталом зведено купол.

Ми перебуваємо на Театральній площі, перед вами так званий скіфський куточок. Ви бачите копію золотої пекторалі, копію скіфського шолома й фігуру скіфського воїна. (Шолом знайдено під час розкопок скіфського кургану біля міста Шахтарська). На ньому зображено двох літніх чоловіків й чотирьох юнаків, які борються між собою. Це ілюстрація міфу, у якому розповідалося, що, після повернення скіфів з азійських походів їх вороже зустріли нащадки дружин, що залишилися, і рабів. Шолом виготовили на замовлення для багатого скіфа із Греції. Тепер він зберігається в музеї столиці України.

Кам'яні баби дісталися нам від половців. " Баба" – означає (з тюркської) сильний, шановний, богатир-воїн. У наших нащадків був такий звичай, на височинах установлювати кам'яні фігури померлих родичів. Вони вважалися ідолами, їм приносили дарунки й просили захисту. У музеях нашого краю перебуває безліч кам'яних баб. Їх можна побачити в заповіднику “Хомутовського степу” й у Великоанадольскому лісі.

На Театральній площі розташовано п'ять пам'ятників: три пам'ятники архітектури, пам'ятник монументального мистецтва й пам'ятник історії.

Перед вами Пам'ятник видатному українському тенорові Солов’яненку Анатолію Борисовичу. Солов’яненко був студентом ДонНТУ, а потім там же викладав математику. Уже в досить зрілому віці (близько 30 років) він став оперним співаком, виконував перші партії в операх. В Італії наш земляк був визнаний гідним ордена " Золотої зірки", що особливо почесно, тому що ця країна є батьківщиною оперного співу, й багато співаків зі світовою популярністю – італійці. Найкращий образ Солов’яненко – образ герцога Мантуанського з опери Джузеппе Верді " Риголетто". Краще його партію герцога ніхто й ніколи не виконував. І тому Солов’яненко назвали “Шахтарським герцогом”. У цьому образі його запам'ятав скульптор А. Швидких й архітектор В. Вязовський. Пам'ятник установлений 31 травня 2002 року. У зв'язку із заслугами А. Солов’яненка, його ім'ям названий Донецький державний академічний театр опери й балету.

Донецький державний академічний театр опери й балету ім. А.Б. Солов’яненка засновано 1932 року. За довгі роки творчої діяльності колектив театру одержав широке визнання не тільки в Україні, але й за кордоном. З 1989 року балетна й оперна трупи театру успішно гастролюють в Америці, Італії, Іспанії, Португалії, Франції, Норвегії, Росії й інших країнах світу.

Першого вересня 1932 року оперою А. Бородіна " Князь Ігор" був відкритий перший сезон Донецького театру опери й балету в м. Луганську. Через дев'ять років, за рішенням уряду, театр переведено до Сталіно. Уже у квітні 1941 року оперою М. Глінки " Іван Сусанін" був відкритий новий театральний сезон у новому будинку. Під час окупації були спроби відновити діяльність театру, діяла так звана " front opera". Трупи гастролювали у військових частинах, госпіталях, серед трудових колективів.

Під час звільнення міста саме на цьому будинку 7 вересня 1943 року замайорів червоний прапор. Ця дата сьогодні вважається Днем звільнення Донбасу.

Сам будинок є пам'ятником архітектури, як і бібліотека ім. Крупської. Автор проекту Л. Котовський використав ті ж архітектурні прийоми: портал прикрашений колонадою коринфського ордеру.

Розповідаючи про театр, не можна не згадати про двох знаних артистів, які працюють у ньому – Вадима Писарєва й Інни Дорофєєвої.

Народний артист України В.Писарєв є одним з організаторів і художнім керівником міжнародного фестивалю в Донецьку " Зірки світового балету". І. Дорофєєва – дружина і партнерка В. Писарєва. Вона танцювала в балетних партіях на гастролях у США, Канаді, Франції, Італії, Іспанії, Норвегії, Росії й інших країнах. В 1997 році їй присвоєно звання народної артистки України.

Напроти театру розташовано ще один пам'ятник архітектури, дуже схожий за стилем. Це будинок кінотеатру ім. Т.Г. Шевченка, який побудовано 1939 року за проектом архітектора Л.І. Теплицького. Це був найбільший в Україні свого часу кінотеатр із двома залами, фойє якого прикрашала мозаїка, а в центрі стояв пам'ятник великому Кобзареві, на постаменті якого відлиті слова " Заповіта":

І мене в сім'ї великій,

У сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Не злим, тихим словом...

