![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Тема 4. Методика вивчення мовного матеріалуСтр 1 из 2Следующая ⇒
1. Особливості вивчення розділу «Звуки і букви». 2. Особливості засвоєння розділу «Будова слова». 3. Особливості вивчення розділу «Частини мови». Теоретичною основою методики вивчення мовного матеріалу є результати порівняльного аналізу, що дають можливість врахувати психологічні процеси, які супроводжують засвоєння навчального матеріалу української мови — транспозицію й інтерференцію. Учителеві, щоб знати, у яких випадках можна орієнтуватися на позитивний перенос знань і вмінь, тобто транспозицію, і педагогічно організовувати його, а в яких — запобігати інтерференції чи формувати нові вміння, добираючи відповідні засоби навчання, також потрібно вміти здійснювати порівняльний аналіз виучуваного матеріалу обох мов. Результати такого аналізу, як уже зазначалося, дають змогу відповідно організувати навчальний процес на уроках української мови. Виходячи із зазначеного вище, методику вивчення того чи іншого матеріалу ми розглядатимемо на основі врахування результатів порівняльного аналізу. Особливості вивчення розділу «Звуки і букви». Засвоєння цього розділу програми підпорядковано: • узагальненню тих знань щодо звукової і графічної системи української мови, що учні здобули під час оволодіння усним мовленням і читанням; • розширенню і поглибленню цих знань; • удосконаленню орфоепічних умінь і збагаченню та активізації словникового запасу; • корекції графічних умінь під час письма; • корекції або формуванню орфографічних навичок та мовленнєвих умінь на основі здобутих знань і вмінь. Порівняльний аналіз звуко-буквених систем української та російської мов, здійснений у межах вимог програми початкової школи, дає можливість зробити такі висновки: 1. В український мові, так само, як і в російській, 6голосних звуків (фонем). Є незначні відмінності у вимові звуків [и] (рос[ы]) та [і] (рос[и]). Голосні звуки вобох мовах позначаються 10 літерами. У буквеному позначенні звуків є відмінності. Так, звук [і] позначається буквою і, звук [и] — буквою и, звук [е] — буквою е, після м'яких приголосних — буквою є; звуки [йе] — буквою є на початку складу. В українській мовівідсутня буква е. М'який приголосний перед о позначається м'яким знаком (льон), звуки [йо] позначаються відповідними буквами (йорж). Звуки [йі] позначаються буквою ї (в російській мові ьи). Отже, новими графічними знаками є букви і, є, ї; однаковими за накресленням, але різними за звуковим значенням — букви и, е. Українські звуки [і], [и] вищого підняття, ніж російські [и], [ы], проте це не дає помітного акценту, тому спеціальна увага на цьому не зосереджується. 2. Приголосні переважно збігаються за звуковимзначенням і графічним позначенням. Відмінності спостерігаються у звуковому значенні деяких однакових за накресленням графем. Так, буква ч позначає в українській мові твердий звук (у рос. — м'який), буква г позначає фарингальний звук [г], у російській мові — проривний; буква щ позначає в українській мові два тверді звуки [шч]; (у рос — м'які [ш'ч'] або подовжений м'який [ш': ]. Буква ґ є новою графемою. Звукове значення цієї букви збігається зі звуковим значенням російської букви г. Спостерігається значна відмінність у класифікації приголосних за твердістю-м'якістю. Так, збігаються за твердістю-м'якістю в обох мовах лише приголосні [д] - [д'], [т] - [т'], [з] - [з'], [с] - [с'], [л] - [л'], [н] -[н'], [р] - [р'І. Губні приголосні та шиплячі в українській мові тверді. Пом'якшені варіанти твердих фонем (губних та шиплячих) постають лише в позиції перед [і]. Тут, як бачимо, збіг частковий (збігаються тверді фонеми). В українській мові, крім твердої фонеми [ц], на противагу російській, є й м'яка — [ц']. У кінці слів української мови послідовно виступає твердий звук [р]. Властивими тільки українській мові є фонеми [дз], [дз'], [дж]. Класифікація приголосних за дзвінкістю-глухістю в українській та російській мовах збігається майже повністю, хоча й тут є певні відмінності. Так, в українській мові сонорний [в] не має пари (у російській — парні [в] – [ф]). До дзвінких належать звуки української мови [дз], [дз'], [дж] та звуки [ґ], [г]. Більше відмінностей знаходимо в орфоепічних нормах: в українській мові дзвінкі приголосні не оглушуються ні в кінці, ні в середині слів (крім [г] у деяких словах). А ось явище одзвінчення м'яких [т'], [с'] та звука [к] у деяких словах характерні для обох мов моло[д']ба, про[з']ба, во[ґ]зал. Якщо порівняти знання, уміння і навички, сформовані на уроках російської мови під час вивчення фонетико-графічного матеріалу, і ті, які потрібно формувати на уроках української, то слід зазначити, що частина з них матиме позитивний перенос, інша — інтерферуватиме. Так, спільними для обох мов є поняття про звуки людської мови, їх місце творення, голосні та приголосні звуки, звуки тверді і м'які, дзвінкі та глухі, поняття про наголос, склад (відмінності спостерігаються в термінології), а також уміння робити звуковий і звуко-буквений аналіз, позначати звуки відповідними буквами (графічні навички). Отже, це той матеріал, на основі якого можна активізувати знання, оскільки відбуватиметься позитивний перенос знань, умінь і навичок. Учитель має лише педагогічно організувати його так, щоб учні застосували здобуті знання та вміння на