До 110-ої річниці початку діяльності експедиції В. В. Докучаєва

ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ ЗАХИСНОГО ЛІСОРОЗВЕДЕННЯ

У XVII-XX століттях бурхливий розвиток промисловості та розширення площ для землеробства особливо вплинув на стан природних ландшафтів Лісостепу і Степу нашої країни, порушив їх нестійку динамічну рівновагу, спричинив розбалансування функцій саморегуляції, самоочищення та самовідновлення, що стало причиною інтенсифікації деструктивних процесів, посушливих явищ і катастрофічних неврожаїв.

Відомо, що до XVII століття у степовій зоні посухи спостерігались не досить часто: на століття припадало до 8 неврожаїв. До середини XIX століття кількість посух досягає 15-18, а після 1842 року у чорноземному степу Російської імперії неврожаї стали повторюватись через кожні 6-7 років. За період 1865-1890 років було 10 посух, що повторювались два роки підряд. У 1891 р. землеробське господарство вразила небувала за масштабами та інтенсивністю посуха, що спричинила неврожай та голод у багатьох регіонах країни.

У 1892 році професор В.В.Докучаєв звернув увагу громадськості на те, що чорноземна смуга піддається повільному процесу аридизації. Оскільки збереження чорноземних грунтів мало велике соціальне значення, то для вивчення цього явища було створено особливу експедицію при Лісовому департаменті за розпорядженням міністра державного майна М.Н.Островського. Керівником цієї експедиції призначено професора агрономії В.В.Докучаєва. З метою інформування громадськості про мету й порядок дії експедиції спеціальною комісією під керівництвом І.П.Архипова розроблено “Пояснення мети та напрямків діяльності експедиції” і затверджено Міністерством державних володінь, де зазначалось:

1. Мета експедиції? поліпшення умов землеробства з упорядкуванням водного господарства в степу.

2. На трьох ділянках площею 5-10 тис. десятин казенних земель кожна на водорозділах Волго-Дон (Боровський повіт Воронезької губернії), Дон-Північний Донець (Старобільський повіт Харківської губернії) та Північний Донець-Дніпро (Маріупольський повіт Катеринославської губернії) провести дослідження для вивчення геологічних, грунтових та кліматичних умов.

3. На основі розроблених проектів і кошторисів провести такі практичні роботи:

· закріплення яруг і балок живими огорожами і залісення їх окраїн та верхівок;

· залісення пісків і горбів, непридатних для ріллі з метою збільшення вологості повітря;

· створення водоймищ на водорозділах у степах? будівництво гребель в улоговинах і балках та влаштування артезіанських криниць;

· затримка снігу у відкритих степах через застосування живих огорож;

· охорона русел рік від забруднення і берегів від обвалів створенням деревної рослинності вздовж берегів.

І хоча до початку цих робіт в Україні вже був досвід вирощування лісонасаджень у степу для одержання деревини й інших технічних потреб, В.В. Докучаєв вперше теоретично обгрунтував захисне лісорозведення на сільськогосподарських землях та реалізував на практиці.

Учений був переконаний, що ефективна діяльність агроландшафтами можлива лише за умови застосування найширшого комплексу заходів. Ним уперше було сформульовано і розроблено теоретичні основи “земельних покращень” (комплексних меліорацій), а програма робіт експедиції відобразила методологію їх застосування в умовах посушливого степу.

1894 року в Міністерстві землеробства та державних володінь засновано відділ земельних покращень (меліорацій), що діяв близько 30 років і став методичним центром, поширюючи і практично реалізуючи ідеї В.В.Докучаєва. Результатом діяльності відділу стало прийняття першого закону з меліорації земель у 1902 р.

Наукові праці експедиції дали поштовх ширшому лісорозведенню у степових умовах і послужили базою для розробки в

30-40 роки XX століття значних загальнодержавних програм боротьби з посухою, створення систем захисних лісонасаджень, будівництва ставків і водойм, захисту грунтів від водної і вітрової ерозії.

Для реалізації своїх завдань Докучаєвська експедиція обгрунтувала теоретичні принципи адаптивного природокористування. Одним із найважливіших заходів було створення захисних лісонасаджень. Для їхнього здійснення застосовувалися різні форми: від стрічок і смуг різної ширини по найбільш відкритих місцях степу до груп, куртин і суцільних ділянок різного розміру по суходолах і обводнених балках. Відзначаючи широку комплексність докучаєвської програми і новизну застосовуваних принципів і методів, професор Н.І. Сус назвав їх такими, що на десятки років випередили свою епоху.

У 1898 р. відбулось спільне засідання комісії департаментів землеробства та лісівництва з метою визначення перспектив діяльності експедиції. Успіхи були наскільки вагомими, що вважалось доцільним і своєчасним організувати на трьох її ділянках сільськогосподарські підприємства. Також обумовлено, що інтенсивне сільське господарство і сільськогосподарські досліди на ділянках експедиції можуть бути організовані не раніше, ніж будуть створені захисні лісонасадження і відрегульоване водне господарство, тобто поки не будуть забезпечені сприятливі умови для продуктивного землеробства.

Було прийняте таке рішення: про необхідність розширення дослідної мережі на 4 нові ділянки: у південно-західній і північно-східній частинах чорноземної смуги, на солонцях Таврійської губернії та на пісках південно-східної Росії. Але не всі ці задуми вдалось повністю реалізувати на практиці.

Головним науковим і практичним результатом діяльності В.В.Докучаєва та інших видатних учених і фахівців К.Д.Глінки, Н.М.Сибірцева, Г.М.Висоцького, К.Е.Собіневського, В.Н.Дейча, П.В.Отоцького, А.А.Силантьєва, Г.І.Танфільєва, Н.П.Адамова та інших є те, що вперше в світовій історії започатковано і успішно реалізовано принципи комплексної меліорації агроландшафтів на теперішніх трьох ділянках особливої експедиції: Кам’яного степу (Російська Федерація), Маріупольської ЛНДС та Юницького лісництва Луганської АЛНДС (Україна).

Наукові здобутки В.В.Докучаєва та його соратників, а також практичні досягнення лісомеліоративних комплексів трьох ділянок особливої експедиції розвивались і тривали протягом минулого століття. І хоч інтенсифікація наукових досліджень і практичного лісорозведення тісно були пов’язані з екстремальними посухами, суховіями та катастрофічними пиловими бурями, все ж в Україні науковий спадок В.В.Докучаєва знайшов свій розвиток та вдосконалення. Насамперед це стосується рукотворних агролісоландшафтів Маріупольської ЛНДС та Юницького дослідного лісництва Луганської АЛНДС УкрНДІЛГА. Тут, на її колишній Старобільській ділянці і потім Деркульському степовому дослідному лісництві, така система включала і складається зараз із лісонасаджень на прирусловій заплаві річки Деркул, по балковій системі “Криничний яр”, його водозборі і на частині водозборів, суміжних із ним: “Данилівської яруги”, “Середньої яруги” і “Крейдяної яруги”.

Система лісонасаджень Старобільської ділянки? Деркульського степового дослідного лісництва охоплювала всі елементи рельєфу межиріччя, характерного для межиріч великої області? Старобільщини. Це область Придонецько-Придонських відрогів Середньоросійської височини, правобережна частина басейну Сіверського Дінця. Насадження були створені у 1893-1905 рр. і складались з широких полезахисних лісових смуг, прируслових насаджень та навкруг ставків і водойм. У 40-60 роки XX століття переважну кількість цих насаджень з різних причин було зрубано і досить успішно відновлено насіннєвим та вегетативним підростом. Нині більшість насаджень Юницького дослідного лісництва? це перше вегетативне покоління віком 45-55 років у відносно задовільному стані. Серед 59 насаджень, що збереглись донині, 47 знаходяться на території Юницького дослідного лісництва, а 12 (20%) із них у межах землекористувань сусідніх господарств.

Система лісонасаджень Велико-Анадольського та Маріупольського лісництв створена на межиріччі? Дніпра і Кальміусу? плато і висхідних до нього верхніх ланок водозборів балкових систем “Кашлагачик” (система Дніпра) і “Суха Волноваха” (система Кальміусу). Вона включала 54 дослідних об’єкти, створені у 1893-1907 рр. Система лісових смуг налічувала 37 об’єктів, 11 масивних лісонасаджень, 4 улоговинно-балкових лісомеліоративних насаджень та 2 об’єкти на схилах. За лісівничо-меліоративним станом близько 60% лісових насаджень відзначаються добрим станом, а задовільним 40%. Майже всі із цих насаджень вимагають проведення доглядів за узліссями (63%), підліском (34%) та деревостанами (3%). Функції лісових насаджень Маріупольської ЛНДС мало чим відрізняються від попередніх, але вони також повинні бути ретельно обстежені з розробкою індивідуально-групових режимів їх подальшого вирощування.

