Характеристика державних символів України

Однією з необхідних ознак сучасної держави є наявність у неї прапора, герба та гімну, які разом з іншими загально визнаними атрибутами державності відіграють важливу суспільно-політичну роль як у процесі утвердження незалежності та суверенітету держави, так і в механізмі її функціонування протягом усього часу існування останньої. Тому державні символи повинні мати належну систему конституційно-правового регулювання насамперед щодо порядку їх створення та використання, а також ефективний правовий захист з боку держави власне як символи її суверенітету. Ці та інші питання, пов’язані з конституційно-правовим статусом державних прапора, герба та гімну, об’єктивно виникли в Україні вже в перші дні після відновлення її державної незалежності, у серпні 1991 року. З тогу часу в даному напрямі було зроблено чимало, однак значна частина важливих питань так і залишилася невирішеною. Це, до певної міри, обумовлено й тим, що проблематика державної символіки була і залишається мало дослідженою у конституційно-правовій науці.

Політико-правову символіку, подібно до інших груп символів, можна певним чином класифікувати, поклавши в основу відповідні чинники. Так, за способом вираження символи можна поділити на речові, образні, графічні, слухові; за можливістю поширення їх дії (охоплення явищ) – на загальні, групові та індивідуальні; за предметом належності (за місцем у соціальній структурі) – державні, національні, релігійні, символи політичних партій, громадських організацій, місцеві (територіальні), виробничі, родові (сімейні) тощо.

З виникненням на місці СРСР незалежних національних держав на пострадянському просторі інтерес до проблематики державного суверенітету як такого, сутності та змісту суверенної національної держави, її атрибутики, зокрема і державних символів, - значно посилився. Саме в цей час приймаються акти, якими легалізуються національні символи народів, що проживали в СРСР, колишні державні символи країн Прибалтики, Закавказзя, Росії, України, Білорусі, ведеться наукова дискусія щодо оптимального розв’язання проблеми державних символів у новоутворених державах. Тоді, наприклад, в Україні поняття «державні символи» стали розглядати як «…закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного характеру і символізують суверенітет держави», підкреслюючи, що «…соціально-економічні зміни в державі, які мають епохальний характер, як правило, знаходять певне відображення у зовнішньому вираженні державних символів, а іноді й призводять до їхньої заміни». [ 21, с.89]

Дискусія щодо державних символів триває й донині. Так, польський вчений-конституціоналіст С. Саган називає державні символи виявом суверенності держави у внутрішній та зовнішній сторонах її діяльності. Російські вчені М. Баглай та В. Туманов звертають увагу на те, що державні символи як зовнішні офіційні знаки, що чітко асоціюються з конкретною державою, потребують явно вираженої до них поваги як з боку родових громадян, так і з боку офіційних осіб [1,. С 422-423], а, на думку іншого російського вченого – С. Авакьяна, саме символи держави, серед іншого, можуть дати «…уяву про природу (сутність) держави і ті цінності, яких вона дотримується» [8, с.534]. В одній з останніх вітчизняних публікацій, присвячених проблематиці державних символів, останні розглядаються, насамперед, як «встановлені конституцією чи спеціальним законом особливі, як правило, такі, що історично склалися, зовнішні офіційно-відмінні знаки конкретної держави, які уособлюють її національний суверенітет, самобутність і подекуди мають певний ідеологічний зміст». [ 12, с.296]

Характерними ознаками сучасних державних символів насамперед є: з одного боку – їх здатність (реальна можливість) лаконічно виражати одну або декілька ідей історичного чи політичного характеру, які займають провідне місце в національній ідеології державотворення, суспільній моралі, ментальності народу (нації) тощо; з другого – офіційність закріплення даних знаків (предметів, зображень) чи звукових виражень у законодавстві країни. При цьому дуже важливим є фактор реального зв’язку між державними символами і державним суверенітетом країни як політичною основою становлення і розвитку перших.

