Онтологічний поворот» в філософії ХХ століття (Е.Гусерль, М.Гайдегер).

У філософській рефлексії відбиток світових потрясінь, що підривав будь-яку впевненість раціоналістично-практичній установці на всемогутність та невразливість людини, виразився, з одного боку, у намаганнях відновлення стійких основ духовно-морального та естетичного буття людини та заняття «етичної позиції», що простежується у «вірі в силу та могутність ідеального» (Е. Г уссерль), з іншого -- боротьбі та екзистенційних зусиллях подолання падіння, «несправжнього існування» (М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, М. Мерло-Понті), поетичного витлумачення дійсності (М. Хайдеггер).

Трагічні світоглядні та культурні колізії буття, занепад європейської духовності Е. Гуссерль загалом пов’язує з кризою наукового знання, з «крахом раціоналізму», в «його озовнішненні, в його викривленні натуралізмом та об’єктивізмом», коли протиставлення суб’єкта та об’єкта призводить до нівелювання людини. Мислитель виступає не стільки критиком розуму, скільки «хибного раціоналізму» з його однобічною раціональністю, що ігнорує всю багатоманітність відносин «людина-світ», смислотворчість індивіда та його відкритість до світу. Він не лише сформував діагноз духовної ситуації, але й запропонував можливість виходу з неї шляхом створення абсолютної загальнозначущої науки як фундаментальної основи всієї системи знань. Статусу цієї строгої універсальної науки мала набути філософія в її феноменологічній версії, з акцентуванням на необхідності ейдетичного аналізу та дослідження феноменів свідомості з притаманними для феноменологічного методу особливостей: пріоритетом свідомості, редукцією, проблемою конституювання, інтенційністю тощо.

Феноменологія Е. Гуссерля розробила оригінальну методологію дослідження свідомості, яка дала вагомий поштовх до переосмислення засадничих принципів класичної раціональності та переходу до онтологічних та екзистенційних тенденцій у філософії. Виявлення апріорних умов осмисленості світу та структур інтенційного переживання як збігу, між чистим актом свідомості та її предметним змістом, «кореляції між сутністю предмета, який мислиться свідомістю, і структурою тих інтелектуальних актів, завдяки яким він їй дається» задає можливості для витлумачення фундаментальних (апріорних) структур людського існування (страх, турбота, нудота, смерть тощо), розкриття свідомості як руху, постійного функціонування та виходу за власні межі, тим самим заклавши вагоме підґрунтя для некласичної новоонтологічної традиції. Німецький філософ зумів подолати замкненість свідомості класичної гносеології з традиційним розумінням свідомості як моделі логічного закону тотожності, чистої самосвідомості «Я=Я». Саме інтенційна характеристика свідомості у феноменологічній філософії як постійна спрямованість на предмет, постійне перебування поза собою й вихід до іншого долає будь-яку самозамкненість свідомості декартівського типу філософування й відкриває перспективи для трансцендування та екзистування в подальших феноменологічно-онтологічних розвідках.

Е. Гуссерль намагався надати феноменології універсального статусу й продемонструвати єдність феноменологічних досліджень, які в направленості на різноманітні об’єкти мали на меті створити різноманітні регіональні онтології. Якщо кожний спосіб свідомості має свій корелят, свою ноему, то феноменологічне дослідження стає аналізом типів предметностей свідомості і типів відповідних актів в їх багатоманітності та пересіканні.

Для філософії Е. Гуссерля властиве ототожнення смислу та значення, адже все реально існуюче та неіснуюче (витвір фантазії та уяви) має смисл і значення, тому реальність існування предмета загалом є несуттєва, оскільки наголошується на особливостях його конституювання, опису інтенційних характеристик свідомості. Увага зосереджується не стільки на предметах свідомості, скільки на актах свідомості, а сам предмет як такий покладається в акті, спрямованому на нього.

Озброюючись феноменологічним методом, М. Хайдеггер здійснює радикальний поворот у тогочасній філософській думці, створивши фундаментальну онтологію як феноменологію людського існування, «екзистенційний аналіз Dasein», адже для філософа «онтологія можлива лише як феноменологія». Німецький філософ бере за основу не класичну онтологію буття як сутності, а екзистенційну онтологію з акцентом на проблемі буття, яке у своїх глибинах потребує буття людини. Започатковується новий феноменологічно-екзистенційний напрям, закладаються вагомі перспективи подальшого розвитку нової онтологічної переорієнтації з легітимізацією питань щодо глибин внутрішнього світу людини у площині переживання смислу свого буття, виправданості особистісної присутності у світі та відповідальності перед лицем буття взагалі.

