Декоративний розпис та орнаментика.

Величезну роль у художній виразності народного образотворчого мистецтва відігравали колір і візерунки. Колір взагалі посідає одне з провідних місць у народній творчості; крім художнього, він має і смислове значення. Так, червоний — колір сонця і вогню — символізує життєдайні сили, жовтий — колір достиглих плодів, зерна — добробут, зелений — колір весни — розквіт природи, її відродження. Узгодженість кольорів ми спостерігаємо в народному українському одязі, оздобленні інтер'єру житла.

Живописний напрям українського мистецтва виявляється у сті-нописі, візерунках на меблях, кераміці, склі. Традиції декоративного малювання, як і різьблення, сягають глибини століть. Археологічні знахідки свідчать, що навіть доісторична людина намагалася прикрасити своє житло: червоною вохрою розмальовані кістки мамонта з розкопок Мезинської стоянки; геометричні орнаменти окантовують вікна трипільського житла. Докладно розповідають літописи про тереми, прикрашені зображеннями сонця, місяця, зірок. Багато відомостей про народний стінопис часів феодалізму міститься в українських піснях.

У декоративних розписах, як і в рельєфній орнаментиці, трапляються архаїчні солярні знаки, рослинні мотиви. Одвічні в мистецтві багатьох народів світу, в українському стінописі вони дістають своєрідне забарвлення завдяки особливостям композиції, прийомам стилізації (зокрема, цікавою є подача квітів у розрізі), технології (розпис по сухій і вогкій штукатурці). Народні художники саморобними пензликами, трафаретами або навіть пальцями наносили на білені стіни хат барвисті малюнки. Окремо розмальовувався комин печі. Фарби з рослин та мінеральних речовин були саморобними.

Стінопис поширювався з півночі на південь, його майже немає на рублених стінах хат Полісся або Карпат, але там, де стіни обмащувалися глиною, вапнувалися, з'являлося сприятливе тло для малювання. На Катеринославщині та в інших південних районах майже кожна хата була розмальована. Стінопис мав свої локальні особливості у композиції, сюжетах, кольоровій гамі. Так, подільським розписам були притаманні стриманість гами, графічність, катеринославським — живописність рослинних орнаментів, де акцентували яскраві кольорові плями.

Подібно прикрашали традиційні меблі та посуд. Його тримали на крузі або вільно в руках і розписували за допомогою коров'ячого ріжка, глиняної гургули, а також пензлями. Фарби майстри готували самі з місцевих мінералів. Кожному осередкові були притаманні свої прийоми розпису, особливості орнаментації та колористики. Смуги з геометричних і рослинних мотивів прикрашали неполив'яну кераміку на Поділлі (с. Адамівка), Полтавщині (с. Опішня), Київщині (с. Дибинці) тощо. Опішнянська полив'яна кераміка вирізняється рясним рослинним орнаментом округлих форм, нанесеним технікою гравірування на тоновану (жовтувато-зеленувату) поверхню. Жовтогарячі керамічні вироби с. Бубнівки (Поділля) орнаментовані підполив'яним геометричним криволінійним орнаментом переважно темно-зеленого, коричневого або білого кольору. Особливо славилися бубнівські миски й тарелі коричневої поливи, прикрашені квітковими орнаментами з гронами винограду. Різноманітністю технік, багатством орнаментальних сюжетів вражають традиційна кераміка Прикарпаття та Закарпаття і димлений посуд Полісся.

Антропоморфні, зооморфні, рослинні та геометричні мотиви наносили також на писанки, які ще з часів язичництва мали символічне значення — пізніше їх було залучено до культової сфери християнства. Кожна з них, розмальована в техніці батік (гравірування на пофарбованій поверхні або вільного розпису), була своєрідним згустком міфологічних і художніх образів. Писанки мають особливості у різних районах: на Наддніпрянщині — переважно рослинний орнамент (дубовий чи горіховий лист, рожі, гвоздики на чорному, темно-вишневому або зеленому тлі); на Поділлі — рослинний, рідше геометричний орнамент на чорному, фіолетовому, коричневому тлі; на Поліссі — геометричний чи геометризований білий, іноді з додаванням червоного, жовтого, зеленого кольорів; у Східних Карпатах — геометричні поліхромні орнаменти, намальовані тоненькими жовтими і білими контурами.

Багатством орнаменту і колориту, різноманітністю форм відзначалися жіночі шийні прикраси з бісеру, з найдавніших часів поширені у багатьох районах України. На Поділлі і Гуцульщині — це " ґердани", на Бойківщині та Львівщині — " драбинки", " шлейки", " ліци", на Лемківщині — " крайки", " ризи", на Закарпатті — " сильованки". З бісеру низали, плели геометричними і рослинними орнаментами пояси, браслети, гаманці, краватки тощо.

Живописні основи закладені в тканих і вишитих узорах одягу, декоративних тканин, килимів. В оздобленні тканин різних місцевостей України бачимо оригінальне трактування кольорів глибоко традиційних для всіх східнослов'янських народів іконографічних мотивів. Це і вишукані білі тканини житомирського Полісся, геометричні орнаменти яких читаються завдяки світлотіньовому ефекту на рельєфній фактурі; і стримані двоколірні човникові тканини Рівненщини, орнаментовані витканими червоною бавовняною ниткою смугами з геометричними фігурами; і поліхромні яскраві плахтові тканини Дігтярів або смугасті Богуслава, виконані в техніці перебірного ткацтва.

З особливою ретельністю орнаментувалися рушники, які мали не тільки ужиткове і декоративне, а й обрядове значення. Своєрідністю визначалися кролевецькі рушники, заткані по всьому полю червоними смугами геометричного або стилізованого рослинного орнаменту у сполученні з антропоморфними (сюжет " берегині") і зооморфними мотивами. Орнаменти наносили на рушники і шляхом вишивання. Мотиви квітучої рослини з птахами, окантованої в'юнкою гілкою, заповнювали полотнище полтавських рушників; у нескінченний ланцюжок поєднувалися ромби, квадрати, розетки на подільських та гуцульських рушниках. Вишивками прикрашали й інші декоративні тканини, а особливо одяг. Сорочки, запаски, безрукавки та інші зразки традиційного українського костюма гаптували на тих місцях, які найбільше впадали в око, ними також підкреслювався крій одягу. У давнину орнаментальне оздоблення одягу мало насамперед магічне значення: наприклад, розміщення візерунків на рукавах сорочки було пов'язане з шануванням руки як своєрідного знаряддя праці, з побажанням їй сили та вправності. Кількість вишитих виробів і характер їх оздоблення були ознакою соціальної належності людини, визначали її добробут, майновий стан.

У вишивці найкраще унаочнюється взаємозв'язок художніх ознак із технологією і матеріалом. Геометричні орнаменти виконувались техніками, пов'язаними з лічбою ниток: набируванням, низзю і занизуванням, лічильною гладдю, качалочкою тощо. Стрімкий біг рослинних орнаментів по полотну не зупиняли рушниковий і тамбурний шви. Рослинні орнаменти, вишиті полтавською двосторонньою гладдю, вільно стелилися по тканині.

Традиційні для українського народного мистецтва сюжети і композиції знаходимо і в килимарстві: рослинні, геометризовані рослинні — у центральних і частково західних районах; геометричні — у західних, особливо гірських районах. Провідними осередками килимарства, які вирізнялися локальними особливостями, були Решетилівка, Миргород, Нові Санжари на Полтавщині, Дігтярі на Чернігівщині, Баришівка, Скопці на Київщині, Клембівка на Поділлі, Косів, Коломия, Хотин у західних областях.