Зміст адміністративно- процесуального статусу 1 страница

Зміст адміністративно-процесуального статусу громадянина складається з кількох елементів, які органічно взаємодіють. Слід виділити наступні елементи.

1. Адміністративно-процесуальні права належать до виду суб'єктивних прав громадян. Через механізм суб'єктивних прав реалізується ширша за змістом категорія «права людини і громадянина».

Адміністративно-процесуальні права громадян можуть бути поділені на групи (види). Залежно від стадії адміністративного процесу це:

0 права, пов'язані з можливістю порушення адміністративного процесу з ініціативи громадянина (зокрема, право на одержання конкретної інформації в компетентних органах, право на подання заяви тощо);

0 права, пов'язані з поінформованістю громадянина про причини та цілі залучення його до адміністративного процесу, порушеного з ініціативи інших суб'єктів. Зокрема, це права на ознайомлення з матеріалами справи, на отримання роз'яснення підстав застосування до нього примусових чи адміністративно-попереджувальних заходів;

0 права, які дають можливість громадянину впливати на хід і результати адміністративного процесу. Як найчисленніша група, адміністративно-процесуальні права найбільш повно закріплені законодавцем, хоча більшою мірою це стосується юрисдикційних проваджень. Наприклад, права давати пояснення, представляти докази, заявляти клопотання тощо;

0 права, пов'язані з можливістю оскарження громадянином дій і рішень компетентних органів та посадових осіб.

Залежно від можливості особистого здійснення громадянином адміністративно-процесуальних прав можна виділити:

0 права, які громадянин реалізує самостійно; 0 права, реалізацію яких згідно із законом громадянин делегує іншим особам (законним представникам). Нарешті, за способом дії слід виділити:

0 адміністративно-процесуальні права, для реалізації яких громадянину треба зробити певні дії, наприклад заявити клопотання про надання йому перекладача;

< > адміністративно-процесуальні права, для реалізації яких громадянину немає необхідності реально діяти (наприклад, право на розгляд заяви в установлений законом конкретний термін). Адміністративно-процесуальні права другого виду, як правило, не закріплені в нормативно-правових актах. У більшості випадків вони випливають із процесуальних обов'язків інших суб'єктів адміністративного процесу. Очевидно, що співвідношення адміністративно-процесуальних прав громадян і відповідних їм обов'язків компетентних органів та посадових осіб є найважливішим фактором реальності й дієвості арсеналу процесуальних прав особистості.

2. Адміністративно-процесуальні обов'язки громадян є найважливішою складовою їхнього правового статусу. Вони тісно пов'язані із суб'єктивними правами громадян, проте є самостійною правовою категорією. Адміністративно-процесуальні обов'язки можуть встановлюватися не тільки державою, її органами, а й іншими уповноваженими суб'єктами.

На відміну від адміністративно-процесуальних прав обов'язки менш детально регламентовані чинним законодавством. Перелік адміністративно-процесуальних обов'язків громадян досить короткий, конкретні вказівки на них містяться переважно в нормах, які регламентують порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення. Ці обов'язки стосуються громадян, котрі беруть участь у провадженні як особи, притягувані до відповідальності, чи як такі, що сприяють здійсненню провадження (свідок, експерт, перекладач). Спільним для всіх цих осіб обов'язком є явка на виклик органу, який здійснює провадження справи. Інші процесуальні обов'язки передбачені для свідка, експерта, перекладача й зумовлені їх роллю в процесі. До таких обов'язків законодавець відносить обов'язок свідка дати правдиві й повні свідчення та відповісти на поставлені запитання (ст. 272 КпАП); обов'язок експерта дати об'єктивний висновок щодо поставлених перед ним питань (ст. 273 КпАП); обов'язок перекладача зробити повний і точний переклад (ст. 274 КпАП).

Деякі адміністративно-процесуальні обов'язки формулюються законодавцем у вигляді різних умов. Зокрема, для провадження у справах про адміністративні правопорушення обов'язок адвоката підтвердити свої процесуальні повноваження сформульовано так: «Повноваження адвоката на участь у розгляді справи посвідчуються ордером, що його видає юридична консультація» (ст. 271 КпАП).

