Зміст теми

М'язова тканина стано­вить 42 % маси тіла дорослої людини, причому переважна більшість м'язів утворена ске­летною м'язовою тканиною. Одиницею будови скелетної м'язової тканини є м'язове волокно, утворене міосимпластом і міосателітоцитами. М'язове волокно має форму циліндра, кінці його мо­жуть бути заокруглені, скошені або зазубрені.

М'язове волокно в діаметрі не перевищує 0, 1 мм, а довжина його може становити від кількох міліметрів до 12 см (в залежності від довжини м’яза).

Під світловим мікроскопом видно чергування темних і світлих смуг (поперечна посмугованість). Темні диски (анізотропні диски - А) мають подвійну променезаломлюваність, світлі (ізотропні диски - І) цієї властивості не мають. Частину м'язового во­локна від середини одного ізот­ропного диска до середини іншого називають саркомером. Довжина саркомера в м'язі в стані спокою - близько 2 мкм, а в скороченому з максималь­ною силою - трохи більше ніж 1 мкм.

Сарколема. Мембрана м'я­зового волокна - с арколема - утворена типовою плазматич­ною мембраною, укріпленою сполучнотканинними волокна­ми. Останні, поєднуючись біля кінців м'язових волокон, утво­рюють сухожилки, за допомо­гою яких м'яз прикріплюється до кісток.

Саркоплазма. У саркоплаз­мі м'язового волокна перебуває типовий набір органоїдів. Але на особливу увагу заслуговує один з них - саркоплазматичний ретикулум (СР). Це широко розгалужена мережа, що складається із цистерн і трубочок, обмежених двошаровими білково-ліпідними мем­бранами (мал. 21). Саркоплазматичний ретикулум виконує важливу функцію в ініціації скорочення м'яза як депо Са²⁺.

Необхідно згадати й про наявність у саркоплазмі білка міоглобіну, що слугує депо кисню всередині волокна.

Скоротливі протофібрили. Усередині м'язового волокна в саркоплазмі впорядковано розміщуються скорочувальні протофібрили. Розрізняють протофібрили двох типів: товсті (завтовшки 15-17 нм) і тонкі (завтовшки близько 6 нм).

Тонкі протофібрили розташовані в І-зоні та є білковими актиновими нитками. Товсті нитки, що розміще­ні в зоні А, називають міозиновими (див. мал. 20).

Понад двісті молекул міозину беруть участь в утворенні міозинових філаментів (що скручені попарно, мають виступний відросток – голівку). Голівки спрямовані під кутом від центру в бік тонких ниток (нагадують " йоржа" для миття посуду). В основі голівки міозину міститься фер­мент АТФаза, а па самій голівці розміщується молекула АТФ.

Актинові міофіламентискомпоновано з двох актинових ниток глобу­лярних молекул актину, що мають вигляд намистинок. Тонкі нитки мають активні центри, розташовані один від одного на відстані 40 нм, до яких можуть прикріплюватися голівки міозину. Крім актину в тонких нитках містяться й інші білки - тропоніновий комплекс (кальмодулін), який розміщується над активними центрами, прикриваючи їх, що перешкоджає з'єднанню актину з міозином.

Тонкі нитки проходять через середину І-зони у два прилеглих саркомери. Посередині цієї зони розміщена Z-мембрана, що відокремлює саркомери один від одного. Таким чином, уміст кожного саркомера ізольований сарколемою і Z-мембранами.

Червоні й білі м'язові волок­на. У саркоплазмі міститься розчинний пігментний білок міоглобін. За своєю хімічною будовою цей білок дуже близь­кий до гемоглобіну крові і теж здатний зв'язувати кисень і віддавати його при необхідності. Міоглобін забарвлює м'язові во­локна у червоний колір. Залеж­но від вмісту саркоплазми (а, отже, і міоглобіну), товщини і ферментного складу м'язові волокна поділяють на червоні, білі та проміжні. М'язи людини здебільшого містять усі три типи волокон, але їхнє співвідношен­ня залежить від функції того чи іншого м'яза.

Червоні волокна мають незначну товщину, вели­ку кількість міоглобіну в сарко­плазмі, численні мітохондрії, багаті на цитохроми. Білі волок­на товщі, вони містять менше міоглобіну та мітохондрій. Во­локна третього типу займають проміжне положення за цими показниками. М'язи, у яких переважають червоні волокна, здатні до більш тривалої безпе­рервної активності, ніж м'язи, що складаються переважно з бі­лих волокон, тому що їхня сар­коплазма добре пристосована до забезпечення своїх енергетичних потреб. Білі волокна здатні ско­рочуватися швидше, ніж червоні, але вони порівняно швидко втомлюються, тому що не можуть довго отримувати достатню кіль­кість енергії.

Функціональні особливості поперечно-посмугованої м'язової тканини. З поперечно-посмугованої м'язової тканини побудовані до­вільні м'язи кістяка (скелету) людини, скорочення яких зале­жить від свідомості, на відміну від мимовільного скорочення гладких м'язів. Поперечно-посмугованим м'язам властивий так званий тетанічний тип скоро­чення, для якого характерні та­кі ознаки: скорочення сильні, швидкі (скорочення м'язових волокон у 10-25 разів швидші, ніж гладких м'язових клітин), не тривалі. Посмуговані м'я­зи швидше втомлюються і не можуть перебувати у стані скорочення так довго, як глад­кі.

Будова м'яза як органа. Окре­мі поперечно-посмуговані м'язові волокна поєднуються сполучною тканиною в орган, який має наз­ву м'яза. Тонкі прошарки пухкої сполучної тканини між м'язови­ми волокнами називають ендомізієм. Ретикулярні та колаге­нові волокна ендомізія переплітаються з волокнами сарколеми.

На кінці кожного м'язового во­локна плазмолема утворює вузь­кі глибокі вгинання, в які про­никають колагенові та ретику­лярні волокна. Останні прони­зують базальну мембрану і утво­рюють петлю, яка фіксується до плазмолеми саме у тому місці, де з нею контактують актинові нитки саркомерів. Після виходу з базальної мембрани ретику­лярні волокна переплітаються з колагеновими, а останні пере­ходять у сухожилля. Кожне м'я­зове волокно має самостійну інервацію й оточене сіткою гемокапілярів. Комплекс волокна з оточуючими його елементами пухкої сполучної тканини є структурною і функціональною одиницею скелетного м'яза і має назву міон.