Особливості розвитку фінансів на території українських земель, що перебувала під владою Австрії та Австро-Угорщини.

У ХІХ ст. до складу Австро-Угорщини входила територія Галичини, Буковини і Закарпаття. Основою їхньої економіки було сільське господарство, а промисловість мала переважно сировинний характер. Розвиткові внутрішньої торгівлі сприяли створені урядом умови для ввозу товарів.

Оскільки населення західноукраїнських земель було мало спроможним сплачувати податки, основу податкової системи складали примуси і натуральні повинності (панщина). На базі складеного у 1780-х роках земельного кадастру селянські примуси встановлювалися пропорційно до якості землі, що перебувала в їхньому користуванні. Розміри державних та урбаніальних (на користь пана) примусів не могли перевищувати 30% загального доходу від селянської землі і сплачувалися у грошовій формі. Установлювалися однаковий земельний податок для господарств усіх категорій власності, а також норми дохідності окремих категорій земельних угідь.

У 1799 р. рівень податкового навантаження обмежено 30% доходу, з якого 18% надходило на користь держави і 12% - панові. Але в 1819 р. ці норми були переглянуті на користь держави. Придбати майно могли лише привілейовані стани або власники індигенату (дозволу), право надання якого мав тільки монарх. Селяни не лише були особисто залежними, але й до 1820 року не мали права купувати землю. Панщину (кріпацтво) було скасовано у 1848 році в Галичині і в Закарпатті, у 1781 році – на Буковині.

Основу доходів державної скарбниці Австро-Угорщини складали прямі і непрямі податки. Для прикладу, у 1883 році населення Галичини сплатило: податку на землю – 4, 33 млн. золотих ринських (гульденів), податку на нерухомість – 3, 67 млн. гульденів, на інші прибутки – 2, 38 млн. гульденів, на заробітну плату – 0, 75 млн. гульденів. З цих сум на населення української частини Галичини припадало:

- податку на землю – 2, 67 млн. гульденів;

- податку на нерухомість – 2, 27 млн. гульденів;

- з інших прибутків – 1, 47 млн. гульденів;

- заробітну плату – 0, 46 млн. гульденів.

На західноукраїнських землях швидко збільшувалась іпотечна заборгованість селян. У Галичині податки на селянські господарства з 1862 до 1905 р. зросли на 770, у Буковині – на 470%. У Галичині в 1910 р. заборгованість всіх землевласників становила астрономічну цифру – маже 2 млрд. крон.

На західноукраїнських землях проводилася колоніальна фінансова політика, що пов’язано із хронічним дефіцитом імперського бюджету. Так, у 1882 р. доходи бюджету Імперії складали 448, 2 млн. гульденів, а видатки – 485, 7 млн. гульденів, дефіцит бюджету – 37, 5 млн. гульденів.

Із загального обсягу доходів бюджету монархії 43, 1 млн. гульденів (9, 6%) надійшло з Галичини, в тому числі з української її частини – 26, 6 млн. гульденів (5, 9%). Водночас, видатки бюджету у Галичині складали 21, 7 млн. гульденів (4, 5%), в тому числі в її українській частині – 19, 3 млн. гульденів (4, 0%). Таким чином, найбільш відстала частина імперії дотувала бюджет монархії на 7, 3 млн. гульденів.

Розвиток класичного страхування на західноукраїнських землях бере початок у 1861 році, коли «Краківське товариство взаємного страхування «Флоріанка» почало в Буковині та Галичині надавати послуги страхування від вогню, граду і страхування життя. У 1891 році було засноване кооперативне товариство взаємного страхування «Дністер», яке займалося страхуванням рухомого та нерухомого майна від вогню. У 1892 р. ним було застраховано 58 повітів Галичини та 4 – Буковини. У 1911 році було засноване товариство взаємного страхування життя та пенсій «Карпатія», яке спеціалізувалося тільки на страхуванні ризиків життя. Воно проводило страхування життя на випадок смерті, мішане страхування на випадок дожиття і на випадок смерті, страхування із подвійною виплатою страхових сум, страхування дітей.