Як відомо, створити комплекс лісомеліоративних насаджень можливо лише через кілька десятиліть, коли вони досягнуть проектної захисної висоти та віку. Тому нинішній багатий досвід створення, вирощування та догляду за лісовими насадженнями необхідно узагальнити і розповсюдити не тільки у межах чорноземного степу, а й на темно-каштанових грунтах та південних чорноземах.

З погляду загальноекологічного значення та агрономічної ролі лісових об’єктів Маріупольської ЛНДС, такі функції у єдиному комплексі та як еколого-економічної моделі степового землеробства ще вимагають проведення додаткових досліджень та узагальнення отриманих за століття негативних та позитивних результатів. Можливо, настав час остаточно відповісти на насущне питання сьогодення про спроможність протистояти природі посушливого степу єдиного науково обгрунтованого агрономічно-лісомеліоративного комплексу як нового антропогенного чинника стабілізації агроландшафтів.

Необхідно не тільки зберегти унікальні об’єкти Особливої експедиції в Україні, а й розвивати ідеї Докучаєва щодо створення дослідних пунктів не тільки в межах чорноземної смуги, а й південніше, скоригувавши співвідношення агро-, гідро? і лісомеліоративних заходів відповідно до конкретних природно-кліматичних умов землекористувань. Саме з цих позицій необхідно відновити діяльність Присиваської АЛНДС у структурі підрозділів УкрНДІЛГА і постановку комплексних досліджень з вивчення ефективності сухостепового землеробства на темно-каштанових грунтах та ролі захисних лісонасаджень у попередженні процесів аридизації та опустелювання Приазов’я, збереженні біорізноманіття у Азово-Чорноморському екологічному коридорі.

Ці комплексні дослідження мають велике значення у практичній реалізації основного положення вчення В.В.Докучаєва про оптимальне співвідношення угідь. У сучасних умовах воно повинно базуватись на чітких інженерно-біологічних розрахунках відповідно до кліматичних особливостей регіонів та ступеня антропогенної трансформації агроландшафтів. Одним із основних принципів при формуванні оптимальних агроландшафтів повинен бути розрахунок співвідношення елементів водного і теплового балансів. Завдяки коригуванню радіаційного балансу можливе суттєве зниження його (на 15-20%), зменшення нагрівання поверхні і скорочення випаровування грунтової вологи, що позитивно вплине на біокліматичний потенціал агроландшафтів.

Важливе значення В.В.Докучаєв надавав створенню та оптимальному розміщенню лісових об’єктів і захисних лісових насаджень. Аналіз прогнозно-ресурсного врожаю зернових у системах лісових смуг засвідчив, що при застосуванні ефективних технологій, навіть у несприятливі за кліматичними ресурсами роки, можливе досягнення сільськогосподарськими культурами прогнозованого рівня врожайності. Особливо це стосується об’єктів колишньої Докучаєвської експедиції і, зокрема, Маріупольської ЛНДС УкрНДІЛГА. Якщо потенціал родючості звичайних чорноземів на дослідній станції був використаний повністю, то у господарствах району лише на 70-75%.

Прогнозована врожайність зернових дослідного господарства “Елітне” у Харківській області (чорноземи глибокі) за період 1986-1990 рр. була навіть перевищена на 5-10 % завдяки ефективній системі полезахисних смуг. Для порівняння: у кращих господарствах Харківського району з дещо меншою полезахисною лісистістю від оптимальної врожайність зернових становила 63-73 %, а за відсутності ефективних полезахисних систем? 45-50 % від ресурсного.

Завдяки застосуванню системи полезахисних лісових смуг і грунтозахисного обробітку грунту можна не лише попереджати ерозію та дефляцію грунтів, а й створювати умови для найповнішого природного зволоження і економного його використання рослинами, тобто майже повністю застосовувати біокліматичні ресурси.

