Характеристика особи злочинців, що скоюють злочини, пов'язані з наркотиками.

У кримінології існує типологія наркозлочинців, основана на їх особистісних характеристиках, масштабі злочинної діяльності, ступені її стійкості, мотивації, рольовій функції, входженні в організовану структуру або занятті індивідуальним дрібним наркобізнесом [4, c. 382–384]. За цією типологією виділяються наступні типи осіб: крупні наркоділки; рядові учасники злочинних груп та “челядь” лідерів (охорона і т. ін.); особи, які вирощують рослини, що містять у собі наркотики; збирачі диких наркомістких рослин; збувальники-професіонали; наркоспоживачі та наркомани.

Заслуговує на увагу типологія неповнолітніх наркозлочинців, запропонована А.Є. Лічко. Серед цієї категорії осіб він виділяє такі типи, як: гіпертимний, циклоїдний, істероїдний, лабільний, астено-невротичний, сенситивний, психастенічний, шизоїдний, нестійкий, конформний [6].

Найбільш детально особистісні типи злочинців у сфері незаконного наркообігу, описує Ю.Г. Пономаренко:

“1. Особи, які скоюють злочини у сфері незаконного наркообігу з метою збагачення. До них відносяться:

а) виробники наркотичних засобів (20 %). Перш за все, в дану категорію можуть входити особи, які вирощують рослини, які містять у собі наркотики. Як правило, їх особистісні риси не пов’язані з криміналізацією, а примикають до середніх характеристик жителів окремої місцевості. Серед цих осіб висока частка похилих людей і матерів, які виховують дітей без чоловіка. В основному вони орієнтовані на підтримку, за допомогою нелегальних доходів, нормального рівня прожиття, задоволення потреб. У дану групу можуть входити також висококваліфіковані спеціалісти – хіміки, фармацевти, співробітники підприємств, робота яких пов’язана з наркотичними засобами або сировиною;

б) скупники-оптовики (1 %), очолюють організовані групи, що здійснюють незаконну скупку і реалізацію сировини, готової продукції великими партіями. Як правило, їм властива вища злочинна авторитетність, заснована на злочинному досвіді, матеріальних засобах і особистих якостях. Для них характерна жорстокість, організаційні здібності, уміння підкорити собі іншого, впевненість у власній перевазі, мотивації панування, відсутність здатності до співпереживання. Ці особи орієнтовані на одержання прибутку і надприбутку, вони мають великі зв’язки в злочинному світі, з ділками – виробниками наркотиків. Вони безпосередньо самі не займаються скупкою або реалізацією наркотиків, а лише контролюють, фінансують операції, стежать за витратами;

в) збувальники-професіонали (10 %) також корисливо мотивовані. З цією категорією учасників незаконного наркообігу тісно пов’язані особи, які займаються залученням до вживання наркотиків та часто поєднують цю функцію зі збутом. Для них характерні спритність, напористість, уміння знаходити і переконувати “клієнта”. Як правило скупники-оптовики та збувальники-професіонали не є наркоманами і мають постійний прибуток від такої діяльності. Вони, ухиляються від суспільно-корисної праці, живуть невідповідно до своїх достатків. Контакти з постачальниками підтримують через посланців або поштою, використовуючи при цьому певні умовності;

г) перевізники (19 %) – це дрібні збувальники і перекупники, яких використовують оптовики. Перевізниками нерідко є випадкові особи з-поміж знайомих і родичів, які працюють на залізничному і повітряному транспорті;

д) контрабандисти (1 %) – це, як правило чоловіки, мають середню-спеціальну або вищу освіту, ніде не працюють. Займаються контрабандою наркотичних засобів для збагачення. Характеризуються комунікабельністю, енергійністю, ризикованістю, витримкою;

е) змішаний тип включає в себе осіб, які сполучають різні вищевказані рольові функції. Проведене нами дослідження свідчить, що даний тип особистості злочинця зустрічається у 49 % випадків.

