Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Термінологічний словник 3 страница
Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку) характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі та ін.). Платіжний баланс — співвідношення між сумою платежів, здійснених певною країною за кордоном, і сумою надходжень до цієї країни з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць). Платник (суб`єкт податку) – фізична та юридична особа, яка безпосередньо перераховує податок до бюджету. Податки (збори, обов'язкові платежі) — обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, що здійснюють платники у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України. Податкова квота – частка окремого податку чи загальної суми податків, сплачених платником, у його доході. Податкова позика – повне або часткове звільнення від оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності центральними та місцевими органами влади на певний період часу; різновид податкових пільг. Оформлюється угодою як фінансова позика цим суб`єктам, що має бути використана на певні цілі. Податкова позика використовується в практиці багатьох країн. Податкова політика 1) найтісніше пов'язана з бюджетною, вона становить систему заходів держави у галузі оподаткування; 2) діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування й організації стягування податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Податкова система – сукупність встановлених у країні податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства. Податкова ставка – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Може бути встановлена як у твердій сумі, так і в процентах. Податкове регулювання – розподіл і закріплення податків, визначених законом про систему оподаткування, між бюджетами різних рівнів, які входять до складу бюджетної системи країни. В Україні здійснюються на основі Податкового кодексу, Бюджетного кодексу та щорічних законів про державний бюджет. Право податкової ініціативи – право на запровадження податків – належить вищим законодавчим органам влади держави, а також представницьким органам влади суб`єктів федерації у федеративних країнах. Податковий оклад — сума податку, що сплачується суб'єктом з одного об'єкта. Податковий період — термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання. Податкові канікули – звільнення від оподаткування іноземних інвесторів або окремих галузей виробництва на певний період часу з метою пожвавлення ділової активності в країні чи окремому регіоні; різновид податкових пільг. Податкові пільги — законодавчо закріплений перелік умов, за наявності яких платник податку зменшує податкові зобов'язання (податкова соціальна пільга, знижки, відрахування та ін.). Податкові платежі — обов'язкові збори, що стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником (плата за воду, землю). Податок – обов'язковий регулярний платіж юридичних і фізичних осіб до державного чи місцевого бюджетів, що законодавчо встановлюється для фінансового забезпечення виконання функцій держави. Податок акцизний – непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до їх ціни. Сплачують акцизний збір виробники та імпортери підакцизних товарів. Ставки акцизного збору встановлені у твердих ставках та процентах до максимальної роздрібної ціни товарів (продукції), а для імпортних товарів – до митної (закупівельної) вартості з урахуванням митних зборів і мита. Податок з обороту – форма універсального акцизу, який встановлюється до загального обороту підприємств. Податок із продажу (купівель) – різновид універсального акцизу. Який стягується при реалізації товарів у роздрібній торгівлі кінцевому споживачеві. Податок на додану вартість (ПДВ) – податок, яким оподатковується новостворена вартість, що сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. ПДВ є непрямим податком. Одним із різновидів універсальних акцизів. Податок на майно підприємств – сплачується юридичними особами за процентними ставками до загальної вартості оцінки майна; вид майнового оподаткування. Податок на нерухоме майно громадян – податок, що сплачується фізичними особами за процентними ставками до вартісної оцінки майна; вид майнового оподаткування. Податок на прибуток – форма прибуткового оподаткування підприємств, за якої об'єктом оподаткування виступає прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат. Податок на доходи фізичних осіб – основний прямий податок, що стягується з доходів громадян. Чинним законодавством передбачено неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Об'єкт оподаткування – сукупний річний (місячний) оподатковуваний дохід, одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами. Податок прямий – податок, що стягується безпосередньо з доходів чи майна юридичних осіб і громадян. Податок розкладний – податок, який обчислюють спочатку в загальній сумі, а потім розподіляють (розкладають) між платниками цього податку пропорційно до певного показника чи порівну. Позабіржовий ринок — частина ринку цінних паперів, на якому