Тому, виходячи з усього вищенаведеного, хотілось би рекомендувати громадянам посвідчувати заповіти від кожного особисто, щоб уникнути в подальшому спірних питань.

54. Підпризначення спадкоємця. Спадкування частини спадщини, що не охоплена заповітом.

Складаючи заповіт, заповідач має право не тільки призначити спадкоємців, а й вказати особу або осіб, до яких перейде спадкове майно у випадку, якщо спадкоємець помре раніше відкриття спадщини, або не прийме спадщину своєчасно, або відмовиться від неї, або буде усунений від спадкування, або якщо не настане умова, вказана у заповіті, складеному з умовою (ст.ст.1222, 1244 ЦК). При цьому призначити " додаткового" спадкоємця заповідач може лише щодо спадкового майна, стосовно якого він складає заповіт і яке з якихось причин не було прийняте " основним" спадкоємцем. Отже, заповідачем не можуть бути підпризначені спадкоємці до спадкоємців, що прийняли спадщину.

Якщо спадкоємець за заповітом не відмовився від спадщини, але помер до того, як прийняв спадщину, спадкоємці померлого мають право прийняти спадщину. Право на спадкування здійснюється ними на загальних підставах у межах строку, що залишився для прийняття спадщини (ст.1276 ЦК). Отже, підпризна-чений у заповіті спадкоємець закликається до спадкування за умови неприйняття спадщини спадкоємцями померлого спадкоємця заповідача або за умови відсутності останніх.

Підпризначеним спадкоємцем може бути як фізична, так і юридична особа, а також інші учасники цивільних відносин (ст.ст.2, 1222 ЦК).

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Які дії і у які терміни необхідно вчинити спадкоємцю за заповітом для того, щоб прийняти спадщину?

Необхідно ще раз наголосити на тому, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

У випадку прийняття спадщини слід враховувати, що не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Так, не можна прийняти лише якусь частину майна, що входить до складу спадщини, а від іншої частини відмовитися взагалі чи прийняти її під якоюсь умовою. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

У разі відмови спадкоємця від прийняття спадщини, останній має право відмовитися від спадщини взагалі або зробити це на користь інших осіб.

Водночас, слід мати на увазі, що відмова від прийняття спадщини спадкоємця за заповітом не позбавляє його права на спадкування за законом.

Для прийняття спадщини встановлюється загальний строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця або з дня, з якого він був оголошений померлим.

Спосіб, у який особи, що бажають прийняти спадщину, можуть реалізувати своє право, буде залежати від місця їх постійного проживання. Так, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого законодавством для прийняття спадщини, він не заявив про відмову від неї.

У тому разі, якщо спадкоємець на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, він має подати до нотаріальної контори відповідну заяву про її прийняття.

Заява про прийняття спадщини чи заява про відмову від неї, подається особисто спадкоємцем до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Якщо заява про прийняття спадщини надсилається поштою, на ній повинна бути нотаріально засвідчена справжність підпису спадкоємця.

За загальним правилом спадкоємець, який протягом шестимісячного строку, не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її. Разом з тим законодавством передбачені випадки, коли строк на прийняття спадщини може бути продовжений.

Так, особи, які виявили бажання прийняти спадщину після спливу строку встановленого для її прийняття, матимуть на це право, якщо отримають письмову згоду всіх спадкоємців, які прийняли спадщину.

Крім того, додатковий строк, достатній для прийняття спадщини, може бути визначений в судовому порядку, за умови, якщо спадкоємець не прийняв спадщину вчасно з поважних причин.

Що стосується прийняття спадщини малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами, а також особами, цивільна дієздатність яких обмежена, то вони вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини.

При цьому слід мати на увазі, що вищезазначена категорія осіб має можливість скористатися правом на відмову від спадщини лише за певних умов. передбачених законодавством.

Так, фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

55. Поняття секретного заповіту.

Секретний заповіт за проце­дурою складення, оформлення та нотаріального посвідчення суттєво відрізняється від загальноприй­нятих заповітів, які були раніше і які й зараз складаються у пере­важній більшості. Оскільки стат­тею 1249 Цивільного кодексу Укра­їни прямо не передбачено форму такого заповіту, то вважається що він підпорядковується загальним нормам про форму та зміст запові­тів, які передбачені цим кодексом, та на нього поширюються правила щодо форми заповіту (ст. 1247 Цивільного кодексу України). Посвід­чити такий заповіт має право лише нотаріус.

Зміст Цивільного кодексу України дає підстави визначити секретний заповіт як посмертне розпорядження спадкодавця, яке визначає долю належного йому майна та містить вказівки немайнового змісту, зроблене у письмовій формі і підписане ним особисто. Також у ньому має бути зазначено місце і час його складання. Цей за­повіт посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Нотаріус повинен роз'яснити заповідачу, що текст такого запо­віту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження запо­відача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спад­щини (підпункт 3.2 пункту 3 глави З розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом міністер­ства юстиції України від 22.02.2012.

Згідно з положен­нями цивільного законодавства, секретний заповіт посвідчуєть­ся нотаріусом. Ця нотаріальна дія має свою специфіку. Необхідно зазначити деякі моменти, які дозволяють уникнути Можливих непорозумінь, що ведуть до визна­ння такого заповіту недійсним. По-перше нотаріус має ознайомити заповідача з тими елементами заповіту, які мають бути в ньому відображені (це склад майна, що заповідається, найменування осіб, до яких за волею заповідача має перейти спадщина, частки у спад­ковій масі, які вони мають отрима­ти, тощо). Також нотаріус має пе­ресвідчитись у тому, що заповідач знає про необхідність наявності цих елементів і вони є в секретно­му заповіті, що з'ясовується зі слів присутній. Отже, зміст секретного заповіту при таких діях залишаєть­ся невідомим нотаріусу, що відпо­відає вимогам Цивільного кодексу України. У той же час зроблене застереження дає певні гарантії того, що зміст секретного заповіту відповідає вимогам, які законодавство висуває до його дій­сності. Тому нотаріусу, який буде посвідчувати секретний заповіт, у якому не повинні будуть зазначені умови, які навряд чи можливо виконати і виконання яких ще складніше пере­вірити (наприклад: розвіяти прах спадкодавця десь над морем або над горами та ще в якомусь кон­кретному місці та в конкретний спосіб: з гелікоптера, літака тощо), це значно ускладнить для спадко­ємців отримання спадщини. Тому заповідач має скласти заяву про те, що нотаріус ознайомив його з правилами складання секретного заповіту та з пунктами, які повинні бути в ньому, та підписати її.

Секретний заповіт подається нотаріусу особою, яка його склала, у заклеєному конверті: На цьому конверті має бути особистий під­пис заповідача. Якщо підпис на конверті проставлений не в при­сутності нотаріуса, то заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним.

Нотаріус ставить на конверті, в якому знаходиться цей заповіт, посвідчувальний напис про посвід­чення та прийняття на зберігання секретного заповіту а також скрі­плює його печаткою, в присутності заповідача. На конверті зазначаються пріз­вище, ім'я, по батькові, дата наро­дження заповідача і дата прийнят­тя на зберігання цього заповіту. Про прийняття секретного запові­ту на зберігання нотаріус може ви­дати заповідачу, за його бажанням, відповідне свідоцтво. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису (ч. 2 ст. 1249 Цивільного кодексу України, підпункт 3.5-пункту 3 глави З розділу II Порядку вчинення нота­ріальних дій).

Незважаючи на те, що в статті 1249 Цивільного кодексу Укра­їни зазначено про посвідчення секретного заповіту нотаріусом, в цьому випадку нотаріус не посвідчує секретний заповіт, а лише засвідчує. Підпис заповідача на конверті з заповітом підтверджує, що віддав його на зберігання. Відомості про посвідчення се­кретного заповіту підлягають вне­сенню до Спадкового реєстру. Цей заповіт записується до алфавітної книги заповітів та зберігається в окремому пакеті (лапка з клапа­нами) в залізних, шафах і сейфах. Не допускается підшивання се­кретних заповітів в окремі наряди до їх оголошення.,

Якщо наміри заповідача змінились, то заповідач може отримати назад свій конверт із секретним заповітом. При цьо­му підпис заповідача на заяві про скасування секретного заповіту має бути нотаріально засвідченим.

