Мало хотіти – треба діяти.

10. Поняття «документ» є центральним та фундаментальним у понятійній системі документознавства. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що слугують об'єктами практичної діяльності створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, збереженню, пошуку, поширенню та використанню документної інформації в суспільстві.

Поняття «документ» широко використовується в усіх сферах суспільної діяльності. Майже в кожній галузі знання є одна або декілька версій його розуміння відповідно до специфіки тих об'єктів, яким надається статус документа. Воно розуміється по-різному в таких наукових дисциплінах, як інформатика, бібліотеко-, бібліографо-, архіво-, музеєзнавство. а також у відповідних спеціальних галузях діяльності — бібліотечній, музейній, архівній справі та бібліографії. Звідси його багатозначність, яка ускладнює спілкування та взаєморозуміння між спеціалістами документно-комунікаційної сфери.

Визначення загального значення поняття «документ» є головним завданням теоретичного документознавства (документології).

За тривалий історичний період значення поняття " документ" постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу застосовуються різні визначення, то надаючи йому найширше значення, то звужуючи його розуміння до одного якого-небудь виду.

На міжнародному рівні загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблене та затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) за участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, Міжнародної федерації з документації, Міжнародної ради архівів, Міжнародної організації з інтелектуальної власності.

Згідно зі стандартом ISO, інформація може бути записана будь-яким способом фіксування відомостей, за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звука і т. п. Таке визначення дозволяє перерахувати до документів усі матеріальні об'єкти, які можуть бути використані для передавання інформації в суспільстві.

В Україні офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в деяких Державних стандартах (ДСТУ):

ДСТУ 2392-94: " Документ - записана інформація, яка може розглядатися як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності".

ДСТУ 3017-95: " Документ - матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі".

ДСТУ 2732: 2004: " Документ - інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі.".

У статті 1 Закону України «Про інформацію» говориться, що документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Слово походить від латинського слова " docere" (знати, свідчити), від якого походять також слова доцент (docent) і доктор (doctor). Буквальний переклад слова " document" - свідоцтво, свідчення, посвідчення, джерело.

Основні вимоги до оформлення документів

1 Уніфікація та стандартизація управлінських документів.

2. Формуляр документів та його основні реквізити.

3. Правила оформлення сторінки.

4. Реквізити адресата.

5. Вид, дата, адресат документа.

6. Мова та стиль документів.

7. Відмітки про узгодження.

8. Засвідчення документа.

9. Проходження документів.

10. Бланк документів.

13. Вла́ сні на́ зви, оніми — індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів.

Належність одиниці — провідна ознака власної назви. Десятки тисяч Олен та Сергіїв, що живуть в Україні, не поєднуються в поняття «Олена» й «Сергій»: кожній особі її ім'я належить індивідуально, незалежно від наявності чи відсутності тезок. Натомість, скажімо, назви сортів черешні Ярославна, Францис та ін. належать сукупностям одиниць, що об'єднуються відповід. поняттями, і тому не є власними назвами всупереч своїй орфографії. Звідси другою ознакою, яка розрізняє власні та загальні назви (апелятиви), є відношення до поняття: загальні назви — носії понять, а власні назви включають усю відому мовцеві інформацію про свої денотати, без певних узагальнень, і тому пов'язуються з поняттями лише тією мірою, якою вказують на різновид об'єктів, до яких належать їх денотати. Так, власна назва «Київ» указує на те, що її денотат — місто, а власна назва «Перун» — на те, що вона належить поганському божеству. Тому власні назви, не будучи носіями понять, включають їх у свою семантичну структуру, утримують на рівні сем: у семантичну структуру власної назви «Київ» входить сема «місто», яка виражає поняття «місто», і т. д.

Розглядаючи відношення слів «місто» і «Київ», «Львів», «Одеса», «Харків» та «ріка» і «Дніпро», «Дністер», «Дунай», «Прут», можна констатувати, що загальні назви об'єднують, узагальнюють однорідні об'єкти, а власні назви, навпаки, їх розрізняють, диференціюють. Тобто загальні назви виконують генералізуючу функцію, а власні назви — диференційну.

Існують й інші розбіжності між власними та загальними назвами (за підрахунками І.Ковалика, їх 28).

Розмежування власних і загальних назв стосується лише іменників (чи словосполучень, що виконують роль іменників, пор. сердите море — Чорне море). Набуваючи функцій іменників, генетично власні назви можуть виходити з різних частин мови — пор. Котляревський (прикметник), Звенигород (поєднання дієслова з іменником), кличка собаки Стрибай (дієслово), персонаж М.Коцюбинського Ох (вигук).