Зовнішній вияв державний суверенітет, як відомо, отримує у різних атрибутах держави (attributum з латини – властивість, приналежність), під якими сьогодні розуміють суттєві та необхідні (часто невіддільні) ознаки держави, виражені у матеріально-відчутних формах. [22, с.13., 23, с.86] У юридичній та політологічній літературі, як правило, до категорії «атрибути держави» відносять герб, гімн, прапор, столицю держави, її назву, національне свято, іноді – конституцію, парламент, уряд, святкові церемонії, громадянство (підданство), податки тощо. На наш погляд, множина атрибутів сучасної держави є значно ширшою.

Умовно класифікувавши атрибути держави, наприклад, за первинними ознаками самої держави – територією, податками, публічною владою, наявністю права, перелік основних атрибутів держави можна скласти за такими групами: а) територія держави, державні кордони, прикордонна і митна служба, громадянство, столиця, власна система адміністративно-територіального поділу, назва держави, державна мова тощо; б) податкова система держави, національна грошова одиниця, національний банк тощо; в) національна система органів публічної влади, глава держави, парламент, уряд, суди, армія, поліція, органи місцевого самоврядування, державна печатка, державні символи, девіз держави тощо; г) власна правова система, конституція, закони, підзаконні нормативні акти і т. ін. За такого підходу державна символіка виступає тільки частиною більш широкого поняття – «атрибути держави». При цьому лише певні атрибути держави: її герб, прапор та гімн можна віднести до категорії державних символів.

Варто зазначити, що прямо чи побічно у практиці зарубіжних країн до групи державних символів відносять, наприклад, державну печатку (Ватикан, Румунія, Словаччина, Чехія), столицю держави (Албанія, Болгарія, Угорщина), національне свято (Албанія, Вірменія, Румунія).Так ч. 1 ст. 14 Конституції Чеської Республіки визначає державними символами великий і малий державний герб, державні кольори, державний прапор, штандарт Президента Республіки, державну печатку і державний гімн.[9, с.502] Свого часу про дещо ширше бачення категорії символів у державно-правовому розумінні писав відомий німецький вчений-державознавець Т. Маунц, відносячи до групи останніх «…кольори, прапори, знамена, герби і печатки, гімни і національні пісні, святкові дні, військову форму і офіційний одяг, ордени і почесні знаки».[13, с. 141] Проте вищенаведене є, скоріше, винятком, ніж правилом. Сьогодні у конституційному праві класичним вважається підхід, за яким до державних символів відносяться державний прапор, державний герб та державний гімн. Тому логічним і зрозумілим є положення частини першої статті 20 Конституції України, яка державними символами України визначає Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор. Прапором, як правило, називають прикріплене до древка чи шнура полотнище певного розміру й конфігурації, виконане із тканини одного або декількох кольорів, іноді з написами, зображеннями, прикрашене китицями, орденськими стрічками тощо. Історично появі прапорів як певного соціального явища передувала еволюція відміток (засобів сигналізації) на полі бою ще з античних часів. Як правило, це були прикріплені до шеста (списа, жердки), який можна було побачити з різних частин поля бою, шматки шкіри, кольорове пір’я, пізніше – різнокольорова тканина. Мета – точно і надійно позначити місце зібрання війська, можливе місце битви або присутності вождя чи передача іншої необхідної інформації.

Поступово відбувається еволюція «стягу» (знамена) від елемента суто військово-оперативного до символу, що виражає ідею єдності, монолітності, згуртованості воїнів, а згодом – й інших людей. Стяг (прапор) стає предметом особливого поклоніння, святинею; під ним збираються люди, об’єднані певною метою, ідеєю тощо. Синонімами слова «прапор» сьогодні в українській мові також виступають слова «полотнище», «знамено» та «хоругва», іноді – «штандарт». З них найстарішими, після слова «стяг», є слова «знамено» та «хоругва», які широко використовувались в Україні починаючи з другої половини XIV століття.