На обсяг адміністративно-процесуальних обов'язків громадян впливає низка факторів, через які вони стають учасниками проваджень і носіями специфічних адміністративно-процесуальних обов'язків. До таких факторів, наприклад, належать:

0 наявність підопічних. Виступаючи як опікуни або піклувальники, громадяни набувають адміністративно-процесуальні обов'язки, пов'язані з виконанням специфічних функцій у цій ролі; 0 володіння або користування в установленому законом порядку об'єктами власності (житловим будинком, автомобілем, катером тощо). Так, власник автомобіля або особа, котра користується автомобілем за дорученням, повинні виконувати конкретні адміністративно-процесуальні обов'язки при реєстрації автомобіля в ДАІ, проходженні технічного огляду тощо; 0 проведення певного роду діяльності. Так, громадяни, котрі виступають як приватні підприємці, несуть адміністративно-процесуальні обов'язки у сфері одержання ліцензій на проведення підприємницької діяльності, у сфері стосунків із податковими органами тощо.

3. Адміністративно-процесуальні законні інтереси громадянина виникають у зв'язку з адміністративно-процесуальною діяльністю. Вони посідають окреме місце у складі адміністративно-процесуального статусу громадянина, безпосередньо стосуються адміністративно-процесуальних суб'єктивних прав і обов'язків, але не збігаються з ними.

Громадяни як суб'єкти адміністративного процесу мають досить широкий діапазон інтересів, проте не всі з цих інтересів можуть бути законними. Так, навряд чи можна визнати законним інтерес громадянина, пов'язаний із приховуванням окремих фактів, які можуть, на його думку, негативно вплинути на бажане для нього рішення у конкретній справі. Тому тут треба чітко визначити, що законними слід визнавати ті процесуальні інтереси громадянина, які, хоч і пов'язані з його суб'єктивними процесуальними правами й обов'язками, але дозволяються державою і не обмежують при цьому інтересів інших суб'єктів процесу.

Існують різні рівні законних інтересів громадян. Так, можна говорити про загальні законні інтереси громадян — учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, ухвалення законного й обґрунтованого рішення в справі) і окремі, або персоніфіковані (інтерес громадянина у встановленні конкретних фактів, які доводять його невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію в зв'язку із зверненням до компетентного державного органу).

Іноді законні інтереси пов'язані не тільки із суб'єктивними адміністративно-процесуальними правами й обов'язками громадян, а й з конкретними процесуальними обов'язками відповідних органів та посадових осіб, з положеннями, які регламентують порядок певних дій. Наприклад, можна говорити про наявність законних адміністративно-процесуальних інтересів громадянина у зв'язку з обов'язком відповідальних посадових осіб здійснювати особистий прийом громадян. Реальна в цьому випадку й наявність законних інтересів у зв'язку з положеннями, що регламентують порядок проведення особистого прийому.

Незважаючи на активне використання, категорія законних інтересів дотепер не одержала законодавчого визначення. Чітке тлумачення законодавцем поняття законних інтересів у сфері адміністративного процесу сприяло б повнішій реалізації громадянами свого адміністративно-процесуального статусу, а також вдосконаленню правозасто-совчої діяльності відповідних державних органів.

Глава 29. Окремі види неюрисдищійних проваджень

§ 1. Реєстраційні провадження

Важливе місце серед неюрисдищійних адміністративних проваджень посідають реєстраційні провадження. Можна виділити кілька груп реєстраційних проваджень. Частина з них пов'язана з реєстрацією певних фактів. Прикладом можуть бути провадження з реєстрації актів цивільного стану (фактів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу) і видачі громадянам відповідних посвідчень, а також провадження з реєстрації колективних договорів і угод.

