Мікроелементи

Цинк: це життєвоважливий мікроелемент для всіх вищих організмів, інші ферменти являються сполуками цинку. Він небхідний для нормальної життєдіяльності людини, входить до складу карбоангідрази, фермента, який бере участь у підтримці кислотно-лужної рівноваги і других металоферментів.

Цинк знаходиться в ряді ферментів, абсолютно необхідних в ньому для проявлення своєї активності. Солі цинка є ядовиті, признаки отруєння: подразнення слизової оболонки, рвота. Харчові продукти не можна зберігати в цинковій посудині. Цинком покривають вироби з заліза і сталі, для охорони від корозії. Застосовують як конструкціонний матеріал (1-6% Al + 1% Cu) для цинкографіїі анодів використаних в електролізерах і в голованічних елементах. Цинк впливає на активність тропних гормонів гіпофіза, бере участь в реалізації біологічних дій інсуліна, нормалізуючи жировий обмін. Цинк в кровотворенні а також необхідний для нормального функціонування гіпофіза, підшлункової залози, сім‘янипузирів.

Марганець: входить до складу молекул деяких ферментів і стимулює молекул деяких ферментів і стимулює їх активність.

Організму потрібно лише в значно в малих кількостях цього елементу, а роль його в обміні є дуже велика.

Марганець входить в склад всіх рослинних і тваринних організмів. Для живи організмів має життєво важливе значення. Він активує багато ферментованих процесів. Марганець необхідний для синтезу глікозаміногліконів хрящової тканини, для еритрогаезів і утворення гемоглобіна.

Він стимулює синтез холестерина і жирних кислот, виявляючи тим самим гіпотронні дії. Марганець відноситься до промислових отрут з різким вираженими токсичними властивостями. Надмірне поступлення марганцю в організм тварин веде до підвищення його концентрації і появи в них ідентичних змін в кістках при рахіті. Крім впливу на процеси кровотворення. Марганець впливає на антителогенез, прискорює утворення антитіл.

Йод: міститься у всіх тканинах людини. Але в основному він знаходиться в тканинах щитовидної залози в складі її гормонів – трийодтироніна і тиржсина.

В організмі дорослої людини міститься близько 25 мг йоду, із яких10-15 мг в добу.

Недостатність йоду в харчових продуктах викликає розлад функції щитовидної залози супроводжується її розростанням. Попередження людей від цього захворювання вдається шляхом додаткового ведення йоду в організм. Наприклад добавляють його до повареної солі.

Йод відноситься до галогенів. Він активно впливає на обмін речовин, тісно зв‘язаний з функцією щитовидної залози. В організмі знаходиться у вигляді неорганічного йодиду і складовою частиною тиреоідних гормонів і їх похідних недостатність йоду приводить до порушення функції залози, її гіперплазми і розвитку зоба. Підвищення концентрації йоду в крові відмічається також при вагітності і при деяких захворюваннях печінки.

Людина повинна одержувати 50-60 мг в добу. Із крові йод легко проникає в різні органи і тканини. В природі йод розповсюджений повсюди і він міститься в усіх живих організмах, воді, мінеральних водах, мінералах, ґрунті. У земній корі його міститься значно мало (3´ 10-5%). Промислова кількість йоду зустрічається у водах нафтових родовищ і відкладення селітри. Найбільша його кількість сконцентрована в морі, водах, повітрі, ґрунті. Відносно йоду є багато в м‘ясі деяких риб і молюсків.

Елементарний йод легко і швидко всмоктується через шкіру і слизові оболонки, а в паро утворюючому вигляді – через легені.

Швидкість всмоктування елементарного йоду із шлунково-кишкового тракту підтверджена значним коливанням, і залежить від кількісного складу їжі. Білки і жири, які містяться в ній, зв‘язують елементарний йод і зменшують його всмоктування в кишечнику.

Із крові йод легко проникає в різні органи і тканини, місткість йоду в тканинних рідинах не перевищує 1/3 – ¼ від місткості його в плазмі крові.

Значна частина йоду, яка всмокталася (до 17% введеної дози) вибірково вбирається в біосинтез гормонів.

Особливо велике значення для організму мають мікроелементи кобальт, марганець і цинк, та інші. Їхня кількість в організмі є значно в малих кількостях, але роль їх в обміні є дуже велика.

Біологічна роль кобальту в значній степені зв‘язана з його участю в каталітичної ферментальної функції вітаміну В12 складовою частиною якого є він. Входить до складу багатьох анти аналітичних лікарських препаратів.

Його широко використовують в електроніці, в металургії при одержуванні різноманітних сплавів металів і окремих сталей, в кількості каталізаторів при виготовленні барвників, а також забарвленні скла, паперу. Довго живучий ізотоп 60Со широко використовується в науці, техніці і сільському господарстві в кількості радіоізотопного індикатора.

Він являється постійною складовою частиною рослинних і тваринних організмів і відносяться до числа важливих мікроорганізмів, також Со є фізіологічно-активний – впливає на кровотворення і обмін речовин. Широко використовується в медицині для променевої терапії, радіоцинної стерилізації медичних матеріалів, виробів і лікарських засобів, виробів і лікарських засобів, що спричиняє засвоєння заліза і стимулює його обмін в організмі.

Органічне сполучення Со застосовують у виготовленні поліефірних пластиків, тетрокарболізатора при різних синтезах і для нанесення кобальтових покриттів. Він міститься в значно малій кількості в річковій, озерній і морській воді, в морських рослин, в організмі риб і інших морських тварин. Із харчових продуктів найбільше його міститься звичайно в горосі (15, 0 мкг%), фасолі, яка складає близько 12, 1 мкг %, полуниці (9, 8 мкг %), голанському сирі (4, 32 мкг %). Важлива роль належить кобальту при ендогеннім синтезі вітаміну В12.

