![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Висновки. — У XVI ст. населення українських земель поділялося на стани.
— У XVI ст. населення українських земель поділялося на стани. — У першій половині XVI ст. відбулося завершення оформлення правового статусу шляхти. — Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було селянство. — Втягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі фільварків. — Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Розгортався процес набуття містами магдебурзького права.
6. На початку XVII] ст. Лівобережжя, Слобожанщина та Запорізька Січ перебували у складі Російської імперії. Правобережжя залишилось у складі Речі Посполитої. У 1795 р., після третього поділу Польщі, Правобережжя (Брацлавщина, Волинь, Київщина, Поділля) було передане Росії та об'єднане з Лівобережжям. Згодом, коли українські та російські війська у війні з Туреччиною визволили Північне Причорномор'є — споконвічні слов'янські землі, а згодом і Крим, їх було включено до адміністративного поділу України. Починаючи з XVIII ст., наступ царату на права і вільності України безупинно триває. Справа в тому, що порядок управління Україною, заснований на демократичних ознаках воєнно-козацької системи, суперечив самій природі абсолютизму — єдиновладному, тоталітарному правлінню. Особливо інтенсивно процес обмеження прав та вільностей України, її народу відбувається за царювання Петра І та Катерини II. В останній чверті XVIII ст. на Лівобережжі та Слобідській Україні працювало 200 мануфактур. В матеріальному виробництві України йде спеціалізація, чіткіше визначаються окремі галузі. У 1722 р. починається видобування кам'яного вугілля (у Бахмуті)*. Зростають і економічно міцніють українські міста, закладаються нові. Україна була торговою державою. Вона постійно підтримувала широкі торговельні зв'язки з Росією та іншими країнами. Експортуються худоба, шкіра, віск, тютюн, селітра, скло, горілка. Традиційно вона вела торгівлю із Західною Європою через балтійські порти, а також через Краків і Вроцлав. У 1754 р. внутрішні митні кордони між Росією і Україною було ліквідовано. Треба підкреслити, що гетьмани, особливо Ї.Мазепа, приділяв багато уваги управлінню економікою України, що сприяло її зміцненню. Незважаючи на перешкоди, наприкінці XVIII ст. склалася економічна єдність українського народу. Українське суспільство XVIII ст., як і в усій Європі, ще залишалось феодальним, що обумовило його класову та станову структуру. Феодали. У XVIII ст. оформлюються старшинські династії — Апостолів, Безбородьків, Ґалаґанів, Горленків, Кочубеїв та інші. Верхівку українських феодалів складало бунчукове товариство, яке створив 1. Мазепа (перше згадування про нього відноситься ще до 1685 р.). Спочатку це були особи з близького оточення гетьмана. Вони не мали визначної посади і виконували почесні обов'язки — супроводжували гетьмана під бунчуком, брали участь у посольствах, виконували інші доручення гетьмана. Їх становище, як і маєтності, стають спадковими. Вони підлягали юрисдикції гетьмана та генерального суду. З часом до цієї групи почали входити усі, хто раніше перебував у складі генеральної старшини чи на посаді полковника. Наступна група — значкове товариство. Його члени займали те ж становище, що й бунчукові, тільки при генеральних старшинах і полковниках. Існує думка, що значкове товариство — це лише одна з назв бунчукового. Товариства були створені спеціально для охорони особистих та майнових прав козацької старшини як привілейованої верстви і мали загальну назву " знатне військове товариство". Земельні володіння українських феодалів у XVIII ст. значно збільшуються. Чимало земель здобули українські феодали від царів. Особливо щедрою була Катерина II. Вона жалувала землі Російської держави українським феодалам, а російським — землі України. Крім цього, українська землевласницька еліта прагнула в усьому зрівнятися з російським вельможним панством. Так, гетьман Апостол порушив питання про повне зрівняння українських урядовців з чинами Табеля про ранги. Відповіддю на це було заснування в 1728 р. у Глухові кодифікаційної комісії, яка одночасно мала врегулювати правовий стан українських феодалів. Проте сенат підсумки роботи комісії не затвердив, оскільки вона виходила із збереження в Україні козацько-старшинської адміністрації. Разом з тим, царський уряд надав, як раніше було визначено, права російського дворянства представникам верхівки. Безбородькам, Завадов-ським, Кочубеям, Розумовським були пожалувані графські титули, їх було допущено до кола російської аристократії. У 1767 р. комісія по складанню уложення підтвердила вільності українського шляхетства, рівність його прав з правами російського дворянства. У 1764 та 1783 рр. вийшли укази про включення українського шляхетства та козацької старшини до складу дворянського стану Росії. У 1797 р. на них