Виникнення українського козацтва та його розвиток.

Центральним явищем історії України XVI— ХVIII ст. було козацтво, яке втілило в собі кращі національні риси українського народу. Воно виступало оборонцем рідного краю від зовнішніх ворогів, чинило активний опір соціальному та національно-релігійному гнобленню, стало творцем нової форми державності на українських землях. Його колискою була Південна Україна, що знаходилася на межі двох різних цивілізацій: європейської та азійської.

Перша письмова згадка про українських козаків міститься у " Хроніці" М. Бєльського під 1489 р. Термін козак в Україні поступово набув значення особисто вільної, мужньої людини, незалежної від офіційних властей, захисника Вітчизни й оборонця православної віри. Водночас козак — дрібний власник і виробник, який перебував осторонь кріпосницької системи й був її принциповим ворогом, — став суспільним ідеалом для переважної більшості українського народу.

Зародження українського козацтва було зумовлене трьома головними взаємопов'язаними причинами: природним прагненням українців до волі, посиленням соціального та національно-релігійного гноблення, необхідністю захисту краю від татарських набігів.

Необхідною передумовою козацької ґенези була наявність вільних земель на південному порубіжжі України. Незаселені південні території мали великі природні багатства, які вражали сучасників. Тому не дивно, що кожної весни сюди вирушали ватаги промисловців на " уходи" — полювати диких звірів, ловити, в'ялити й солити рибу, збирати мед диких бджіл, добувати сіль та селітру. На зиму більшість Уходників поверталася додому, де збували здобич.

Спочатку уходництвом займалися а основному мешканці Придніпров'я. Однак із посиленням феодального визиску та національно-релігійного переслідування до них почали приєднуватися втікачі від панської неволі й з інших українських земель, насамперед тих, що були захоплені Польщею, — Галичини, Західної Волині, Західного Поділля.

Угодницький промисел давав непогані прибутки, але водночас потребував великого завзяття, витривалості й відваги. Адже життя у степу було пов'язане з багатьма небезпеками, насамперед татарськими набігами. Доводилося постійно бути насторожі. З часом озброєні загони уходників не тільки успішно захищалися від нападів татар, а й самі при нагоді громили їхні улуси, захоплюючи здобич те визволяючи бранців. Саме це військово-промислове населення, об'єднуючи вихідців із селян, міщан, дрібної шляхти, й утворило основу окремої соціальної групи, яка під іменем " козаків" починає відігравати дедалі помітнішу роль на прикордонні зі Степом.

Формування козацького стану, зростання його чисельності сприяло розширенню господарської діяльності у родючих південних степах. Основною діяльністю козаків були землеробство і промисли, помітне місце посідали ремісництво й торгівля. Використання вільнонайманої праці у козацьких господарствах давало відмінні результати, які різко контрастували з убогими закріпаченими селами " на волості", як називали заселені простори Подніпров'я,; свідчило про зародження фермерства як форми буржуазного виробництва.