Завдання 11

Подсічно-вогневе землеробство - одна з примітивних стародавніх систем землеробства в лісовій зоні, заснована на випалюванні лісу і посадці на цьому місці культурних рослин. При тривалому терміні перелогу характеризується досить високою врожайністю одиниці оброблюваної території та досить високою продуктивністю праці, але через те, що більша частина території виявляється при цьому в кожний даний момент під перелогом, загальна продуктивність праці для цього типу землеробства вкрай низька. Різновиди підсічно-вогневого землеробства з тропічними культурами і тепер широко поширені в Центральній Африці (система«чітамене» у народів банту).

У більшості країн (ПАР, Зімбабве, Ботсвана та ін.) сільське господарство представлене великими високомеханізованими і високотоварними фермами, плантаціями, які належать білим, а також примітивними господарствами африканців у колишніх бантустанах. У багатьох країнах розвиток сільського господарства гальмується докапіталістичними пережитками, нестачею родючих ґрунтів та ерозією ґрунту, посухами, виснаженням пасовищ, низьким рівнем агротехніки тощо.

У промисловості країн регіону переважають гірничодобувні галузі, що є основою економіки деяких країн і які здебільшого контролюються іноземними монополіями й компаніями ПАР. Тут використовуються іноземні техніка і технологія, фахівці та капітали. Місцевими є природні багатства і дешева робоча сила. У цій сфері діють великі міжнародні концерни. Серед них найвідомішою стала компанія «Де-Бірс», яка контролює видобуток і збут алмазів.

Яскравим прикладом монокультурного господарства є Маврикій, де 94% оброблюваних земель зайняті цукровою тростиною. Коморські Острови є головним виробником у світі ефіроолійних культур (іланг-іланг, лимонна м'ята, базилік, жасмин, рожева пальма тощо). Мадагаскар і Коморські Острови - світові лідери за зборами ванілі й гвоздики.

Транспортна система Африки почала створюватися в колоніальний період і була підпорядкована інтересам метрополій. Головне її призначення полягало тому, щоб зв'язати морські порти з районами гірничовидобувної промисловості та експортних галузей сільського господарства. Сучасне транспортне будівництво на континенті гальмують як природні, так і політико-економічні чинники: великі площі пустель та екваторіального лісу, політичне подрібнення території та економічна слабкість кожної держави зокрема. Всі види сучасного транспорту в Африці розвинені недостатньо. На всьому континенті лише 100 тис. км шосейних доріг мають тверде покриття, з них 2/5 припадає на ПАР. Річкові зв'язки мають лише місцеве значення. За невеликим винятком, африканські країни мають вихід в океан і їхні зв'язки з зовнішнім світом здійснюються через морські порти. Найбільшими за вантажообігом є спеціалізовані порти, через які експортується великотоннажна сировина і паливо: нафта, кам'яне вугілля, залізна руда, фосфорити. З портів загального призначення виділяються Касабланка, Дакар, Кейптаун, Дурбан, Порт-Саїд і Александрія. Особливу проблему становлять міждержавні транспортні зв'язки всередині самої Африки. Багато африканських країн мають кращі транспортні зв'язки із Західною Європою чи США, ніж зі своїми сусідами. Відсутність економічної зацікавленості є головною перешкодою в здійсненні проектів трансафриканських транспортних магістралей: через Сахару з Алжиру в Нігерію, вздовж Сахелю з Сенегалу в Чад, від Індійського до Атлантичного узбережжя (Кенія – Нігерія) і з Єгипту до Ботсвани.

Швидко розвивається рекреація в Африці. На першому місці серед видів рекреаційної діяльності знаходиться туризм. Туристів приваблює розмаїття флори та фауни, можливість пополювати в оточенні дикої природи. В Африці - перш за все у Кенії, Танзанії, Замбії - є багато національних парків та заповідників. Історичні пам'ятки Північної Африки приваблюють туристів, для яких важливе сполучення відпочинку з пізнавальною діяльністю.

Південна Африка - країна, що протягом останніх років спромоглася увійти до числа найпривабливіших туристичних центрів світу. Імпульсом розвитку туризму в Південній Африці стала політична реформа 1994 року - скасування в країні системи апартеїду.

Отже, можна назвати багато причин відсталості Африки серед яких будуть голод, неграмотність, нерозвинена медицина, нестача висококваліфікованих кадрів, військові конфлікти, недостатнє фінансування, релігійні конфлікти, також можна додати несприятливі природні умови в деяких регіонах.