Загальна характеристика

Має повзуче кореневище і облистнені пагони. Стебло до 30 см заввишки, прямостояче. Прикореневі листки черешкові, стеблові сидячі. Квітки голубі, інколи рожеві або білі.

Стебло 4-гранне, опушене по двох протилежних гранях. Листки супротивні; прикореневі — довгочерешкові, інші — майже сидячі. Квітки синьо-фіолетові, зібрані в кільця, обгорнуті приквітковими листками, подібними до звичайних листків. Цвіте в травні-червні.

Віночок у горлянки повзучої має характерну будову: верхня губа недорозвинена, а нижня має вигляд 3-лопатевої пластинки, середня частина якої значно більша від бічних. Тичинки і маточка висуваються з досить довгої трубки віночка. Вони не захищені від несприятливих зовнішніх умов, бо у квітки немає верхньої губи. Проте в дощову погоду приквіткові листки, які містяться біля основи кільця верхнього ряду квіток, опускаються донизу і тим самим захищають тичинки і маточку від намокання.

Запилюють рослину здебільшого бджоли. За несприятливих погодних умов у клейстогамних (закритих) квітках відбуваєтьсясамозапилення.

Горлянка повзуча добре розмножується і вегетативно — повзучими пагонами, на кінцях яких утворюються розетки листків, що вкорінюються в рік утворення. На наступний рік ці розетки стають самостійними рослинами.

Рис.9 Горлянка повзуча

1.10 Звіробій звичайний (Hypericum perforatum L.), місцеві назви: стокровиця, калмицький чай, зілля свєтоянське, заяча крівця тощо — багаторічнатрав'яниста рослина родини звіробійних. Стебло пряме, голе, вгорі гіллясте, 30-60 см заввишки. Міжвузля округлі або з двома гранями, щільні. Листки супротивні, сидячі, овальні, видовжено-яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї, з численними залозками. Квітки правильні, зібрані в щитоподібну волоть або нещільну китицю. Чашечка з п'яти зрослих при основі ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пелюстки з численними чорно-бурими або фіолетовими крапками. Тичинок багато, маточка одна з верхньою зав'яззю і трьома-п'ятьма стовпчиками. Плід — багатонасінна тригранна коробочка. Росте у мішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні-серпні.

Рис.10 Звіробій звичайний

Ґрунти Степової зони та їх характеристика
Область степового атлантично-континентального клімату займає всю степову зону України, включаючи степову частину Криму.
Найбільш характерною особливістю кліматичних умов Степу є перевага кількості вологи, яка випаровується, над кількістю опадів. Гідротермічний коефіцієнт < 1, 0, а в південно-східній частині зони може зменшуватися до 0, 3-0, 4. Кількість опадів становить 350-450 мм. Рельєф території зони майже рівнинний, більш розчленований у південно-західній і південно-східній частині, а в зоні Сухого Степу - плоско-рівнинний. Основними грунтоутворюючими породами є леси та лесовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу.
Степова зона – це найбільш освоєна територія держави. Орні землі складають близько 80% її земельного фонду (до 48% ріллі держави).
Неоднорідність умов зволоження зумовила різноманітність рослинного покриву і тому з півночі на південь найпродуктивніші різнотравно-типчаково-ковильні степи змінюються типчаково-ковильними, а ці в свою чергу - найбіднішими полинно-типчаковими асоціаціями.
Зональним типом грунтів Степу є чорноземи. Відповідно до трав'яних асоціацій формуються різні грунти: під різнотравно-типчаково-ковильними степами - чорноземи звичайні; під типчаково-ковильними - чорноземи південні; під полинно-типчаковими -каштанові.
Загальні риси чорноземоутворення в степу аналогічні лісостеповим. Велику роль в їх формуванні відігравали дощові черви та землериї – перемішували та оструктурювали грунт.

2.1 Тимофіївка (Phleum L.) — рід одно- або багаторічних зіллястих рослин родини тонконогових, добрі кормові трави. Відомо понад 15 видів, в Україні — 9. Ростуть на луках, гірських полонинах, у степах, на кам'янистих схилах, піскуватих місцях тощо. Однією з найкращих багаторічних сіножатніх і пасовищних кормових є тимофіївка лучна (Phleum pratense L.), яка відзначається високими кормовими якостями, а також зимостійкістю й холодостійкістю; поширена у нечорноземній смузі; врожайність — 35 — 75центнерів сіна з га; найпоширеніший ґатунок Люлинецька 1.

Інші види:

· тимофіївка альпійська (Phleum alpinum L.) — в Карпатах;

· тимофіївка гірська (Phleum montanum C. Koch) — у Карпатах і в Криму;

· тимофіївка степова [Phleum phleoides (L) Karsten] на степах, сухих луках.

Риc/11 Тимофіївка

2.2 Конюши́ на лу́ чна (Trifolium pratense). Місцеві назви — черво́ на конюши́ на, черво́ ний горі́ шок, іва́ сик, в’язі́ ль, дятлови́ на, троя́ н, трой-зі́ лля, кози́ не о́ ко, по́ пки. Багаторічна рослина роду конюшина родини бобових висотою 40—70 см — одна з найкращихкормових трав. Видовий епітет біноміальної назви в перекладі з латинської мови означає «лучна».

Ботанічна характеристика

Багаторічна рослина висотою 5—25 см з трійчастими широко-яйцевидними, або видовженими, з виїмкою на верхівці листками і прирослими до черешка яйцевидними, з вістрям прилистками.Квітки зібрані в суцвіття — головки. Плід — яйцевидний однонасінний біб. Цвіте з травня довересня.

Конюшина лучна має ряд цікавих пристосувань. Так, перед дощем її листки опускаються і складаються, як зонтик, прикриваючи квіткові головки. Білі плями на листках забезпечують триваліше випаровування рослиною вологи: світліша поверхня повільніше охолоджується. Боби дрібні. При них залишається висохла оцвітина, тому вони добре поширюються вітром. Як і багато інших бобових, конюшина лучна не боїться нічного холоду: її листочки на ніч складаються і піднімаються догори, внаслідок чого зменшується поверхня рослини, отже, вона менше випаровує води і менше втрачає тепла. Росте переважно вночі за рахунок нагромаджених за день речовин. У холодні ночі процес росту значно уповільнюється, нагромаджені речовини повністю не витрачаються і наступного дня гальмують фотосинтез. Рухом листків рослина регулює певне співвідношення денних і нічних температур, потрібне для її нормального розвитку.

Рис.12 Конюши́ на лу́ чна

2.3. Дереві́ й звича́ йний (Achillea millefolium) — волосистоопушена трав'яниста рослина з кореневищем, родини Айстрових(Asteraceae).

Інші назви: Деревій тисячолистий, кривавник, серпоріз, маточник тощо. Латинська назва роду походить від імені міфічного герояАхіллес, який нібито першим використав цю рослину для лікування. Видова назва утворена від грецьких слів, що в перекладі означають «тисяча листків». Українська назва, очевидно, пов'язана з наявністю в рослині дубильних речовин.

Загальна характеристика[ред. • ред. код]

Багаторічна рослина родини складноцвітих 20-100 см заввишки. Деревій належить до рослин, які утворюють так звані «відьмині кільця». Його кореневища радіусами відходять від материнської рослини і на відстані 15—20 см дають початок новим рослинам. Після відмирання материнської рослини, яка міститься в центрі такого кола, й утворюються ці кільця.

Стебло пряме, ребристе, нерозгалужене, сірувате, рідковолосисте. Листки довгасті або ланцетні, двічі або тричі перисторозсічені з численними супротивними або кососупротивними частками, надрізаними на лінійні або ланцетні гострі часточки.

Плід — сплющена, сіра, дрібноборозенчаста, довгаста сім'янка (до 2 мм завдовжки) без чубка або коронки.

Поширення[ред. • ред. код]

У природних умовах на території України деревій звичайний зустрічається практично в усіх районах. Росте у мішаних лісах на галявинах, в чагарниках, на лісокультурних площах, лісосіках, уздовж доріг. Надає перевагу сухим, недостатньо розвинутим типам ґрунтів.

