У ХХ столітті.

1. Проблеми соціально-економічного розвитку та їх відображення в економічних теоріях.

2. Основні напрями розвитку економічної теорії ХХ століття.

Особливістю економічного стану у світі після закінчення першої світової війни було наближення кризи. Ринкова економіка з її „невидимою рукою” зазнала глибокого потрясіння, вихід з якого – створення інститутів, здатних свідомими втручаннями у економіку сприяти її зростанню, економічному розвитку, стабільному нарощуванню ефективного використання факторів виробництва

Стан світової економіки перед другою світовою війною не був благополучним. Вона була вражена Великою Депресією 1929-1933 рр. Проте були і країни, де було наявним суттєве економічне зростання. Це перш за все СРСР з його п’ятирічними планами, що реалізовувались за рахунок своєрідного психологічного стану – радянського патріотизму, який спияв вибуховому економічному результату.

Разом з руйнівною кризою 30-х років зникла віра в ліберальну економіку, інструменти якої виявилися непридатними до нових умов. В решті решт успіхи, досягнуті нацистською Німеччиною, де держава активно втручалася в економіку, і Радянським Союзом, що досяг прогресу за рахунок п’ятирічного планування, виправдано вразили інші країни. Все це було зроблено всупереч доктрині свободи дій (lesser faire, lesser passet), що домінувала раніше. Новий курс Рузвельта був доводом також проти цього.

Основний виграш від війни отримали США, які стають могутною, богатою державою – майже всі країни її боржники. США відмовилися від „політики ізоляціонізму” періоду першої світової війни, утвердилася як Pan Americana – „ліберальний устрій світу під американським заступництвом”.

Після розвалу світової системи соціалізму ця нова ситуація в сучасному світі посилюється – важлива особливість існуючого світового порядку. Варто відмітити, що на початку ХХІ ст. на лідерство претендують КНР та Індія, що швидко розвиваються.

В процесі „холодної війни” відбувалися й інші експерименти, перш за все між переможцями і переможеними. Перші, боячись повтору ситуації, обумовили мирний розвиток Німеччини і Японії на шляхах розвитку переважно сільського господарства. „Холодна війна” залишила на папері статті Мирних договорів. Німеччина і Японія завдяки „економічному диву” стали стрімко розвиватися по індустріальному та постіндустріальному шляхах, за короткий час ввійшовши до сімки країн найбільш могутніх за своїм промисловим, науковим, інтелектуальним, а отже і військовим потенціалами. Так, переможці (США, Англія, Франція) створили конкурентів, у яких вони в ході війни знищили економічну могутність.

Війна суттєво зінила західний менталітет. Багато хто вважав її породженням Великої Депресії. Сама ж Велика Депресія – результат ліберальної політики.

Тому перевага тепер надається не рівновазі платіжного балансу, а соціальним об’єктам економічної системи, тобто внутрішнім проблемам країни. Кейнс дав теоретичну основу загальної зайнятості через втручання інститутів в економічні процеси.

Після Першої світової війни відбулися серйозні зрушення в психології суспільства. В ньому утверджуються психологічна схильність до споживання, що було викрито Кейнсом. Друга світова війна цю схильність посилила – з’являється суспільство споживання. На цьому ґрунті засновується теорія економічного росту.

По Європі прокотилася хвиля націоналізації, створення різного роду планів, програм, законів. З’являються державні органи взаємодії робітників і роботодавців.

Таким чином, в багатьох країнах з’являється, на певному відрізку часу, і успішно функціонує змішана економіка. Післявоєнні роки відмічені не тільки достатньо вражаючим економічним ростом, а також соціальною злагодою та підтримкою держави. Економічний ріст стає самоціллю і найважливішим аспектом урядової політики.

Цей новий образ мислення і поведінки, який почав розповсюджуватися на Заході в кінці 40-х років, займав домінуючі позиції протягом 50-60 років.

Економічний ріст для рішень соціальних проблем – це риса, що характеризує епоху другої половини ХХ ст. Інструментами рішень виступають інститути, що уособлюють державу з її бюджетною, грошовою, фіскальною політикою.

