Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Конструкції для аналізу наукового тексту, його структури, мовних засобів
|
|
| Структура тексту, тема, проблема (ідея) | Лексичні засоби і конструкції |
| Як передано тему | Стаття (монографія) має назву, названа, назва статті –...Стаття присвячена проблемі, темі, питанню... Тема статті, ця стаття на тему... У статті йдеться про... Автор монографії розглядає названупроблему... Стаття є узагальненням, викладом, оглядом, аналізом тощо... У статті розглядається (що?), ідеться(про що?), подана оцінка, викладений погляд |
| Як виражено наявну інформацію в авторському тексті | Автор розглядає, аналізує, характеризує, доводить, порівнює, зіставляє, з’ясовує, підкреслює, посилається на..., зупиняється на..., наголошує на важливості, формулює..., виходить із того, що..., заперечує, торкається, стверджує, критично ставиться (до чого?), ставить завдання, підтверджує висновок фактами, пояснює це тим, що..., причину цього вбачає в тому, що..., вважає, що... |
| Про композицію тексту | Стаття поділяється на..., починається(чим?), складається з..., завершується (чим?) |
| Як з’ясовано основну думку, проблему | У статті автор ставить, торкається (таких проблем), висвітлює (такі проблеми), зокрема зупиняється на... Сутність проблеми зводиться до (чого?). У монографії зроблені узагальнення, науково порушено питання про (що?) |
| Як описати авторський текст | У статті викладений погляд на..., викладені дискусійні твердження, суперечливі, загальновідомі істини, цінні відомості, експериментальнідані, зроблено спробу довести (щось), переконливі докази, накреслені правильні шляхи, враховано, взято до уваги, сутність цього зводиться до того, що..., необхідно підкреслити, що... Автор переконливо доводить, автор обгрунтовує висновки, не викликаєсумнівів той факт (частина), обстоюєпогляд, наводить приклад, підтверджує цю думку фактами, схвалює, поділяє погляд, визнає здобутки, дотримується тієї ж думки тощо |
| Як висловити критичні зауваження | Виявлено недоліки, автор ігнорує, заперечує, спростовує, випускає з поля зору, не розкриває змісту (чого), не підтверджує висновки фактами, дискусійним є висновок щодо |
| Закінчення | Автор приходить до висновку, автор робить висновок, на закінчення є підстави стверджувати, сутністьвикладеного дає підстави твердити (зводиться до...), на основі цього ми переконуємося в тому, що..., узагальнюючи сказане, ці дані свідчать... |
| Які засоби для поєднання частин у тексті використано | Для поєднання частин інформації: і, також, при цьому, до речі, крім того, більше того, разом з тим; для зіставлення і протиставлення: а, але, проте, однак, і все ж, з одного боку, навпаки, не тільки (не лише), таким чином, на противагу, з іншого боку... для узагальнення, висновку: отже, таким чином, одне слово, з цього випливає, що...для пояснення, уточнення, виділення окремого: наприклад; так, зокрема; а саме; тільки; лише; причому; притому; лише; навіть; для зв’язку з попередньою і наступною інформацією: як уже було зазначено, як зазначалось, як було показано, якбуло доведено, згідно з цим, відповідно до цього, подібноцьому, останній, попередній, наступний, згаданий, зазначений, доведений, викладений, знайдений, сформульований, визначений, перерахований, наведений, обстежуваний, проаналізований, досліджений; для введення узагальнюючої інформації: розглянемо такі випадки, наведемо приклад, продовжимо аналіз. |
Вправа 2. Прочитайте текст і виявіть мовні засоби, що вказують на його належність до наукового стилю.
