Організація і управління процесом запобігання злочинності

Організація і управління процесом запобігання злочинності перед­бачають визначення головних стратегій боротьби зі злочинністю та регулювання тактики запобіжної діяльності з метою досягнення по­ставлених цілей. Цей процес включає: кримінологічне прогнозування, визначення відповідно до кримінологічної політики стратегії боротьби зі злочинністю на певний перебіг часу, конкретизацію методів запо­біжного впливу стосовно окремих видів злочинів, додержання вимог щодо заходів запобігання, ресурсне забезпечення, координацію і вза­ємодію суб'єктів запобігання.

Кримінологічне прогнозування полягає у передбаченні кількісно-якісних показників майбутньої злочинності. Без цього неможливо розробити науково-практично обґрунтовані стратегію і тактику бороть­би з нею. Стратегія - це діяльність відповідних суб'єктів з підготовки, планування та головних напрямів запобігання злочинності й окремим видам злочинів у країні. Такими стратегіями за сучасних умов, напри­клад, можуть бути: а) втручання в кризові ситуації, що передбачає випередження і нейтралізацію злочинних проявів; б) зменшення прак­тичних можливостей вчинення злочинів, тобто максимальне утруднен­ня їх вчинення; в) виховно-запобіжна і поінформована робота з насе­ленням, яка сприяє взаємодії широких верств населення зі спеціалізова­ними суб'єктами запобігання злочинності; г) залучення громадськості до запобігання злочинності, що суттєво підвищує ефективність бороть­би зі злочинністю; г) допомога жертвам злочинів - матеріальна, мо­ральна, медико-реабілітаційна, юридична та інша допомога тим, хто потерпів від злочинів, особливо насильницьких.

У межах стратегії розробляється тактика боротьби і запобігання злочинності, яка конкретизує проміжні цілі і заходи їх досягнення у зв'язку з динамічними умовами життя. Стратегія і тактика, їх заходи втілюються в комплексних програмах запобігання злочинності, які за необхідності коригуються і координуються.

Координація означає погодження, з'єднання, приведення в порядок, у відповідність. Головна мета координації - розмежування функцій правоохоронних органів при здійсненні спеціальних запобіжних за­ходів і разом з тим взаємозв'язок і погодження їх дій, усування дублю­вання в роботі, вироблення єдиного підходу до вирішення конкретних питань запобігання злочинності.

Найбільш поширені й раціональні форми координації, які серед право­охоронних органів здійснює прокуратура, є: координаційні наради керів­ників правоохоронних органів, міжвідомчі наради їх працівників; взаєм­ний обмін інформацією; спільне планування заходів запобігання тощо.

Стратегія і тактика потребують винайдення відповідних методів запобіжного впливу на причини і умови злочинності і конкретних ви­дів злочинів. Термін «метод» вживається найчастіше як спосіб діяння, впливу, як сукупність, система різних способів, заходів, засобів впли­ву соціальних суб'єктів на явища і процеси криміногенного характеру, які обумовлюють існування злочинності, вчинення злочинів, форму­вання особи злочинця. Отже, під методом запобіжної діяльності слід розуміти науково сформульований спосіб впливу на криміногенні об'єкти з метою їх обмеження, усунення, руйнування.

Залежно від природи об'єкта методи запобіжного впливу можна розподіли на три групи: а) методи соціального; б) психічного; в) право­вого характеру.

Методи соціального характеру. За своєю природою ці методи мають соціальний характер, бо спрямовані на явища і процеси, які за своїм походженням обумовлені соціальним життям. Наведемо декіль­ка таких методів: метод відведення антисуспільної активності, тобто для населення і особливо для її криміногенної частини створюються та впроваджуються програми відведення («каналізування») можливої антисуспільної активності шляхом множинності альтернативних форм задоволення їхніх потреб та інтересів; метод декриміналізації сімей­ного неблагополуччя, під яким розуміють систему спеціальних заходів діяльності, що спрямовані на виявлення та усунення криміногенної ситуації у сім'ях; метод деалкоголізації населення; метод руйнування кримінальної субкультури, тобто метод розвінчання злочинного спо­собу життя, зниження авторитету кримінального середовища, ослаблен­ня його впливу на підлітків та молодь; метод протидії кримінальним ситуаціям тощо.

