Завдання 1. Прочитайте запропонований матеріал.

У літературі 90-х років XX — початку XXI ст. відповідно до світових тенденцій потужно виявляє себе постмодернізм.

У кінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбились і в розвитку літератури. Нове покоління письменників і поетів прагнуло подивитись на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом методу «соцреалізму». У літературі почали з'являтись нові теми, змінився й підхід до творчості. Отже, говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові, — постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х років XX ст. І хоча стосовно постмодернізму і досі не припиняються дискусії, більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився у 1980-х і пов'язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака (літературне угруповання Бу-Ба-Бу), а пізніше і з представниками таких груп, як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «ЛуГоСад»: І. Лучук, Н. Гончар; «Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк та ін.

До визначальних рис постмодернізму можна віднести поєднання різних стильових тенденцій, часткову опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо.

Асоціація українських письменників

Утворена 6-8 березня 1997 року на установчих зборах АУП (118 учасників). Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва Спілки письменників України (СПУ) реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної). Ставши в опозицію до СПУ, АУП проголосила своїми критеріями фаховість, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним та стильовим над­банням XX ст. Вступ до АУП відбувається на підставі запрошення від Координа­ційної ради АУП (23 особи). Президентом АУП було обрано Ю. Покальчука, віце-президентами В. Моренця, Ю. Андруховича, І. Римарука і Т. Федюка. 4-5 лютого 2000 року відбувся II конгрес АУП (68 учасників), на якому Президентом АУП було обрано Т. Федюка, віце-президентами І. Римарука, В. Моренця, С. Жадана і О. Кривенка. З'їзд констатував наявність в Асоціації організаційної кризи, викликаної відсутністю працівників офісного апарату і професійних менеджерів.

Бу-Ба-Бу

«Бурлеск-Балаган-Буфонада». Літературне угруповання, що склада­ється з Ю. Андруховича (Патріарх), В. Неборака (Прокуратор) та О. Ірванця (Підскарбій). Літугруповання засноване 17 квітня 1985 року у Львові. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991 роки. Апофеозом Бу-Ба-Бу став фестиваль «Вивих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки (1—4 жовтня 1992) поезоопери Бу-Ба-Бу «Крайслер Імперіал» (режисер С. Проскурня). У 1996-му друкований про­ект «Крайслер Імперіал» («Четвер-6») практично завершив «динамічний період» існування Бу-Ба-Бу. В 1995-му у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу».

Літугруповання стало втіленням карнавального необарокового мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на ката­клізм системи. Творчість учасників Бу-Ба-Бу в межах самого літугруповання стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію. Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.

«Музейний провулок, 8»

Літературний «неокласичний гурт». Виник 1990 року за ініціативою В. Бо-риспольця, О. Бригинця та В. Жовнорука. 1992-го видано колективну збірку «Гуманітарна допомога/НшпапгЬаге Нііі'е» (українською та німецькою мовами).

«Нова дегенерація»

Поетичне літугруповання, що існувало у 1991-1994 роках та складалось із трьох літераторів, вихідців з Івано-Франківської області — І. Андрусяка, С. Процюка та І. Ципердюка. У 1992 році літугруповання видало три перші збірки названих поетів під однією обкладинкою. Загальна назва цього проекту була також «Нова дегенерація». Передмову написав Ю. Андрухович. Тексти членів «Нової дегенерації» перебувають у дискурсивній сфері неомодерних літератур­них практик.

Орден чину ідіотів (ОЧІ)

Товариство літераторів, художників, культурологів, філософів. Входять зокрема: Н. Гончар, Р. Козицький, В. Костирко, А. Крамаренко, І. Лучук, І. Драк. Декларація ОЧІ прийнята 31 липня 1995 року у Львові. Слово «ідіот» трактується товариством у первісному грецькому значенні цього слова: влас­ник себе. Керівний орган — рада Двох (І. Лучук, Р. Козицький). «Гімн Ідіотів» складено приблизно на мотив сучасного австрійського гімну (автори: І. Лучук, І. Драк). Кожен із членів Ордену має світське і дійове звання, титул.

«ЛуГоСад»

Поетичний гурт, заснований у 1984 році львівськими поетами І. Лучуком, Н. Гончаром, Р. Садловським. У 1986-му вони видали (все в одному примірнику) альманах «ЛуГоСад І» і «ЛуГоСад II», а також збірки Н. Гончара «Усміхнений Елегіон» таР. Садловського «Антологія». «Методологічнаоснова» творчості «Лу-ГоСаду» — теорія поетичного ар'єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар'єргардної теорії — Т. Лучук). У лютому 1994 року відбулася академічна на­укова конференція «Літературний ар'єргард», присвячена 10-літтю «ЛуГоСаду» (Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ). Окремі вірші лугосадівців перекладено німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, ан­глійською, італійською мовами. До 15-річчя гурту було підготовлено тритомник «ЛуГоСаду».

«Пропала грамота»

Літературне угруповання трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувала в кінці 80-х — на початку 90-х. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991-му «Пропала грамота» випустила книгу з однойменною назвою.