| Риторичний канон – модель мовленнєвих дій, що забезпечує ефективне вирішення автором завдань, які він ставить, визначаючи й розкриваючи тему. Це перевірена століттями схема побудови мовного добутку, що лежить в основі створення будь-якого тексту (усного або письмового). Знання цієї моделі необхідно оратору, оскільки дозволяє оперативно й ефективно вирішувати завдання побудови тексту. Античний риторичний канон, із більшим або меншим обсягом модифікацій збережений на величезному просторі історії, дає розподіл схеми риторичних дій на п’ять етапів. Кожний із етапів – це певна дія, що допомагає краще, точніше, ефективніше передати думку. Перевірений століттями риторичний канон містить у собі систему послідовних дій із добору матеріалу, розташуванню його, утіленню думки в слова. Унікальність його полягає в тому, що виконання послідовного ряду операцій веде до створення тексту в певному жанрі. Риторичний канон, що виник для підготовки усного ораторського виступу, легко перекладемо на письмовий текст, тому що вимоги, пропоновані до усного й письмового тексту, єдині. Різною є лише форма викладу. Логічно повернутися до джерел, до того, що було створено й ефективно функціонувало протягом тривалого часу. Риторична модель побудови тексту допомагає у творчості, сприяє тому, що текст відповідає стилю тієї сфери діяльності, у якій цей текст створюється, дозволяє знайти відгук аудиторії, що буде сприймати мовний добуток. Природно, що для фахівця, який постійно працює зі словом, освоїти механізм створення тексту з опорою на традиції класичної риторики – і означає опанувати традиційною й перевіреною схемою створення тексту. Етапи класичного риторичного канона такі: Інвенція(лат. винахід, вигадка) – це перший розділ класичної риторики, у якому розробляється гіпотеза майбутнього виступу. Основне в інтенції – вдало, доречно вибраний предмет розмови й намір його представити та розкрити так, щоб здійснити задум. Диспозиція(лат.розташовую, розміщую) – це другий розділ риторики, у якому формулюються основні поняття про предмет виступу й визначаються правила оперування поняттями.Основне призначення диспозиції — запропонувати цілий набір положень і в такій послідовності, щоб вони не суперечили одне одному, а конкретно переміщувалися з однієї частини в іншу аж до висновку. Елокуція(лат. висловлююсь, викладаю) – третій розділ класичної риторики, у якому розкриваються закони мовного вираження предмета спілкування. На етапі елокуції розвинулося вчення про стиль. Тому цей розділ риторики називають найкрасивішим і найефектнішим. Саме він приводить мовця до мети. Елоквенція– підрозділ елокуції, у якому доcліджуються фігури слова (тропи) й фігури думки (риторичні фігури). Отже, цю частину можна назвати серцевиною риторики. Іноді її просто називають красномовністю. Меморія(лат. пам’ять, згадка). Призначення цього розділу риторики – допомогти оратору запам’ятати зміст промови так, щоб не розгубити не тільки фактичну інформацію, а й образність, цікаві деталі.Його можна назвати тренуванням пам’яті. Змістом цього розділу є мнемотехніка – система прийомів запам’ятовування матеріалу, швидкого відтворення. Акція (лат. дія, дозвіл) – п’ятий розділ риторики, призначенням якого є підготувати оратора зовнішньо і внутрішньо до виступу. На цьому етапі має реалізуватися вся тривала попередня підготовча робота й привести до очікуваної мети. Оратор має зовнішньо добре виглядати, справляти приємне враження не тільки змістом промови, а й дикцією, силою звучання голосу, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами (із підручника). |
Вправа 3. Довести, що цей текст належить до науково-популярного підстилю.
Історія походження найзагадковішого чоловічого костюма – смокінга – сповнена таємниць й овіяна неймовірними легендами. Кожна з цих історій має право на існування, але яка з них найближче до дійсності, сьогодні впевнено не може сказати ніхто. Найбільш поширена версія, що батьківщиною смокінга є Англія, а вигадав його англійський прем’єр-міністр Бенджамін Дізраелі.
У 80-х роках ХІХ ст. сер Дізраелі запропонував суспільству екзотичний туалет для куріння – смокінг, що в перекладі з англійської означало: «одяг для курця». Тоді цей наряд складався з шовкового халату, який доповнювала невеличка шапочка з пензликом. Щоб запах тютюну не викликав непритомності й негативних емоцій у жінок, чоловіки перевдягалися в новий туалет у спеціально відведених для куріння кімнатах (із журналу).
За своїм призначенням і сферою використання наукові тексти відносять до підстилів:
1) власне науковий – має своїм завданням якнайповніше, якнайточніше, обгрунтовано повідомити наукову інформацію і довести її новизну. Відрізняється насиченістю термінів, використанням довгих складних слів, іншомовної лексики (статті в журналах, наукові праці, дисертації, монографії, доповіді);
2) науково-популярний – у зрозумілій, доступній формі знайомить масову аудиторію (неспеціалістів) з досягненнями науки і техніки, зацікавлює, залучає до активної діяльності в тій чи іншійгалузі. Характерні ознаки: інформація подається вибірково, не в повному обсязі, без аргументації; наводяться лише факти; образність, емоційність (експресія) наукового тексту (використання епітетів, метафор, образних перифраз); терміни подаються описово; вживається фразеологія (нариси, книги, лекції, статті);
3) навчально-науковий – має за мету активізувати логічне мислення читача (слухача), виконує навчальну функцію (підручники, навчальні та методичні посібники, програми, збірники задач, завдань і вправ, лекції, конспекти, навчально-методичні матеріали);
4) науково-діловий – технічна документація (контракти, інструкції, повідомлення про випробування та аналізи, формули винаходів, реферати тощо;
5) науково-інформативний – реферати, анотації, патентні описи;
6) науково-довідковий – словники, довідники, каталоги.
Вправа 4. До поданих ненормативних слів та словосполучень, які вживаються в наукових текстах, доберіть нормативні.
Відзив, в залежності, заключення, висновки по викладеному, відмінити, в деякій мірі, в кінці кінців, для наглядності, добавити, доказувати, досвід по розробці, задіяти, між тим, примірний, при наявності, приступати (до чого), навик, мова йде про, намітити, перечислити, підготовити, не дивлячись на, направляти, область виробництва, оточуюче середовище, по крайній мірі, поступати, пред'явити, при виробленні, признавати, приймати до уваги, приміняти, при таких умовах, рішити проблему, рахувати що, протирічити.
