Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Суспільно-політичні процеси в Україні у складі Великого князівства Литовського.






Соціально-політичний устрій українських і білоруських земель тривалий час зберігав в основному свiй попередній зміст. Князі з династії Гедиміновичiв лише змінили колишніх Рюриковичів й визнали верховну владу над собою великого князя литовського. Саме цим пояснювалося порівняно легке утвердження влади Литви в Україні. Для українців литовське панування було набагато меншим злом, ніж тяжке золотоординське ярмо. До цього слід додати, що литовцi досить швидко потрапляли під вплив бiльш культурної Русі, яка сприяла розвитку і могутностi Литовського князівства. Однак великокнязівська влада, проводячи курс на створення централізованої держави, прагнула не допустити зміцнення нових місцевих династій на окремих українських землях і позбавити їх місцевої підтримки. Ці намагання викликали незадоволення українських феодалів, яке поглиблювалося також неухильним зростанням суспільних і політичних привілеїв католиків. Вiдвертий виступ української знаті за утвердження свого пріоритетного становища стався після смерті Вітовта (1430). Тривалий час Литовське князiвство було ареною жорстокої боротьби різних полiтичних груп. У цій ситуації Польща прагнула відторгнути волинськi та подільські землі, а українська партія – забезпечити домінуюче становище української знатi у Литовськiй державi.

Особливу увагу слід звернути на відновлення удільних князівств Київського (1440) і Волинського (1445). При цьому Київське князівство охоплювало не лише Київську землю, а й Переяславщину і Брацлавщину, що фактично було відновленням української державності на короткий час (до 1470 р.). У подальшій боротьбi українських феодалів проти литовського централiзму і переваги польських впливів помітну роль відiграли виступи князів Івана Гольшанського, Михайла Олельковича, Федора Більського (1480), а також повстання Михайла Глинського (1508). Однак повсталим не вдалося підняти широкі верстви населення, в тому числі більшiсть магнатів і православної шляхти, які в цілому інтегрувалися в політико-адмінiстративну систему Литовської держави, зміцнили в нiй свої позиції і не бажали реставрації удільно-князiвського ладу.

Знайомлячись з основними аспектами соціально-економічного розвитку, слід звернути увагу на розвиток феодального землеволодіння і посилення закріпачення селянства. При цьому необхідно простежити формування фільваркової системи шляхетського господарства, пов’язаної із посиленням товарно-грошових відносин. Найважливішим станом був шляхетський стан, найвпливовіше місце в якому посідали кілька десятків магнатських родів – великих феодалів, що були нащадками Рюриковичів або Гедиміновичів. Серед них князі Острозькі, Сангушки, Збаразькі, Вишневецькі, Заславські, Чарторийські, Четвертинські, які займали високі посади у Литовській державі, проте опинилися поза її найбільш впливовим органом – «пани-рада» в результаті посилення литовсько-католицької партії. Із зростанням міст їх мешканці сформувалися в окремий стан - міщанство, яке домоглося введення Магдебурзького права (міського самоврядування). Його отримали Львів (1356), Кам’янець-Подільський (1374), Луцьк (1432), Київ (1497) та ін.

Посилення феодально-кріпосницького гніту, який переплітався з рiзними формами національних і релігійних утисків, викликало опір українського населення. Пізніше було створено козацтво.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал