Історія. 100 тисяч років тому на території Житомирської області вже мешкали первісні люди

100 тисяч років тому на території Житомирської області вже мешкали первісні люди. До найдавніших палеолітичних стоянок відноситься Радомишльська на річці Тетерів та стоянки поблизу сіл Довгиничі, Клинець Овруцького і Колодяжне — Романівського районів. Люди тут жили первісними родами і займалися переважно мисливством.

Пам'ятки трипільської культури виявлені на території сіл Троянова Житомирського, Райки Бердичівського, Поволоч Попільнянського районів та в інших місцях. Пам'ятки епох міді і бронзи знайдені в Романівський і Житомирському районах, на околицях Житомира.

У 5-7 століттях нової ери територія області була заселена древніми східнослов'янськими племенами: північ — древлянами, центральна частина і південь — полянами, які займались землеробством і скотарством. Древляни займались також мисливством, бджільництвом, виробництвом ювелірних прикрас, торгівлею. У 9 сторіччі з'являються міста, що стають центрами ремесел і торгівлі: Вручий (Овруч), Іскорость (Коростень).

У ранньофеодальний період (11 — початок 12 сторіччя) сучасна територія Житомирської області входила до складу міцної (зі столицею в Києві) древньоруської східнослов'янської держави — Київської Русі. Волинь і Полісся, за відомим істориком І. Крип'якевичем, належали до слов'янської прабатьківщини, були колискою українського народу.

У другій половині 12 сторіччя, внаслідок розпаду Київської Русі, територія краю увійшла до Київського князівства. У першій половині 13 сторіччя разом з іншими слов'янськими землями, Житомирщина потрапила під ярмо ординських завойовників. У 1350–1360 роках Східною Волинню заволоділи литовці.

У 14-16 століттях більша частина території сучасної Житомирщини входила до складу Київського воєводства, утвореного 1471 році замість Київського князівства. Після Люблінської унії (1569 рік) Литва об'єдналася з Польщею в єдину державу — Річ Посполиту. З цього часу волинські землі були загарбані польськими магнатами. Народ зазнавав гніту від польської шляхти. Тому історичний розвиток краю починається з кінця 16 століття і позначений масовими селянськими повстаннями (Северина Наливайка, Семена Палія, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, гайдамаччини тощо).

За результатом трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795 роки) Волинь разом з Київщиною і Поділлям увійшли до складу Російської імперії. Територія краю увійшла до складу Волинської і частково до Київської губерній, утворених царським указом в 1797 році. Центром Волинської губернії від 1804 року став [[Житомир], який казна викупила у графа Ільїна.

Починаючи від 19 століття розвиток економіки Волинської губернії відбувався за умов участі її в єдиному ринку Російської імперії, йшов процес розкладу феодально-кріпосницького ладу й розвитку капіталістичних відносин. Поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалася торгівля, зростала кількість міського населення. Однак, не зважаючи на деякий розвиток виробництва і торгівлі, Волинська губернія була однією із економічно відсталих земель.

На Житомирщині побутувала давня поліська іконописна традиція. Поліські домашні ікони впізнаються за «екологічним» тлом темно-синього або темно-зеленого кольору. Зображення святих статичні, з глибокими очима; писалися на фоні природи, особливо пейзажів (дерев, неба, лісу). На іконах нерідко зображалися квіти. Існує припущення, що ця традиція нагадує про дохристиянські часи, коли давні слов’яни прикрашали квітами зображення своїх богів і духів. Нині зібрання поліських ікон знаходиться в експозиції Музею української домашньої ікони в історико-культурному комплексі «Замок Радомисль»^[2].

В листопаді 1921 року, під час Листопадового рейду, теренами області пролягав шлях Волинської (командувач - Юрій Тютюнник) та Подільської групи (командувачі: Михайло Палій-Сидорянський та Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.

Житомирсько-Бердичівська наступальна операція 1943-1944

З 1943 по 1944 рік проводилася Житомирсько-Бердичівська наступальна операція.

У селі Сушки Коростенського Житомирської області району на вулиці Рудня відбувся останній бій бійців УПА проти військ НКВС на Житомирщині. У Сушках було встановлено спеціальний пам'ятний знак на честь загиблих повстанців «сотні Романа». Розпочавшись вночі, бій тривав майже 10 годин. Московські карателі були здивовані незламністю бійців Української повстанської армії, адже їх було у сотні разів менше. Та для українців цей нерівний бій завершився трагічно.