здійснюються угоди, які укладаються і виконуються за межами біржі. Позабюджетні фонди – специфічна форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, залучених для фінансування деяких суспільних потреб. Головне призначення полягає у фінансуванні цільових заходів за рахунок спеціальних цільових відрахувань та інших джерел. Позиковий капітал — 1) частина активів підприємства, профінансована кредиторами всіх видів; 2) кошти, віддані в позику за визначений відсоток на засадах зворотності, терміновості, забезпеченості, платності, добровільності. Формою руху позикового капіталу є кредит. Позичальники — суб'єкти фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату в формі відсотка; Позичкові фінансові ресурси підприємства — ресурси, що перебувають тимчасово в розпорядженні підприємства і можуть використовуватися з метою досягнення статутних цілей. До них належать отримані кредити, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку. Політика податкова – державна політика оподаткування юридичних і фізичних осіб. Її метою є формування державного і місцевих бюджетів за одночасного стимулювання ділової активності підприємців. Реалізується через систему податків, податкових ставок і податкових пільг. Політика управління фінансами становить систему заходів щодо здійснення фінансового менеджменту з організації органів управління діяльності та вироблення рекомендацій з метою внесення у неї корективів насамперед, слід мати чітку програму суспільного розвитку з урахуванням у ній інтересів усього суспільства, окремих прошарків та груп населення, характеристикою стратегічних і тактичних цілей, визначенням методів і термінів їх досягнення. Попередній фінансовий контроль — контроль, що здійснюється на етапі розробки та прийняття управлінського рішення з фінансових питань. Він пов'язаний із процесами визначення оптимально обсягу централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів у плановому періоді, а також з їх ефективним розподілом та використанням. Портфельні інвестори — суб'єкти фінансового ринку, які купують окремі види цінних паперів виключно з метою отримання доходу. Поточний державний борг — видатки держави, пов'язані з погашенням в поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період відсотків з усіх випущених позик. Поточний фінансовий контроль — оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності, дотриманням планових показників, виконанням вимог фінансової дисципліни тощо; здійснюється шляхом аналізу, перевірки, обстеження діяльності суб'єктів господарювання; його завдання полягає у вчасному реагуванні на зміни умов фінансової діяльності. Поточні витрати — це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій та органів, визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування з соціального захисту населення, а саме: державне споживання (купівля товарів та послуг); виплати (перекази) населенню (трансферти); перекази за кордон; державні субсидії. Предмет фінансів — підприємницькі й управлінські процеси суб'єктів господарювання мікро- та макрорівнів, пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням фінансових ресурсів для розширеного відтворення та забезпечення економічного, соціального і політичного розвитку держави. Предмет фінансового права — суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. Прибуток — одна з основних фінансових категорій, яка виражає грошову вартість реалізованого чистого доходу, основна форма грошових нагромаджень суб'єктів господарювання. Прибуток від звичайної діяльності — прибуток (збиток), отриманий від операційної діяльності, фінансових операцій та іншої звичайної діяльності. Прибуток від надзвичайних подій — прибуток (збиток), пов'язаний із стихійним лихом, техногенними катастрофами, аваріями й іншими подіями. Прибуток від фінансових операцій — прибуток (збиток), одержаний від інвестицій в асоційовані, дочірні та спільні підприємства; отримані дивіденди, відсотки за облігаціями й іншими цінними паперами; інші доходи від фінансових операцій. Прибуток чистий – прибуток, який залишається в розпорядженні фірми, підприємства після сплати податків, відрахувань, обов'язкових платежів та платежів, пов'язаних із застосуванням фінансових санкцій до підприємства. Прихований дефіцит бюджету – несвоєчасне або неповне фінансування галузей бюджетної сфери. Виникає в умовах боротьби за скорочення видатків з метою зменшення відкритого дефіциту бюджету. Прожитковий мінімум — це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Регульовані доходи – доходи, які на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України з метою збалансування доходів і витрат. Одна із форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Перелік регульованих доходів. визначається законодавством України про бюджетну систему і про місцеві органи влади. До регульованих доходів. відносяться: податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок з громадян, дохід від патентів. Уточнення переліку регульованих доходів та їх нормативів страхувань здійснюється у щорічних законах про державний бюджет України. Це одна із форм бюджетного регулювання. Реєстр власників — список власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів, складений на певну дату. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання протягом певного терміну інформації про власників іменних цінних паперів, а також про операції, унаслідок яких виникає потреба внесення змін до реєстру. Реєстратори — суб'єкти ринку, які мають одержаний у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Резервні фонди – 1) фонди, створені за рахунок чистого прибутку з метою забезпечення покриття можливих збитків від фінансово-господарської діяльності. 2) спеціальні фонди, які формуються у складі видатків місцевих бюджетів і використовуються для фінансування невідкладних заходів, що не були передбачені при затвердженні цих бюджетів. Резервні фонди формуються у розмірах, що не перевищують одного процента видатків відповідного місцевого бюджету. Рентабельність — показник прибутковості діяльності підприємства, один із індикаторів його конкурентоспроможності; використовується у процесі аналізу фінансово-господарської діяльності, ухвалення управлінських рішень, рішень потенційних інвесторів про участь у фінансуванні інвестиційних проектів. Визначається як співвідношення прибутку з авансованою вартістю, поточними витратами, обсягом реалізації продукції тощо (рентабельність продукції, продажу, активів, інвестицій, власного капіталу та ін.). Рефінансування державного боргу — метод управління державним боргом, що передбачає проведення нових запозичень для того, щоб розрахуватися з власниками облігацій раніше випущених позик. Ринок капіталів — ринок середньо - та довгострокових капіталів або грошових коштів (на термін понад один рік), що представляють інвестиційний фактор у розвитку економіки. Ринок цінних паперів (фондовий ринок) — це частина ринку позикових капіталів, на якому здійснюються емісія та купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважується попит і пропозиція. Розподіл прибутку — спрямування прибутку на сплату податків, створення резервного капіталу, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, задоволення потреб окремих учасників розподілу. Розподільна функція фінансів полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму розподіляється та перерозподіляється вартість національного доходу між різними суб'єктами господарювання та напрямами цільового використання. Розрахунково-клірингові установи — інститути, котрі спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлі-продажу цінних паперів; здійснення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів та цінних паперів; видача виписок із грошових рахунків клієнтів установи; повідомлення інформації інститутам, що ведуть книги реєстрації іменних цінних паперів. Самофінансування — фінансування діяльності підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів. Секвестр (лат. – sequestrum – заборона) обмеження видатків, яке встановлюється державною владою; пропорційне скорочення державного бюджету в процентах, яке здійснюється щомісячно до кінця поточного фінансового року у випадку невиконання дохідної частини бюджету. Собівартість — грошове вираження безпосередніх витрат підприємства, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції. Спеціальний фонд бюджету — це фонд фінансових ресурсів, що формується з конкретно визначених джерел надходжень і використовується на фінансування конкретно визначених цілей. Співстрахування — особливий вид спільної діяльності страховиків, коли одночасно два або кілька страховиків за угодою про співстрахування приймають на страхування великі страхові ризики одного страхувальника з дотриманням принципу пропорційної відповідальності. Кожен із цих страховиків відповідає за свою частину страхових зобов'язань безпосередньо перед страхувальником. Ставка податку — розмір податку на одиницю обкладання; якщо виражена у відсотках, то називається квота. Ставка податкова пропорційна – процентна ставка, що не залежить від розміру об'єкта оподаткування (є єдиною). Ставка податкова тверда – ставка, встановлена у грошовому вираженні на одиницю об'єкта оподаткування в натуральному обчисленні. Стимулювальна фіскальна політика передбачає збільшення державних видатків, зменшення податків, одночасне поєднання першого та другого; здійснює в період економічного спаду та безробіття, але внаслідок її проведення може збільшитися дефіцит бюджету, що, в свою чергу, призведе до інфляції. Стратегічне управління — загальне управління фінансами, яке включає дії, розраховані на довгострокову перспективу і вирішення глобальних завдань розвитку фінансової системи країни. Його здійснюють вищі органи державної влади й управління: Верховна Рада України, апарат Президента України, Кабінет Міністрів України. Стратегічні інвестори — суб'єкти ринку, котрі купують контрольний пакет акцій для стратегічного управління підприємством. Страховий ринок – особлива форма грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, яка надається юридичним і фізичним особам спеціалізованими страховими організаціями. Страхування соціальне – система економічних відносин, завдяки яким формуються і витрачаються грошові фонди, призначені для матеріального забезпечення непрацездатних. Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми, що складається з нетто-ставки та навантаження. Страховики — суб'єкти фінансового ринку, які реалізують різні види страхових послуг (страхових продуктів). Основною функцією страховиків є здійснення всіх видів і форм страхування шляхом прийняття на себе за певну плату різноманітних видів ризиків із зобов'язанням відшкодувати суб'єктові страхування збитки при настанні страхового випадку. Страхувальники — суб'єкти фінансового ринку, котрі купують страхові послуги у страхових компаній та фірм з метою мінімізації фінансових втрат при настанні страхової події. Страхувальниками є як юридичні, так і фізичні особи. Страхування — вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян (фізичних) і юридичних осіб при настанні страхового випадку, визначеного договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страховиками страхових платежів (внесків, страхових премій). Страхування відповідальності — галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є відповідальність перед третіми фізичними й юридичними особами, котрі можуть зазнати збитків унаслідок яких-небудь дій або бездіяльності страхувальника. Стримувальна фіскальна політика передбачає зменшення державних видатків, збільшення податків, одночасне поєднання першого та другого; проводиться в період високої інфляції та спрямована на скорочення дефіциту державного бюджету. Субвенція (лат. – subveniеre – приходити на допомогу) – цільовий міжбюджетний трансферт, який надається місцевим бюджетам з бюджетів вищого рівня на фінансування цільових витрат і підлягають поверненню у випадку їх нецільового використання. Суб'єкт оподаткування — фізична або юридична особа, що приймає участь у податкових відносинах. Розрізняють платника податку – особу, на яку за законом покладено обов'язок платити податок, носія податку – особу, яка фактично сплачує суму податку та податкового агента - особа, яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм. Субсидія — різновид субвенцій — цільова грошова допомога, що надає держава за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним та фізичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Сукупні витрати домогосподарств складаються із грошових витрат, а також вартості спожитих домогосподарством і подарованих ним родичам та іншим особам продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства та в порядку самозаготівель, суми пільг і безготівкових субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії та палива, суми безготівкових пільг на проїзд у транспорті, на оплату телефону, путівок у санаторно-курортні заклади, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування тощо. Сукупні ресурси домогосподарств — потенційні ресурси домогосподарств, отримані в конкретному періоді, незалежно від джерел їх надходження. До них належать грошові доходи, вартість спожитої продукції, одержаної з особистого підсобного господарства (за винятком матеріальних витрат на її виробництво), у порядку самозаготівель, вартість подарованих родичами й іншими особами продуктів харчування, суми пільг і безготівкових субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії та палива, суму безготівкових пільг на проїзд у транспорті, на оплату телефону, путівок у санаторно-курортні заклади, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування тощо, суму використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів. Сфера дії податку — сукупність носіїв податку, на яких у кінцевому підсумку лягає його тягар. Трансферти (фр. transfert; лат. transferre – переносити, переводити) – кошти, що передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня у вигляді дотацій, субвенцій та в інших формах. Уніфікація — метод управління державним боргом, що передбачає об'єднання кількох боргових зобов'язань держави (позик) в одне; провадиться з метою спрощення управління державним боргом. Управління державним боргом — забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Факультативні видатки — видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних і факультативних обов'язків органами місцевої влади. Фінанси — сукупність грошових відносин, у процесі яких формуються та використовуються фонди грошових ресурсів, метою яких є відшкодування витрат, пов'язаних із процесом виробництва та здійсненням державою функцій. Фінанси домогосподарств — соціально-економічні грошові відносини стосовно формування та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Ця сукупність грошових фондів акумулюється у населення з таких джерел: доходи від трудової діяльності, капіталу, рухомого і нерухомого майна, доходи, отримані у вигляді спадщини; доходи з інших джерел. Фінанси підприємств — економічні відносини, пов'язані з рухом грошових коштів, формуванням, розподілом і