було поширено дію " Грамотьі на права, вольности й преимущества росийского дворянства". Наприкінці XVIII ст. вже на всю Україну була поширена дія Табеля про ранги. Духовенство. Поки православна церква в Україні зберігала автономію, правове становище духовенства визначав гетьманський уряд, а у другій половині XVIII ст. — Духовний регламент та штатний розклад 1764 р. За Указом від 10 квітня 1794 р. митрополитам та іншим чинам духовенства було встановлено утримання нарівні з російським. Селяни-посполиті. Число вільних селян, підлеглих козацькій адміністрації, зменшувалося. У 1731 р. вони складали лише одну третину сільського населення Гетьманщини. Чисельність залежних селян постійно зростала за рахунок зменшення вільних селян та скорочення реєстру. За царською грамотою 1723 р. з посполитів, чиї б вони не були, стягували однакові податки. Найважчим обов'язком селянина було відбування панщини. У 1710 р. було встановлено два дні обов'язкової панщини на тиждень. На Правобережжі ця повинність складала 4—6 днів. У подальшому і на Гетьманщині було встановлено 4—6-денну панщину. Селяни відбували також інші повинності — подвірну, постоєву (утримання царських військових підрозділів та іноземних найманців), шляхову, виконували роботи, пов'язані з будівництвом фортець, риттям каналів та ін. Реєстрове козацтво. У XVIII ст. триває процес розшарування козацтва, визначається його ієрархічна структура. Заможні козаки, котрі мали орну землю, сад, будинок, декілька голів рогатої худоби, сотні овець, були виділені у групу " виборних" тобто повноправних. Їх було занесено до спеціальних списків за сотнями, вони зберегли той правовий статус, що визначився у XVII столітті. Другу — більшу групу — складали підпомічники чи підмогочі. До них увійшли усі ті, хто не мав свого господарства. Ці люди несли ті ж повинності, що й селяни, тільки у два рази менші. Крім того, вони мусили забезпечувати " виборних" усім необхідним для похо- дів спорядженням і продовольством, кіньми, зброєю, провіантом. У кожного " виборного" налічувалося два-три підпомічника, тобто їх було у п'ять разів більше, ніж самих " виборних". Існувала також і третя група козаків — підсусідки (батраки). Вони походили із збіднілих козаків, селян, городян, не мали майна та осілості, працювали та жили в господарствах " виборних" козаків і підпомічників. Ті їх одягали та годували. Підсусідки ставали кріпаками у першу чергу. Закон надавав підсусідкам й можливість переходити до другої та навіть першої групи, якщо вони обзаведуться майном. За період 1654—1730 рр. кількість вільних селян у полках Лівобережжя зменшилася. К 1730 р. їх залишалося 1/3, інші 2/3 перетворилися на феодальне залежних. У 1764 р. налічувалося 71604 реєстрових козаків, з них " виборних" — 19750, підпомічників — 41201, тих, які не мали двора, тобто підсусідків — 10 654*. На Правобережжі козацтво було скасовано Сеймом ще в 1699 р., але з 1704 р. до 1714 р. воно існувало завдяки підтримці лівобережного гетьмана. Запорізьке козацтво спочатку зберігало самобутній устрій в силу того, що Січ користувалася певною самостійністю щодо гетьманського та царського урядів. Вважалося, що у самій Січі проживало не менше як 20 тис. неодружених козаків-січовиків. Вони-тс й складали власне запорізьке братство, але рідко збиралися ус: разом. Частина з них несла сторожову службу на кордоні, у фортецях, інші займалися різноманітними промислами (рибальством полюванням). У паланках же розташовувалися слободи та хутори-зимовники, де жили сімейні козаки та посполиті. Кількість населення Січі постійно зростала. Всього на території Нової Січі в1775 р. проживало приблизно 200 тис. чоловік, з них козаків-січо виків — 35 тис. Соціально-економічні процеси, що відбувалися у країні, н< обминули і Запорізьку Січ, поглибили її соціальну диференціацію З середини XVIII ст., коли Січ переходить до колонізації свої; земель та ведення осілого інтенсивного землеробства, хутори-зи мівки старшини перетворюються на крупні феодальні господарства у яких експлуатуються голота та сирома — низи запорізького това риства. Сам кош, як такий, експлуатував рядових козаків, а такоя масу посполітих, що утікали на землі Запоріжжя. Сподіваючисі знайти тут захист від сваволі поміщиків, гетьмана та царя, боні ставали " подданьіми Войска запорожского". Залежність посполіти: від січової влади виявлялася, зокрема, в їх зобов'язаннях сплачува ти " войськовой оклад" — головну грошову подать кошу. Після реорганізації козацького війська на Слобожанщині й Лівобережжі та ліквідації Січі за указом від 16 листопада 1781 р. запорізьких козаків було переведено в розряд селян-однодворців, з обкладенням подушним податком, їм теж заборонялося вільно переходити на інше місце проживання. Катерина II, зруйнувавши Січ, заборонила навіть назву " запорозький козак". Землі Запорізької Січі вона роздала своїм улюбленцям.
|