У М. Хайдеггера ключове слово екзистенція постає темою спеціальної аналітики з осмисленням її структурних визначень - екзистенціалів та вираження динамічного характеру буття як особливого часового досвіду. Тобто феноменологічна аналітика екзистенційної структури людського існування потребує розкриття екзистенціалів й передбачає розуміння Dasein в його цілісності і часовості. Адже М. Хайдеггера цікавлять не категорії як найбільш загальні вираження сущого, якими оперує філософська традиція, а екзистенціали - конститутивні, апріорні моменти та характеристики буття Dasein, способи людського існування, категорії людського буття. Такий онтологічний підхід під час розгляду екзистенціалів Dasein фіксують не просто факт існування, а спосіб і характер буття людської екзистенції. На думку

Таким чином, абстрактно-теоретичне трактування інтенції поступово набуває онтологічної інтерпретації як специфічний спосіб буття з редукуванням теоретичного розуміння суб’єкта до «телеологічно- практичного». Якщо в Е. Гуссерля «Я» виступає суб’єктом теоретичних актів, трансцендентальним центром з різноманітною внутрішньою структурою, то екзистенціалізм в основу свого вчення покладає конкретне життя людини, що постає вагомим засобом видозмінення класичної версії феноменології. Адже шлях до буття здійснюється через онтологічний вимір людського існування, де пізнання, - не просто інтелектуальна функція, але й осмислене життєве здійснення (М. Хайдеггер), в якому суб’єкт інтенційних актів розуміється не як пізнавально-теоретичний, а екзистуючий і трансцендуючий. І якщо Е. Гуссерль в установці на трансцендентальну суб’єктивність з її орієнтацією на власні структури смислотворчої діяльності свідомості абстрагується від природного світу, то в екзистенціалістських пошуках робиться спроба підвести онтологічний фундамент під життєвий світ людини в його закоріненості у світі як «буття-в-світі».

Почнемо з „онтологічного повороту”, в межах якого відбувалася критика сучасної науки. Його витоки, як зазначалося, можна знайти в філософії ХІХ ст.. Але безпосередньою основою цього повороту до, чи не найбільш фундаментальної філософської проблеми – проблеми буття, стала феноменологія Е.Гусерля. Як зазначалося, характерною особливістю європейської філософії ХІХ ст. було звернення до проблем пізнання. Це стосується і позитивізму, і неокантіанства. В межах останнього філософська проблематика взагалі зводилась до проблем наукового пізнання людиною світу. Самі ж пізнавальні проблеми розглядалися переважно як психологічні. Віддавши спочатку данину цій тенденції, під впливом її супротивників (передусім Г.Фреге), Е.Гуссерль пішов шляхом тих, хто зосередився на спробах логічного обґрунтування математики. Але на відміну від них, він ставить проблему обґрунтування науки, зокрема й математики, в багато більш широкому контексті – контексті критики можливості психологізації будь якої науки, включно з самою логікою. І щоб досягти бажаного результату намагається розробити специфічні (не психологічні) процедури, які б забезпечили вихід до безпосередньої достовірності знання взагалі (вже не тільки наукового) про світ речей.

В основу зазначених процедур Гуссерль кладе вчення про „інтенціональність” (спрямованість свідомості на предмет) та „феномени”. Якщо перше поняття стало результатом модифікації концепції інтенціональністі свідомості Ф.Брентано, то поняття ф еномену стало результатом критики, знову таки гегелівського розуміння явища, як явлення сутності речі. Оскільки свідомість є завжди усвідомленням чогось, що не є свідомістю, а феномен репрезентує, як очевидність, безпосередню даність речей, то феноменологія, за Гуссерлем, стає описом смислових позицій самих речей у свідомості. Втім така постановка питання містить в собі певну невизначеність. Оскільки самі чуттєві речі, зрозуміло, не присутні у свідомості безпосередньо, то феноменологія має справу лише з їх смислами. А тому виникає питання про походження цих смислів. Саме у вирішенні цього питання стають можливими різні відповіді, одна з яких і стимулює підхід, котрий за прикладом назви „лінгвістичний поворот” в філософії отримав назву „онтологічного повороту ”.

Якщо сам Гуссерль у відповіді на зазначене питання намагається показати, що смисли речей народжуються у відповідності до досвіду кожної окремої людини, її життєвого світу, то його послідовник М.Гайдеггер виводить ці смисли зі специфічного місця людини взагалі у світі, як особливого сущого стосовно буття як такого. Скажімо, така характеристика феноменів як їх послідовне розгортання у часі, в філософії Гайдеггера отримує тлумачення ключової характеристики буття людини у світі тут і тепер. Розроблений ним підхід отримав назву „фундаментальної онтології”.

Інший підхід до постановки проблеми буття в філософії ХХ ст.. демонструє так звана „критична онтологія” М.Гартмана. Найперше він виходить з критики неокантіанства у підході до проблеми буття як не вартої уваги. Але розробляючи проблему буття Гартман прагне зробити це по-новому, започаткувати нову онтологію. Основною характеристикою цієї онтології, як вчення про буття є струнка побудова класифікацій різних форм буття. В цілому ж, онтологічний поворот мав своїм наслідком суттєву перебудову філософської проблематики, стимулювавши вихід до нових горизонтів філософського знання.