![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Нормативне прогнозування — це.
а) прогнозування, засноване на суб'єктивних знаннях спеціаліста та його інтуїції; б) наукове прогнозування від сучасного до майбутнього; в) майбутній розвиток фірми, який оцінюється виходячи з місії і стратегічних альтернатив; 2. Метод прогнозу, що ґрунтується на досвіді, знаннях та інтуїції спеціалістів, — це... а) метод експертних оцінок; б) метод екстраполяції тренду; в) метод сценаріїв; г) метод прогнозу на основі індикаторів. 3. Прогнозування на основі індикаторів — це... а) метод визначення напряму та тісноти зв'язку між незалежними та залежними змінними величинами; б) прогнозування за однією або кількома передумовами; в) метод прогнозування, що ґрунтується на досвіді, знаннях та інтуїції спеціалістів; г) метод прогнозування, за яким обчислюються значення рівнів за межами наявних фактичних даних, виходячи із припущення, що виявлена тенденція зберігатиметься й надалі. 4. Передпланове прогнозування можливих варіантів розвитку поділяється на такі напрями... а) прогнозування зовнішнього середовища; б) прогнозування можливих видатків; в) прогнозування можливих доходів; г) прогнозування внутрішніх умов діяльності; д) правильні відповіді а) і г); е) усі відповіді правильні. 5. Планування — це... б) процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період; в) процес визначення засобів, шляхів та умов досягнення поставлених цілей; г) правильні відповіді а) і в); д) усі відповіді правильні. 6. Планування, що на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове планування, називається... а) поточним плануванням; б) прогнозним плануванням; в) перспективним плануванням; г) усі відповіді правильні. 7. Заключним розділом плану розвитку підприємства є... б) виробнича програма; в) фінансовий план; г) план підвищення економічної ефективності виробництва. 8. Головна мета бізнес-плану — це... а) випуск запланованого обсягу продукції; б) отримання прибутку; в) обґрунтування розширення каналів збуту продукції. 9. Бізнес-план може розроблятися з метою... а) моделювання системи управління фірмою; б) подання у місцеві органи влади; в) розвитку управлінських здібностей підприємця; г) залучення позичкового капіталу; д) надання інформації до статистичних органів. 10. Резюме бізнес-плану — це... а) короткий опис змісту бізнес-плану; б) вступ до бізнес-плану; в) короткий опис найбільш важливих і значущих аспектів даного бізнесу. 11. Метод складання плану, що засновується на використанні норм і нормативів витрат живої та уречевленої праці для визначення змінних величин, - це... а) балансовий метод; б) графічний метод; в) нормативний метод; г) економіко-математичний метод. 12. За економічним змістом показники, через які виражаються планові завдання, поділяються на... а) натуральні та вартісні; б) кількісні та якісні; в) абсолютні та відносні. 13. Генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення, називається... а) місією підприємства; б) стратегією підприємства; в) стратегічним завданням; г) цільовою програмою; д) правильної відповіді немає. 14. Які чинники впливають на формування стратегічних цілей діяльності підприємства? а) внутрішні проблеми підприємства; б) зміни зовнішнього середовища функціонування підприємства і державне регулювання; в) взаємозв'язок економічних, соціальних і політичних умов функціонування підприємства; г) зміни на ринку діяльності підприємства. 15. Головною метою стратегічного управління підприємством в умовах ринку є... а) максимізація прибутку, який одержує підприємство; б) підвищення конкурентоспроможності підприємства; в) збільшення обсягів діяльності підприємства та його частки на ринку; г) створення умов для самофінансування. 16. Система стратегічних цілей розвитку підприємства визначається... а) кон'юнктурою ринку; б) умовами державного регулювання; в) поведінкою підприємств-конкурентів; г) місією підприємства. 