Сутність та компоненти взаємодії дошкільного навчального закладу з сім'єю.

Розвиток людини, як процес, детерміновано внутрішніми протиріччями, психофізичних особливостей індивіда; соціальними ситуаціями, що представляють собою " Особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов" (Божович Л.І.); мірою його власної активності, спрямованої на самовдосконалення, участь у діяльності та спілкуванні. " Людський розвиток, - стверджує Б. Г. Ананьєв, обумовлено взаємодією багатьох факторів: спадковості, середовища (соціальної, біогенної, абіогенної), виховання; власної практичної діяльності людини. Ці чинники діють не окремо, а разом на складну структуру розвитку. [7 ]

У документах ООН (Конвенція «Про права дитини»; Всесвітня декларація «Про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей».) Сім'я розглядається як основний осередок суспільства, яка виконує важливі соціально-економічні функції, забезпечує природне середовище для матеріальної, фінансової та емоційної підтримки, необхідної для зростання і розвитку його членів, особливо дітей, а також для турботи про людей похилого віку, інвалідів та немічних. Сім'я залишається найважливішим середовищем збереження і передачі культурних цінностей. [11]

Протягом усіх періодів розвитку суспільства функцію виховання постійно здійснювала сім'я. Виховна роль сім'ї грунтувалася і грунтується на інстинктивних прагненнях і діях людини. Природність в тісному сімейному житті, задоволення потреб, спільність інтересів старших і молодших членів сім'ї містять в собі необмежені і безцінні можливості у вихованні підростаючого покоління. Саме в сім'ї, це багатство життєвого досвіду, знань, навичок і вмінь передавалася від одного покоління до іншого, від батьків до дітей за допомогою живого прикладу старших, поваги предків та їх звичаїв. [11]

Сімейне виховання (Те ж саме - виховання дітей у сім'ї) - загальна назва для процесів впливу на дітей з боку батьків та інших членів сім'ї з метою досягнення бажаних результатів. Соціальне, сімейне та дошкільне виховання здійснюється у нерозривній єдності. Визначальна роль сім'ї обумовлена її глибоким впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя та розвитку людини. Родина для дитини є одночасно і середовищем проживання, та виховним середовищем. Вплив сім'ї особливо в початковий період життя дитини набагато перевищує інші виховні впливи. За даними досліджень, сім'я тут відображає і установи освіти, і засоби масової інформації, громадські організації, трудові колективи, друзів, вплив літератури і мистецтва. Це дозволило педагогам вивести досить певну залежність: успішність формування особистості обумовлюється перш за все сім'єю. Чим краща сім'я і чим краще впливає вона на виховання, тим вищі результати фізичного, морального, трудового виховання особистості. За рідкісним винятком, роль сім'ї у формуванні особистості визначається залежністю: яка сім'я, така і виросте у ній людина.

Ця залежність давно використовується на практиці. Досвідченому педагогу досить подивитися і поспілкуватися з дитиною, щоб зрозуміти, в якій сім'ї вона виховується. Точно так само не складає труднощів, поспілкувавшись з батьками, встановити, які в їх сім'ї виростають діти. Сім'я та дитина - дзеркальне відображення одне одного. [9]

Важливий чинник становлення особистості - усвідомлення себе як представника певної статі та оволодіння відповідною рольовою поведінкою. Вчені називають це формуванням психологічної статі і відзначають особливу роль сім'ї у даному процесі. Дитина бачить приклад поведінки батьків, їх взаємин, трудового співробітництва, будує свою поведінку на основі наслідування, погодившись зі своєю статтю. [4]

Якщо сім'я так сильно впливає на процеси і результати становлення особистості, то, природно, саме сім'ї повинні приділяти першорядне значення суспільство і держава в організації правильного виховного впливу. Міцні здорові, духовні сім'ї - потужна держава. Сім'я стоїть біля колиски формування особистості в самому прямому сенсі, закладає основи відносин між людьми, формує орієнтації на все трудове і соціальне життя людини. Дуже важливо, щоб виховання дитини в сім'ї відповідало тим вимогам, які пред'являє людині суспільство. [9]

Більшість сімей усвідомлює свою відповідальність перед суспільством за виховання дітей. Але ще не у всіх сім'ях дітей виховують правильно. Це пояснюється різними причинами: незнанням батьками основ педагогіки, недостатнім культурним рівнем частини сімей, впливом пережитків минулого. Чимале значення мають труднощі у встановленні між батьком і матір'ю дитини єдності виховних впливів, наявність яких надзвичайно важливо для повноцінного розвитку дитини, формування її особистості. [3]

За тисячолітню історію людства склалися дві гілки виховання підростаючого покоління: сімейне і суспільне. Кожна з цих гілок, являє собою соціальний інститут виховання, володіє своїми специфічними можливостями у формуванні особистості дитини.

