Ідеологічні процеси в Україні у 40 - 50-ті роки ХХ ст.

Риси сталінського режиму у повоєнний час (1945-1953 рр.)

1. Зміцнення влади Сталіна в результаті перемоги у війні.

2. Подальша централізація державного управління, розбухання державного апарату. Згортання будь-якої самостійності на місцях.

3. Збільшення представництва в радах партійно-державної номенклатури.

4. Репресії проти військовополонених і репатрійованих. Посилення репресій: «ленінградська справа», «справа лікарів», боротьба з космополітизмом, репресії проти воєнних.

5. Посилення ідеологічного преса. «Жданівщина».

Сталінська система почала наступ і на ідеологічному фронті. Колишня слава Росії стала для Сталіна одним з доказів на користь спадкоємності його режиму по відношенню до Російської імперії. Ідеологія і політична практика сталінізму набрала відверто великоруських націоналістичних рис. Проголошувалось скрізь і всюди, що в економіці і політиці, філософії і науці саме російська думка має " всесвітньо-історичне значення". Російський народ, за словами Сталіна, що були виголошені на банкеті на честь перемоги над фашизмом " заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни". Російський народ проголошувався як найбільш передовий за рівнем культури та економічного розвитку.

Влітку 1946 р. розпочався широкий наступ на ідеологічному “фронті”, який отримав назву " ждановщина". Початком її стала постанова ЦК ВКП(б) " Про журнали " Звезда" і " Ленинград", ініціатором якої був Сталін, а головним провідником – Жданов, член Політбюро і секретар ЦК ВКП(б). Головними цілями компанії " для пророблення" було обрано А.А.Ахматову і М.М.Зощенка.

До постанови про літературу додались постанови про репертуар драматичних театрів, про кінофільми " Велике життя", про оперу В.Мураделі " Велика дружба".

Стало практикою закриття журналів, заборона літературних, музичних, кінематографічних творів.

Знову почались нападки на " формалістів" у музиці, серед яких головними було названо С.С.Прокоф’єва і Д.Д.Шостаковича.

Водночас розгорнулась боротьба з " космополітизмом", в якій звинувачувалися представники єврейської інтелігенції.. У цьому " витку" боротьби загинули відомі діячі культури: актор і режисер С.Міхоелс, поет П.Маркіш та ін. Ця кампанія значною мірою носила антисемітське забарвлення. Проте космополітом могли оголосити будь-яку людину, яка цікавилась західною літературою, музикою, живописом. Це призвело до ізоляції радянського народу від досягнень світової культури.

Існуюча система керівництва наукою ставила над усе вірність ученого догмам, які Сталін виклав у «Короткому курсі історії ВКП(б)», практично виключала будь-який вияв наукового вільнодумства. Та й склад кадрів наукових працівників був далеко не однорідним. Поряд з вченими, які зробили видатний внесок у світову та вітчизняну науку, такими як П.Л.Капіца, С.І.Вавілов, М.В.Келдиш, було чимало кар’єристів і лжевчених.

Після арешту напередодні війни і згодом трагічної загибелі М.І.Вавілова, провідне місце в біології посіли Т.Д.Лисенко і його послідовники.

Енергійний, напористий, майстер інтриган Т.Лисенко безперервно клявся у вірності марксизму-ленінізму і особисто Сталіну, давав обіцянки вивести високоврожайні сорти і розв’язати продовольчу проблему. Але на перешкоді його " науковій" діяльності стояли генетики, які доводили абсурдність його тверджень. Заручившись підтримкою Сталіна, Лисенко перейшов у наступ.

У серпні 1948 р. відбулась сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна (ВАСГНІЛ). Лисенко виступив на ній з доповіддю. Він заявив, що текст доповіді схвалив ЦК ВКП(б), а, отже, особисто Сталін. Справжні вчені не поступилися науковими переконаннями (В.С.Нємчинов, Й.А.Рапопорт), але лисенківці перемогли. Більшість генетиків було звільнено з роботи, їм заборонили займатись науковою діяльністю. Розвиток цієї важливої галузі науки було зупинено на роки.

Важке становище склалось і в інших науках, особливо гуманітарних. В економічній науці все було підпорядковано пропаганді праці Сталіна " Економічні проблеми соціалізму в СРСР", в якій він, зокрема, напав на тих економістів, які мали свою, особливу думку щодо проблем товарного обороту, товарно-грошових відносин. Сталін звинуватив їх у науковому невігластві, у нерозумінні, що товарний оборот несумісний з перспективою переходу до комунізму.

Історія як наука перебувала під повним і безроздільним впливом " Короткого курсу" і покликана була виправдати існуючий порядок.

Практично обірвались зв’язки із світовою наукою. Саме наприкінці 40-х – на початку 50-х років на окремих найважливіших напрямах наукових досліджень і почалось відставання від світового рівня.

Репресії також зачепили і частину партійних функціонерів, особливо тих, які прагнули до самостійності і більшої незалежності від центральної влади. Так було сфабрикована «ленінградська справа», за якою було арештовано понад 2 тис. чол. 200 з яких були розстріляні. Серед них були: Голова Ради міністрів РРФСР М.Родіонов, член Політбюро і Голова Держплану СРСР Н.Вознесенський, секретар ЦК ВКП(б) А.Кузнецов.

Останнім з процесів, що готувалися, стала «справа лікарів» (1953 р.).Значна кількість лікарів була звинувачена у неправильному лікуванні вищих керівників країни і намаганні отруїти Сталіна. Загалом жертвами репресій у 1948-1953 рр. стали майже 6, 5 млн