17. До методів портфельного аналізу та вибору стратегії належать... а) метод РІМS; б) метод кривих освоєння; в) метод циклу життя товару (виробу); г) метод «Мак-Кінсі». 18. Метод вибору генеральної стратегії, що базується на залежності розмірів витрат на виробництво від його обсягу і відображає вплив лише внутрішніх чинників, називається... а) методом БКГ; б) методом РІМS; в) методом кривих освоєння; г) методом «Мак-Кінсі». 19. До аспектів, що характеризують відмінності між: стратегічним та тактичним плануванням, відносять... а) часовий аспект, відмінності за охопленням сфер впливу, сутнісно-змістові відмінності; б) часовий аспект, відмінності за охопленням сфер впливу, відмінності у використанні; в) часовий аспект, відмінності за призначенням, сутнісно-змістові відмінності; г) просторовий аспект, відмінності за охопленням сфер впливу, сутнісно-змістові відмінності. 20. Яка із систем використовує як планово-облікову одиницю деталь певного найменування? а) позмінна система оперативного планування; б) система оперативного планування на замовлення; в) комплектна система оперативного планування; г) подетальна система оперативного планування. 21. До принципів державного регулювання належать... а) мінімальне втручання державних органів в економічні процеси; б) вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів; в) правильні відповіді а) і б); г) правильної відповіді немає. 22. До основних економічних функцій держави не відноситься... б) розробка та сприяння здійсненню стратегії економічного розвитку національного господарства; в) регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності; г) планування оперативної діяльності суб'єктів економічних відносин. 25. Який із наведених способів впливу держави на економіку можна віднести до непрямої регламентації? а) заборона монополій; б) пряме управління державного сектора економіки; в) створення ринкової інфраструктури; г) пряме фінансування проектів. 24. Який із наведених способів впливу держави на економіку можна віднести до прямої регламентації? а) визначення методів нарахування амортизації; б) встановлення податкових пільг; в) створення ринкової інфраструктури; г) перерозподіл фінансових ресурсів підприємства для вирішення соціальних завдань. 25. За умов ринку до економічної функції держави відносяться... а) встановлення підприємствам завдань з обсягу виробництва; б) створення правових основ функціонування ринкової економіки; в) контроль за рівнем продуктивності праці; г) регламентація рівня затрат на виробництво. 26. Державне регулювання економіки в умовах ринку – це... а) втручання держави у ринковий механізм; б) вплив держави на дію законів ринку; в) вплив держави на передумови та побічні наслідки функціонування ринкового механізму; г) вплив держави на організацію виробництва. 27. До основних принципів податкової системи в Україні належать... а) принцип недискримінації різних категорій платників податків; б) принцип збалансованості прямих і непрямих податків; в) принцип збалансованості загальнодержавних і місцевих податків; г) усі відповіді правильні. 28. Податкова система України є... а) триступеневою і складається із прямих і непрямих податків, а також з обов’язкових платежів і зборів; б) двоступеневою і складається з загальнодержавних податків і місцевих податків; в) двоступеневою і складається із прямих і непрямих податків; г) усі відповіді неправильні. 29. Антимонопольне законодавство, що діє у багатьох країнах, націлене передусім на забезпечення... а) повної зайнятості; б) економічної свободи; в) умов конкуренції; г) споживачів суспільними товарами і послугами. 30. Як повинна ставитися держава до монополії в умовах ринкової економіки? а) розвивати монополізм за допомогою податкової політики; б) покладатися в цьому питанні на здатність ринку до саморегулювання; в) дозволити підприємцям створити антимонопольне об’єднання; г) м’яко обмежувати монополізм у деяких сферах; д) боротися з монополізмом за допомогою антимонопольного законодавства.