Державний прапор – це описане в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом підбору певних кольорів або одного кольору із зображенням емблем, написів або без них виражено одну чи кілька ідей політичного характеру і яке символізує суверенітет держави. Постановою Верховної Ради України від 28 січня 1992 року «Про Державний Прапор України» Державним прапором України затверджено «національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2: 3. Згодом у тексті Основного Закону держави (ч. 2 ст. 20) положення про Державний прапор України було викладено таким чином: «Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів».

Державний герб. Вважається, що слово «герб» прийшло в українську мову безпосередньо з польської приблизно на початку XIV століття. На той час «герб» у різних варіантах правопису зустрічається майже у всіх слов’янських мовах («herb» - польське, «ebr» - чешське) і означає буквально «спадковий знак» чи «родовий знак». У вітчизняній науковій літературі мали місце спроби замінити слово «герб» тотожним йому, як на думку ініціаторів такої заміни, староукраїнським відповідником – «знамено», однак широкого застосування цей термін так і не отримав.

Герби як такі відрізняються кольоровим виконанням малюнка, композицією певних фігур, створюються за строго визначеними правилами та описуються відповідними термінами. Герби поділяються на державні, національні, герби окремих територій, земель, міст, родові тощо. При цьому в окремих країнах, як правило, з давніми монархічними традиціями, є великий та малий державні герби. Однією з відмінних ознак гербів вважають їх «спадковість» - перехід від батька до сина, від покоління до покоління, від магістрату одного скликання до наступного. Однак для державних гербів домінуючим (визначальним), на наше переконання, є не властивість «спадковості» (здатність бути «спадкоспроможним»), а, швидше, їх офіційне закріплення як символу державного суверенітету.

Державний герб – це закріплений у законодавстві офіційний умовний (символічний) знак, який через графічне та кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізую суверенітет держави. Функція державного герба – найбільш повно виразити через умовне (символічне) зображення сутність даної держави як суверенного політико-правового явища, дати уяву про домінуючі у суспільстві (країні) соціальні цінності. Постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року «Про Державний герб України» тризуб затверджено «як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України», а ст. 20 Конституції України визначено, що «Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).»

Державний гімн. Слово «гімн» грецького походження, що буквально означало: «похвальна пісня, пісня на шану богів». В українській мові це слово з’являється приблизно наприкінці середніх віків, а у першій чверті XX століття, зокрема під час революційних подій 1917 – 1920 років, мали місце спроби замінити цей термін на слово українського походження «славень».

Гімни поділяються на державні, національні, революційні, партійні, релігійні, гімни громадських організацій, гімни на честь конкретної історичної події чи особи тощо. Відображаючи у своєму змісті ідеологію різних політичних угруповань, охоплюючи широке коло музично-поетичних образів, гімни займали і займають помітне

Державний гімн – це закріплена в законодавстві музично-поетична емблема держави, яка через систему музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує державу як суверенне явище. 15 січня 1992 року Указом Президії Верховної Ради України «Про Державний Гімн України» затверджено музичну редакцію «Державного Гімну України» (автором якої є Вербицький). Це положення фактично було підтверджено пізніше частиною п’ятою ст..20 Конституції України, а безпосередньо слова Державного Гімну України затверджено окремим законом тільки 6 березня 2003 року. Ними стали перший куплет та приспів твору П.Чубинського в одній з відомих редакцій. [5]

Прийняттям 6 березня 2003 року Закону України «Про Державний Гімн України» в основному було завершено процес встановлення державних символів України. Не вирішеною на сьогодні залишається тільки проблема затвердження зображення Великого Державного Герба України, хоча за останні роки саме в цьому напрямі було проведено чималу роботу. Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1992 року за №1328 «Про проведення конкурсу на кращий ескіз Великого Державного Герба України і кращий текст Державного Гімну України», прийнятої на виконання постанови Верховної Ради України від 3 вересня 1996 р.№347 «Про Державні символи України».