використанням доходів та грошових фондів суб'єктів підприємництва в процесі відтворення. Фінансова безпека держави — ступінь захищеності фінансових інтересів держави, спроможність держави ефективно формувати та раціонально використовувати фінансові ресурси, достатні для задоволення її потреб, виконуючи зобов'язання та забезпечуючи соціально-економічний розвиток. Фінансова діяльність держави — здійснення нею функцій щодо планомірного формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення діяльності державних органів. Фінансова інфраструктура — сукупність інститутів та елементів, які забезпечують необхідні сприятливі умови для ефективного функціонування всієї фінансової системи та кожної її ланки окремо. До них належать: система органів управління фінансами; нормативно-законодавча база; підготовка фахівців; інфраструктура фінансового ринку; спеціалізоване виробництво (цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації). Фінансова надійність страховика — його здатність виконувати страхові зобов'язання, взяті за договорами страхування та перестрахування, у разі впливу несприятливих чинників. Фінансова політика держави — система державних заходів у сфері фінансової діяльності, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання з метою виконання державою її функцій. Фінансова система — (за внутрішньою структурою) — сукупність відносно відособлених та взаємопов'язаних підсистем і ланок, що відображають специфічні форми та методи фінансових відносин; (за організаційною побудовою) — сукупність фінансових органів та інституцій, які керують грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами в країні. Фінансова стратегія — довготермінові заходи фінансової політики держави, спрямовані на стратегічний розвиток її фінансової системи. Фінансова стратегія як правило визначається на етапі визначення концепції розвитку фінансів. Фінансова тактика — поточна політика, спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона визначається на етапі розробки заходів, спрямованих на реалізацію програмних положень. Фінансове вирівнювання — приведення витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікаціями) у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, усунення значних диспропорцій у здійсненні видатків за окремими територіями. Фінансове забезпечення — поняття потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів, формами здійснення якого є бюджетне фінансування на безповоротних засадах, кредитування, самофінансування, оренда (лізинг) та інвестування. Фінансове планування — сукупність заходів, форм і методів, спрямованих на складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань" галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, держави в цілому з метою їх подальшого гармонійного розвитку. Фінансове право — сукупність правових норм, які регулюють економічні відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для їх безперебійного функціонування. Фінансовий важіль — засіб дії фінансового методу (прибуток, доходи, амортизаційні відрахування, економічні фонди цільового призначення, фінансові санкції, орендна плата, відсоткові ставки з кредитів, депозитів, облігацій тощо). Фінансовий контроль — специфічний вид діяльності, що здійснюють усі ланки влади, а також недержавні структури стосовно забезпечення на базі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу грошових коштів у країні. Фінансовий механізм — сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Фінансовий ринок – 1) специфічна сфера грошових операцій, де об'єктом угоди виступають вільні грошові кошти населення, суб`єктів господарювання і державних структур, надані користувачеві під цінні папери або у вигляді позики; 2) особлива сфера фінансової системи, складова її інфраструктури, де здійснюється рух тимчасово вільного капіталу, формуються і функціонують обмінно-пере-розподільні відносини, пов'язані з процесами купівлі-продажу вільних фінансових ресурсів, їх трансформація в позиковий та інвестиційний капітали через фінансово-кредитні інститути на основі попиту та пропозиції, формується ціна на різноманітні фінансові інструменти. Функціонування фінансового ринку. можливе лише за наявності в економіці реальних власників. Фінансовий ринок розподіляється на ринок грошей і ринок капіталу. Вони, у свою чергу, поділяються на фондовий ринок (ринок цінних паперів), кредитний ринок, валютний рин ок тощо. Фондовий ринок розподіляється на первинний і вторинний. Фінансовий ринок первинний – це ринок, на якому здійснюється емісія і розміщення первинно випущених цінних паперів. Метою його є залучення додаткових фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво та інші види затрат. Фінансовий ринок вторинний – це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Метою його є не залучення додаткових фінансових ресурсів, а їх перерозподіл (перелив капіталу) між суб`єктами, призначених для цілей розширеного відтворення та інших потреб суспільства. Вторинний фінансовий ринок. поділяється на біржовий і позабіржовий.
|