«Пси Святого Юра»

Літературна майстерня, неофіційне творче об'єднання із семи українських письменників, які таким чином вирішили шукати не стільки естетичної (із цієї точки зору всі вони були й залишаються досить різними), скільки професійно-цехової єдності (спільне обговорення рукописів, формування альманахів, взаємне редагування та коригування). Ідея такої спільноти виникла серед групи авторів (Ю. Покальчук, Ю. Андрухович, І. Римарук) під час міжнародного круїзу «Хвилі Чорного моря» на борту корабля й остаточно сформувалась у вигляді маніфесту в стінах афінського готелю «Св. Юрій Ликаветський» (листопад 1994). До літмайстерні увійшли, крім згаданих, В. Герасим'юк, В. Медвідь, В. Неборак, О. Ірванець. Останній приблизно через рік із міркувань цілковитої творчої незалежності вийшов з майстерні, натомість до Псів приєднався Т. Федюк. Єдиний альманах «Пси Святого Юра» (Львів, 1997) зафіксував первинний склад майстерні, оскільки формувався ще 1995-го. Альманах являє собою досить симптоматичний зразок «поєднання непоєднуваного» і до сьогодні є одною з най-жвавіше обговорюваних новинок сучасного літературного процесу. Концепційну добірку «псячих» творів також опубліковано «Сучасністю» (1997, № 3).

Творча асоціація «500»

Об'єднання авторів та літ діячів за віком приналежних до постмодернізму 90-х років. Утворилась 1993 року в Києві. Разом з Державним музеєм літератури України Творча асоціація «500» організувала ряд поетичних вечорів під гаслом «Молоде вино». Активними учасниками ТА в 1993-1994 роках були М. Розумний, С. Руденко, Р. Кухарук, В. Квітка, А. Кокотюха та ін. У 1993-му ТА упорядкувала і в 1994-му видала антологію поезії 90-х років «Молоде вино». 1995 року була видана антологія прози 90-х «Тексти». 1997-го під егідою ТА «500» проведено Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Співробітництво з видавництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені активістами ТА у великих містах України у 1994-1996 роках, сприяли популяризації творчого доробку учасників ТА.

«Червона Фіра»

Літературна корпорація харківських поетів С. Жадана, Р. Мельникова та І. Пилипчука, створена у 1991 році. Як вважає І. Бондар-Терещенко, літугруповання постало на хвилі «антисистемного» харківського андеграунду початку 90-х років. Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літературного карнавалу «Бу-Ба-Бу». Поєднання пародій на публіцистичні штампи створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у котрому гротеск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.

(З довідника)

У літературному процесі сьогодення активно працюють представники різних мистецьких течій чи напрямків — традиційного народницько-реалістичного; модерністського з тяжінням до нового чи старого традиціоналізму; постмодерністського з елементами неоавангардизму.

Літературознавці відзначають такі риси постмодернізму:

— у центрі уваги — не минуле людей, а текст як паралельна реальність або паралельне минуле; гіперболізація невідповідності між сучасною мовою, за допомогою якої ми намагаємося вивчати минуле, і самим минулим;

— визнання неможливості отримання «позитивного» знання, тобто з'ясування того, що насправді було колись із людиною;

— мова — не представник реальності, а сама реальність, замкнена й самодостатня система знаків;

— провідний метод — думати про минуле, а не досліджувати його через інтуїцію, осяяння, «прислухання».

Із методів для постмодернізму характерні: гра з читачем, іронічність, пародійність, карнавальність, інтертекстуальність, суперечливість, парадоксальність.

Сучасний письменник Ю. Андрухович так оцінює нинішню культуру: «Саме нова, молода культура і тільки вона є по-справжньому не-цензурованою, нескорумпованою і — наважуся вжити дещо заоскомлене слово — незалежною».

Осередками розвитку сучасної літератури стали часописи «Сучасність», «Слово і час», «Кур'єр Кривбасу», «Дніпро» (оновлений), бібліотечка «Дивослова» та ін.

У літературознавстві розрізняють літературу елітну (елітарну) і масову.

Масова література — 1. Література, розрахована на масового, пересічного читача. 2. Твори, які за своїми художніми якостями не сягають рівня класики. 3. Низькопробна література, розрахована на низькі смаки читачів.

У сучасній англо-американській критиці вона називається популярною літературою, в німецькій — тривіальною, у французькій — паралітературою (пара з грец.— подібний). Загальними рисами всіх різновидів масової літератури є її розважальний характер та масове тиражування.

Масова література не однорідна: є літературний «низ» — література, що культивує аморалізм, жорстокість, грубий натуралізм, — і белетристика — науково-фантастичні, пригодницькі, детективні та ін. твори, які мають велику популярність у читачів і сприяють утвердженню загально­людських моральних цінностей.

Елітарні твори (від франц. — краще, добірне) вирізняються інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності; часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого й розвиненого читача, який би в процесі знайомства з текстом залучався до «співтворчості».

Завдання 2. Дайте письмові відповіді на питання.

— Назвіть характерні риси літератури 90-х. Як вплинуло на неї здобуття Україною незалежності?

— Про що свідчить наявність в українській літературі багатьох стильових і жанрових манер, розвиток постмодернізму?

— Яке місце, на ваш погляд, українська література посідає у світовому літературному процесі XXI ст.?

— Назвіть головну рису, якою відрізняються масова література та елітарна.

— Назвіть сучасні літературні угрупування та їх представників.