українському мовному матеріалі. Звичайно, важливим є також завдання оволодіти українською термінологією. Знання про голосні, з одного боку, й відповідні вміння позначати їх — з другого, лише частково збігаються. Так само частково збігаються знання про приголосні тверді і м'які. їх використання матиме транспозиційно-корекційний характер. Таким чином, маючи результати порівняльного аналізу і знаючи про ті психологічні чинники, які супроводять процес засвоєння української мови, учитель матиме змогу правильно визначити навчальні завдання (проміжні цілі), які треба ставити під час вивчення кожної теми, та методично правильно розв'язувати їх. Засвоєння цього розділу найтісніше пов'язано з удосконаленням орфоепічних умінь, бо не можна говорити про звуки мови і не вчити їх вимовляти, так само, як не можна вивчати букви без удосконалення вмінь вживати їх на письмі. Тому, формулюючи навчальну мету уроку, обов'язково слід визначати ті конкретні орфоепічні й графічні вміння, які мають відпрацьовуватися з огляду на тему, і добирати для цього відповідні вправи. Під час вивчення зазначеного розділу на уроках української мови застосовують такі прийоми, як спостереження за вимовою, частковий звуковий і звуко-буквений аналіз, спрямований на усвідомлення відмінностей між звуками російської й української мов та їх графічним позначенням, а також вправи на вдосконалення культури мовлення (умінь літературної вимови, правильного слововживання тощо). Беручи до уваги, що відповідний розділ уже засвоєний під час вивчення російської мови, на уроках української немає потреби окремо спинятися на розрізненні голосних і приголосних звуків, приголосних твердих і м'яких, тобто на тих знаннях та вміннях, які вже добре сформовані та є спільними, зате більше уваги має надаватися вправам, побудованим на основі прихованого зіставлення і присвяченим засвоєнню тих звуків, вимова яких відрізняється в обох мовах (звуки [а], [о], твердий [ч], подовження м'яких і т.д.). Знання, які є спільними для обох мов, доцільно активізувати у цікавій для дітей формі. Для цього доречно використовувати казкового героя, якому треба пояснювати, розповідати. Цінність подібних завдань у тому, що активізуються не лише знання, а й уміння правильно і чітко висловлювати думку. Повторення букв Іі, Ии, Ее, Єє, Її та Гг і Ґґ під час вивчення розділу «Звуки і букви» потребує спеціальної уваги, адже формування вмінь вживати ці літери у словах української мови супроводжується сильно вираженою інтерференцією, що виявляється в графічних помилках. Важливо, щоб під час засвоєння голосних звуків і позначення їх буквами учні закріпили правильне накреслення українських букв. Знову-таки уваги потребуватиме письмо букви є, оскільки подібність її до російської букви э спричинятиме помилки в написанні. Окремо слід попрацювати над засвоєнням великої і малої літери Ґґ. Вона є новою за графічним накресленням, однак подібною за звуковим значенням до російської Гг. Учні мають опанувати її написання окремо і в сполученнях з іншими буквами. На письмі під впливом інтерференції її можуть заміняти відповідною буквою російської мови. Тому хоч слів, де вживається ця буква, в українській мові й не так багато, їх доцільно частіше використовувати у вправах на списування, аж доки не сформується відповідна навичка. На етапі формування вмінь писати українською мовою використовуються такі вправи, як списування з проговорюванням, словникові диктанти з використанням сигнальних карток, зорово-слухові й зорові диктанти, спрямовані на вдосконалення орфоепічних і графічних умінь, письмо без пропусків літер. Особливо доцільними на цьому етапі є зорово-слухові диктанти. Після їх запису корисно ставити завдання звірити записане з дошкою та самостійно виправити свої помилки (формується графічна й орфографічна пильність). За відсутності помилок, якщо запис зроблено акуратно, учні можуть на берегах зошита намалювати зелений квадратик, за наявності 1-2 помилок — синій, 3-5 червоний (самооцінка). Значення цього виду роботи важко переоцінити. Він зосереджує увагу, розвиває пам'ять дітей, і, звичайно, спрямований на формування графічних умінь, умінь оцінювати свою роботу. Пізніше, за певних успіхів, замість зорово-слухових диктантів можна буде використовувати зорові. Для них спочатку потрібно добирати не більш як два рядки закінченого віршованого тексту і обов'язково перевіряти перед письмом, чи запам'ятали їх учні. Пізніше обсяг текстів збільшується. Методика проведення зорових диктантів така сама, як і зорово-слухових, однак без диктування вчителем (самодиктант). Оскільки навичка вживати зазначені букви на письмі формується повільно, роботу над нею слід продовжити і під час вивчення інших розділів програми. Тому не зайвим буде на початку кожного уроку проводити не каліграфічні хвилинки, а графічні, спрямовані на корекцію вмінь вживати букви і, и, е, є, ї та ґ у словах української мови. Усі рекомендовані вправи за систематичного використання їх у потрібній послідовності дають досить відчутний ефект. Нижче наводимо зразок уроку (3-й клас). Тема. Голосні звуки й позначення їх буквами. Склад. Мета. Засвоїти терміни голосні і приголосні звуки, склад; активізувати вміння звукового і звуко-буквеного аналізу, провести корекцію графічних умінь і відпрацювати їх, активізувати орфоепічні вміння, збагачувати словниковий запас учнів.
|