Охарактеризувати діяльність Книжкової палати імені Івана Федорова як національного бібліографічного агентства України.

Книжко́ ва пала́ та Украї́ ни і́ мені Іва́ на Фе́ дорова — державна наукова установа у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності.

Книжкова палата України здійснює («Вісник Книжкової палати», «Друк України»):

· державну бібліографічну реєстрацію та централізовану каталогізацію всіх без винятку видів видань, випущених в Україні; забезпечує впровадження системи ISBN, контролює правильність її функціонування, проводить консультації, надає ідентифікатори видавцям, а також виробникам окремих видів аудіо-, візуальної, аудіовізуальної продукції і визначає відповідні номери ISBNs. Всі вищевказані функції Книжкова палата України здійснює на підставі Угоди про співробіт­ництво з Міжнародним агентством ISBN, підписаної 13.01.96 Міністром України у справах преси та інфор­мації, Наказу Міністра інформації Ук­ра­їни від 21.02.97 № 6 «Про передачу функцій Національного агент­ства ISBN Книжковій палаті України».

· збирання та використання адміністративних даних, які характеризують динаміку та стан у видавничій справі;

· аналіз тенденцій розповсюдження видавничої продукції, вивчення книжкового ринку, його регіональних особливостей;

· комплектування і збереження повного і недоторканного фонду Державного архіву друку — головного сховища всіх видів видань, випущених в Україні;

· державну стандартизацію видавничої та бібліотечної справи, розроблення і контроль за дотриманням стандартів суб'єктами видавничої справи, а також сертифікацію баз даних;

· розробку та обґрунтування короткострокових і довгострокових прогнозів розвитку видавничої та бібліографічної справи в Україні;

· наукові дослідження в галузі бібліографії, книгознавства, соціології книги та читання, консервації та реставрації документів;

· наукознавчі дослідження і розробку бібліометричних методів визначення пріоритетних напрямів і рівнів розвитку наукових досліджень;

· створення і видання поточних, кумулятивних і ретроспективних бібліографічних покажчиків, реферативних журналів і науково-аналітичних оглядів, друкованих карток;

· розробку та експлуатацію бібліографічних баз даних і мереж бібліографічної інформації;

· організацію книгообміну.

На Книжкову палату України покладено функції з комплектування і збереження повного і недоторканного фонду Державного архіву друку — головного сховища всіх видів видань, випущених в Україні.

Фонди друкованої продукції і бази даних Книжкової палати України перебувають під охороною держави та є її власністю.

Книжкова палата України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одержує безоплатні та платні обов'язкові примірники всіх видань, випуск яких здійснюється суб'єктами видавничої справи в Україні, і надає узагальнену інформацію про це через засоби масової інформації та надсилає її в управління преси та інформації обласних державних адміністрацій.

ДСТУ:

· 7 ДСТУ 4331.2004 Правила описування архівних документів

· ДСТУ 3582_2013 І та Д. БО. Скорочення слів і словосполучень укр. мовою.

· ДСТУ 4489_2005 Видання книжкові та журнальні

· ДСТУ 4826_2007 І та Д. Видання інформаційні

· ДСТУ 4861_2007 І та Д. Видання. Вихідні відомості.

· ДСТУ 7342_2013 І. та Д. Видавнича анотація. Правила складання та подання у виданнях.

· ДСТУ ГОСТ 7.9-95. Реферат і анотація.

· ДСТУ 7.1: 2006 Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання.

14. Проаналізувати відповідність системи видань національної бібліографії України рекомендаціям Міжнародної конференції з національних бібліографічних служб (Копенгаген, 1998 р.)

Початок систематичних і інтенсивних досліджень проблем національної бібліографії відноситься до кінця 40 – початку 50-х років ХХ ст. У 1948 р. спеціально створена Об’єднана бібліографічна група ЮНЕСКО та Бібліотеки Конгресу приступила до вивчення бібліографічної роботи в різних країнах. За результатами цього дослідження, яке тривало два роки, у 1950 р. була проведена міжнародна конференція, присвячена проблемам поліпшення бібліографічних служб. За підсумками роботи конференції прийняті резолюції, в яких представлений приблизний мінімум видань поточної НБ і дано рекомендації з найбільш істотних питань ПНБ [19].

Мінімум видань поточної національної бібліографії названий «ідеальним», і до його створення має прагнути кожна країна. У цей мінімум повинні включатися:

1) загальний національний покажчик всіх книг і брошур, що виходять в країні і що надходять у продаж, незалежно від мови і бажано з включенням опублікованих дисертацій та урядових видань, що становлять спільний інтерес. Може виявитися бажаним видання вказівника, що охоплює кожну з двох останніх груп окремо; 2) покажчик книг і брошур, що не надходять у продаж; 3) покажчик найбільш важливих статей з журналів та газет; 4) покажчик карт та атласів; 5) покажчик нот; 6) список аудіовізуальних матеріалів; 7) покажчик неопублікованих наукових досліджень; 8) покажчик урядових видань; 9) довідник з газет та журналів; 10) довідник з видавців та книготорговців; 11) довідник з наукових товариств, інститутів, бібліотек і інших подібних організацій [18; 19].

У 1998 р. в Копенгагені (Данія) була організована Міжнародна конференція з національних бібліографічних служб відділом Бібліографічного обліку, до складу якого входить Бібліографічна секція ІФЛА, та Секцією національних бібліотек [85], де було розроблено нові рекомендації з вдосконалення національних бібліографій [91]. У ході підготовки цього заходу було здійснено низку проектів, які стосувалися вивчення новітніх тенденцій у національному бібліографічному обліку країн світу. Результати цих досліджень значно сприяли виробленню рекомендацій Міжнародної конференції з національних бібліографічних служб [85].

Дослідження практичного впровадження цих рекомендацій у різних країнах світу, а також активне поширення інформації про них стали головними напрямами роботи Бібліографічної секції ІФЛА у 1999-2002 рр. [85].

З появою нових, некнижкових носіїв інформації (особливо мережевих видань) виникла потреба оновлення і перегляду законодавства про обов’язків примірник. Цей процес почався на Міжнародній конференції з національних бібліографічних служб (Копенгаген, 1998 р.), де проблема перегляду законодавства про обов’язків примірник обговорювалася як першочергове завдання розвитку НБ і була змістом першого розділу Рекомендацій конференції [18].

НБА, як бібліографуючі центри, здійснюють авторитетний контроль за національною (державною) видавничою продукцією і несуть відповідальність за складання повних бібліографічних записів і підготовку національних бібліографічних покажчиків. Вперше ця теза була озвучена на Міжнародному конгресі і знайшла своє відображення в прийнятих Рекомендаціях. Свій подальший розвиток вона отримала в матеріалах Копенгагенської конференції (1998 р.) [19].

Своєчасність випуску видань поточної НБ також стала предметом обговорення учасників і Міжнародного конгресу, і Копенгагенської конференції. У 1977 р. про своєчасність йшлося лише з точки зору періодичності випуску покажчиків, і в Рекомендаціях конгресу пропонувалося видавати поточні бібліографічні покажчики не рідше одного разу в квартал з кумуляцією – щонайменше – щорічною [18].

В кінці ХХ ст. ці вимоги, не втративши своєї актуальності, стали темою обговорення і прийняття відповідних рекомендацій на Міжнародній конференції в Копенгагені. Суть вимог не змінилася не тільки по відношенню до друкованих версій, але і до видань на CD-ROM і в режимі on-line. Згідно з рекомендаціями вони також повинні мати подобу титульного аркуша і вступну статтю з усіма необхідними атрибутами [19].