Загальна частина

Сучасні процеси інтеграції і глобалізації посилюють контактні функції прикордонних територій, консолідують економічний, соціальний та культурний простір що, в свою чергу, формує якісно новий формат взаємовідносин на регіональному та місцевому рівнях.

Європейський Союз після вступу нових членів у 2004, 2007 роках будує довгострокові стосунки з Україною, що сприятиме здійсненню в Україні реформ та сталому регіональному розвитку («Східне партнерство», «Європейський інструмент сусідства та партнерства», ініціатива із «Зоною поглибленої вільної торгівлі»). Для збільшення обсягів торговельної та інвестиційної діяльності, прискорення економічного зростання у контексті нової політики ЄС активно заохочуватиметься подальше регіональне та транскордонне співробітництво. Нові ініціативи, спрямовані на стимулювання регіонального співробітництва в трикутнику Україна – Росія – ЄС, розглядаються як важливий крок до формування «Європи без кордонів, що роз’єднують», створення зони спільного процвітання та цінностей, а українсько-російський кордон розглядається як «кордон довіри».

Економіко-географічне положення Харківській області в українсько-російському прикордонні вигідно відрізняється наявністю транскордонних магістральних вісей транспортних комунікацій, близькістю розташування обласних центрів – Харкова і Бєлгорода, історичними та культурними традиціями добросусідства. Харківська область має державний кордон загальною довжиною 315, 8 км, межуючи з Бєлгородською областю Російської Федерації. Шість районів області загальною площею 7, 47 тис. кв. км (23, 78% площі області) є прикордонними. На цій території проживає 378 тис. мешканців області, що складає 13, 05% від загальної їх кількості. Слід відзначити, що з формальної точки зору 1, 5-мільйонний Харків є населеним пунктом в межах прикордонного Харківського району. Економічна моноцентричність Харківської агломерації та розширення кризових ареалів у прикордонних районах є основним джерелом розбалансованості регіональної господарської системи.

Транскордонне співробітництво можна розглядати як використання переваг сусідства для вирішення проблем повсякденного життя й перспективного соціально-економічного розвитку кожного з регіонів сусідніх держав.

Транскордонне співробітництво визначається як спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством відповідно до Закону України «Про транскордонне співробітництво».

Європейська практика свідчить, що транскордонне співробітництво створює додану вартість у соціально-економічному просторі прикордонних територій.

Основні переваги транскордонного співробітництва виявляються у:

· розширенні сфери економічної діяльності та збільшенні обсягів податкових надходжень за рахунок розвитку посередницьких функцій між сусідніми територіями;

· стабілізації соціальної ситуації шляхом неперешкоджання міграції трудових ресурсів, що в остаточному підсумку позначається на зниженні рівня соціальної напруги;

· задоволенні потреб населення в соціальних послугах без значних додаткових витрат: дефіцит та недосконалість соціальної інфраструктури й кадрів може бути компенсовано за рахунок використання установ сусідніх територій. Одночасно притягнутий платоспроможний попит сприяє розвиткові власної соціальної сфери;

· об’єднанні організаційних зусиль і спільному фінансуванні проектів, у реалізації яких зацікавлені обидві сусідні сторони, наданні їм більш високого (міждержавного) статусу й пріоритетності;

· поліпшенні інвестиційної привабливості та іміджу прикордонних територій;

· можливостях використання фінансових та інформаційних ресурсів міжнародних організацій для реалізації взаємовигідних транскордонних проектів;

· ефективній взаємодії з центральними органами влади щодо вирішення проблем прикордонних територій;

· реальних можливостях обміну найкращим досвідом місцевого (муніципального) та регіонального розвитку.

Стратегія сталого розвитку Харківської області до 2020 року створює в сфері транскордонного співробітництва (операційна ціль 2.4.) передумови для переходу від окремих заходів та проектів до цілісної, інтегрованої до європейських та українсько-російських міждержавних програм системи підтримки транскордонного співробітництва з використанням програмно-проектного принципу і поетапного фінансування пріоритетних напрямів розвитку прикордонних територій на основі моделі державно-приватного партнерства. Поступово зростаюча ділова активність у прикордонних районах буде сприяти політиці децентралізації, налагодженню нових технологічних ланцюжків, підвищенню конкурентоспроможності регіональної економіки та збалансованому, поліцентричному розвитку Харківщини.

Транскордонне співробітництво в Харківській області здійснюється відповідно до Конституції України, законів України «Про транскордонне співробітництво», «Про регулювання містобудівної діяльності», на підставі Концепції міжрегіонального та прикордонного співробітництва держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.09.04р., на виконання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про міжрегіональне та прикордонне співробітництво між Україною та Російською Федерацією від 27.10.10р., Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок перетинання українсько-російського державного кордону жителями прикордонних районів України та Російської Федерації від 21.04.06р., Програми міжрегіонального та прикордонного співробітництва України та Російської Федерації на 2011 – 2016 роки, постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.10р. «Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011 – 2015 роки», Угоди про створення єврорегіону «Слобожанщина» від 07.11.03р., Стратегії сталого розвитку Харківській області до 2020 року, затвердженої рішенням обласної ради від 23.12.10р. № 27-VI, та інших нормативно-правових актів.