Руська Правда» як давньоруська пам’ятка права

Найвидатнішою пам’яткою давньоруського права є кодифікований юридичний збірник «Руська Правда», в якому вміщено давні норми звичаєвого права та «княжі устави».

Прототипами «Руської правди», як вважають дослідни­ки, були збірники законів " Статут" і " Закон руський" початку Х ст., — тодішні підвалини судочинства.Оригінал «Руської Правди» не зберігся, та можна припускати, що стародавні правники і книжники надавали Руській Правді велике значення. Про це свідчить її широке поширення у вигляді рукописів. До наших часів дійшли численні (близько 106(110), а за деякими даними майже 300) списки «Руської Правди», складені у XI—XIII ст.) Віднайдені списки називали за іменем їх власника або за місцем знаходження: Синодальний (бібліотека Синоду), Троїцький (Троїце-Сергієва Лавра), Пушкінський і Карамзінський...

«Руська правда» складається з норм різних галузей права, насамперед цивільного, кримінального й процесуального. При цьому кримінальне й цивільне правопорушення принципово не розрізнялося: і те, й інше розглядалося як кривда, шкода. Покарання передбачало грошові виплати: «віру» - на користь князя і «головщину» - на користь потерпілого або його родичів. Тілесних покарань «Руська правда» не знала, за винятком кари для холопів за побиття вільної людини. Смертної кари цим актом також не передбачалося. Розміри грошових виплат, як і в більшості інших феодальних кодексів, залежали від соціальної належності потерпілих. Найбільші покарання призначалися за шкоду, спричинену представникам панівної верхівки. Норми цивільного права стосувалися права власності, спадкування, договорів купівлі-продажу, позики тощо. Судовий процес за «Руською правдою» переважно мав змагальний характер.

«Руська Правда» має три редакції — коротку («Коротка Правда»), розширену («Велика Правда») та скорочену.

Коротка редакція «Руської Правди», яка відображає державну організацію і давньоруське право періоду становлення феодального ладу. є найдавнішою (XI ст.). Вона складається з «Правди Ярослава» (або «Найдавнішої Правди», ст. 1-18), «Правди Ярославичів» (або «Уставу (статуту) Ярославичів», ст. 19-41), «Покону вирного» (ст. 42) та «Уроку мостникам» (ст. 43). Ці пам'ятки в рукописній традиції зустрічаються не самостійно, а у складі збірок (зазвичай літописного або юридичного характеру). Тому вчені досліджують «Руську Правду» не ізольовано, а в тісному зв'язку з тими джерелами, які її супроводжують в рукописних збірниках. Це дозволяє краще зрозуміти причини створення «Руської Правди» та взаємовідносини з іншими пам'ятками права, поширеними на Русі.

В основу «Найдавнішої Правди» покладене давньоруське звичаєве право. Умовно її поділяють на чотири частини: 1) правові норми про вбивство (ст. 1); 2) правові норми про тілесні пошкодження (ст. 2-7); 3) правові норми про образу (ст. 8-10); 4) правові норми про порушення права власності (ст. 11-18). Цей документ зберігає, хоча й зі значними обмеженнями, архаїчне право кровної помсти за вбивство. Предметом правового захисту тут виступає життя, тілесна недоторканність, честь дружинної знаті. За образу людської гідності карали досить жорстоко: наприклад, за висмикування вуса або частини бороди треба було сплатити штраф учетверо більший, ніж за відсічення пальця. Інші статті «Правди Ярослава» врегульовували порядок відшкодування потерпілим у разі порушення права власності на челядь, коней, зброю, одяг та інше майно, порядок повернення їх господарю. Про високий рівень правової думки у Київській державі свідчило відмежування права власності та права володіння (ст. 13, 14). «Правда Ярослава» порушувала питання про правове становище челяді і холопів, про спадкоємництво, про земельну власність, але ще були відсутні норми захисту феодального землеволодіння.

Дослідники вважають, що сини Ярослава Ізяслав, Всеволод і Святослав в 50-60-х рр. XI ст. доповнили «Правду Ярослава». Всі зміни і доповнення стосувалися захисту князівського маєтку та князівської земельної власності. У «Правді Ярославичів» чітко простежується специфіка феодального права як права привілею. Так, наприклад, за вбивство смерда чи холопа сплачувався штраф у 5 гривень, а князівського дружинника — 80 гривень. Значним кроком у розвитку правової культури і Київського князівства стали дві статті «Правди», які передбачали штраф за вбивство смерда чи холопа у розмірі 5 гривень, за вбивство рабині-годувальниці або дядька-вихователя — у 12 гривень.

