Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Польща.






Відновлення державної незалежності Польщі. Поділи Речі Посполитої кінця ХVIII ст. між Росією, Австрією та Пруссією призвели до втрати польським народом своєї державності. Але в ході Першої світової війни, питання поневолених народів стало досить актуальним, особливо важлива роль належала польському питанню. Серед польської політичної еліти не було єдиної орієнтації: Антанта чи Центральні держави. Так один з лідерів Польської соціалістичної партії (ППС) Юзеф Пілсудський виступав за союз з австро-німецьким блоком, не виключаючи можливості трансформації Австро-Угорщини в триєдину імперію, де поляки мали б рівні права з австрійцями ат мадярами. Іншу позицію відстоював лідер Націонал-демократичної партії – Роман Дмовський, який орієнтувався на Антанту.

На початку 1918 р. в королівстві Польському, що раніше входило до складу Російської імперії, а з 1915 р. було окуповане австро-німецькими військами, спостерігалося піднесення націонал-визвольного руху. Революції в Росії, Австро-Угорщині та Німеччині створили сприятливі передумови для відновлення незалежності країни. За умов краху австро-німецького окупації, в ніч проти 7 листопада 1918 р. представники лівих партій – Польської соціалістичної партії, галицької соціал-демократії та партії людової(селянської) – створили в Любліні незалежний від окупантів Тимчасовий народний уряд Польської республіки на чолі з лідером галицьокї соціал-демокртаії Ігнациєм Дашинським. Вже 10 листопада до Варшави повернувся з ув’язнення Юзеф Пілсудський, якому 11 листопада, створена окупантами у Варшаві, Регентська рада передала Пілсудському владу. На вимогу Пілсудського уряд Дашинського пішов у відставку, а натомість було створено новий, на чолі з правим соціалістом Є. Морачевським, що був повністю підлеглий Пілсудському, проголошеному «начальником» держави. В 1919 р. відбулась спробу заколоту Націонал-демократичної партії, цце змусило Пілсудського призначити новий уряд, на чолі з безпартійним І. Падеревським.

Наприкінці січня 1919 р. відбулися вибори до сейму. Новообраний склад сейму прийняв «малу конституцію» Польщі, який значно посилював позиції сейму, якому підпорядковувалися Начальник держави (Ю. Пілсудський) та уряд, більше того новий основний закон ігнорував права національних меншин. В цілому, «мала конституція» 1919 р. стала причиною серйозних проблем державотворення та кризи парламентської демократії в Польщі.



Польське питання на Паризькій мирній конференції було надзвичайно актуальним, бо воно перепліталося з питанням про ставлення до радянської Росії та Німеччини – двох нових держав на карті Європі. Пиатння про полсько-німецький кордон було одним з найсуперечливіших аспектів нової системи міжнародних відносин. Притлумивши територіальні претензії з боку Польщі, представники Англії та США в такий спосіб схилялися до підтримки Німеччини проти свого французького союзника. Внаслідок цього Польща отримала лише 45 тис. кв. км. Території, замість бажаних 84 тис. Гданськ було перетворено на вільне місто, що опинилося під опікою Ліги Націй.

Версальський договір залишив відкритим питання про східні кордони Польщі, 25 липня 1919 р. відбулось підписання Польщею, Великою Британією, Францією та США договору «Про захист прав національних меншин» у Польщі. За цим договором Польща зобов’язувалася забезпечити свободу й рівноправність національних меншин. Вже 8 грудня 1919 р. рада послів Антанти прийняла декларацію «Про тимчасовий східний кордон Польщі», але його лінія була визначена лише в 1920 р. й названа на честь міністра закордонних справ Англії Дж. Керзона – «лінією Керзона» (Гродно – Яловка – Немирів – Брест-Литовський – Дорогохуськ – Устилуг, східніше Грубешова через Крилов, далі західніше Рави-Руської, східніше Перемишля до Карпат).

Польсько-більшовицька війна 1920 р. 22 квітня між головою Директорії УНР Симоном Петлюрою та Ю. Пілсудський підписали Варшавський договір. За яким Польща визнавала Директорію УНР, взамін на передачу Правобережної України Польщі. 25 квітня розпочався наступ польсько-українських військ на територію УСРР з метою з’єднання з військами Врангеля. 7 травня поляки зобули Київ, але контрнаступ більшовицьких військ, 12 травня вибив поляків з Києва, а вже на початку серпня більшовики вийшли на підступи до Варшави. Але польський народ, розуміючи загрозу втрати своєї щойно відновленої державності під гаслом: «Спочатку Польща, а потім подивимось яка» здійснив «диво на Віслі» - перейшов 16 серпня в наступ та розгромив Чевроно Армію. Вже у жовтні в 1920 р. Було укладено перемир’я, а 18 березня 1921 р. у Ризі підписано мирний договір, за яким Варшава визнавала УСРР, взамін на Східну Галичину та Західну Волинь.



Режим «санації» («оздоровлення»). У березні 1921 р. сейм прийняв Конституцію Польської Республіки, згідно якої повноваження Президента значно обмежувалися. Пілсудський, невдоволений таким станом речей, відмовився балатуватися на посаду глави держави. Президентом став Г. Нарутович, але його вбили, новим главою держави став С. Войцеховський.

Погіршення економічного становища Польщі та криза парламентської демократії (часта зміна урядів та гостра парламентська боротьба) призвели до розчарування народу в демократичному ладі держави. За таких умов 12 травня 1926 р. війська, якими командував Пілсудський здійснили державний переворот, і як наслідок, 14 травня президент Войцеховський та уряд Вітоса подали у відставку. Новим прем’єром, за вказівкою Пілсудського, став К. Бартель. Сам Пілсудський був обраний президентом, але демонстративно відмовився від цієї посади, обійнявши посаду військового міністра й головного інспектора армії. Главою держави де-юре став І. Мосціцький, хоча вся владу була в руках Пілсудського.

Мал. 1 Юзеф Пілсудський. Мал. 2 Ігнацій Мосціцький.

Начальник держави оголосив гасло «санації» («оздоровлення» ) як в політичному так і економічному плані. Стабілізації вдалось досягнути за рахунок іноземного капіталу та англійських позик. Промисловий підйом, зумовлювався будівництвом нових підприємств та скороченням рівня безробіття. Проте новий режим не обійшовся і без репресій проти своїх відкритих опонентів. В цілому, режим «санації» в першій половині 30-х рр.. помітно еволюціонував праворуч. Головні положення нової Конституції 1935 р. відображали ідеї держави як вищої інстанції, якій повинно підкорятися суспільство. За цим основним законом, глава держави відповідав лише перед Богом та історією, всі інші органи державної влади підчинялися Президенту. Незабаром після прийняття Конституції, в травні 1935 р. Пілсудський помер, це призвело до загострення політичної ситуації в країні. Ліві партії, аби відвернути загрозу фашизму в 1935-1937 рр. створили Народний фронт. Провідну роль в житті країни відігравали президент І. Мосціцький, міністра закордонних справ Ю. Бек та генеральний інспектор армії Е. Ридз-Смігли.

2. Чехо-Словачина.

Утворення Чехо-Словачини. До 1918 р. чеські та словацькі землі входили до складу Австро-Угорської імперії. Перша світова війна та наближення краху імперії Габсбургів викликали національне піднесення серед чехів та словаків. Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі. Саме зусиллями чехословацького комітету, очолюваного Томасом Масариком, було сформовано чехословацький корпус на території СРСР, який першим виступив проти більшовиків. 28 вересня 1918 р. Національний комітет в Парижі проголосив себе тимчасовим урядом на чолі з Т. Масариком. 28 жовтня 1918 р., національний комітет проголосив створення Чехо-Словацької держави, 30 жовтня Словацька національна рада заявила про приєднання до Чехії. А вже 14 листопада 1918 р. Національні збори проголосили Чехо-Словаччину республікою та обрали президентом Томаша Масарика, уряд очолив К. Крамарж.

 

Визначення кордонів. Остаточно кордони Чехо-Словаччини було визначено в 1919-1920 рр. Версальським, Сен-Жерменським, Тріанонським мирними договорами. До складу Чехо-Словаччини увійшли Чехія, Мораві, частина Сілезії, Словаччина і Закарпатська Україна. Територія новоутвореної держави становила 140 тис. кв. км., а населення – 13, 6 млн осіб, з яких лише 7 млн чехів, в майбутньому це стало причиною численних проблем Чехо-Словаччини.

Конституція 1920 р. 20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію Чехо-Словацької Республіки, що декларувала основні демократичні свободи. Президент, якого обирала Національні збори терміном на 7 років, наділявся великими повноваженнями, разом з урядом він здійснював виконавчу владу. Законодавча влада належала законодавчим Національним зборам. Прийняттям конституції завершилося створенняЧехо-Словацької Республіки.

 

Внутрішня політика Т. Масарика та Е. Бенеша. Чехо-Словаччина, успадкувавши 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів, стала однією з найбільш промислово розвинених країн Центральної та Східної Європи. Наприкінці 1923 р. економіка країни вийшла з повоєнної економічної кризи. Промислове виробництво країни неухильно зростало і в 1927-1929 рр. перевищило довоєнний рівень на 20%. Чехо-Словаччина за вивозом взуття, бавовняних тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за експортом цукру – перше. Президент Т. Масарик був досвідченим політиком та мав великий авторитет, з ним тісно співпрацював один з ідеологів національно-соціалістичної партії, міністр закордонних справ – Е. Бенеш.



mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2023 год. (0.013 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал