Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Столітня війна






 

Столітня війна між Англією та Францією – найбільш тривалий в історії минулого військово-політичний конфлікт. Термін “війна” стосовно цієї події, як і її хронологічні рамки, достатньо умовний, так як військові дії протягом більш як столітнього періоду постійно не велися. Початком суперечок між Англією та Францією було химерне переплетення історичної долі цих країн, розпочавшеєся з нормандського завоювання Англії у 1066 році [5, 78]. Укріплені на англійському престолі герцоги нормандські прийшли з Північної Франції. Вони об’єднали під своєю владою Англію та частину континенту – північнофранцузьку область Нормандію. У 12 столітті володіння англійських королів у Франції різко зросли внаслідок приєднання шляхом династійних шлюбів областей у Центральній та Південно-Західній Франції. Після тривалої та тяжкої боротьби французька монархія на початку 13 століття повернула собі більшу частину цих земель. Разом з традиційними володіннями французьких королів вони склали ядро сучасної Франції.

Проте під англійською владою залишилася теріторія на південному-заході – між Піренеями та долиною Луари. У Франції її називали Гієнью, а у Англії – Гасконією. “Англійська Гасконь” і стала однією з головних причин, розпочавших Столітню війну. Збереження англійського господарювання на південному-заході робило ненадійним положення французьких Капетінгів, заважало реальній політичній централізації країни. Для англійської монархії ця область могла стати плацдармом у спробі повернути колишні величезні володіння на континенті.

Крім того, дві найбільші західноєвропейські монархії змагалися у боротьбі за політичний та економічний вплив у фактично незалежному графстві Фландрському (сучасні Нідерланди). Фландрські міста, закупавшиє англійську шерсть, відправили до Англії багатого купця із Гента, Якова Артевельде, і запропонували Едварду III корону Франції [2, 56]. В цей час у Франції оселилась династія Валуа (1328-1569), молодша лінія Капетінгов (попередня королівська династія).

Ще одним об’єктом гострих суперечок була Шотландія, незалежності якої загрожувала Англія. У пошуках політичної опори в Європі шотландське королівство прагнуло до союзу з основним суперником англійської корони – Францією. Із загостренням англо-французських суперечок обидві монархії намагалися закріпити свої позиції на Пиренійському півострові. Пиренійські країни дуже цікавили їх тому що вони межували з “Англійською Гасконією”. Все це привело до появи військово-політичних союзів: франко-кастільського (1288), франко-шотландського (1295), між англійською короною та містами Фландрії (1340).

У 1337 році англійський король Едвард III оголосив Франції війну, удавшись до звичайної для того часу юридичної форми: він оголосив себе законним королем Франції в противагу Філіппу VI Валуа, якого обрали на престол французькі феодали у 1328 році, після смерті його кузена, не мавшого синів, короля Карла IV – останнього із старшої гілки династії Капетінгов. Між тим Едвард III був сином старшої сестри Карла IV, виданої заміж за англійського короля.

Історію війни, як вже було сказано вище, поділяють на чотири етапи, між якими траплялися періоди відносно тривалого затишшя.

Перший етап – від оголошення війни у 1337 році до миру 1360 року у Бретіньї. В цей час військова перевага було на стороні Англії. Більш організованіше англійське військо одержало кілька славетних перемог – у морській битві при Кресі (1346) і Пуатьє (1356). Головна причина англійських перемог при Кресі і Пуатьє – дисциплінованість та тактична досконалість дій піхоти, утвореної із лучників. Англійська армія пройшла сувору школу війн в гірській Шотландії, в той час як французькі лицарі звикли до відносно легких перемог та славі кращої кінноти у Європі. Здатні фактично лише до індивідуального бою, вони не знали дисципліни і маневра, воювали ефективно, але не ощадно. Організовані дії англійської піхоти під чітким керівництвом Едварда III привели до двох ніщивних поразок французького війска. Хроніст – сучасник Столітньої війни писав про “загибель французького лицарства”. Жахливі поразки Франції, яка загубила армію та короля (після Пуатьє він опинився в англійському полоні), дозволили англійцям нещадно грабувати країну. І тоді народ Франції – городяни і селяни – самі піднялися свій захист. Самооборона мешканців міст та селищ, перші партизанські отряди були початком майбутнього широкого визвольного руху. Це примусило англійського короля укласти тяжкий для Франції мир у Бретіньї. Вона загубила великі володіння на південному заході, але залишилась самостійним королівством (Едвард III відмовився від претензій на французьку корону).

Війна поновилася у 1369 році. Її другий етап (1369-1396) був цілком вдалим для Франції. Французький король Карл V та талановитий військовий начальник Бертран Дюгеклен використали підтримку мас, які допомогли частково реорганізованій французькій армії витиснути англійців з південного заходу. Під їх владою все ж таки залишилось кілька великих і стратегічно важливих портів на французькому узбережжі: Бордо, Байонна, Шербур, Кале. Перемир’я 1396 року було укладене в зв’язку з крайнім виснаженням сил обох сторін. Воно не вирішило жодного суперечного питання, що робило неминучим продовження війни.