Методи психічного характеру. Якщо виходити з припущення, що серед криміногенних об'єктів значне місце посідають властивості осо­би, то з цього випливає потреба в усуненні явищ соціально-психологічної непристосованості. Утруднення соціалізації викликаються й власти­востями особи, яка через обмеження можливостей (психічних, розу­мових, емоційних) зазнає труднощів із соціальним пристосуванням, що іноді призводить до вчинення злочинів. Для успішного запобігання вчиненню злочинів такими особами повинні застосовуватися методи психологічної дії, тобто засоби інформаційного, інтелектуального, медично-психологічного впливу на думки і поведінку певної особи чи кола осіб. До таких можна віднести: метод масової комунікації, тобто поширення інформації, яка орієнтована на ствердження духовних цін­ностей, моральних та правових норм суспільства, з метою справити ідеологічний вплив на настрої, думки, оцінки, рішення і поведінку значної кількості людей (наприклад, кримінологічна і правова поін­формованість населення); метод медично-реабілітаційного діяння, спрямований на недопущення злочину з боку осіб з психічними ано­маліями; метод розв'язування пошукової активності, призначений для боротьби з такими явищами, як вандалізм, панки, масові побоїща під­літків, дитяча делінквентність.

Методи правового характеру. Ці методи правового регулювання повинні стимулювати, заохочувати, сприяти впровадженню та розвиткові соціально-позитивної поведінки людей, протидіяти виникненню потен­ційних та існуючим криміногенним об'єктам, негативним стереотипам поведінки, деформації особи тощо. До них належать: метод загального попередження злочинів; метод декриміналізації та дегіеналізації і на­впаки, бо на рівень і структуру злочинності суттєво впливає соціальна реакція суспільства на ті чи інші форми поведінки з відхиленням; метод депризонізації, тобто розроблення системи альтернативних тюремному ув'язненню покарань, коли покарання у вигляді позбавлення волі збері­гає частку своїх властивостей, але злочинець не перебуває у місцях позбавлення волі серед злочинного середовища, не засвоює соціальну роль «в'язня», не поділяє кримінальної субкультури тощо.

Організація і управління процесом запобігання злочинності, а також запобіжні заходи повинні відповідати певним принципам, вимогам. Ви­мога - поняття, яким визначаються основні положення, наказ, катего­ричне веління щодо будь-якої діяльності. Запобігання злочинності має відповідати єдиній загальній вимозі - бути достатньо ефективним, інакше може виявитися, що воно чи то не потрібне, чи то його заходи є шкідливими. Основні вимоги, яким має відповідати система запобі­гання злочинності, - це демократизм, гуманність, законність, обґрун­тованість, економічна доцільність, радикальність, науковість і прогре­сивність, комплексність і диференціація, реальність і конкретність.

Демократизм як вимога означає, що запобігання злочинності - загальнодержавна справа, у вирішенні якої активну участь беруть широкі верстви населення. Важливою умовою втілення принципу демократизму в організацію запобігання злочинності є діяльність у цій сфері органів місцевого самоврядування, самих депутатів та широка гласність.

Гуманність при запобіганні злочинності виявляється в тому, що не можуть бути застосовані методи і заходи, які суперечать принципам загальнолюдської моралі, пов'язані з жорстокістю, принижують честь і гідність людини. Гуманність передбачає й те, що запобіжні методи і заходи щодо криміногенних осіб не повинні без необхідності зачіпати інтереси інших людей (членів сім'ї, виробничого колективу тощо).

Законність як принцип організації та діяльності системи запобі­гання злочинності визначає, що вона ґрунтується на правовій основі. Законність як загальнолюдська цінність - головний принцип правової держави, це перш за все наявність достатньої кількості юридичних норм високого класу, а потім - їх суворе додержання суб'єктами за­побігання злочинності.

Обґрунтованість полягає в тому, що розробляти і реалізувати необ­хідно тільки ті заходи запобігання, які спираються на досконалу со­ціальну і кримінологічну інформацію про криміногенні об'єкти і за допомогою яких суспільство спроможне обмежити такі об'єкти, усу­нути, запобігти їм. Цей принцип зобов'язує суб'єктів запобігання зло­чинності піклуватися про повну і всебічну кримінологічну інформацію у певному регіоні, сфері соціального життя, групі населення, про ефек­тивність тих чи інших методів і заходів запобігання злочинності.

Економічна доцільність передбачає відносну простоту і вигідність методів і заходів порівняно з очікуваними результатами і можливими побічними наслідками. Проте економічний раціоналізм зовсім не зво­диться до мінімальних витрат на запобігання злочинності. Є ще один аспект цієї вимоги. Виграш, який очікується від уведення тих чи інших заходів, не повинен обертатися для держави, суспільства програшем.