Відповідно до статті 1255 Ци­вільного кодексу України та статті 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не має права до відкрит­тя спадщини розголошувати відо­мості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Після отримання достовірної інформації про смерть спадкодав­ця наступним кроком буде призначення нотаріусом дня оголошення секретного заповіту. Про це він повідомляє членів сім'ї та роди­чів відповідним листом, якщо міс­цезнаходження їх відоме, а якщо невідоме - шляхом відповідного оголошення у друкованих засобах масової інформації. Нажаль, Цивільний кодекс України та інші законодавчі акти не встановляють перелік таких засобів масової ін­формації, їх вибір залежить від но­таріуса. Тому, у випадку складан­ня секретного заповіту нотаріусу надзвичайно складно визначити, навіть, приблизне коло можливих спадкоємців, так як заповіт може бути складений на користь осіб, що не входять до близького ото­чення спадкодавця, або ж на користь юридичних осіб чи держави. А без повідомлення зацікавлених осіб про оголошення секретного заповіту нотаріус не вправі оголо­шувати його зміст.

Надалі, в присутності заінтере­сованих осіб і двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберіга­ється заповіт, і оголошує його. Про оголошення заповіту складається протокол (форма № 19 додатка 25 до Правил ведення нотаріаль­ного діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5), який підписують нотаріус і свідки. У протоколі зазначаються: дата, час та місце його складання; дата посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту; прізви­ще, ім'я по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі свід­ків; відомості про повідомлення осіб, які не з'явились на оголошен­ня секретного заповіту або відо­мості про повідомлення в друко­ваних засобах масової інформації; стан заповіту (закреслені місця, поправки, недоліки); стан конвер­та, в якому знаходився заповіт, та також до протоколу записують весь текст заповіту.

У разі неможливості визначен­ня з тексту секретного заповіту справжньої волі заповідача щодо розпорядження майном після його смерті, нотаріус роз'яснює за­інтересованим особам право на тлумачення тексту заповіту.

Тлумачення спадкоємцями змісту секретного заповіту має відбуватися за їх спільною згодою, про що зазначається у протоколі. Якщо згоди про тлумачення змісту секретного заповіту не досягнуто, нотаріус відмовляє у видачі про­токолу про оголошення секретно­го заповіту і роз'яснює право на звернення до суду.

У протоколі зазначається попе­редження нотаріусом свідків про відповідальність за шкоду, заподі­яну ними внаслідок розголошен­ня відомостей, які стали їм відомі у зв'язку з оголошенням секрет­ного заповіту. Також в протоколі можуть бути зазначені інші істотні обставини оголошення заповіту.

Якщо заінтересована особа, що належним чином була повідо­млена про день оголошення се­кретного заповіту, на оголошення не з'явилася, нотаріус оголошує зміст секретного заповіту тим осо­бам, які з'явилися.

Секретний заповіт після ого­лошення залишається в справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. При оголо­шенні секретного заповіту і скла­данні протоколу його оголошення нотаріусом формується окремий наряд.

Свідоцтво про оголошення се­кретного заповіту, в якому відтво­рюється текст заповіту, видається особі, на користь якої складено заповіт, за її заявою. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, свідоцтво, за їх бажанням, може бути видано окремо кожному з них.

Спадкоємцю за секретним за­повітом, який не був присутній на його оголошенні, а звернувся до нотаріуса, згодом може бути за його заявою видана засвідчена ко­пія протоколу оголошення секрет­ного заповіту.

Оригінал секретного запові­ту може бути виданий нотаріусом лише на письмову вимогу суду. Тоді у справах нотаріуса залиша­ється нотаріально завірена копія цього заповіту.

Така форма заповіту, як се­кретний, має на меті максимальне збереження конфіденційної інфор­мації та таємниці волевиявлення громадянина щодо розпоряджен­ня своїм майном на випадок його смерті. Це безумовно позитивний фактор для обрання саме такого виду заповіту. Але існує вірогідність того, що зміст секретного заповіту, скла­деного самостійно громадянином, не обізнаним в законодавстві, може принципово суперечити законодавству, мати розбіжності, суперечливості у трактуванні його змісту, що призведе до можливих ускладнень при реалізації цього заповіту при відкритті спадщини. А тому перед складанням такого заповіту краще звернутися до но­таріуса для отримання консульта­ції, як це правильно зробити, щоб в подальшому не виникали про­блемну спадкоємців із оформлен­ням спадкових прав.

56. Посвідчення нотаріусом секретних заповітів. Недійсність заповіту.