Конототивне і денотативне значення, їх призначення в процесі спілкування.

Якщо значення співвідноситься з даним референтом і вказує на поняття, воно є денотативним. Денотативне значення може змінюватися в історичних періодах, у діахронії. А в синхронічному плані, воно спокійне і стійке, досить спільне для носіїв мови. Денотативне значення пов’язане з денотатом (об’єктом). Конототивне значення – це відносна комунікативна цінність мовної одиниці, яка часто є поза концептуальним змістом. Жінці приписуються ознаки: слабка, плаксива, боязка, емоційна поряд з такими ознаками, як лагідна, чуйна, м’яка. Конотації змінюються час від часу і оточення, від особи до особи в тій же мовній спілці. Як додатковий зміст мовної одиниці, конотація існує у вигляді паралельних семантичний відтінків, накладається на основне значення, відбиває експресивні, емоційні обертони, і може надавати описового відтінку всьому вислову. У ній теж наявні елементи прагматики, які відображають пов’язані зі словом культурні уявлення, традиції та пануючу у певному суспільстві практику використання предмету, інші позамовні фактори. Вони значно розрізняються у близьких за значенням слів різних мов.

14. Поняття ментальних репрезентацій. Концепт.

Із теорією категоризації пов'язане поняття ментальних репрезентацій, під якими розуміють умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний світ у свідомості, втілюють знання про нього і почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення. Процеси свідомості й мислення розглядаються як оперування ментальними репрезента­ціями. На думку американського мовознавця А. Пайвіо, ментальні процеси у свідомості опосередковані не тільки мовою (словесними формами), а й уявою (образами). Порівняльний аналіз мови й уяви як засобів репрезентації показує, що хоча вони в багатьох випадках виконують різні функції, однак гармонійно доповнюють одна одну. Основним семантичним поняттям у когнітивній лінгвістиці є «концепт», і саме цим когнітивна лінгвістика найбільшою мірою відрізняється від інших напрямів дослідження семантики. Поняття концепту поки що не має однозначного визначення. Під ним розуміють ментальний прообраз (нерозчленоване уявлення про об'єкт), ідею поняття і навіть саме поняття. Він має двоїсту сутність — психічну та мовну. З одного боку, це ідеальний образ, чи, точніше, прообраз, що уособлює культурно зумовлені уявлення мовця про світ, з іншого — він має певне ім'я у мові.

Кожен концепт має ідеалізовану когнітивну модель, під якою розуміють усі наші уявлення про об'єкт в цілому, якийсь «нерозчленований образ», що зумовлює певну поведінку мовного знака (рольову структуру). Зміна поняття значення на поняття концепту засвідчує зміну орієнтацій від трактування смислу як абстрактної сутності, репрезентація якої не пов'язана з мовцем і адресатом, до його інтерпретації як ментальної сутності, що з'єднує зовнішній світ із внутрішнім світом людини. Тут мовознавство повернулося до гумбольдтівського розуміння мови як «третього, проміжного світу». Отже, когнітивна семантика вивчає не значення слів, а концепти. Це абсолютно новий підхід до вивчення семантики.

15. Знакова природа мови. Двобічність знака: план змісту та план вираження. Види знаків (класифікація).

Семіотика – наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем.

Основним поняттям семіотики є знак. Знак – матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації.

Двобічність знака: план змісту та план вираження. Мовні знаки представляють собою двосторонню сутність. З одного боку, він є матеріальним (тобто має план вираження), з іншого – він є носієм нематеріального смислу (план змісту). Планом змісту мовного знаку дерево є його поняття – багаторічна рослина, з кореневою системою, стовбуром, гілками, листям, корою тощо, а планом вираження звуко-графічна оболонка знака – його звучання \' дериво \ та написання. дерево. Класифікація знаків. Американським вченим Чарльзом Пірсос була створена класифікація знаків за трьома групами: Іконічні знаки (знаки-копії, знаки-ікони) – відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотогра­фії, зліпки, відбитки тощо. До мовних знаків-копій належать звуконаслідувальні слова (каркати, дзюрчати, шелестіти, ping-pong, ding-dong (дзвін (звук дзвона), to moo (мичати), to mew (нявкати). Індексальні знаки (знаки-індекси, знаки-прикмети, знаки-симптоми) – знаки, пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами. Наприклад, дим як знак вогню (без вогню диму не буває), низькі чорні хмари як знак до­щу, висока температура у людини як знак хвороби, дзенькіт скла як знак розбитого посуду тощо. Причинні відношення не є заміною одного предмета іншим, а лише вказівкою на нього. Мовні знаки-індекси представлені, наприклад, вказівними займенниками (цей, той, ці) та власними назвами-іменами (Джон, Олександр, Денис). Знаки-сигнали – знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закін­чення заняття тощо. Знаки-сигнали завжди прив'яза­ні до ситуації. Через ситуативну обмеженість сигналів деякі вчені не кваліфікують їх як знаки. Знаки-символи – знаки, які використовують для передачі (визначення) абстрактного змісту. Вони, як правило, характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами. Наприклад, три­зуб і синьо-жовтий прапор як символ України, п'ять кілець як символ олімпійських ігор, голуб як символ миру, маска як символ театру. До знаків-символів належить хімічна, географічна та математична симво­ліка. Тут названі символи, що є міжнародними. Ще ба­гатшими й різноманітнішими бувають специфічно-на­ціональні символи – символіка кольорів, квітів, дерев, птахів, взагалі тварин тощо.