Образотворче мистецтво та іконопис в культурі Київської Русі

Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Жанри монументального живопису - фреска і мозаїка - складалися на основі візантійських шкіл. Фресками - розписами водяними фарбами по сирій штукатурці - вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб. Відповідно всю композицію необхідно виконати протягом одного дня. Мозаїчні зображення складалися зі смальти - кубиків спеціального кольорового скла, секрет виготовлення якого прийшов з Візантії і був втрачений під час монголо-татарського ярма. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору, передусім вівтар. Напевно, найбільш знаменита мозаїчна Богоматір-Оранта. Оранта - назва у візантійській традиції сюжету з зображенням Богоматері, яка молиться. Діва Марія, яка підняла у молитовному жесті руки, постає на золотому мерехтливому фоні на склепінні вівтарної апсиди. Всі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий живопис. Розробка тематики фрескових розписів Софійського собору була справою великої державної ваги, керував нею один з найбільш наближених до князя Ярослава людей - митрополит Ілларіон.У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і розвиток національної традиції іконописного мистецтва. Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам - канону. У канонічних зображеннях немає реалізму, їх символіка дуже складна. Найбільші майстри вміли, не пориваючи з каноном, наділяти свої твори неповторними індивідуальними рисами, наповнювали свої вироби справжніми почуттями. У " Києво-Печерському патерику" описане житіє знаменитого майстра Алімпія (Аліпія) Печерського. Найдавніші з ікон, які збереглися до сьогодні, датуються приблизно часом князювання Володимира Мономаха. Привезена з Візантії ікона “Володимирська Богоматір” послужила основою цілого ряду ікон, які отримали назву “Замилування”.

14 Розвиток української культури в складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої В українських землях Литовської держави до Люблінської унії польсько-католицька експансія великого розмаху не мала, але в Галичині, Холмщині та інших землях що входили до складу Польщі, відбувався масовий наступ, підтримуваний адміністративними заходами. Польський уряд перш за все вводить правило, за яким всі керівні посади посідали лише католики. І українська аристократія Холмщини, Галичини, Підлящини (до кінця XVI ст.) окатоличується і полонізується, відмовляється від української культури та мови. Лише дрібна шляхта зберігає своє національне обличчя. Така ж доля спіткала після Люблінської унії й інші землі України. У містах українська громада витіснялася у передмістя і переслідувалася та обмежувалася, поступово втрачаючи свої позиції. Лише селянство міцно дотримувалось своїх національних традицій, мови та культури. По-іншому було на Волині, де українські магнати та шляхта твердо відстоювали свої позиції в адміністративному апараті, і тільки у XVI ст. полякам зробили поступки в деяких містах, де їх допускали до самоврядування разом з православними. Поряд з цим у народні маси поляками поступово, але настирливо вноситься ідея вищості польської культури і католицької віри, «нижчості» української культури та православної церкви. Між католиками і православними штучно розпалюється релігійний антагонізм.