Найголовнішими досягненнями «Правди Ярославичів» були, з одного боку, скасування кровної помсти і заміна її системою грошових стягнень, з іншого — спрямування штрафу не до потерпілих, а до державної скарбниці.

У кінці короткої редакції розміщені «Покон вирний» та «Урок мостникам». «Покон вирний» (або «Статут вирний»)— це статті «Правди», які стосуються розподілу надходжень від продажу та вир між князем, мечниками, вирниками, церквою, а також натуральної чи грошової винагороди, яку повинен отримати вирник при вилученні вири (типовий для ранньофеодальної держави порядок «годування» княжого збирача вири). В «Уроці мостникам» ми знаходимо «урок», тобто табель про порядок оплати представникам княжого апарату.

Суспільно-економічний і політичний розвиток Київської держави вимагав створення нового юридичного збірника, тому була утворена розширена редакція «Руської Правди», яка діяла на всій території давньоруських земель.

Розширена «Правда» («Велика») об’єднала вже систематизовані правові норми, що набули чинності за доби Ярослава і Ярославичів, та «Устав Володимира Мономаха». Вона складається з двох частин. Перша — «Суд Ярослава Володимировича. Руська Правда» (кінець XI — початок XII ст., ст. 1-52). Тут вміщено більшість норм короткої «Правди» та доповнення — нові юридичні норми цивільного, кримінального і процесуального права, які були введені в дію у період з 1072 р. до 1113 р. Святославом, Ізяславом, Всеволодом та їх наступниками. Друга частина називається «Устав Володимира Мономаха» (початок XIII ст., ст. 53-121). В головному Устав був спрямований на пом'якшення кла­сових суперечностей, що загострилися в умовах занепаду Ки­ївської держави (його появу спричинило повстання у Києві у 1113 р.). Тут ідеться про порядок успадкування майна, регуля­цію боргових зобов'язань і кабальних відносин, обмеження лих­варства, заборону перетворювати закупів у рабів, впорядкуван­ня правового становища холопів.

Науковці відносять розширену редакцію «Руської Правди» до пам’яток епохи розвинутого феодалізму. Переважна більшість вчених вважає, що час її створення — це період князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Поява цього «Уставу» пов’язана з повстанням міських низів Києва проти князівської адміністрації, в наслідок чого у 1113 р. кияни запросили на престол сина Всеволода Ярославича — Володимира.

Більшу частину списків «Великої Правди» знаходили в давньоруських зводах церковних законів, іноді в збірниках канонічного змісту, що носять назву «Мірила праведного», серед додаткових статей до зводу церковних законів…

Особливістю «Руської Правди» є те, що текст деяких статей є не справжнім текстом закону, а розповіддю оповідача про те, як цей закон був складений. Наприклад, ст.2 розширеної редакції твердить: «Після Ярослава зібралися сини його Ізяслав, Святослав, Всеволод і мужі їх, і скасували помсту за вбивство, а встановили грошовий викуп…»

Третя редакція Руської Правди — скорочена ( 43 статті), розглядається дослідниками як переробка у XV чи навіть XVII ст. одного зі списків розширеної редакції.

У тій чи інші редакції «Руська Правда» увійшла до складу або послужила одним з джерел пізніших правових документів: Псковської судної грамоти, Двінської статутної грамоти, «Судебника» Казимира Яґеллончика1468р., «Судебників» 1497 і 1550 рр,, Литовських статутів, деяких статей Соборного уложення 1649р.; пам'ятки українського права гетьманської доби «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» 1743р.

Отже, «Руська Правда» є підтвердженням того, що наші пращури — засновники української державності — були носіями високої правової культури, яка ґрунтувалась на звичаях предків, і поступово, зі становленням держави, трансформувалась у норми звичаєвого права, а згодом — у систему правових норм, що складались із санкціонованих державними структурами тих же звичаїв. Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності.

Зважаючи на все вищесказане, можна стверджувати, що «Руська Правда» належить до числа найбільш видатних правових пам'яток середньовіччя, відображуючи не лише закономірності правовідносин та еволюції юридичної думки Київської Русі, а й загальні принципи становлення і розвитку феодальних відносин Східної і Західної Європи. Ставши вінцем пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, княжого законодавства і судових вироків, «Руська Правда» мала безпосередній вплив на подальше законодавче формування на теренах сучасної України.

Підготувала Тюфанова Галина, студентка1 групи 1 курсу спеціальності «Міжнародне право».

24.09.2015р.