Значна частина проваджень пов'язана з реєстрацією певних суб'єктів. Зокрема, до них належать:

0 державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності;

0 реєстрація комерційних банків;

0 реєстрація місцевих об'єднань громадян, органів територіальної самоорганізації населення;

0реєстрація об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, реєстрація житлово-будівельних і гаражних кооперативів;

0 державна реєстрація друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств;

0 реєстрація адвокатських об'єднань і т. ін.

Окремі реєстраційні провадження зв'язані з реєстрацією певних об'єктів. Наприклад, може бути виділена:

0 реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна;

0 реєстрація автомототранспортних засобів;

0 реєстрація цивільних повітряних суден, аеродромів, аеропортів і присвоєння повітряним судам, внесеним до державного реєстру, державних і реєстраційних розпізнавальних знаків;

0 реєстрація річкових і морських суден під прапором України і т. ін.

У відповідних випадках здійснюється реєстрація певних прав, зокрема, права власності, використання землі й договорів оренди землі. До числа реєстраційно-дозвільних проваджень можна віднести провадження з легалізації, а також провадження з нострифікації (визнання актів) і установлення вірогідності актів. Наприклад, провадження з нострифікації дипломів і атестатів, виданих громадянам України в інших країнах, а також провадження з встановлення вірогідності сертифікатів про походження товарів з України.

Значне число проваджень пов'язане з акредитацією, атестацією і сертифікацією. Серед них можна виділити, наприклад, провадження з акредитації вищих навчальних закладів, установ охорони здоров'я, журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при органах державної влади і місцевого самоврядування, з атестації судових експертів, сертифікації продукції в рамках державної системи сертифікації і т. ін.

Особливе місце серед реєстраційних проваджень посідає провадження з державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Зупинимося докладніше на окремих, найбільш поширених, реєстраційних провадженнях.

Провадження з легалізації об'єднань громадян. Відповідно до Положення про порядок легалізації об'єднань громадян (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. № 140, зі змінами, внесеними відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 280 і від 16.10.1998 р. № 1640), легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здійснюється шляхом їхньої реєстрації або повідомлення про їхнє створення. Для реєстрації об'єднань громадян до органу, що реєструє, подається заява про це, підписана не менш як трьома засновниками об'єднання чи їхніми уповноваженими представниками. До заяви додаються відповідні документи за встановленим переліком.

При цьому для громадян необхідно вказати прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, місце постійного проживання, а для союзів об'єднань громадян — назву об'єднання, місце перебування вищих статутних органів, а також представити копії документів про легалізацію. Якщо діяльність організації має міжнародний характер, то додатково подаються документи, що підтверджують поширення його діяльності на територію хоча б однієї іншої держави. Союз об'єднань громадян додатково подає рішення центральних статутних органів об'єднань громадян про їх вступ у союз. Що ж стосується заяви про реєстрацію політичної партії, то вона повинна бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, що мають виборче право. Політична партія подає також свої програмні документи.

Заява про реєстрацію об'єднання громадян за наявності всіх необхідних документів розглядається в двохмісячний строк. При цьому орган, що здійснює реєстрацію, може проводити перевірку відомостей, які містяться в документах. У випадку ухвалення рішення про реєстрацію об'єднання громадян засновнику видається свідоцтво про реєстрацію, а зареєстрованому об'єднанню привласнюється відповідний номер, і воно вноситься до Реєстру об'єднань громадян, що ведеться органом, який реєструє.

Для легалізації громадської організації шляхом повідомлення про її створення до органу, що легалізує, подається заява, підписана не менш як трьома засновниками громадської організації або її уповноваженими представниками. У заяві вказуються їх прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, місце постійного проживання, назва організації і місцезнаходження центральних статутних органів, а також основна мета діяльності громадської організації. Підписи в заяві повинні бути завірені у встановленому законом порядку. Громадська організація, легалізована таким чином, вноситься до книги обліку громадських організацій, що ведеться органом, який легалізує.

Провадження з державної реєстрації транспортних засобів. Зазначене провадження здійснюється відповідно до Правил державної реєстрації й обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок.

Транспортні засоби реєструються за юридичними і фізичними особами. Транспортні засоби, що належать декільком фізичним і юридичним особам (власникам), за їх згодою, засвідченою нотаріусом, реєструються за однією особою, на яку оформлені документи, що підтверджують правомірність придбання цих засобів. У свідоцтві про реєстрацію може бути зроблений запис про те, що конкретна особа має право управління транспортним засобом (експлуатувати) і є його власником, скріплений підписом посадової особи і відповідною печаткою.

Власники транспортних засобів — юридичні й фізичні особи чи їхні представники (далі — власники) зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після набуття чи митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк реєстрації може бути продовжений у випадку неможливості власника транспортного засобу (хвороба, відрядження, інші поважні причини) вчасно її здійснити.

Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника і документів, що засвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Правомірність набуття транспортних засобів, вузлів і агрегатів, що мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, що мають відповідні спеціальні дозволи (ліцензії), митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами — виробниками транспортних засобів і підрозділами ДАІ.

Реєстрація набутих нових транспортних засобів проводиться за умови відповідності конструкції і технічного стану даної марки (моделі) транспортного засобу обов'язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні, що підтверджується сертифікатом чи відповідним свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката.

Ще одним прикладом досить поширеного виду реєстраційних проваджень є провадження з державної реєстрації договорів оренди землі.

Державна реєстрація договорів оренди землі є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення чи припинення права оренди земельних ділянок. Вона провадиться виконавчим комітетом сільської, селищної і міської ради, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів:

0 районні відділи земельних ресурсів;

0 управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування;

0 Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів.

Для державної реєстрації договорів оренди юридична чи фізична особа (заявник) подає особисто чи висилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів встановлений перелік документів.

У договорі оренди згідно із ст. 14 Закону України «Про оренду землі» повинні бути відзначені наступні умови: а) об'єкт оренди (місце розташування і розмір земельної ділянки); б) строк договору оренди; в) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, строки і порядок внесення і перегляду); г) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; д) умови повернення земельної ділянки орендодавцю; є) існуючі обмеження й обтяження щодо використання ділянки; є) сторона (орендодавець чи орендар), що несе ризик випадкового ушкодження чи знищення об'єкта оренди чи його частини; ж) відповідальність сторін.

За узгодженням сторін у договорі оренди земельної ділянки можуть бути зазначені й інші умови (якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, а також обставини, що можуть вплинути на зміну чи припинення договору оренди і т. ін.). Усі надані заявником документи формуються в окрему реєстраційну справу.

Державний орган земельних ресурсів у 20-денний строк перевіряє надані документи на відповідність чинному законодавству і за результатами перевірки готує висновок про державну реєстрацію чи обґрунтований висновок про відмовлення в такій реєстрації і передає реєстраційну справу відповідно до виконавчого комітету сільської, селищної і міської ради, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій за місцем розташування земельної ділянки для засвідчення факту державної реєстрації чи відмови в такій реєстрації.

Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний строк гербовою печаткою і підписом голови відповідної ради, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій чи уповноваженої ними посадової особи. Печатка і підпис ставляться на всіх екземплярах договору оренди (суборенди). Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, що ведеться дер*жавним органом земельних ресурсів за відповідною формою.

§ 2. Дозвільні провадження

Серед дозвільних проваджень доцільно виділити провадження щодо видачі дозволів (у тому числі узгодження) на заняття певною діяльністю. До них, зокрема, належать:

0 видача свідчень про право на заняття нотаріальною діяльністю;

0 дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

0 дозвіл на вивіз з території України документів Національного архівного фонду з метою тимчасового їхнього експонування або реставрації;

0 дозвіл на виконання міжнародних польотів цивільних повітряних суден в аеропорти України або з аеропортів України;

0 дозвіл на проведення підривних робіт і виготовлення непро-мислових вибухових речовин на місцях;

0 дозвіл на право управління транспортними засобами і видача свідоцтв про право управління цими засобами;

0 дозвіл на діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній;

0 дозвіл на діяльність з випуску й обороту цінних паперів;

0 узгодження проектів конструкцій транспортних засобів у частині дотримання вимог забезпечення безпеки дорожнього руху;

0 узгодження технічних умов щодо розробки нової автомобільної техніки, а також технічних засобів, що використовуються для обслуговування і ремонту автотранспортних засобів;

0 узгодження лімітів на використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

0 затвердження технічних умов, технологічних інструкцій і рецептур виробництва спирту етилового, горілки, лікеро-горілчаних виробів, що є обов'язковими для підприємств усіх форм власності, які виготовляють зазначену продукцію;

0 дозвіл щодо надання в користування мисливських угідь;

0 організація промислового видобутку риби, інших водних живих ресурсів, а також аматорського і спортивного рибальства.

Можна також виділити значне число проваджень, пов'язаних з видачею ліцензій на певний вид діяльності. Це, наприклад, ліцензії на:

0 пошук (розвідку) і експлуатацію родовищ корисних копалин;

0 провадження, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а також холодної зброї, пневматичної зброї калібру більше 4, 5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек; створення і утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів;

0 виготовлення й оптову реалізацію лікарських коштів;

0 виготовлення і реалізацію особливо небезпечних хімічних засобів відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України;

0 видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів;

0 оптову та роздрібну торгівлю спиртом етиловим, алкогольними напоями і тютюновими виробами; 0 ветеринарну практику; 0 медичну практику;

0 юридичну практику;

0 судово-експертну діяльність;

0 страхову діяльність.

Можна виділити також провадження, пов'язані з видачею дозволів на певні об'єкти й операції з ними:

0 на придбання, збереження, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, щодо збереження і використання яких установлені спеціальні правила;

0 на рух транспортних засобів із великогабаритними, великоваговими, небезпечними вантажами;

0 на придбання вибухових матеріалів підприємствами й організаціями.

В окремих випадках провадження пов'язане з одержанням дозволу на проведення окремих заходів. Прикладом є дозвіл на проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, а також на проведення спортивних, видовищних та інших масових заходів. Відповідний дозвіл дається і на розміщення певних об'єктів. Зокрема, йдеться про дозвіл на спорудження об'єктів міськбуду, узгоджені проекти землевпорядкування, будівництва підприємств і споруд.

Виходячи з чисельності та важливості певних дозвільних проваджень, зупинимося докладніше на окремих з них.

Провадження з видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Зазначене провадження здійснюється відповідно до Положення про порядок видачі свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 20.01.1994 р. Таке свідоцтво може бути видано громадянину України, що має вищу юридичну освіту, пройшов стажування в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, і склав кваліфікаційний іспит. Свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або для реєстрації приватної нотаріальної діяльності і видається Міністерством юстиції України на підставі рішення Кваліфікаційної комісії нотаріату при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управліннях юстиції обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У випадку успішного складання особою повторного іспиту Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції свідоцтво видається на підставі її рішення.

До заяви про видачу свідоцтва додаються рішення кваліфікаційної комісії або Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, документ про внесення плати за видачу свідоцтва, документ, що засвідчує особистість заявника. Розгляд заяви здійснюється протягом одного місяця. Якщо приймається рішення про видачу свідоцтва, то останнє повинно бути зареєстроване в журналі реєстрації виданих свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Відмова у видачі свідоцтва можлива за наступних обставин:

а) втрата особою громадянства України; б) винесення щодо особи обвинувального вироку, що вступив в законну силу; в) винесення рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, що вступило у законну силу; г) винесення рішення суду про обмеження дієздатності особи або визнання її недієздатною; д) в інших випадках, передбачених Законом України «Про нотаріат».