Третій етап столітньої війни (1415-1420) – самий короткий і найбільш драматичний для Франції. Після нової висадки англійської армії на півночі Франції і жахливої поразки французів при Азенкурі (1415) самостійне існування Французького королівства опинилося під загрозою. Англійський король Генрих V за п’ять років більш активних, ніж попередні, військових дій підкорив собі біля половини Франції та добився укладання договору в Труа (1420) по якому повинно було статися об’єднання англійської та французької корони під його владою. І знову народні маси Франції ще більш рішуче, ніж раніше, втрутилися у долю війни. Це визначило її характер у заключному четвертому етапі.

Четвертий етап розпочався у 20-х роках 15 століття і завершився вигнанням англійців із Франції в середині 50-х років. На протязі цих трьох десятиріч війна зі сторони Франції мала визволительний характер. Розпочавшийся майже 100 років тому назад як конфлікт керуючих королівських домів, вона стала для французів боротьбою за збереження можливості самостійного розвитку та створення основ майбутньої національної держави. У 1429 році селянська дівчина Жанна д’Арк очолила боротьбу за зняття осади Орлеана, добилася офіційної коронації у Реймсі законного спадкоємця французького престолу Карла VII. Вона вселила народу Франції тверду віру у перемогу.

Жанна д’Арк народилась у містечку Домремі на межі з Лотарінгієй. У 1428 р. війна докотилася і до цієї околиці. У серце дівчини ввійшла “велика жалість, кусаюча як змія”, скорбота про нещастя “милої Франції” [9, 198]. Так визначила сама Жанна те почуття, яке примусило її залишити батьківський дім і відправитись до Карла VII, щоб бути на чолі армії і вигнати англійців з Франції. Через області, зайняті англійцями та їх спільниками бургундцями, вона добралася до Шинона, де знаходився Карл VII. Її поставили на чолі армії, адже всі - народ, військовоначальники, солдати – довіряли цій неймовірній дівчині, її обіцянкам урятувати батьківщину. Природний розум та гостра спостережлевість допомогли їй правильно орієнтуватися в обстановці і швидко засвоїти нескладну військову тактику того часу. Вона завжди була попереду всіх у найнебезпечніших місцях і за нею кидалися туди ж її віддані воїни.

Після перемоги під Орлеаном (їй знадобилось всього 9 днів, щоб зняти осаду з міста, тривавшую більш 200 днів) і коронації Карла VII слава Жанни д’Арк зросла неймовірно. Народ, армія, міста бачили в ній не тільки визволительницю батьківщини, але й керівника. З нею радилися по різним питанням. Карл VII та його оточення стали виявляти до Жанни все більше недовіри і нарешті просто зрадили її. Під час однієї вилазки, відступая з купкою воїнів по направленню до Компьєну, Жанна опинилась у пасці: по наказу коменданта-француза був піднятий міст та наглухо зачинились ворота фортеці. Жання попала у полон до бургундців, а звідти її продали англійцям за 10 тисяч золотих. Дівчину тримали у залізній клітці, приковуючи на ніч ланцюгом до постелі. Французький король, забов’язаний їй престолом, нічого не зродив для визволення Жанни. Англійці звинуватили її в єрисі та чаклунстві і стратили (вона була спалена на вогні в Руані за наказом церковного суду).

Але це вже не змогло змінити реального положення справ. Французька армія реорганізована Карлом VII, одержала при підтримці горожан та селян кілька важливих перемог. Більш велика серед них – битва при Форміньї у Нормандії. У 1453 році капітулював англійський горнізон у Бордо, що умовно вважається закінченням Столітньої війни. Протягом ще 100 років англійці утримували французький порт Кале на півночі країни. Але основні суперечки були розв’язані у середині 15 століття [1, 67].

Франція вийшла з війни дуже знищеною, більшість областей були пограбовані і спустошені. І все ж перемога допомогла закінченю об’єднання французьких земель та розвитку країни шляхом політичної централізації. Для Англії війна також мала серйозні наслідки – англійська корона відмовилась від спроб створити імперію на Британських островах та континенті, в країні зросла національна самосвідомість. Все це підготувало формування національних держав в обох країнах.

Мабуть, жоден епізод Столітньої війни не " обріс" такою кількістю легенд, як історія про полуторагодичном участь у воєнних діях Орлеанської Діви. (Варто відразу обмовитися, що прізвище д'арк Жанна знайшла лише в 1831 році стараннями французького історика і директори Національного архіву Франції Жуля Мішле, що був сучасником революційних подій і, попросту говорячи, виконував соціальне замовлення). Історія про героїзм дівчини з народу, що врятувала у важкий час короля, не примирила французьку громадськість XІХ сторіччя з режимом останнього Бонапарта, однак до крайності ускладнила і заплутала реконструкцію дійсних подій переломного моменту Столітньої війни.