Власні назви з'являються тоді, коли індивідуальне розрізнення набуває суспільної значущості. За денотатами розрізняють такі класи власних назв:

особові імена людей (антропоніми)

назви географічних об'єктів (топоніми)

назви космічних об'єктів (космоніми)

найменування божеств, міфічних істот (теоніми, міфоніми)

клички тварин (зооніми) (див. також: назва тварин вернакулярна)

назви організацій, виробничих і громадських об'єднань (ця група власних назв позначається терміном ергонімія і включає величезну кількість найменувань — від партій, товариств, заводів, вузів до кінотеатрів, кооперативів, магазинів, фірм тощо)

назви відрізків часу, подій (це хрононімія, напр., Коліївщина, Друга світова війна)

назви окремих предметів (хрематонімія, що включає власні назви матеріальних предметів — кораблів, ураганів, алмазів тощо та витворів духовної культури — заголовки творів, назви музичних п'єс, творів живопису, кінофільмів та ін.)

широко і обмежено поширені назви

Сукупність усіх власних назв мови становить її ономастичний простір.

Власних назв дуже багато. В Україні одних топонімів кілька мільйонів. На мільйони, очевидно, треба рахувати також ергоніми й особливо хрематоніми української мови. Безмежна кількість заголовків худож. творів тощо. Однак у лексичному запасі окремої людини загальних назв значно більше, ніж власних. Одні власні назви відомі всім мовцям (Київ, Дніпро, Шевченко, Чумацький шлях, «Заповіт»), інші — лише частині мовців, нерідко дуже невеликій. Через це складається хибне враження, що й у мові в цілому більше загальних, а не власних назв. Загальні назви є, безперечно, центральним шаром лексики, а власні становлять її потужну периферію з дуже різною сферою поширення. Загалом же у мові на одну загальну назву припадає до кількох сотень власних назв.

Власні назви належать до мовних універсалій — вони існують в усіх мовах світу. Але в кожній мові власні назви мають свої специфічні ознаки.

14.

Відмінювання прізвищ

1. Українські та інші слов'янські прізвища, що мають закінчення І відміни, відмінюються як відповідні іменники І відміни, а прізвища із закінченнями ІІ відміни - за зразком відмінювання іменників ІІ відміни.

Примітка. Жіночі прізвища на приголосний та -о не відмінюються.

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Калин-а Гнатюк-Ж Петренк-о Калин-и Гнатюк-и Петренк-и

РОДОВИЙ Калин-и Гнатюк-а Петренк-а Калин-Ж Гнатюк-ів Петренк-ів

ДАВАЛЬНИЙ Калин-і Гнатюк-ові(-у) Петренк-ові(-у) Калин-ам Гнатюк-ам Петренк-ам

ЗНАХІДНИЙ Калин-у Гнаюк-ів Петренк-ів Калин-Ж Гнатюк-ів Петренк-ів

ОРУДНИЙ Калин-ою Гнатюк-ом Петренк-ом Калин-ами Гнатюк-ами Петренк-ами

МІСЦЕВИЙ (на) Калин-і (на) Петренк-ові(-у) (на) Гнатюк-ові(-у) (на) Калин-ах (на) Петренк-ах (на) Гнатюк-ах

КЛИЧНИЙ Калин-о(-а) Гнатюк-Ж Петренк-у Калин-и Гнатюк-и Петренк-и

2. Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються як відповідні прикметники чоловічого та жіночого родів твердої чи м'якої групи.

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Василевськ-ий Кобилянськ-а Василевськ-і Кобилянськ-і

РОДОВИЙ Василевськ-ого Кобилянськ-ої Василевськ-их Кобилянськ-их

ДАВАЛЬНИЙ Василевськ-ому Кобилянськ-ій Василевськ-им Кобилянськ-им

ЗНАХІДНИЙ Василевськ-ого Кобилянськ-у Василевськ-их Кобилянськ-их

ОРУДНИЙ Василевськ-им Кобилянськ-ою Василевськ-ими Кобилянськ-ими

МІСЦЕВИЙ (на) Василевськ-ому(-ім) (на) Кобилянськ-ій (на) Василевськ-их (на) Кобилянськ-их

КЛИЧНИЙ Василевськ-ий Кобилянськ-а Василевськ-і Кобилянськ-і

3. Чоловічі прізвища пикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються за таким зразком:

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Ковалів-Ж Прокопів-Ж Волошин-Ж Ковалев-и(-лів-и) Прокопов-и(-пів-и) Волошин-и

РОДОВИЙ Ковалев-а(-лів-а) Прокопов-а(-пів-а) Волошин-а Ковалев-их(-лів-их) Прокопов-их(-пів-их) Волошин-и

ДАВАЛЬНИЙ Ковалев-у(-лів-у) Прокопов-у(-пів-у) Волошин-ові(-у) Ковалев-им(-лів-им) Прокопов-им(-пів-им) Волошин-им

ЗНАХІДНИЙ Ковалев-а(-лів-а) Прокопов-а(-пів-а) Волошин-а Ковалев-их(-лів-их) Прокопов-их(-пів-их) Волошин-их

ОРУДНИЙ Ковалев-им(-лів-им) Прокопов-им(-пів-им) Волошин-им Ковалев-ими(-лів-ими) Прокопов-ими(-пів-ими) Волошин-ими

МІСЦЕВИЙ (на) Ковалев-і, -у(-лів-і, -у) (на) Прокопов-і, -у(-пів-і, -у) (на) Волошин-і, -у (на) Ковалев-их(-лів-их) (на) Прокопов-их(-пів-их) (на) Волошин-их

КЛИЧНИЙ Ковалев-е(-лів-е) або Н.в. Прокопов-е(-пів-е) або Н.в. Волошин-е або Н.в. Ковалев-и(-лів-и)

Прокопов-и(-пів-и) Волошин-и

15. Етикетом називається сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків, Етикет тісно пов'язаний із життям суспільства. Етикет сприяв розвиткові культури. У етикеті кожного народу збережені форми шанування жінки, культ матері. Перед матір'ю оголювали голову, жінкам дарували квіти, виказували знаки уваги.

Дворяни Росії розглядали етикет як особливу знакову систему, яку вирізняла їх загальної маси росіян.

Етикет як феномен культури демократизувався з часом, а етикетні норми стали невід'ємним компонентом способу життя (в побуті, на роботі, у громадських місцях) вихованої людини.

Службовий етикет — це сукупність найдоцільнішіх правил поведінки людей у трудових колективах. Ці правила зумовлені найважливішими принципами загальнолюдської моралі й моральності.

Не секрет, що на роботі кожна людина є об'єктом уваги колег, відвідувачів, які звертають увагу на її привітання, уміння запитувати, слухати, виявляти пошану до інших тощо.

" У будь-якому дрібному, навіть незначному, непримітному вчинку вже виявляється наш характер: дурень і входить, і виходить, і сідає, і встає з місця, і мовчить, і посувається інакше, аніж розумна людина, " — писав Ж. де Лабрюйєр.

Дотримання правил і вимог службового етикету є обов'язковим для всіх: і керівників, і підлеглих. Так, на службі люди зазвичай звертаються один до одного на " Ви", поводяться чемно, намагаються бути чемними і коректними.

На світських раундах, за правилами етикету, розмовляють про приємні і цікаві речі, не обговорюють особисте життя, зовнішність присутніх, ділові проблеми, намагаються усміхатися.

Етикет — це мова символів. Людина повинна використовувати його з метою краще взаємодіяти з іншими (колегами, партнерами).

Правила і вимоги службового етикету мають сприяти створенню здорового морально-психічного клімату і піднесенню настрою, підвищенню продуктивності праці. Учені радять:

керівникові:

• намагатися робити зауваження підлеглим віч-на-віч;

• навчитися заохочувати підлеглих;

• визнавати свої помилки;

• уміти карати;

• не сперечатися через дрібниці;

• бути доброзичливим, делікатним; усім співробітникам:

— володіти загальною культурою;

— порядно ставитися до інших;

— поважати людську гідність колег;

— не лицемірити, не брехати;

— бути ввічливими;

— свої негаразди, прикрощі залишати за межами установи;

— бути доброзичливими, сумлінними, шанобливими, тактовними, делікатними;

— уміти висловлювати співчуття.

Службовий етикет передбачає і правила поведінки з клієнтами та партнерами по бізнесу.

Етикет службових взаємин зобов'язує:

• бути ввічливим до всіх клієнтів (думка кожного клієнта впливає на імідж фірми, установи);

• зустрічі починати вчасно;

• на всі дзвінки і листи клієнтів вчасно давати відповіді;

• прийняті рішення виконувати у зазначені терміни;

• працівників бути в гарному і охайному одязі.

Усе це сприятиме надійним і довготривалим взаєминам із клієнтами, зростанню прибутків фірми.

Службовий етикет передбачає стосунки з іноземцями. Для ділового спілкування з ними потрібно добре знати звичаї, традиції країни, представником якої є ваш партнер, а також прийняті там правила етикету.

Але слід пам'ятати, що одним із найважливіших принципів закордонного ділового етикету є підтримка чесних і шанобливих відносин із партнером.

Запитання і Завдання для самоконтролю

Завдання 1. Користуючись додатковою літературою, напишіть реферат на одну із запропонованих тем:

Особливості ділового етикету у США. Діловий етикет у Великій Британії. Етикет ділових взаємин у Франції. Діловий етикет Фінляндії. Німецькі бізнесмени і діловий етикет. Етикет службових взаємовідносин в Італії. Діловий етикет японських бізнесменів. Етикет ділового спілкування в Південній Кореї. Діловий етикет у Туреччині. Арабські країни і діловий етикет.

Завдання 2. Дайте відповіді на запитання. 1. Що таке етикет?

2. Який етикет називається службовим?

3. Яких правил етикету потрібно дотримуватися на роботі? Чому?

4. Які правила етикету в стосунках з клієнтами ви запам'ятали? Назвіть їх.

Завдання 3. Поясніть, як ви розумієте вислів " Етикет — мова символів".

Завдання 4. Сформулюйте " Поради з правил поведінки керівника і службовця" і запишіть.

Завдання 5. Прочитайте текст. На основі тексту і прочитаної додаткової літератури напишіть виступ " Якою має бути вихована людина".

Етикет як феномен культури демократизувався. Ввічливі форми спілкування, поведінки входять у побут, культуру відносин людей як невід'ємний компонент їхнього способу життя. Справжня, щира ввічливість стає своєрідним мірилом культури людини, адже в її основі лежать повага, вміння почувати і співчувати, переживати і співпереживати, відчувати милосердя і співчуття. " Ніщо не обходиться нам так дешево і не цінується так дорого, як увічливість", — писав іспанський письменник Сервантес. У ввічливості віддзеркалюється рівень вихованості людини.

" На мою думку, — писав А.Чехов у листі до брата, — виховані люди мають задовольняти такі умови.

1. Вони шанують людську особистість, а тому завжди поблажливі, ввічливі, чемні... Вони не бунтують через молоток або зниклу гумку; живучи з кимось, вони не роблять із цього послуги, а йдучи, не докоряють: з вами жити не можна! Вони вибачають і шум, і холод, і пересмажене м'ясо, і жарти, і присутність у їхній оселі сторонніх...

2. Вони співчувають не одним лише злиденним і кішкам, а переймаються й тим, чого не побачиш простим оком...

3. Вони шанують чужу власність, а тому сплачують борги.

4. Вони щиросерді, позаяк бояться брехні гірше вогню. Не брешуть вони навіть у дрібницях. Неправда образлива для слухача й опошлює в його очах того, хто говорить. Вони не хизуються, тримають себе на вулиці так само, як і вдома, не пускають пилюки в очі меншої братії... Вони не балакучі й не лізуть із відвертостями, коли їх не запитують... Через повагу до чужих вух вони найчастіше мовчать.5. Вони не принизяться заради того, щоб викликати в комусь співчуття. Вони не грають на струнах чужих душ, щоб у відповідь їм зітхали і няньчилися з ними. Вони не говорять: " Мене не розуміють! " або " Я розмінявся на дрібну монету!...", бо все це б'є на дешевий ефект, вульгарне, застаріле, фальшиве...

6. Вони не суєтні, їх не обходять такі фальшиві діаманти, як знайомство зі знаменитостями... Щирі таланти завжди приховуються в затінку, в юрбі, якнайдалі від виставки...

7. Якщо вони мають у собі талант, то шанують його. Вони жертвують для нього спочинком, жінками, вином, суєтою...

8. Вони виховують у собі естетику, не можуть заснути в одязі, бачити на стіні щілини з клопами, дихати поганим повітрям, крокувати обпльованою підлогою... Вони щосили намагаються приборкати й облагородити статевий інстинкт... їм потрібні від жінки: свіжість, добірність, людяність, спроможність бути матір'ю. Вони не " тріскають" горілку мимохідь... бо знають, що вони не свині".