Теоретичні пошуки відображали ситуацію, що склалася як в світовій, так і в національній економіці. Гасло „більше держави, більше соціалізму” відображав час – 50-70-і роки. В цей період відбувається націоналізація галузей господарства, крупних компаній (Англія, Франція, частково США), здійснюється використання бюджету як засобу економічного росту, фіскальної політики, що стосувалося збільшення податкового тиску на багатих, осіб середнього класу, крупні компанії. Все це не могло не викликати ворожого ставлення цих груп до подібної політики. Націоналізація підприємств до 80-х років виявилася важким тягарем на плечах держави. При тому, що існування світової системи соціалізму крупних комуністичних партій в індустріальних країнах (за виключенням США) створювало критичну політичну ситуацію. У 80-х роках розпочався крах змішаної економіки, що до 90-х зазнала поразки. Зникає світова система соціалізму радянської моделі екстенсивного росту. Проходить приватизація державних компаній (Англія, Франція, Італія), здійснюється політика бездефіцитного бюджету, а також політика захисту навколишнього середовища. Фіскальна політика спрямовується на захист бізнесу з урахуванням соціальних задач, ринкові відносини стають панівними.

Про місце та значення змішаної економіки говорить присудження Нобелівської премії 1975 року економісту із СРСР Л.В.Канторовичу та економісту з США Т.Купмансу “За внесок в теорію оптмального роподілу ресурсів”. Голова Шведської Королівської академії наук Р.Бентцель сказав, що: „Основні економічні проблеми можуть вивчатися в чисто науковому плані, незалежно від політичної організації суспільства, в якому вони досліджуються”.

Одним з теоретиків змішаної економіки є Д.Гелбрейт – автор концепції конвергенції, один з авторів „теорії техноструктури”. В історії інституціоналізму він є знаковою фігурою. Д.Гелбрейт - автор робіт “Нове індустріальне суспільство”, “Економічна теорія і мета суспільства”. Його роботи відбивають час, коли функціонували дві світові системи: країни соціалістичного “табору” і країни системи капіталізму. Це була епоха історичного змагання цих систем в умовах їхнього протистояння, в тому числі і у “холодній війні”. “Холодній війні” передувала друга світова війна, у якій Радянський Союз поніс тяжкі втрати, прийнявши на себе значний тягар протистояння у гурті антифашистських сил. Значний внесок останнього у перемогу над фашизмом вдячно визнано людством.

Гелбрейт дотримується основних постулатів інституціоналізму: роль інститутів, економічної системи. Він особливо підкреслює роль техніко-технологічних факторів у розвитку цивілізації.

Вихідною тезою в нього є те, що комунізм - головна небезпека для США і вільного світу. І це змусило його шукати інструменти тріумфу “вільного світу”, вирішувати всі загальні соціальні проблеми без соціальної революції, він за союз найбільших корпорацій з державою. Велике виробництво, великий конкурент, велика корпорація, великі профспілки - урівноважені сили.

Початковою крапкою, що впливає на всі сторони розвитку, є технологія і її породження - Організація. Застосовуючи наукові систематизовані знання - у практичних цілях, що є найважливішою характеристикою сучасного економічного розвитку (с. 64).

Для керування цим потрібні фахівці як технологічні, так і інші, і подальші організації. Для кожного даного рівня розвитку технології потрібно оптимальний розмір фірми і контроль над суспільним середовищем.

Фірма планує не тільки власні операції, але і економічну поведінку людей і держави. “Високий рівень виробництва і доходів є результатом застосування передової технології і великих масштабів виробництва, приведе до того, що на значну частину населення перестає давити тягар турбот, зв'язаних із задоволенням елементарних фізичних потреб. А внаслідок цього економічна поведінка стає більш гнучкою. Не тільки ціни і витрати виробництва, але і споживчий попит стає об'єктом керування” (с. 39).

Організація стає усе більш складною. На дрібному підприємстві з нескладним виробництвом, влада переходить від власності на капітал, на засоби виробництва. У великій високоорганізованій фірмі влада переходить до самої організації - техноструктури корпорацій (с. 69-70).

Вчення про техноструктуру - особливість інституціоналізму у трактуванні Д. Гелбрейта. Влада не перейшла до праці, капіталу, а до нового фактора виробництва - техноструктури. “Це сукупність людей, що володіють різноманітними технічними знаннями, досвідом і здібностями, у які перетворюються сучасна промислова технологія і планування. Воно охоплює кількісне коло керівників промислового підприємства, впритул до основної маси робочої сили і містить у собі тих, хто має необхідні здібності і знання.” (с. 99). Демократія – продукт індустріальної цивілізації, елемент індустріального суспільства.

Такий індустріальний світ 70-х років XX століття в аналізі Гелбрейта.

У держави неминуче виникають, розширюються, поглиблюються контрактні зв'язки з великими корпораціями. А це означає, що поділяти економічну теорію на мікро - і макроекономіку немає серйозних обґрунтувань.

“Техноструктура держави зрощується із техноструктурою корпорацій. Одна тисяча пануючих у “плануючій системі”, на яку припадає майже половина зроблених у країні товарів і послуг, гальмує розвиток ринкової системи, що включає 12 мільйонів дрібних фірм.

За Гелбрейтом, є дві системи в середині сучасної економіки розвитих країн:

а) плануюча (корпорації);

б) ринкова (дрібні фірми).

У плануючій є серйозний недолік - відсутній механізм стримування цін. За останні сто років більшість економічних задач зважуються організаціями (промисловими корпораціями, авіакомпаніями, системами роздрібних магазинів і ін.), державними бюрократичними системами. Вони мають владу, керують як окремими людьми, так і державою у своїх власних інтересах, повторюють своїх попередників. Тут “Форд”, “Шелл”, “Проктер энд Гембел”, що користуються великою владою, а у фермера, будівельника її немає. “Є дві категорії, одна користується повним набором інструментів влади над цінами, витратами, постачальниками, споживачами, уряду і тих, котрі ними не володіють” (с. 35).

Гелбрейт відзначає, що економічна теорія як наукова дисципліна сформувалася в той час, коли ділові підприємства були не великі по розмірах і прості по своїй структурі, а сільське господарство поглинало велику частину виробничої енергії людей. Вибір споживача продовжує керувати всім, а тому економічна теорія перетворилася в ширму, що прикрила владу корпорації.

Те, що було тоді економічною теорією і було прийнятно, стало тепер “неокласичною теорією” і це відноситься до інституціоналізму під час “нового індустріального суспільства” (с. 34).

За Гелбрейтом, консерватори боялися, що держава може витиснути і розорити підприємців. Але вони не помітили, що підприємці усе тісніше поєднуються з державою і були задоволені результатами (с. 461).

Гелбрейт чітко визначає детермінованість розвитку цивілізації. “Вимога, що диктується технікою й організацією виробництва, а не ідеологічні символи - от, що визначає вигляд економічного суспільства” (с. 42).

“У наших думках і діях ми стаємо слугами тієї машини, що ми створили для того, щоб вона служила нам” (с. 43).

Дві ж частини економіки - світ корпорацій, що швидко розвиваються в технічному відношенні, що володіють величезними капіталами і складною організаційною структурою, з одного боку, і сфера діяльності тисяч дрібних традиційних власників, з іншого боку, значно відрізняються одне від одного. Це не кількісні розходження, вони пронизують основу економічної організації і діяльності, включаючи самі мотиви цієї діяльності.

Ця індустріальна система - визначальна риса “нового індустріального суспільства” (с. 45).

В економіці цього суспільства є “ринкова” (12 млн.) і “плануюча” (1000).

Такий сучасний йому світ. Це світ „змішаних економік” і її в відомій мірі відображає автор концепції конвергенції. Вплив його на політику Д.Кенеді був помітним.

Оскільки капіталізм має серйозні недоліки, і в “реальному соціалізмі” з його авторитарним плануванням їх також не мало. Напевне, сам розвиток технології й організації неминуче приведе до появи економіки нового типу, що поєднає інституціональну ринкову економіку із соціалізмом ринкового варіанту (Гелбрейт). Відхід від змішаної економіки відбувається в зв’язку з новими процесами в технології, техніці, організації, глобалізації, інформаційній, виробничій, фінансовій, кредитній галузях.

Р. Коуз - родоначальник інституціоналізму трансакційних витрат. Лауреат Нобелівської премії за серію робіт, у тому числі статті, опублікованої в 1937 “Природа фірми”. Збірнику статей “Фірма, ринок і право”, “проблема соціальних затрат”. Це вже новий час кризи індустріальної цивілізації, час глобалізації, а не індивідуалізму, час відходу від панування раціоналізму, час розуму і інтуїції.