Рис.13 Дереві́ й звича́ йний

2.4 Козельці лучні, ін.назва: козлобородник луговий, (Tragopogon pratensis) — дворічна трав'яниста рослина родини айстрових(складноцвітих)

Стебло пряме, розгалужене, 30—120 см заввишки. Листки чергові, сидячі, лінійні або ланцетні, тонкозагострені, цілокраї, до основи розширені. Квітки язичкові, яскраво-жовті, з чорно-фіолетовими пиляками, в кошиках; квітконоси під кошиками трохи потовщені, листочки обгортки дорівнюють крайовим квіткам і коротші за сім'янки. Плід — сім'янка з довгим носиком або без нього; на верхівці є чубок, складений з нерівних перистих щетинок, при основі зрослих у кільце. Цвіте у травні — вересні.

Поширен ий

Козельці лучні ростуть на луках у Карпатах..

Хімічний склад

Відомо, що в коренях є крохмаль, інулін та білки. Всі частини рослини містять гіркий молочний сік.

Фармакологічні властивості і використання

Козельці лучні використовують як діуретичний, антисептичний, протизапальний і ранозагоювальний засіб. Відвар коріння п'ють при кашлі, жовчно-кам'яній і нирковокам'яній хворобах, золотусі, сверблячці та інших захворюваннях шкіри. Для гоєння гнійних ран і виразок використовують свіже подрібнене листя рослини.

Цінують козельці і як їстівну рослину. Для їжі придатне молоде листя і коріння. З листя готують салати (як протицинготний засіб), а очищене від шкірки варене коріння використовують для вінегретів або готують, як цвітну капусту. Щоб зменшити гіркоту коріння, його вимочують півгодини в солоній воді. Порошок з листя козельців використовують узимку для заправки супів (1 чайна ложка на порцію супу).

Рис.14 Козельці лучні

2.5.Щавель кислий або звичайний (Rumex acetosa) — багаторічна трав'яниста рослина, що росте у великій кількості на більшій частині Європи на луках та культивується як городина.

Опис

Щавель кислий — струнка рослина близько 60 см заввишки з соковитими стеблом та листками. Квітки червонувато-зелені, цвітіння в червні — липні. Листки видовжені. Нижні від 7 до 15 см завдовжки з дуже довгим черешком. Верхні листки сидячі, часто набувають малинового кольору.

Суцвіття щавлю кислого зквітками, що розпускаються

Квітки, збільшуючись у розмірах, набувають пурпуроватого кольору. Тичинкові та маточковіквітки знаходяться на різних рослинах (дводомні). Корені багаторічні, сильно заглиблюються в ґрунт.

Значення

Листками щавлю кислого живляться гусениці кількох видів метеликів, зокрема п'ядун щавлевий.

Щавель кислий здавна культивується, хоча популярність цієї культури сильно зменшилася з плином часу. Листки щавлю використовують для приготування салатів, супів та соусів. Ця рослина містить щавлеву кислоту, яка надає їй характерного смаку. При вживання щавлю у великій кількості (особливо вареного, наприклад, в супах) кристали щавлевої кислоти можуть відкладатися в нирках або сечовому міхурі (так званне каміння). Щавель також вживають як послаблюючий засіб.

Рис.15 Щавель кислий або звичайний

2.6.Волошка лучна (Centaurea jacea) — польова рослина родини айстрових.

Волошка лучна — багаторічна трав'яниста рослина з роду Волошки, висотою зазвичай близько метра.

Стебла — прямостоячі, міцні, шорсткі на дотик пагони у верхній частині гілкуються, закінчуючись одиночними кошиками. Листя — видовжене, сивувате від опушування.

Нерозкрившийся кошик являє собою жовтувату, гладеньку кульку. Цвіте протягом усього літа прикрашаючи луки і поляни яскравими рожевими плямами. Окремі квітучі рослини можуть зустрітися навіть восени, після листопаду.