Будинок кінотеатру кілька разів був реконструйований. Сьогодні він оснащений найсучаснішим устаткуванням. У будинку кінотеатру розташовано казино " Третій Рим", нічний клуб " Чикаго", байкерс-бар і безліч магазинів. Крім " Чикаго" великою популярністю користуються інші нічні клуби " НЛО", " Вірус", " Гараж", " Ред-лайн".

Поруч із кінотеатром ви бачите ще один пам'ятник архітектури – будинок науково-дослідного інституту Донгіпрошахт. Інститут побудовано 1952 року за проектом архітектора Навроцького. За проектами цього наукового закладу побудовано багато українських шахт, зокрема й відома шахта імені Засядька.

Поруч із театром опери і балету зведено пам'ятник полковникові Ф.А. Гринкевичу. Полковник Франц Андрійович Гринкеви був командиром танкової бригади, брав участь у боях за звільнення Донбасу. В 1943 році був смертельно поранений і з військовими почестями тут похований – у місті, яке звільняв. Того ж року на його могилі був установлений бойовий танк Т-34 (сучасний). Пам'ятник Ф. Гринкевичу був реставрований 1964 року. Його постамент одягли у вічний камінь-граніт, а на великій мармуровій плиті викарбували золотом ім'я воїна-героя зі словами подяки донеччан своїм визволителям. Могила розташована в довоєнному центрі міста. Оригінал танка Ф. Гринкевича перебуває в будинку обласного краєзнавчого музею, на майданчику серед інших зразків військової техніки.

Поруч розташоване ще одне пам'ятне місце – пам'ятник генерал-лейтенантові К.А. Гурову. Над пам'ятником схилилася верба, така ж довгокоса, як і ті, що росли в його рідному селі, з якого він вісімнадцятирічним пішов добровольцем у Червону армію. За двадцять років військової служби він пройшов шлях від рядового кавалериста до генерал-лейтенанта. Сталінград, бої на Доні, Донбас – от основні віхи його фронтового шляху в роки Великої Вітчизняної війни. Важкі фронтові дороги, тяготи війни підірвали здоров'я. 15 вересня 1943 року серце героя не витримало важких перевантажень... Трапилося це в селі Гусарки Запорізької області, де перебував штаб Південного фронту. Привезли тіло генерала до міста, яке він кілька днів тому визволяв. Поховали К.А. Гурова у сквері, розташованому поруч із театром опери й балету. Пам'ятник – погруддя Кузьми Акимовича Гурова – побудований 1954 року за проектом скульпторів А. Бєлостоцького й Є. Фрідмана, архітектора Н. Іванченка.

Перед вами легендарний п'ятизірковий готель " Донбас-Палас", який є частиною архітектурної спадщини Донецького краю. Будинок побудовано в 1938 році. Оригінальний проект розроблений архітекторами Н. Речаником і А. Шуваловою, а пізніше перероблений Н. Порхуновим. Під час Великої Вітчизняної війни готель був частково зруйнований і реконструйований в період 1947–1949 років, однак, не в первісному вигляді. Купольна частина не була відновлена.

У період 1996–1999 років готель разом з рестораном взагалі не функціонували. Частина приміщень були здані в оренду під офіси. Керівництво футбольного клубу " Шахтар" запропонувало зруйнувати старий будинок і реконструювати готель відповідно до первісного проекту, включаючи купол, тим самим повернути Донецькові його культурну спадщину й побудувати перший п'ятизірковий готель. Наразі всі послуги готелю доступні і для мешканців міста, які не проживають у готелі.

Усього в місті функціонують понад 30 готелів: " Атлас", " Єва", " Джон Хьюз", " Прага", " Ліверпуль" й інші.

А зараз, дорогі друзі, ми з вами перебуваємо на основній площі Донецька – на площі Леніна. Комплекс площі сформувався наприкінці 50-х років двадцятого століття. Назву площа одержала від імені Володимира Ілліча Леніна (Ульянова) – лідера партії більшовиків. Пам'ятник вождю пролетаріату споруджено 1967 року на честь п'ятидесятої річниці Жовтневої революції. Автори: скульптор – Є. Кунцевич, архітектори – В. Іванченко та Н. Іванченко. Можна довго сперечатися про роль Леніна в історії та про його особистість, але це не тема нашої сьогоднішньої екскурсії.

Напроти пам'ятника В.І. Леніну у монументальному будинку розташоване Міністерство вугільної промисловості. У Радянському Союзі всі міністерства розташовувалися в його столиці, у місті Москві, а для Донецька було зроблене виключення: у нашому місті працювало ще за радянських часів Міністерство вугільної промисловості. Це свідчить про те, яке значення приділялося Донбасу в економіці країни. Зараз тут розташовуються офіси різних компаній.

Поруч розташований будинок Ворошиловської районної ради, побудований 1928 року. Колись це була найбільша адміністративна споруда у Донбасі. До початку 60-х років до будинку райради примикала гілка Донецької залізниці. Нею до Сталінського обласного комітету партії, який тоді тут розташовувався, приїжджали високі партійні й державні діячі, тому що авіаперельоти тоді були не занадто комфортабельними й безпечними. Ліворуч від будинку Ворошиловської райради стоїть його ровесник – будинок Главпочтампту. Ще на площі розташована концертна зала обласної філармонії імені Сергія Прокоф'єва.

Прямо перед вами будинок Донецького академічного українського музично-драматичного театру. Це дійсно храм Мельпомени, який гідно презентує театральне мистецтво Донбасу жителям і гостям нашого регіону. Театр вражає пишнотою архітектурних форм, комфортом і технічною досконалістю сучасного будинку. Біографія театру почалася в 1927 році, коли в Харкові (у той час столиці України) був організований робітничий театр, основою трупи якого були актори легендарного театру " Березіль". Творці театру – відомі режисери України Василь Василько та Олександр Засмаг. У 1933 році театр переїхав до Донбасу, де в той час не було ні одного професійного стаціонарного українського театру. У своєму теперішньому будинку театр працює з 4 лютого 1961 року. Найбільшого підйому театр досяг за останнє десятиліття. Його творчі досягнення підкріплені виробничими показниками. У серпні 2001 року за значні досягнення в розвитку українського театрального мистецтва Донецькому обласному українському музично-драматичному театру вперше в історії української незалежної держави було привласнено статус академічного. У 2004 році, було завершено капітальний ремонт будинку Донецького академічного українського музично-драматичного театру й прилягаючої території. Реставрація здійснювалася без перерви творчої діяльності колективу. Під час реконструкції було створено унікальний театральний комплекс із основною сценою, оснащеною сучасним технічним устаткуванням, двома малими сценами для творчих експериментів, сценою у фойє й літнім майданчиком.

Праворуч від театру розташований ресторан " Золотий лев", у центрі міста багато кафе й ресторанів, які пропонують страви української, грузинської, російської, італійської, японської й інших світових кухонь. Проти " Золотого лева" розташовано оригінальний ресторан на даху будинку " Сьоме небо". Етно-ресторан " Ё-моё" має оригінальний інтер'єр і пропонує смачні страви російської й української кухонь, посмакувати якими можна паралельно із плаванням на кораблі по річці Кальміус. Кафе " Корсар" буде по душі аматорам морської романтики: перед його входом розташований якір, а гостей зустрічає моряк у формі флоту петровських часів. У ресторані " Текіла Бум" можна спробувати гострі блюда мексиканської кухні й, звичайно ж, текілу. А якщо ви самі ностальгуєте за радянськими часами, вам дорó га до ресторану " Свиня". Дійсний рай для гурманів відкривається на бульварі Пушкіна " Міленіум", " Питеръ", " Хінкалі", " Лабіринт", " Гусаки-Лебеді"... Від одних назв рябить в очах, а від меню й цін вони просто розбігаються. Є й дуже демократичні " Три товстуни" й " Челентано".

Прикрашає головну площу Донецька фонтан. Над його створенням працювала ціла творча група конструкторів, електронщиків, програмістів. Вони створили фонтанний комплекс, який за оцінками провідних експертів у сфері фонтанного устаткування є унікальним у Східній Європі з використання передових технологій. Ідея, технологічні схеми управління фонтаном і все програмне забезпечення розроблено донецькими фахівцями. У виготовленні більшої частини устаткування взяли участь підприємства нашого міста. Установлено найсучасніше гідравлічне, світлове й програмне забезпечення. Три кільця фонтана визначають форми й фігури співаючого й танцюючого фонтана. Система управляння фонтаном містить у собі центральний комп'ютер й 288 мікропроцесорів, які забезпечують роботу 78 пропорційних клапанів і ступенем світіння 210 підводних прожекторів. “Репертуар” фонтана складається із творів Баха, Бетховена, Чайковського, Штрауса. У репертуар " співаючого" фонтана увійшли мелодії й пісні сучасних популярних виконавців.

Обігнувши будинок Донецького академічного драматичного театру, ми виїжджаємо на бульвар Пушкіна.

Погруддя Олександра Сергійовича Пушкіна на високому постаменті з рожевого мармуру роботи скульптора Н. Гінзбурга й архітектора Я. Томіло встановлено 1969 року.

У 1970 році за рішенням ЮНЕСКО місто Донецьк було визнано самим озелененим із промислових міст світу. Щороку в скверах, на площах і бульварах нашого міста висаджували безліч квітів, які з травня до жовтня радували око жителів і гостей міста. Особливою популярністю користувалися троянди – тільки їх одних вирощували 180 сортів. Говорять, що троянди висаджували з розрахунком, щоб на кожного жителя Донецька доводилося не менше однієї квітки. Донецьк називали містом мільйона троянд. Був період, коли квітів на вулицях висаджували менше, однак зараз місто затишне, доглянуте і зелене. Бульвар Пушкіна – яскраве тому підтвердження.

У кінці бульвару на гранітному постаменті зведено бронзову фігуру людини в комбінезоні пілота. Це Пам'ятник стратонавтам, установлений 1953 року за проектом скульптора Бєлостоцького, архітекторів Іванченко, Півоварова, Фрідмана. Із цим місцем пов'язана одна із трагічних сторінок в історії вітчизняної авіації 30-х років.

Ми знову виїхали на вулицю Артема. Праворуч ви побачите корпуси Донецького національного технічного університету. Нелегко доводиться студентам цього навчального закладу ходити з одного корпусу в іншій через весь центр міста. Перед поворотом на Садовий проспект зверніть увагу на незвичайний об'єкт праворуч – це пам'ятник вугільному комбайну.

Ліворуч ви бачите ще один пам'ятник архітектури – будинок Донецького обласного будинку дитячої і юнацької творчості, у сквері за ним розташований Планетарій. У Донбасі він єдиний. Більше того, Донецький планетарій – один з п'яти в Україні. Його будинок споруджений 2008 року і не має аналогів.

Ліворуч ви бачите торговельно-розважальний комплекс " Золоте кільце ", у якому розташовано численні магазини, фаст-фуди, ресторан " Під дахом" і кінотеатр.

Парк імені О. Щербакова – кінцева точка нашого маршруту – названий на честь Олександра Сергійовича Щербакова – секретаря Донецького обкому партії 1936-1938 років. Рішення про створення парку було прийнято в 1931 році. Парк розташований уздовж берегової лінії зв'язаних між собою ставків. Ще зовсім недавно закінчився другий етап грандіозної реконструкції центрального парку культури й відпочинку імені О. Щербакова. Особливо разючі зміни відбулися в районі південного входу в парк (з боку цирку й " Амстора"), що відтепер уважається головним. Його прикрасили декоративними металевими воротами. Ліворуч від них з'явилося більше паркування для машин, відразу за воротами – новий оригінальний фонтан. Недалеко від нього починається розарій, недавно засаджений різними сортами квітів, завдяки яким Донецьк давно здобув славу міста мільйона троянд. Тут будуть проводити фестиваль " Рози Донецька" й інші виставки квітів. До слова, тепер майже всі загальноміські культурно-масові заходи будуть проходити саме в парку імені Щербакова, а не на площі імені Леніна, як раніше.

Особливу увагу закоханих привертає ось цей фонтан. Кожне з водних споруджень Донецька закликає городян своєю красою, але найбільше гуляють у парку імені Щербакова. Адже тут відкрили чудо-фонтан! Водне дітище донецьких конструкторів складається із двохсот ліхтарів і біля п'ятисот насадок для розподілу струменів. Усі його шість чаш повністю викладені мармуром, і кожна з них має свій індивідуальний малюнок фонтанчиків. Вечорами таке спорудження догоджає городянам " співом", а підсвічені струмені води малюють у повітрі геометричні фігури. Інший вхід до парку імені О. Щербакова – через пішохідний міст – розташований з боку вулиці Університетської, а північний – з боку дамби Другого міського ставка.

У Донецьку розташований найбільший за площею в Європі (270 га) Ботанічний сад Національної академії наук України, відкритий 1964 року для розробки фундаментальних і прикладних проблем біології на південному сході України. На його території ростуть біля п'яти з половиною тисяч видів рослин. Під склом перебуває 1200 м² площі, що дало можливість організувати 5 оранжерей і відтворити умови тропіків і субтропіків. Але це тема вже іншої екскурсії.

Наша прогулянка дійшла кінця. Спасибі за увагу. До нових зустрічей з Донецьким інститутом туристичного бізнесу.

Донецк – начало всех маршрутов