На гору Бону? Ні, спочатку в Кременецький ліцей

Після Почаєва Шевченкові шляхи, ймовірно, пролягли до Кременця. Яскраві згадки про Кременець читаємо у повісті «Варнак». Персонаж твору, «возвращаясь из Почаева, зашел в Кременец посмотреть на Коро­леву Бону (гору, що височіє над містом, жителі називають Боною. - Р.Я.) и на воздвигавшиеся в то время палаты, или кляштор, для Кременецкого лицея...» Саме у приміщеннях колишнього єзуїт­ського монастиря розміщувалася Волинська духовна академія. Її Шевченко, напевно, відвідав. Бо з пієтетом пише у тій-таки повісті про засновника Кременецького ліцею - попередника семінарії - Тадеуша Чацького. Образ одного з викладачів польського історика Йоахіма Лелевеля виведено у повісті «Художник». Ще в одній повісті - «Прогулянка із задоволення і не без моралі», а також у «Щоденнику» згадується українсько-польський поет Тимко Падура, життя якого пов'язане з Кременцем.

Чи не Костомаров порадив Шевченку відвідати Кременець? Бо сам він зробив це на рік раніше. Звернемося до «Автобиогра­фии»: «Первым делом моим было взойти на вершину крутой и высокой горы, где виднелся обвалившийся замок, приписываемый преданием королеве Бо­не, жене короля Си­гиз­мунда I. (...) Возвратившись с горы, я отправился осмотреть бывший Кременецкий лицей, обращенный в православную семинарию»...

Однак акценти відвідин Кремен­ця у цих видатних особистос­тей різні. Для Шевченка побувати в Кременецькому ліцеї означало більше, ніж піднятися на гору Бону. Він не приховував захоплення цією освіт­ньою інституцією, яка на початку XIX століття не поступалася європейським вищим навчальним закладам. Із повісті Шевченка «Варнак»: «Мир праху твоему, благородный Чацкий! Ты любил мир и просвещение! Ты любил мир и просвещение, как нам Христос его любить заповедал!» Про фундаторів і викладачів Кременецького ліцею, зокрема про Чацького, Шевченко міг довідатися від професорів Київського університету імені святого Володимира, який виник на базі Кременецького ліцею.

Далі мандрівка Шевченка пролягає з Кременця до Ново­град-Волинського. «Из Кременца, - читаємо у повісті «Варнак», - пошел я через село Вербы в Дубно, а из Дубна на Острог, Корец и на Новгород-Волынский, на берега моей родной, моей прекрасной Случи». Слід зауважити, ця повість - не автобіографічна, у ній є художній вимисел. Про село Верби і Дубно зі знаменитим замком, прославленим Мико­лою Гоголем у повісті «Тарас Бульба», Шевченко не згадує більш ніде.

В Острозі Кобзар таки затримався. Адже в повісті «Прогулянка із задоволенням і не без моралі» згадується про замок князів Острозьких, який оглядав Шевченко. У «Варнаку» є інформація, що між Острогом та Заславцем (ниніш­ній Ізяслав) був льох, викопаний гайдамаками, в якому пізніше переховувалися селяни-бунтарі. У «Прогулянці» читаємо згадку не просто про Корецький замок, а й про церкву, в якій збе­рігалися останки князів Корець­ких. Шевченко, очевидно, бачив її, бо пише, що вона перетворилася на руїну.

Їдучи наприкінці 1844 р. на викладацьку роботу в Рівненську гімназію, у Корці та Острозі зупинявся Микола Костомаров. Це в «Автобиографии» подано так: «... я остановился в Корце, где обо­зрел развалины старого зам­ка, - потом был в Остроге...» Да­лі - згадки про відвідини єзуїтського монастиря, монастиря капуцинів, Богоявленської церкви, веж замку князів Острозьких. Сподіваємося, що побувати Шевченкові в цих історичних місцях порекомендував колишній рівненський викладач.

Символ козацької трагедії - Берестечко - Шевченко оплакує у поемі-містерії «Великий льох», поезіях «Ой чого ти почорніло...», «За байраком байрак». Очевидно, на полі Берестецької битви великий поет був.

А до Берестечка з Кременця свого часу виїжджав Костомаров і в «Автобиографии» докладно описує поле відомої битви 1651 р. та сліди тих подій. І, цілком можливо, підказав товаришеві вирушити у пам'ятні місця.

Близько 10 листопада Шевчен­ко прибув до Житомира. У повісті «Прогулянка із задоволенням і не без моралі» він пише про це: «Измерив вдоль и впоперек Волынь и Подолию и дождавшись в Житомире осенней грязи, мы возвратились благополучно в Киев». В останній день 1846 року Шевченко відзвітував перед генерал-губернатором Бібіковим про поїздку...

Царизм нещадно продовжив певну схожість життєвих шляхів Шевченка і Костомарова. Після розгрому Кирило-Мефодіївсь­кого братства Шевченка заслали до далекого Оренбурга, зарахували у 5-й Оренбурзький лінійний батальйон для встановлення над ним найсуворішого нагляду. Костомарова відправили углиб Росії - в Саратов, на посаду перекладача при губернському управлінні. Великі долі - велике рабство, майже як у Софокла.

За амтеріалами: https://www.dt.ua/