Радикальність як вимога зобов'язує суб'єктів до розроблення мето­дів і заходів неповерхового, тимчасового характеру, а таких, що сприяли б докорінній ліквідації, якщо це можливо, криміногенних об'єктів. Ра­дикальність не виключає, а навпаки, припускає необхідність заходів для усунення окремих часткових криміногенних об'єктів, проте вони повин­ні знаходитися у руслі виконання головного завдання.

Науковість і прогресивність передбачають розроблення і втілення методів і заходів запобігання злочинності з використанням сучасних досягнень науки, техніки і позитивного досвіду діяльності фахівців різних галузей знань. Ця вимога націлює науковців і практичних пра­цівників на пошук нетрадиційних заходів боротьби зі злочинністю. У деяких країнах значна увага приділяється науково обґрунтованим програмам боротьби з окремими видами злочинів, а також криміно­генними об'єктами в різних сферах і на всіх рівнях соціального буття людей, більш досконалому технічному захисту матеріальних об'єктів, особи та її майна.

Комплексність і диференціація заходів запобігання злочинності означають підхід до них як до єдиної системи. Це потребує перш за все визначення сфери і форм конкретних дій кожного суб'єкта з урахуванням його можливостей і ресурсів. Диференціація необхідна також для визна­чення напрямів загальносоціального і спеціально-кримінологічного запобігання злочинності. Комплексний підхід потребує, з одного боку, об'єднання зусиль багатьох суб'єктів запобігання і зосередження сил та засобів на вирішальних напрямах запобігання злочинності, а з друго­го - чіткої диференціації і координації дій всіх суб'єктів.

Реальність - це вимога, врахування якої при запобіганні злочин­ності дозволяє, по-перше, розробляти економічно і політично доцільні запобіжні заходи за існуючого ресурсного забезпечення в даних умовах місця, часу та інших обставин; по-друге, брати до уваги фактичні за­побіжні можливості суб'єктів; по-третє, співвідносити побічні еконо­мічні та соціальні явища від реалізації заходів з очікуваними наслід­ками. Отже, вимога реальності гарантує дійсність та здійсненність методів і заходів.

Конкретність заходів знаходить свій вияв у спрямованості на конкретні криміногенні об'єкти і певний зміст з метою усунення таких об'єктів, максимальної «прив'язки» заходів до різних видів злочинів і типів злочинної поведінки, а також до різних галузей господарства тощо. Неконкретність, абстрактність, декларативність пропозицій типу «підвищити зусилля», «звернути увагу», «поліпшити виховну

роботу», «усунути причини і умови» дискредитують ідею запобігання злочинності, а самі методи і заходи роблять практично безглуздими. Отже, конкретність - це вимога визначеності заходів і діяльності, пряма вказівка на те, що треба робити. Загальні міркування щодо тих чи інших недоліків викликають у відповідних суб'єктів формальне ставлення до запобігання злочинності.

Для результативного функціонування системи запобігання зло­чинності необхідним є належне інформаційне, правове, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення діяльності відповідних суб'єк­тів. Інформаційне забезпечення - це діяльність з цілеспрямованого збирання, перероблення, зберігання і передачі кримінологічної інфор­мації. Інформація повинна постачатися суб'єктам з урахуванням по­ставлених перед ними завдань, різновидів запобіжної діяльності тощо. Правове забезпечення розуміють як нормативне супроводження спеціально-кримінологічного запобігання злочинам (закони, укази, підзаконні акти, комплексні програми запобігання злочинності та ін.). Актуальною видається проблема фахової підготовки кадрів, діяльність яких спрямована на запобігання злочинності. Сподіватися на профе­сійно безграмотних людей дуже наївно; потрібні спеціалісти із запо­бігання злочинності. Серйозного фінансового і матеріально-технічного забезпечення потребують тривалі комплексні програми запобігання злочинності. Є очевидним, що без певних капіталовкладень комплексно-цільові програми залишаться невиконаними.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Визначте поняття запобігання злочинності та його рівні.

2. Назвіть основні напрями запобіжної діяльності органів прокуратури і внутрішніх справ.

3. Перерахуйте і поясніть на прикладах Комплексної програми профілакти­ки правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабіне­ту Міністрів України від 20 грудня 2006 p., заходи запобігання окремим видам злочинів.

4. Як розуміти вислів Ф. фон Ліста: «Найкраща кримінальна політика - найкраща соціальна політика» в умовах капіталізму?