Проте у вдумливого читача " Житія Жанни д' Арк" виникає ряд питань, на які прихильники версії Ж.Мішле поки не дали зрозумілих відповідей [10, 67].

1. Чому Робер Де Бодрикур, губернатор Вокулерського кастелянства, у яке входила рідне село Жанни - Домремі - виявився настільки наївний і покладливий, що послухав, м'яко говорячи, незвичайні ради безрідного дівчиська і не тільки направив її до дофіна Карлу, але і виділив ескорт?

2. На підставі чого дофін довірив простолюдинці власну армію, створив для неї штат прислуги з 12 чоловік і оплатив усі пов'язані з цим витрати?

3. Чому селянська дочка носила на одязі герб Орлеанского герцога і настільки сильно пеклася саме про Карла Орлеанського, що перебуває з часу Азенкурскої катастрофи в англійському полоні? " Я прийшла сюди, щоб повернути королівську кров", - так писала Діва з-під Орлеана в листі до англійського короля, пропонуючи за викуп полоненого герцога будь-яку суму 5.

4. На якій підставі безрідна пастушка одержала власний прапор із символікою королівського будинку - винятковий привілей осіб королівської крові?

5. Чому до думки нібито неписьменної простолюдинки прислухалися французькі маршали і капітани? Невже браві вояки типу Етьена Ла Гіра відразу сповнилися духом божественної благодаті?

6. Чому дівчина, що провела всю юність у селі, уміла читати і писати, чудово трималася в сідлі і, нарешті, з обуренням відкинула твердження інквізиції про те, що вона нібито займалася сільською працею?

7. Чому під час її страти народ був відтиснутий від ешафота, а обличчя самої казнимой було закрито каптуром і ковпаком?

8. Чому через кілька років після " страти" Діва раптом ціла і непошкоджена з'явилася у Франції, причому її пізнали як соратники, так і родичі?

9. Нарешті, як пояснити знайдений у 1907 році французьким професором Альбером Байє шлюбний контракт між Жанною, Дівою Франції, і дворянином Робером Д'армуазом від 1436 року, із власноручно підписаний нібито спаленою в 1431 році народною героїнею?

Прихильники Жанни-пастушки приводили різні докази своєї версії, самий переконливе з яких чудово укладається в прокрустово ложі навчання Л.Н. Гумилева про пасіонарність. Таким чином, Жанна, жінка з плоті і крові, перетворилася дійсно в Божу обраницю, що забавно виглядало в опусах радянської історіографії.

Набагато більше шансів на життя має версія, відповідно до якоїЖанна (або Клод) була позашлюбною дочкою Людовика Орлеанського і королеви Франції Ізабелли Баварської. Жанна не була спалена на багатті в 1431 році, а

умерла своєю смертю в 1449 році, будучи матір'ю двох дітей і носячи титул графині Д'армуаз.

Відносно участі Жанни в бойових операціях необхідно помітити, що саме релігійно-патріотична одержимість дівчини, помножена на досвід капітанів і героїзм солдатів, дозволили французам одержати дуже важливу в стратегічному плані перемогу під Орлеаном. Здається, що весняно-літня кампанія 1429 року на Луарі і коронація дофіна в Реймсі, у значній мірі інспіровані Дівою, визначили ті кардинальні зміни, що відбулися в надрах французького суспільства.

У цілому, діяльність Жанни й орієнтування французького генералітету на активні форми збройної боротьби - раптові короткі удари і розширення бази партизанського руху - дали Карлу VІІ Валуа необхідну фінансову підтримку міського патриціату південно-заходу і півночі країни, а також привели до значних змін у безпосереднім оточенні короля.

При дворі взяло гору думка про рішучу боротьбу з англійцями до переможного кінця. " Партія війни", очолювана коннетаблем А. де Ришмоном і прем'єр-міністром Ж. Кером провела цілий ряд заходів щодо реорганізації французької армії, по якісному і кількісному поліпшенню артилерійського парку. Ще більш вирішальне значення мало закінчення громадянської війни у Франції і примирення партій арман’яків і бургундців у 1435 р.

Усе це, помножене на соціально-політичну кризу, у якому з вини свого бездарного і хворого короля Генріха VІ Ланкастера виявилася Англія, визначило кінцеву перемогу Франції в Столітній війні. Однак, протиріччя між Англією і її континентальним сусідом так і не були дозволені, що привело обох країн до подальших військових зіткнень, що розвернулись в епоху Високого і Пізнього Ренесансу і Нового Часу.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал