Право володіння чужим майном. Право користування чужим майном.

Сервітут — це право користування чужим майном. Таке право може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів. Сервітут може встановлюватися також щодо нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) для задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені інших способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом, рішенням суду.
В ЗК дається таке визначення земельного сервітуту. Це — право власника чи землекористувача земельної ділянки на обмежене платне чи безоплатне користування чужою ділянкою (ч. 1 ст. 98).
Серед видів земельного сервітуту законодавець наводить:
- право проходу чи проїзду на велосипеді через чужу ділянку;
- право проводити водопровід з чужого природного водоймища чи через чужу земельну ділянку;
- право проводити та експлуатувати лінію електропередач, зв'язку, трубопровід, інші лінійні комунікації;
- право відводу води з своєї ділянки на сусідню чи через сусідню;
- право забору води із сусіднього природного водоймища чи право проходу до нього;
- право напувати худобу із сусіднього природного водоймища чи право прогону худоби до нього;
- право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту споруд та будівель та ін.
Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Серед підстав припинення сервітуту законодавець називає:
а) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;
б) відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;
в) сплив строку, на який було встановлено сервітут;
г) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;
д) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;
є) смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Емфітевзис — це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис встановлюється за договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою (землекористувачем). Строк емфітевзису, розмір оплати, її форма, порядок та строки виплати встановлюються договором.
Важливою особливістю емфітевзису є те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:
а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
б) спливу строку, на який було надане право користування;
в) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.
Суперфіцій. Власник земельної ділянки має право надати її іншій особі не лише для сільськогосподарських потреб, а й для будівництва. Суперфіцієм є право передачі земельної ділянки в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.
Суперфіцій може виникати на підставі договору або заповіту як на визначений, так і на невизначений строк.
Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, вносити плату за користування земельною ділянкою та інші платежі, встановлені законом. Він має право власності на будівлі (споруди), зведені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.
Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:
а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
б) спливу строку права користування;
в) відмови землекористувача від права користування;
г) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.