![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Жанр афоризму в прозі французького класицизму
Французький класицизм найбільш яскраво проявився в драматургії, однак і в прозі, де вимоги до дотримання естетичних норм були менш суворі, він створив своєрідний властивий йому жанр - ми маємо на увазі жанр афоризму. У Франції XVII століття з'явилося кілька письменників-афорист. Ми називаємо так тихписьменників, які не створювали ні романів, ні повістей, ні новел, але - лише короткі, гранично стислі прозові мініатюри або записували свої думки - плід життєвих спостережень і роздумів. Ларошфуко малював риси людини взагалі, він створив певну універсальну психологію людства, яка однаково підходила до всіх часів і народів. Цей метод абстрагування зблизив його із класицистами. Ларошфуко належав до тієї соціальної групи, яка сходила з історичної арени, тому, власне, його творчість наскрізь песимістична. Він не вірить ні у правду, ні у добро. Навіть у актах гуманності ладен був побачити зневагу до людей, ефектну позу, майстерно підібрану маску, яка ховав за собою корисливість та самолюбство. Ось деякі із афоризмів Ларошфуко: — " Суждения наших врагов о нас ближе к истине, чем наши собственные", — " Любовь одна, но подделок под неё тысячи".— " Одним людям идут недостатки, а другим и достоинства не к лицу".— " Истинная любовь похожа на привидение: все о ней говорят, но мало кто её видел".— " Тот, кто думает, что может обойтись без других, сильно ошибается; но тот, кто думает, что другие не могут обойтись без него, ошибается ещё сильнее".— " Истинное красноречие — это умение сказать всё, что нужно, и не больше, чем нужно". Ці мізантропічні спостереження, викладені із блиском великого і неперевершеного стиліста, розхвилювали Францію, вищий світ впізнав себе. Сучасники досить часто звинувачували Ларошфуко у мізантропії, у песимістичному погляді на людину. Він усе це передбачив: " Все любят разгадывать других, но никто не любит быть разгаданным сам". Ларошфуко хотів допомогти людині " пізнати саму себе" і вважав найвеличнішим подвигом дружби відкрити другові очі на його власні недоліки. Це він і зробив у своїх " Максимах". I Паскаль, і Ларошфуко шукали джерело зла і добра у самій природі людини, а Лабрюйєр шукав його у суспільстві. В основі афоризму французьких моралістів, як правило, покладений парадокс. Наприклад: " Наши добродетели — это чаще всего искусно переряженные пороки". (Ларошфуко). " Люди делятся на праведников, которые считают себя грешниками, и грешников, которые считают себя праведниками". (Паскаль). " Женщины с лёгкостью лгут, говоря о своих чувствах, а мужчины с ещё большей лёгкостью говорят правду". (Лабрюйєр). Твори французьких моралістів об'єднував не лише жанр, але й тематика. їх цікавили: — проблема людини; — таємниця її долі і її місце у суспільстві; — доброчинності та вади моральні пошуки та падіння людини; — питання психологічні та соціальні тощо.
|