Порядок анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю також досить детально регламентований у Положенні про комісії з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю. Зокрема, такі подання розглядаються за участю нотаріуса, на якого воно подано, а також представника управління юстиції, що ініціювало подання. До подання додаються засвідчені у встановленому порядку копії документів, на підставі яких здійснено представлення, до-

повідна записка про перевірку роботи нотаріуса, пояснення нотаріуса, копії документів, що свідчать про виявлені в діяльності нотаріуса порушення, копія наказу про призупинення нотаріальної діяльності, документи, що свідчать про вжиті заходи щодо виявлених порушень, а також відповідні документи органів дізнання і слідства, прокуратури, суду і т. ін.

Розгляд справи можливий за відсутності нотаріуса і представника управління юстиції, водночас їхня присутність може бути визнана обов'язковою. Розгляд подання починається з доповіді члена комісії, що попередньо вивчив подання і необхідні документи. Після цього заслуховуються присутні на засіданні комісії особи, досліджуються й аналізуються необхідні документи. Хід засідання комісії фіксується в протоколі, що підписується головою і секретарем. Рішення в справі приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів від числа присутніх членів комісії.

Провадження зі здійснення технічного огляду транспортних засобів. Зазначене провадження здійснюється відповідно до Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту і причепів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. (у редакції від 31.03.1999 p.). Воно тісно пов'язане з провадженнями, що мають контрольний характер, оскільки при його здійсненні перевіряється технічний стан транспортних засобів і відповідність вимогам визначених стандартів. Результати технічного огляду є підставою для видачі дозволу на експлуатацію транспортних засобів.

Власники транспортних засобів — юридичні й фізичні особи чи їхні представники (далі — власники) зобов'язані подати транспортні засоби на технічний огляд у строк і на місце, визначені ДАІ, а власники, що виконують завдання по військово-транспортному зобов'язанню, — згідно з рішенням відповідних підрозділів Міністерства оборони. Якщо транспортні засоби відправляються в тривале відрядження, то вони підлягають технічному огляду до від'їзду.

Одночасно з проведенням технічного огляду транспортних засобів, що пройшли перевірку в лабораторії діагностики технічного стану дорожних транспортних засобів, працівник ДАІ з метою контролю вірогідності оцінки технічного стану транспортного засобу лабораторією може вибірково повторно перевірити технічний стан і обов'язково перевіряє відповідність його типу, марки, моделі, номерного знака, номерів шасі (рами), кузова і двигуна записам у реєстраційному документі. Справним вважається укомплектований транспортний засіб, технічний стан якого відповідає правилам дорожнього руху й іншим нормативним вимогам.

На кожен транспортний засіб, що пройшов технічний огляд, видається талон, у якому працівник ДАІ робить відповідні позначки і скріплює їх своїм підписом і особистим штампом. Талон проходження технічного огляду закріплюється в правому нижньому куті вітрового скла транспортного засобу. Якщо транспортний засіб визнаний несправним, то позначка в реєстраційному документі не робиться і талон не видається. У випадку виявлення несправностей, що загрожують безпеці дорожнього руху, визначених законодавством, експлуатація цього транспортного засобу забороняється до їхнього усунення і технічного огляду. Також забороняється експлуатація транспортних засобів, що не пройшли технічного огляду у встановлений строк.

При неможливості подачі транспортного засобу на місце технічного огляду (через несправність та з інших причин) у встановлений строк його власник повинен подати до комісії з проведення технічного огляду письмову заяву, здати номерний знак і пред'явити квитанцію про сплату встановленої суми податку з власників транспортних засобів.

Відомості про результати технічного огляду транспортних засобів фізичних осіб — власників вказуються на зворотному боці квитанції про оплату проведення технічного огляду чи в довідці лабораторії діагностики технічного стану дорожних транспортних засобів, що залишається в ДАІ для обліку. Акт державного технічного огляду транспортного засобу складається тільки в тому випадку, коли виявлена несправність транспортного засобу чи коли транспортний засіб перебуває на тимчасовому обліку. Копія акту видається власнику транспортного засобу на його вимогу.

§ 3. Контрольні провадження

Контроль являє собою один з основних засобів додержання законності, дисципліни, порядку й організованості, забезпечення прав і свобод громадян у процесі діяльності держави в цілому та органів виконавчої влади зокрема.