Олівець зламаний з середини

Олівець зламаний з середини. Звично і надоїдливо… Люди теж часто зламані з середини, але в нашому суспільстві їм прийнято співчувати, а не злитися на них. А на олівець можна і позлитися. Чи… Просто взяти новий?

Можна довго виправдовуватись у речах, в яких ти винуватий. Можна навіть і виправдатися, але ж ти винуватий. Все таки ти ж винуватий. Чи ні?

Завжди можна звернути вину на когось по звиклому колу безперервних «стрілочників», але перегиби суспільства колись не витримають спротиву законів гармонії. І не правду казав той, хто наче б то все знає. Він не знає головного – що робити. Натомість всі розбиті вікна свідчать про фінал гри, яка зветься по простонародному «догралися».

Діти власника ковбасного заводу отруїлися ковбасою і померли, міліціонер загинув від рук випущеного за хабар некрофіла, все повертається назад, але на жаль не вбиває, а лише демонструє нам, які ж ідіоти всі, окрім нас, бо себе вважати ідіотом неприродно. За те природно померти від раку легень і промовити перед смертю – «закурити би…», природно народжувати уродів і здавати їх в інтернати, природно …. Хто оглядався назад розуміє, що там нічого не було. Порожнеча заповнюється порожнечею. Переливання з пустого в порожнє. Результату нуль, зате є чим зайняти голову.

Дійсно, наші руки «не для скуки», голова щоб носити шапку, а зад щоби звідти росли кінцівки. Об’єктивний портрет сучасної людини.

В очах у неї був сум, а насправді нічого там і не було.

Ми все рівняємо по собі, але ніяк не вирівняємо. До блювоти набридло задавати риторичні запитання. А осінь прийшла в гості. Стає холодно, але ж мерзнуть лише боягузи!

Склянка з водою терпляче чекає, кому ж будуть її подавати.

І знову по вулицям марширують ешелони цвинтарних автобусів. Люди, чи не набридло вам помирати. Зробіть нарешті щось нормальне чи хоча б щось гучне.

Я вас не пам’ятаю. Ви розумієте, я вас не пам’ятаю. Ваші обличчя однакові, ваші захоплення стандартні, вас немає. Вас ніхто не пам’ятає. Вас і не було ніколи!

Я не належу до тих людей які кидають слова на вітер. Вітер утворюється від моїх слів.

- Хлопче, ти зазнався – скаже хтось посміхнувшись.

А жовте листя нагадує дивовижний килим, яким хочеться укритися і заснути, але це мрії. А в реальності… а що там може бути в тій реальності.

Посмокчи мою цукерку на паличці!

Світло ліхтарів все тихіше зве нас у світ незнаного та неймовірного. Чи ми вже такі розумні, що знаємо все чи може такі дурні, що вже нічого не хочемо знати…..

Вирішить час, а доки що ….

Олівець зламаний з середини. Його не гуманно знищити і взяти новий?

Будь собою, це набагато легше ніж бути не собою. Але ти зламаний з середини. Всесвіт знищить тебе і викине. Тебе ніхто не пам’ятає. Тебе ніколи не було. Арівідерчі Рома))) *

* - в даному випадку – фраза з однойменної пісні Братів Гадюкіних.