2. Особи, які скоюють злочини у сфері незаконного наркообігу з метою забезпечити себе наркотиками. До них відносяться:

а) споживачі наркотиків (66 %) – це особи, які нерегулярно, епізодично вживають наркотики. Нерегулярно вживають наркотики частіше за все молоді люди (учні загальноосвітніх і спеціальних шкіл), чоловічої статі. Вони характеризуються відсутністю достатньої волі, піддаються впливу, легко вступають у контакт з наркоманами, починають вживати наркотики через цікавість, бажання відзначитись. Деякі з них схильні до скоєння правопорушень;

б) наркомани (34 %) – це хворі люди, вони мляві, малорухомі, вкрай виснажені, мало цікавляться їжею. Це соціально деградуючі особи, вільний час вони проводять у пошуках наркотиків або грошей на їх придбання. Вони намагаються як найдешевше придбати наркотик або сировину для його виготовлення, частину якого вживають самі, а частину збувають, одержуючи від продажу кошти для придбання наступної дози наркотику або сировини. Таким чином, аналізований тип злочинця збуває наркотики з метою задоволення своїх потреб”

Як бачимо, кожна з названих категорій відрізняється від іншої своїми психологічними особливостями, своєю поведінкою. Знаючи ці особливості осіб, що відносяться до певної категорії, деякою мірою можна спрогнозувати їх дії в тій чи іншій ситуації. Відповідно можна внести організаційні і тактичні корективи. Головне завдання в цьому плані спрацювати так, щоб об’єкти оперативного інтересу і гадки не мали, що за ними спостерігають.

Однак урахування особливостей поведінки лише окремої людини буде явно недостатньо. Адже це не квартирний злодій і не маніяк-убивця, які у своїй діяльності можуть бути не пов’язані з іншими злочинцями. Особи, які скоюють наркозлочини, як правило зв’язані один з одним стійкими зв’язками. Власне спостереження і ведеться для отримання інформації про ці зв’язки. Так, один наркоман у пошуках необхідного препарату може вивести на декілька збувальників. Ті, у свою чергу, пов’язані з виробниками, постачальниками, контрабандистами тощо. Тобто для вдалої організації спостереження треба володіти знаннями не тільки про психологічні особливості поведінки однієї спостерігаємої особи, а і її потенційні зв’язкі по наркобізнесу, особливості взаємовідносин між ними.

НАРКОБІЗНЕС.

До характерних кримінологічних ознак організованих злочинних угруповань, що займаються наркобізнесом, відносять:

– високий ступінь організованості, який включає наявність керівного ядра (лідера), диференціацію функцій виконавців усередині угруповання;

– жорстку дисципліну, дотримання конспірації, безперечне підпорядкування чітко регламентованим правилам ієрархічних стосунків усередині групи;

– наявність прагнення мати зв’язки з корумпованими представниками адміністрації, правоохоронних органів, держпідприємствами і комерційними структурами, які використовуються для прикриття злочинної діяльності, “відмивання” (легалізації) отриманих прибутків;

– тісний зв’язок керівників груп з кримінальним середовищем. Така консолідація вигідна тому, що особи з кримінального середовища виконують функції забезпечення діяльності групи (захист від рекету, розправа з конкурентами і членами групи, які намагаються припинити злочинну діяльність і т. п.), а ділки наркобізнесу відраховують їм певний відсоток прибутку від незаконних операцій з наркотиками;

– використання коштів та засобів, одержуваних за збут наркотиків, для організації протидії роботі правоохоронних органів (підкуп, шантаж, дезинформація, здійснення розвідувальних заходів, а також контрзаходів, які перешкоджають проникненню в угруповання негласних співробітників);

– ретельне планування злочинів і підготовка до їх вчинення;

– залучення до злочинних угруповань представників нетрадиційних для злочинного середовища прошарків суспільства – вчених, інженерів, лікарів, викладачів і т. ін.” [10].

Організовані злочинні угруповання, які вчинюють злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, мають власних фінансистів, банкірів, юристів, експертів- логіків, фахівців з оптової і роздрібної торгівлі. Інші члени угруповання виконують спеціалізовані функції. Це вербувальники, фінансові радники, фахівці з контрактів, покупці, збувальники, перевізники, а також розкрадачі.

Крім аналізу внутрішньої структури організованих спільнот, що займаються наркобізнесом, О.Ф. Дудар наводить власну типологію злочинців у зазначеній сфері.