Вправа 5. Складіть тези статті, орієнтуючись на запропоновані правила.
| Тези – це стисло сформульовані основні положення статті, лекції, доповіді. Тези позбавлені деталей, пояснень, таблиць, ілюстрацій тощо. Їх подають у вигляді цитат із першоджерела або формулюють власними словами. Кожна теза пишеться з абзацу. Реквізити: 1. Прізвище та ініціали (ім’я) автора (може зазначатися посада, науковий ступінь). 2. Місце написання. 3. Заголовок (назва статті, лекції, доповіді). 4. Текст. Варто пам’ятати! 1. Попередньо перегляньте статтю, продумайте мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до її опрацювання. 2. Уважно прочитайте статтю, визначте її основну думку. 3. Поділіть статтю на смислові частини, визначте всі мікротеми. 4. Сформулюйте пункти плану, логічно пов’яжіть їх між собою. 5. Сприймаючи текстову інформацію, намагайтеся чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас – як читача. 6. Вибирайте для тез основні ідеї та положення, відділивши важливі деталі від подробиць, запишіть їх словами автора або власними словами, розмістивши в певній послідовності. 7. Керуйтеся найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не допускайте перекручень змісту. |
Текст 1
| XVІ ст. – початок ХVІІст. – це період поширення книгодрукування, науки й освіти в Україні. Масово відкривалися братські школи, вищі навчальні заклади – колегіумий академії. У Києві 1615р. була заснована Вища школа при Богоявленському монастирі на Подолі, а 1631 р. митрополит Петро Могила відкрив Лаврську школу. 1632 р. обидві школи об’єднались і дали початок Києво-Могилянській колегії (пізніше – академії). Ідею підтримувало запорізьке козацтво та впливові освітні сили, які гуртувалися в той час у Києві. Школа досить швидко стала першим вищим загальноосвітнім навчальним закладом України й осередком освітита культури не тільки в Україні, його вплив поширювався на всі слов’янські землі протягом усього наступного століття. Серед випускників закладу були відомі церковній політичнідіячі, учені, письменники: Єпифаній Славинецький, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, митрополит Дмитро Ростовський (Данило Туптало), Іоаникій Галятовський, ІнокентійГізель, Григорій Сковорода, Микола Бантиш-Каменський. Певний час тут навчався Михайло Ломоносов. В академії культивувалися всі типи давньої української літературної мови – слов’яноруська, слов’яноукраїнська і проста українська мова. Гуманітарну освіту тут здобували, вивчаючи поетику, риторику, діалектику (полеміку), грецьку й латинську мови. У риториці розвивався бароковий стиль із пошуками вибагливих пишномовних форм, символів, незвичних уподібнень, урочистих протиставлень, несподіваних персоніфікацій. Про ідеал поетичної краси й ораторство як стилістичну ознаку літературного мовлення ХVІІ – ХVІІІ ст. можна зробити висновок із назв тогочасних навчальних посібників із поетики, авторами яких були викладачі Києво-Могилянської академії. Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єдиним осередком просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов’янських країнах, мала статус європейського навчального закладу, а слава про її випускників сягала світового масштабу. Академія виконувала високу й благородну місію. Адже тут «наук визвольних навчаються й звідти підпору церкві православній і вітчизні необхідну творять». Вона виникла в період загального культурного піднесення на Українських землях, що було зумовлено соціально-економічним пожвавленням у другій половині XVI – на початку XVII ст. Академія, маючи глибоко національне спрямування, керувалася системою й методами навчання кращих західноєвропейських університетів. Її вихованці здобували різнобічну освіту і згодом ставали визначними громадськими, політичними, державними діячами, відомими вченими, художниками, композиторами, які успішно працювали в Україні та за її межами. Унікальні набутки у вихованні й навчанні в Київській академії припадають на XVII – XVIII ст., коли тут читався курс риторики. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, із них 127 складені в академії. За свідченням В. Маслюка та З. Хижняк, це були оригінальні курси риторики як за структурою, так і за змістом, у які органічно впліталися громадсько-політичні проблеми; більшою чи меншою мірою вони виконували соціальне замовлення щодо захисту гноблених і беззахисних людей від іноземних поневолювачів і місцевих «держиморд», які зрадили інтереси народу. Переконливо це простежується на прикладах судових промов. Риторика в академії була найпопулярнішим предметом, бо мала постійне практичне застосування. Студентів навчали створювати промови (судові, панегіричні), писати вітальні, дякувальні, прохальні, прощальні листи тощо. Києво-Могилянська академія увійшла до скарбниці вітчизняної риторичної спадщини, а вивчення й осмислення накопиченого тут досвіду риторичної науки дають духовно-інтелектуальну наснагу сучасним риторам і дослідникам. Ім’я академії прославили й такі видатні ритори-гуманісти, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов та інші просвітителі (Молдован В.В. Риторика: загальна та судова). |
Текст 2