Відзначимо, що роботи Докучаєвської експедиції дають обгрунтоване судження про захисне лісорозведення як про важливу складову частину екологічної стратегії суспільства загалом. Цю думку підтверджують також висловлення таких видатних учених, як Д.І. Менделєєв, М.І. Вавілов, Г.М. Висоцький, В.Р. Вільямс, які відзначають велику важливість і державну значимість робіт зі степового лісорозведення, а також вчення В.І. Вернадського про ноосферу як гармонійне поєднання суспільства і природи.

Найоптимальнішою захисною лісистістю степових агроландшафтів В.В.Докучаєв вважав 15-18% від усієї площі земель на кожній ділянці експедиції. Можливо, з сучасних позицій така кількість захисних лісонасаджень і здається надмірною, але не слід забувати й про те, що вони і є основною складовою загальної лісистості в степових умовах. Адже агроландшафт структурно складається не тільки з польових угідь, а містить також різні природно-антропогенні елементи: пасовища, луки, природні ліси, дороги, тваринницькі комплекси, зрошувальні канали тощо. У переважній частині з них обов’язково повинні застосовуватись лісові захисні насадження з метою забезпечення їх ефективного функціонування. Саме з таких позицій та з врахуванням міжнародних зобов’язань України щодо створення загальнодержавної екологічної мережі, підвищення інтенсивності депонування вуглецю та попередження процесів аридизації і спустелення такі нормативи цілком можуть бути оптимальними, а в деяких випадках навіть і перевершеними. Нагадаємо, що лісистість Східної Європи 43, 2%, а середня лісистість в Україні досягає лише 15, 6 %. Мабуть, нині докучаєвські нормативи залісеності сільгоспугідь вже нікого не здивують. Тим більше, що їх слід уже сьогодні розглядати не тільки з економічних, а й з екологічних позицій, оскільки вони стали соціальними: стрімко погіршується якість життя, можливі серйозні демографічні і соціальні проблеми.

Державною програмою “Ліси України” передбачено збільшення площ лісових об’єктів сучасних агроландшафтів майже на 600 тис. га землі з низькою родючістю, що виводяться з інтенсивного сільськогосподарського вжитку. Переважна кількість з них за функціональними ознаками будуть лісомеліоративними. Але слід також враховувати і світові тенденції щодо розвитку плантаційного лісорозведення. За оцінками ООН, у 2001р. загальна площа плантацій становить 5% лісового покриву, але вони забезпечують близько 35% світових потреб у лісоматеріалах. Найбільш стрімко плантації створюються в Азії? 62% від загальної площі, Європі? 17% та Америці? 9%. Такі країни, як Філіппіни, Китай та Мексика, внесли плантаційне лісорозведення до пріоритетних програм. Наймасштабнішим є проект Китаю, що передбачає за 14 років збільшити площі плантацій на 9, 7 млн. га і таким чином підвищити лісистість на 7%. Назріла необхідність провести наукові дослідження щодо доцільності розширення плантаційного лісовирощування в Україні і врахувати в реалізації відповідно до державної програми “Ліси України”.

За сучасними науковими прогнозами, що узгоджуються з докучаєвським вченням, агролісомеліорація є комплексним багатоцільовим заходом, що, проте, може бути не тільки самостійним, а й входити в комплекси різноманітних інших захисних і меліоративних заходів вищого ієрархічного рівня (наприклад, у басейновий водоохоронний комплекс, у грунтозахисний комплекс, в оздоровчий і рекреаційний комплекси тощо), а також є невід’ємною складовою при комплексній меліорації агроландшафтів.

Таким чином, Докучаєвська експедиція вперше запропонувала для боротьби з посухою комплекс заходів, що базувався на гідротехнічній меліорації (регулюванні рік, річкового і поверхневого стоку; зволожувальні, обводнювальні та протипаводкові меліорації), протиерозійні і протидефляційні заходи, теплові і снігові меліорації, агролісомеліорацію і фітомеліорацію, комплекс меліоративних заходів річкових долин і заплав, залісення піщаних арен та солонців; систему агромеліоративних, агротехнічних і агрономічних заходів.

Роботи експедиції не втратили свого значення й нині, залишаючись фундаментальними в галузі агрономії, захисного лісорозведення і ряду природничих наук.

Микола ВЕДМІДЬ,

кандидат сільськогосподарських наук, заступник голови

Держкомлісгоспу України.

Григорій ГЛАДУН,

кандидат сільськогосподарських наук, провідний науковий працівник УкрНДІЛГА