18 листопада 1997 року у секторі реєстрації законопроектів Верховної Ради України було зареєстровано проект закону України «Про Великий Державний Герб України», внесеного групою народних депутатів України. Статтею першою цього законопроекту пропонувалось установити Великим Державним Гербом України зображення на синьому щиті золотистого знака Княжої Держави Володимира Великого; над щитом – зображення князівського вінця (корони Володимира Великого), та синьо-золотистого намету; з боків щита – щитотримачів золотистого кольору; праворуч – зображення козака з мушкетом; ліворуч – коронованого лева; під щитом – синьої стрічки з надписом золотистими літерами «ВОЛЯ, ЗЛАГОДА, ДОБРО»; під стрічкою – золотистих колосків пшениці, з’єднаних кетягом калини.

У той же час, як свідчить практика застосування державних символів України останніх років, за наявності Малого Державного Герба України, який повноцінно виконує всі необхідні функції Державного Герба України, фактично відсутність великого герба не створює ніяких проблем ні всередині держави, ні у сфері її зовнішньополітичної діяльності.

Порядок використання державних символів України. Відповідно до п.4, частини першої ст.92 Конституції України порядок використання і захисту державних символів встановлюється виключно законами України. Крім того ч.6, ст.. 20 Конституції України чітко визначає, що порядок використання державних символів встановлюється законом.

На відміну від процесу встановлення Державних символів України, який на сьогодні фактично завершився, інститут правового регулювання порядку використання державних символів явно перебуває на початковому етапі свого формування. Безпосередньо сам порядок використання державних символів сьогодні регулюється вищезгаданими Постановою ВРУ «Про Державний Герб України» та законом «По Державний Гімн України», ухваленим після проголошення її незалежності.[6, 2]

Так, відповідно до п.2, Постанови ВРУ «про Державний Герб України» зображення Державного Герба України поміщається на печатках органів державної влади та місцевого самоуправління, грошових знаках, та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ, з обов’язковим дотриманням затверджених пропорцій зображення герба[17], а відповідно до ст. 2 закону «Про Державний Гімн» урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються закінчуються виконанням Державного Гімну України. [18]

Система правового регулювання порядку використання державних символів України не відповідає ні вищезгаданим конституційним вимогам, ні вимогам, які ставляться безпосередньо життям в умовах функціонування конституційної держави. при розробленні і прийнятті законів про державний прапор України, про державний Герб України, як на мою думку, їх варто подати у трьох частинах. У першій треба зазначити таке: 1)одним із перших треба помістити положення про визнання Державних Прапора, Герба та Гімну символами державного суверенітету. 2) у законах про Державний Герб України та про Державний Прапор України надати офіційне тлумачення символічного змісту малюнка Державного Герба України та поєднання кольорів на Державному Прапорі України. Торкаючись проблеми офіційного тлумачення зображення Державного Герба України, найбільш вдалим, на мій погляд, у цьому плані було б таке: «Знак Княжої Держави Володимира Великого символізує єдність української нації, ідею соборності української держави, її тисячолітню традицію державотворення». Саме таке формулювання найбільш повно відповідало б положенням Акта проголошення незалежності України, державотворчим традиціям Української Народної Республіки, Української Держави періоду Гетьманату, Карпатської України, де, як відомо, державним гербом чи його елементом був Тризуб.

Окремими положеннями у законах про Державний Прапор України та Державний Герб України треба визначити основні засади щодо використання зображень цих державних символів чи їх окремих елементів при створенні символіки органів місцевого самоврядування, національної системи нагород, одностроїв військовослужбовців та працівників окремих установ, вироблення системи основних державних церемоніалів, фірмових знаків, символіки громадських організацій тощо.

Проголосивши Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України своїми державними символами, держава одночасно з наданням останнім особливого правового статусу повинна створити систему їх захисту, правової охорони. Адже, захищаючи державні символи від протиправних посягань, держава в першу чергу захищає свою честь і гідність, суверенне право українського нарду на власну(національну) державність, оскільки державними стали її національні символи. Звідси, будь-яке протиправне посягання на державну символіку потребує застосування заходів державного впливу.

Коротко підсумовуючи викладене, треба зазначити, що в Україні сьогодні гостро постала потреба створення належної системи правового регулювання як порядку використання, так і охорони її державних символів.