Як і його попередники, сутність теорії він бачить в аналізі вибору. “Саме це робить теорію настільки універсальною” (с. 5), а також не в сприйнятті теорії корисності “вигадана сутність, що грає, по-моєму, ту ж роль, що колись ефір у фізиці (с. 5). Він за реалізм. В реалізмі ХХ-ХХІ ст. є об’єктивний, суб’єктивний і віртуальний. А це вносить кардинальні зміни в методологію.

По Коузу “інститути - фірма, ринок і право - складають інституціональну структуру економічної системи” (с. 6) і далі дослідження “ролі, що фірма, ринок і право грають в економічній системі”.

Чому фірми існують? Коуз уводить поняття “витрати використання механізму цін”, “витрати здійснення обміну на відкритому ринку”, чи просто “...ринкові витрати” (с. 8). Щоб виразити ту ж ідею в статті “Проблеми соціальних витрат” я використовував вираз “витрати ринкових трансакцій... Щоб здійснити ринкову трансакцію необхідно визначити, з ким бажано укласти угоду, сповістити тих, з ким бажають укласти угоду і на яких умовах, провести попередні переговори, підготувати контракт, зібрати зведення, щоб переконатися в тім, що умови контракту виконуються і так далі” (с. 9).

Коуз підкреслює, що поняття “ринок” не досліджувалося. “Ринок являє собою інститути, що існують для полегшення обміну, тобто вони існують для скорочення витрат по трансакціях обміну” (з, 10).

Роль традиційних ринків зменшилася, але з'явилися нові: фондові і товарні біржі. Вони мають складну систему правил і обмежень. Вони вимагають затвердження правових норм. У роздрібній і оптовій торгівлі діяльність на цих ринках залежить від правової системи держави.

На рівні макроекономіки виступають витрати функціонування ринкової економічної системи. Це “Соціальні витрати” Р. Коуза.

Функціонування ринкової системи вимагає все зростаючих витрат, що, при визначених інституціональних рішеннях, можуть окупатися у величезних розмірах ростом ефективності. Це так званий “зовнішній ефект” трансакційних витрат.

Друга половина XX століття дає наочну іллюстрацію цьому феномену — економічне чудо “азіатських тигрів”.

Глобалізація економіки обумовила появу транснаціональних трансакційних витрат, що стрімко набирають кількісний ріст і питому вагу у витратах.

Коуз, на відміну від попередників - інституціоналістів не відводить особливе місце в рішенні проблеми ринкових витрат державі. “Уряд у визначеному змісті являє собою надфірму (але дуже особливого виду), оскільки він здатний впливати на використання факторів виробництва за допомогою адміністративних рішень. Уряд, якщо побажає, може взагалі обійти ринок, чого фірма зробити не в змозі... уряд може чи мобілізувати повернути власність... Але урядова адміністративна машина сама по собі працює не без витрат. У деяких випадках вона може бути дуже дорогою” (с. 105-106). Але, як підкреслює Коуз, на економічне регулювання може впливати політика, помилки адміністрації і її негативний вплив на конкуренцію. “Пряме урядове регулювання не завжди дає кращі результати, чим просте представлення проблеми на волю ринку чи фірми” (с. 106). “...урядове регулювання повинне бути урізане” (с. 107). Це також узято з практики епохи змішаної економіки.

В економічну теорію Коуз входить як автор “Теореми Коуза”. Стіглер формулює її у наступному положенні: “... в умовах здійсненої конкуренції приватні і соціальні витрати будуть рівні” (с. 143). Але широко розповсюдженим є наступне формулювання: “Якщо права власності чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробництва) буде залишатися незмінним і ефективним, незалежно від змін у розподілі прав власності”.