Тема 14. Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції
Методичні вказівки до вивчення теми Тема пов'язана з виключно важливим аспектом економіки підприємства — якістю та конкурентоспроможністю продукції (послуг, робіт). Підвищення якості продукції є найважливішою умовою підвищення ефективності суспільного виробництва. Слід наголосити, що в сучасних умовах у споживача є значний вибір щодо пропонованих товарів, а тому він прагне придбати якісний товар і за помірною ціною. І підприємству, щоб уникнути банкрутства, вижити у гострій конкурентній боротьбі за споживача, забезпечити ринки збуту та джерела інвестицій, треба використовувати досягнення науково-технічного прогресу, впроваджувати новітні прогресивні технології, проводити результативні маркетингові дослідження і т. ін., аби досягти високих результатів передусім у виробничій діяльності, організації збуту та у просуванні товарів, стабілізувати свій фінансовий стан і, найголовніше, налагодити випуск конкурентоспроможної продукції. Вивчаючи тему, насамперед слід засвоїти поняття «якість продукції та «конкурентоспроможність продукції», їх зв'язок та відмінності від поняття «вартість для споживання», тобто «споживна вартість». Якщо вартість для споживача характеризує сукупність якостей продукту, які задовольняють визначену потребу, тобто корисність речі, то якість продукції — це ступінь її придатності, тобто кількісна складова вартості для споживача, що і є її визначальною ознакою. Якість як економічна категорія відображає сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби споживачів відповідно до свого призначення. Конкурентоспроможність продукції — це сукупність споживчих властивостей виробу, що характеризують його відмінності від виробу-конкурента за ступенем відповідності конкурентним суспільним потребам з урахуванням витрат на їх задоволення, а також цінового показника та прибутковості. Розпочинати вивчення проблемних питань теми необхідно з виокремлення сукупності термінів та їх тлумачення. Слід усвідомити, що оцінка якості передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного та оптимального рівнів. Залежно від кількості властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на: одиничні, що характеризують окремі властивості виробу; комплексні, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу; узагальнюючі, які характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства. Одиничні показники, у свою чергу, поділяються на нормативні, технічні та економічні. Технічні показники характеризують параметри товару і включають показники призначення, надійності, довговічності та безпеки, естетичні, екологічні, ергономічні. В основу розрахунків економічних показників покладено ступінь економічної вигоди виробництва продуцентом і придбання споживачем, тобто рівень витрат покупця на придбання, споживання та утилізацію товару (ціну споживання). Нормативні показники характеризують принципову можливість реалізації товару на ринку, відображають ступінь використання винаходів при проектуванні виробів. Комплексні показники характеризують декілька властивостей продукції. За цими показниками визначають сорт, марку, клас продукції. Слід звернути увагу на те, що в процесі господарської діяльності важливо правильно оцінити не тільки якість окремих виробів, але й загальний рівень якості продукції підприємства. Для цього використовується система загальних показників, основними серед яких є: коефіцієнт оновлення асортименту; частка сертифікованої продукції; частка продукції, призначеної для експорту; частка принципово нових (новітніх) виробів у загальному їх обсязі; обсяг товарів, що реалізують за зниженими цінами під час сезонного розпродажу. Після оволодіння знаннями щодо показників якості продукції можна переходити до розгляду методів оцінки якості продукції, які залежно від способу одержання інформації поділяються на об'єктивний (вимірювальний та реєстраційний), органолептичний та розрахунковий. Вимірювальний метод передбачає використання при оцінюванні якості продукції технічних засобів контролю; реєстраційний метод ґрунтується на спостережуванні і підрахунку кількості предметів, випадків; органолептичний метод передбачає аналіз сприйняття органами чуттів людини споживчих властивостей товару; розрахунковий метод використовується при визначенні показників якості новостворених виробів. За джерелами інформації розрізняють методи оцінки якості: традиційний (оцінка якості продукції у спеціалізованих підрозділах), експертний (використовується для оцінки естетичних показників якості), соціальний (ґрунтується на визначенні якості продукції на основі вивчення думки споживачів щодо неї). В окрему групу виділяються статистичні методи оцінки якості продукції, які ґрунтуються на використанні методів математичної статистики і мають вибірковий характер. Іншим проблемним напрямом вивчення теми вважається ефективність підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами: потреби науково-технічного прогресу; зміна споживчих запитів населення; нестача або обмеженість природних ресурсів; підвищення значення матеріального стимулювання в ринкових умовах; розвиток зовнішньої торгівлі. Підвищення якості та конкурентоспроможності продукції сприяє повнішому задоволенню різноманітного попиту споживачів, виходу підприємств на світовий ринок, збільшенню експорту, формуванню іміджу підприємства як економічно надійного партнера ринку. Необхідно виділити основні результати впливу підвищення якості продукції: підвищення продуктивності праці, темпів та ефективності науково-технічного прогресу, вплив на структуру виробництва та функціональний розподіл потужностей; позитивний вплив на виробництво, який позначається на підвищенні якості продукції у сфері кращого використання основних фондів, економії сировини, матеріалів, палива, енергії, зростанні ефективності інвестиційної діяльності. Одним із найважливіших питань теми є вивчення основних шляхів підвищення якості та конкурентоспроможності виробів. Розглядаючи це питання, слід мати на увазі, що науково обґрунтована система підвищення якості продукції комплексно залучає цілу низку проблем, які можна об'єднати у три групи: технічні, організаційні та соціально-економічні. У першій групі параметрів провідна роль щодо підвищення якості продукції належить постійному удосконаленню процесів проектування техніко-технічної бази підприємства. Досягнення запроектованого рівня якості та потрібної конкурентоспроможності продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновітнішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни. Важливу роль у мобілізації резервів підвищення якості продукції відіграють організаційні чинники: запровадження сучасних форм організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки та бездефектної технології; удосконалення методів технічного контролю і посилення самоконтролю на всіх стадіях проектування та виготовлення продукції; розширення прямих контактів між продуцентами і споживачами. Особливу увагу необхідно приділити вивченню економічних стимулів підвищення якості продукції. Вони включають: узгоджену систему прогнозування і планування якості продукції; встановлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на ті види товарів, які пропонуються на ринку; достатньо дійову систему мотивації праці всіх категорій персоналу щодо виготовлення конкурентоспроможної продукції та інші заходи щодо запровадження адекватної ринковим умовам господарювання кадрової політики та сучасної системи управління персоналом. Досягти успіху у вирішенні задач, пов’язаних з підвищенням якості продукції, можливо у разі їх економічного обґрунтування. Ось чому необхідно вивчити методику визначення змінної ефективності підвищення якості продукції, яка характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва та реалізації продукції підвищеної якості. Визначаючи економічний ефект у виробника продукції підвищеної якості, необхідно зіставити зведені витрати на її виробництво та трати на виробництво тієї самої продукції нижчої якості. Річний щомісячний ефект у споживачів продукції більш високої якості слід обчислювати як зміну річної величини одноразових і поточних витрат. Оскільки підвищення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, то очевидним є значний народногосподарський ефект, який враховує ефекти і від виробництва, і експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості. Розглядаючи системний підхід до управління якістю та конкурентоспроможністю продукції, важливо звернути увагу на технічну та функціональну якість. Технічна якість відображає виробничий аспект параметрів того або іншого товару, які можна виміряти кількісно і (нерідко) порівняти з відповідними стандартами. Функціональна якість відображає маркетинговий аспект товару, послуги, робіт, оскільки пов'язана із сприйняттям товару споживачами з позицій порівняння ними своїх сподівань щодо товару з рівнем справджування цих сподівань. Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи і методи, спрямовані на забезпечення виробництва та реалізації продукції високої якості. Слід виділяти такі складові елементи цього механізму: планування і прогнозування виробництва високоякісної продукції; стимулювання і контроль за виробництвом; стандартизація і сертифікація продукції. Стандартизація, що є ефективним засобом управління якістю, включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції на усіх стадіях їхнього життєвого циклу, які містяться у певних категоріях стандартів. Необхідно розрізняти нормативно-технічну документацію таких категорій: Міжнародні стандарти ІСО серії 9000; державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств; технічні умови; стандарти підприємств. Наступним важливим елементом системи управління якістю є сертифікація продукції, яка передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам і видачу певного документа — сертифіката. Сертифікат — це документ, який засвідчує високий рівень якості продукції та її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Слід розрізняти два види сертифікації — сертифікацію обов'язкову та добровільну. Ґрунтуючись на набутих знаннях щодо стандартизації та сертифікації продукції, можна переходити до розгляду питань державного нагляду за якістю продукції. Студентам необхідно ознайомитися із функціями Держстандарту України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Вивчаючи особливості державного нагляду за якістю продукції, доцільно розглянути перелік об'єктів, на які поширюються повноваження Держстандарту України. Окремо слід зупинитися на питаннях матеріальної відповідальності за порушення вимог стандартів.
Виокремлюється і розраховується економічний ефект у виробника продукції, у споживача та народногосподарський ефект. Економічний ефект виробника продукції поліпшеної якості порівняно з попередньою виявляється в розмірі додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції поліпшеної якості та обчислюється за формулою: Ев = (Δ П - Ен К) де Δ П — приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції поліпшеної якості; Ен - загальний народногосподарський ефект; К — питомі капіталовкладення, спрямовані на поліпшення якості; Vя — обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях. Економічний ефект, який отримає виробник продукції поліпшеної якості, можна обчислити також як різницю у зведених витратах на виробництво продукції відповідно поліпшеної та нижчої якості: Ев = ((S1 + Ен К1) – (S2 + Ен К2)) Vя Загальногосподарський ефект ураховує ефекти від виробництва та експлуатації (споживання) продукції поліпшеної якості й визначається як їх сума. Якщо поліпшення якості продукції відбувається шляхом підвищення її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищення ціни на продукцію вищого сорту і визначається так: Δ Пя = ((Ц2 – S2) – (Ц1 –S1)) Vя де Ц1, Ц2— ціна одиниці продукції відповідно нижчого і вищого сорту; S1, S2 — собівартість одиниці продукції аналогічних сортів. В окремих галузях промисловості якість продукції оцінюється за допомогою коефіцієнта сортності, який визначається за формулою: Кс = де V1, V2 — обсяг випуску продукції відповідно нижчого і вищого сорту; Ц1, Ц2 — ціна за одиницю продукції відповідно нижчого і вищого сорту.
Виробнича програма підприємства (план виробництва та реалізації продукції) – це система планових завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості та у встановлені строки згідно договорів поставок. Показники виробничої програми: Кількісні – вартісні, натуральні, умовно-натуральні, трудові: Натуральні показники – характеризують виробничу спеціалізацію підприємства та частку на ринку того чи іншого продукту. Трудові показники – використовуються у внутрішньовиробничому плануванні для оцінки трудомісткості одиниці продукції та виробничої програми. Вартісні показники – необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, яке виробляє широкий асортимент продукції, для співставлення витрат з отриманим прибутком, оцінки ефективності діяльності підприємства.
Якісні – сортність, марка, вміст корисного компонента, частка продукції, що відповідає світовим стандартам, частка експортної продукції. Універсальними показниками в системі оцінки обсягів виробництва та реалізації продукції є вартісні, до яких відносяться: - Товарна продукція: ТП = ГП +Т + ПФ + ВР + Пп + Об , ТП = где ГП – готова продукція; Т – тара, виготовлена для пакування готової продукції; ПФ - напівфабрикати, що реалізуються на сторону (іншим підприємствам); ВР – вартість капітального та потокового ремонту; Пп – вартість робіт промислового характеру, що виконуються для сторонніх підприємств; Об – вартість обробки продукції з давальницької сировини. Nі – випуск продукції і0го виду в натуральних одиницях; Ці – гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду; Р – вартість робіт промислового характеру, що виконуються для сторонніх підприємств; П – кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві.
- Валова продукція: ВП = ТП ± (НПП – НПК), где НПП, НПК – вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн. - реалізована продукція: РП = ТП + (Гп – Гк) + (Оп – Ок), грн., где Гп, Гк – залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.; Оп, Ок – залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукція знаходиться на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і кінець планового періоду, грн. - чиста продукція: ЧП = ТП – (МВ + А), где МВ – матеріальні витрати на виробництво продукції; А – нарахована амортизація від вартості основних фондів на їх ремонт і повне відновлення за відповідний період.
- Умовно-чиста продукція: УЧП = ЧП + А - Нормативно-чиста: НЧП = НЧП = З + Пн, Пн = где Nt – обсяг випуску і-го виду продукції або послуг промислового характеру, нат.од.; НЧПі – норматив чистої продукції і-го виду, грн.; т – кількість різних видів продукції (послуг), що виготовляються на підприємстві, од.; З – заробітна платня у розрахунку на одиницю продукції, грн.; Пн – нормативний прибуток, грн.; СД - собівартість одиниці продукції за вирахуванням прямих матеріальних витрат (додані витрати), грн.; Рн – норматив прибутку від собівартості за вирахуванням прямих матеріальних витрат, %; Зор – заробітна платня основних робітників, грн.; Зінш – заробітна платня інших працюючих, грн.; Кз – коефіцієнт розподілу заробітної платні;
- Валовий оборот: ВО = ВП + ВЗО, где ВЗО – внутрішній заводський оборот.
- Внутрішньозаводський оборот.
завдання для самостійної роботи
|