Фтор: у невеликій кількості міститься у всіх тканинах людини.

У крові людини місткість фтору коливається в межах 0, 03-0, 07%. Значно більше його є в кістках (10-30 %) і особливо багато є в зубах (в емалі 120-150 мг %, в дентині близько 50 мг %).

В кістках і зубах фтор знаходиться в нерозчиненому вигляді фтор кальцієвої солі, фосфорної кислоти фтор апарата. В організмі фтор потрапляє безпосередньо з питною водою. Оптимальна місткість фтору у воді коливається в межах 0, 5-1, 2 мг в 1 літрі.

В місцевостях, де місткість фтору у воді нижча і де харчові продукти бідні на фтор, часто зустрічається кароїз зубів, але надлишок фтору викликає друге захворювання – флюфоз.

Фтор відноситься до біомікроелементів і відіграє значну роль в розвитку і мінералізації кісток зубів. Відноситься до абсолютно необхідних для організму мікроелементів.

Бром: це постійна складова частина різних тканин організму людини і тварин. В тканинах ссавців місткість брому нерівномірна і коливається в межах 0, 1-0, 7 мг %. Значно вища концентрація брому в гіпофізі. В організм бром поступає з харчовими продуктами (рослинного походження) і невеликою кількістю його вводять з кухонною сіллю.

Солі брому широко використовуються в медицині в кількості лікарських речовин.

Відомо 2 стабілізатора і 20 радіоактивних ізотопів. Місткість брому в земній корі складає 0, 6´ 10-4%.

В природі зустрічається і вигляді сполучення у воді деяких соляних озер, морської води близько 0, 005 %, в бурових водах і також хлоромістких мінералів. Бром містить також в рослинних організмах; найбільш багаті ним фасоля і горох. В тваринних організмах бром міститься переважно в крові, спинномозковій рідині і гіпофізі.

В промисловості бром дістають з природних джерел – із морської води, з концентрованих розсолів (ропи) соляних озер.

Бромна вода застосовується як окисник і бромуючі засоби в хімічному синтезі і аналізі. Бром утворюється багатьма сполуками з різними органічними речовинами.

Він широко використовується у (медицині) промисловості – в виробництві антидетонаторів горючого, в органічному синтезі, в фармацевтичній, фото- і кінопромисловості.

Деякі органічні сполуки брому використовують як інсектициди, а також, а також як ефективні вогнегасні засоби.

В медицині при лікуванні неврозів, істерії, безсоння і інших розладів і інших розладів нервової системи, широко використовують броміди калію, натрію, кальцію і алюмінію, а також деяких органічних сполук брому. Надмірне накопичення в організмі викликає бромистих солей викликає шкірні висипки і пригнічування нервової системи.

Мідь: відіграє важливу роль в організмі людини, входить до складу деяких окислених ферментів. Велике значення має мідь в процесах кровотворення, при синтезі гемоглобіну і ферментів цитохромосомів, де її функції тісно пов‘язані з функцією заліза.

Місткість міді в плазмі крові людини складає 0, 1 мг %.

Мідь є важлива для процесів росту (значна частина міді захоплюється плодом). Вона впливає на функцію залоз внутрішньої секреції, властива інсуліноподібна дія, в зв’язку з чим сполучення міді приймають інколи хворі на цукровий діабет.

Недостатність міді в їжі тварин приводить до розвитку у них ряду паталогічних процесів. Добова необхідність в міді для дорослої людини становить 0, 035мг на 1 кг. Найбільше багаті міддю гов‘яжа і свиняча печінка, шампіньйони, печінка палтуса, печінка тріски.

Мідь входить в структуру або склад активного центру багатьох метало протеїдів рослинних і тваринних пластоцианіна, хлоропластів, поліфенолоксідаз, лаказо, дофін - b - гідроксилази, гемоціаніна, а також виявившихся в складі інших білків, функція деяких в організмі кінцевого зупинення.

Мідь в метало протеїдах коливається від 0, 2 до0, 8%. В організмі дорослої людини міститься 100-150 мг міді, в м‘язах і кістках міститься 50%, а в печінці – 10% всієї міді організму. Особливо багаті на мідь горіхи, гриби, боби, соя, кава, печінка тварин.

Список використаної літератури:

1. В. В. Горбачов, В. М. Горбачова. Вітаміни, мікро-і макроелементи. Довідник

2. " Популярна бібліотека хімічних елементів" книга перша: Від водню до паладію; Видавництво " Наука" Москва 1989г.;

3. М. Гудман, Ф. Морхауз " Органічні молекули в дії" Видавництво " Світ" 1987г.

4. Комов В.П., Шведова В.М. Біохімія, М.: Дрофа, 2004, 638 стор

5. Кольман Я., Рем К.-Г. Наочна біохімія, М.: Світ, 2000, 469 стор

6. А.П. Авцин, А.А. Жіворонков, М.А. Ремі, Л.С. Строчкова «мікроелементози людини», М.: Медицина, 1991.- 496с.

7. Н.М. Андрєєва «Вплив мікроелементів на азотистий обмін і розвиток люпину» / / кн «Мікроелементи в сільському господарстві та медицині», Київ: Державневидавництво сільськогосподарської літератури Укр РСР, 1963р.- 690с

8. «Біологічна роль мікроелементів», М.: Наука, 1983.- 238с

9. Макро- та мікроелементи(обмін, патологія та методи визначення): монографія /М.В.Погорелов, В.І.Бумейстер, Г.Ф.Ткач-Суми: Вид-во СумДУ, 2010-147с.

10. Губский Ю.И.- Біологічна хімія - До.: Укрмедкнига, 2000 р.