Здавна ведеться суперечка, що важливіше в становленні особистості: сім'я чи суспільне виховання (дитячий сад, школа, інші освітні установи). Одні великі педагоги схилялися на користь сім'ї, інші віддавали пальму першості громадським установам. Так, Я.А. Коменський назвав «материнською школою» ту послідовність і суму знань, які отримує дитина з рук і вуст матері. Уроки матері - без змін у розкладі, без вихідних і канікул. Чим різноманітніше і осмисленне стає життя дитини, тим ширше коло материнських турбот. Я.А.Коменському протирічить інший педагог-гуманіст І. Г. Песталоцці: сім'я - справжній орган виховання, вона вчить справою, а живе слово тільки доповнює і, падаючи на розораний життям грунт, воно робить зовсім інше враження. А ось соціаліст-утопіст Роберт Оуен вважав сім'ю одним із лих на шляху формування нової людини. Його ідея про необхідність виключно суспільного виховання дитини з ранніх років активно втілювалася в нашій країні з одночасним віднесенням сім'ї до положення «осередку» з «відсталими» традиціями і звичаями. Протягом багатьох років словом і ділом підкреслювалася провідна роль громадського виховання у формуванні особистості дитини.

Тим часом сучасна наука має численні дані, що свідчать про те, що без шкоди для розвитку особистості дитини неможливо відмовитися від сімейного виховання, оскільки його сила і дієвість незрівнянні ні з яким, навіть дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі. [4]

Типовим для сучасної сім'ї є прагнення поєднувати сімейне виховання з громадським, правильне розуміння виховних функцій громадських установ. Єдність у вихованні, здійснюване дитячим садком і родиною, забезпечує певну системність роботи організму дитини, вироблення динамічних стереотипів. При цьому більш успішно формуються моральні почуття і уявлення дитини, більш міцними стають навички та звички поведінки, організованіша, цілеспрямованіша і радісніша її діяльність. Виховний процес проходить з меншими труднощами, дитині набагато легше опановувати встановленими нормами, правилами. [3]

У тлумачному словнику Ожегова слово «співпрацювати» означає брати участь у спільній справі, працювати разом. Співпраця дошкільного закладу та сім'ї передбачає наявність у батьків відповідальності, а у вихователів - сімейної сконцентрованості педагогічної діяльності, заснованої на розгляді дитини тільки в контексті родини. Основний шлях налагодження такої співпраці - організація освітньої взаємодії, результатом якого стане реалізація цілей і принципів особистісно-орієнтованої освіти дошкільнят. [12]

У програмі виховання і навчання в дитячому саду підкреслюється, що перед педагогічним колективом дошкільних установ стоїть завдання поширювати серед батьків педагогічні знання, повсякденно допомагати сім'ї правильно виховувати дітей, пропагувати кращий досвід виховання. Спільна робота дитячого садка і сім'ї будується на таких основних положеннях, які визначають зміст, організацію і методику цієї роботи:

1. Єдність у роботі дитячого садка і сім'ї з виховання дітей. Воно досягається в тому випадку, коли цілі і завдання всебічного виховання добре відомі і зрозумілі не тільки вихователям, а й батькам, коли батьки знайомі з основним змістом, методами і прийомами виховання маленьких дітей і певною мірою оволоділи ними.

2. Взаємна довіра у взаєминах між педагогами та батьками, розуміння потреб та інтересів дитини і своїх обов'язках як вихователів, зміцнення авторитету педагога в сім'ї і батьків у дитячому садку. Встановлення правильних відносин на основі доброзичливої критики і самокритики.

3. Взаємодопомога у спільній роботі з виховання дошкільнят. Дитячий садок повсякденно і різноманітними шляхами допомагає батькам у вихованні дітей. У свою чергу батьки і матері допомагають дитячому саду в різній виховнй та господарчій роботі, піклуючись тим самим про виховання не тільки своєї дитини, але й інших дітей.

4. Вивчення кращого досвіду сімейного виховання, пропаганда його серед широкого кола батьків, використання в роботі дитячого садка позитивних методів сімейного виховання (в індивідуальному підході до дітей та ін.).

5. Використання різноманітних форм роботи дитячого саду з сім'єю в їх взаємозв'язку: ознайомлення з життям дітей вдома, в сім'ї; педагогічні бесіди з батьками та іншими членами сім'ї, консультації; групові та загальні батьківські збори; конференції, лекторії, батьківські університети, вечори запитань і відповідей, усні журнали, наочні форми педагогічної пропаганди.

Індивідуальні та колективні форми роботи з батьками доповнюють один одного. Щоденне спілкування вихователя з батьком чи матір'ю дитини створює великі можливості для індивідуальної роботи, для зміцнення зв'язку між сім'єю та дитячим садом.

6. Систематичне за певним планом здійснення зв'язку дитячого саду з батьками протягом усього року з урахуванням завдань і змісту виховно-освітньої роботи з дітьми.

7. Залучення активу батьків (батьківський комітет), громадськості до діяльності дошкільного закладу, роботі з сім'ями. [3]

Дошкільними установами накопичений значний досвід організації співробітництва з батьками з метою підвищення ефективності морального, трудового, розумового, фізичного, художнього виховання та розвитку дітей. Вихователі дитячих садів, методисти постійно вдосконалюють зміст і форми цієї роботи, прагнучи домогтися органічного поєднання виховних впливів на дитину, забезпечити всебічний розвиток особистості. [1]

Таким чином, дитина, отримуючи первинну соціалізацію в сім'ї, набуває в дошкільному закладі досвід: спілкування з однолітками, співпраці з іншими дітьми та дорослими, самостійної діяльності. Можливість займатися гімнастикою, музикою, образотворчим мистецтвом і т. д. Виховання в сім'ї та робота педагогів у дошкільному закладі доповнюють один одного, в результаті чого дитина стає гармонійно розвиненіша.