Так, організатори злочинних угруповань – особи, які організують і керують діяльністю груп з придбання, виготовлення і поширення наркотиків на чорному ринку. Ними, як правило, стають злочинні авторитети, раніше судимі особи, зокрема за злочини, пов’язані з наркотиками, які добре орієнтуються у сфері обігу наркотичних засобів. Останнім часом злочинні угруповання частіше очолюють особи, які володіють великими коштами. Самі організатори, як правило, в здійсненні операцій по скупці й продажу наркотиків участі не беруть, вони лише фінансують цю діяльність і одержують прибутки, старанно маскуючи свою причетність до наркобізнесу.

Збувальники (оптові збувальники, перекупщики, роздрібні збувальники) – особи, які здійснюють незаконну реалізацію наркотичних засобів. Для них характерним є негативне відношення до соціально-корисної діяльності, наявність злочинного досвіду, в тому числі й з виготовлення, споживання і збуту наркотичних засобів. Особливістю протиправної діяльності збувальників наркотиків є її організований характер, розгалуженість злочинних зв’язків, їх міжрегіональний і міждержавний характер, розподіл ролей серед учасників злочинного угруповання. Встановлено, що характерною ознакою злочинних угруповань збувальників наркотиків є їх функціонування за земляцькою (національною) ознакою, що створює додаткові труднощі при розкритті та розслідуванні злочинної діяльності.

Виробниками наркотичної сировини і наркотичних засобів є різноманітні категорії населення, зокрема медики, науковці, працівники хімічних підприємств та ін. Ними можуть бути сільські жителі, які вирощують наркомісткі культури (частково – на замовлення збувальників).

За перевізників наркотичних засобів організатори злочинних угруповань використовують як споживачів і дрібних збувальників, так і осіб, відкрито не пов’язаних зі злочинним обігом наркотиків: родичів, сусідів, випадкових знайомих, попутників, осіб, які володіють маршрутними можливостями (водіїв, працівників повітряного і залізничного транспорту та ін.).

Розкрадачами наркотиків або наркомісткої сировини, як правило, виступають споживачі, що не мають матеріальних засобів для їх придбання. Це, насамперед, особи, раніше судимі за злочини, пов’язані з наркотиками, які не працюють і не вчаться, наркомани. Крім того, крадіжки і вимагання наркотичної сировини вчиняються особами не лише для особистого споживання, а й з метою їх подальшої реалізації та наживи.

У багатьох випадках розкрадачами є особи, які мають доступ до готових наркотичних препаратів або наркотичної сировини, робітники хіміко- фармацевтичних підприємств, аптек, аптечних складів, лікувально-профілактичних і медичних закладів (найчастіше – середній медичний персонал), серед яких досить високий відсоток становлять жінки середнього віку, працюючі в аптечних і медичних установах, розлучені, підтримуючі зв’язки з раніше судимими, а також сільські жителі, які мають можливості для посівів маку і коноплі [10].

Можна виділити елементи поведінки, характерні для осіб, які вчинюють злочини у сфері наркообігу. Зокрема це:

– здійснення огляду навколишньої території та вивчення обстановки на ній при виході з приміщень, транспортних засобів;

– активні перевірочні дії перед відвідуванням своїх спільників або покупців за місцем проживання та роботи а також при поверненні до місця свого постійного або тимчасового проживання;

– постійне здійснення дій спрямованих на виявлення спостереження під час переміщень;

– часте користування послугами таксі – переважно одних і тих самих водіїв;

– часті розмови по мобільному телефону, застосування паролів, кодових слів, мовних виразів;

– організація контрспостереження з боку зв’язків об’єкта;

– розмежування маршрутів руху об’єктів спостереження та їх зв’язків з періодичними зустрічами без будь-яких вербальних контактів або з виконанням ролей незнайомих людей;

– зустрічі із спільниками у безлюдних місцях, або, навпаки, у місцях значного скупчення людей;

– рух на автотранспорті з грубими порушеннями правил дорожнього руху;

– пересування автотранспортом по дворах будинків у житлових масивах та малолюдних вулицях з низькою швидкістю;

– довготривалий, безцільний рух на автотранспорті по одній і тій самій місцевості;

– рух на автотранспорті з частими зупинками та змінами напрямку руху на протилежний.