Теорема Коуза розкриває визначальне значення трансакційних витрат. Якщо вони позитивні, розподіл прав власності впливає на ефективність і структуру виробництва. Якщо вони низкі, втручання держави далеко не виправдано, дії держави сполучені з позитивними трансакціями (змішана економіка). У положенні про економічний зміст прав власності і включення цього феномену в економічну теорію закладений фундамент нової інституціональної теорії. Коуз виступає її родоначальником. Згідно Коузу, розбіжність між приватними і соціальними витратами і вигодами з'являється лише при нечіткому визначенні прав власності. Соціальні витрати розглянуті Коузом на прикладі судових справ 1879, 1867-68, 1878-79, 1879, 1890 рр., у яких основою рішення була відповідь на питання: “ Чи мав і хто законне право? ” Як бачимо, судова практика прецедентна, а зміст “Законне право на майно, ділову угоду, відшкодування збитку, що випливає з права власності”.

Соціальні затрати були помічені Пігу. Процес забруднення навколишнього середовища був вже зафіксований на початку ХХ ст. З’являється явище зовнішнього ефекту. Маяк, що забезпечує безпечний рух кораблів одного власника, буде давати позитивний ефект і іншим судновласникам, кораблі яких проходять поруч з маяком. Але це й негативний ефект – пов’язаний з ростом соціальних затрат, пов’язаних з боротьбою із забрудненням навколишнього середовища.

Коуз свою роботу „Проблема соціальних витрат” публікує у 1960 році. Але на відміну від Пігу, Коуз розглядає цю проблему під кутом зору інституту прав власності.

Зовнішні ефекти не ведуть до нераціонального розподілу ресурсів, якщо відсутні трансакційні витрати, якщо права власності визначені.

“У пануючій економічній теорії фірма і ринок передбачаються, здебільшого існуючі, але не складають предмет дослідження. Одним з результатів такого підходу було те, що вирішальна роль права, здебільшого ігнорувалася” (с. 8).

Як будуть використані права, залежить від того, хто ними володіє, і від умов контракту, укладеного власником. Якщо ці умови є результат ринкових трансакцій, вони розглядають найбільш ефективне їхнє використання, але за винятком витрат на їхнє здійснення. Таким чином, трансакційні витрати відіграють визначальну роль у становленні цих прав. Як видно, роль контрактів у цьому процесі знакова. І це фіксують. Саме укладений контракт реалізує право власника. Він інструмент ринкових відносин, що виражає економічний зміст права власності.

У певній мірі, контракт - відображення взаємодії економіки і права. “Взаємини між економічною і правовою системами надзвичайно складні; зміна закону впливає на економіку, і багато наслідків таких змін ще сховані від нас” (с. 32). Так з’являється „економіка права”.

Нова інституціональна теорія у своєму узагальненому виді представлена в працях Д. Норта (лауреата Нобелівської премії).

Раніше відмічалося, що у ХХ ст. відбулися зміни в психології суспільства – затверджується схильність до споживання. Проте зміни відбулися і на рівні індивіда. Рух від людини добродійної до людини економічної в умовах величезних технологічних, технічних, політичних, економічних, демографічних змін не міг не посилити почуття жадібності, егоїзму, себелюбства і інших моральних тем, що були придані анафемі в релігіях.

Найбільший господарський потенціал закладений в протестантизмі (пуританізм, кальвінізм). Але саме в ньому закладена небезпека перетворення людини добродійної в людину тільки „економічну”, а мотиву багатства – в основну рушійну силу розвитку суспільства, суспільного життя.

Балом правлять гроші! На днищі Європейської цивілізації епохи постіндустріальної цивілізації – гроші. Зауважимо, що вони притерпіли свої функції - вони стали знаками (на рахунку в банку, в акціях, облігаціях, страхових полісах).

Роль релігій, в тому числі Християнства, поєднуючого раціоналізм з духовністю, значно зменшилися. Ці зміни в людині – знайти гроші за рахунок інтересів інших індивідів, груп, суспільства, обумовили розширення поля теорій інституціоналізму. В дослідження вводиться категорія опортунізму – видатки ринку, що обумовлені соціально-психологічними і соціально-економічними змінами в „економічній людині”.

Найважливіший інституціональний інструмент – контракт, який не може бути ідеальним. Кожна з сторін зацікавлена в захисті власних інтересів (є почуття першочергового задоволення власних інтересів), а це можливо тільки тоді, коли одна із сторін щось втрачає. Контракт не може оптимально поєднати раціоналізм і опортунізм. А звідси неминучість збільшення трансакційних витрат.

Як на рівні мікроекономіки, так і на рівні макроекономіки відбуваються зміни на рівні „управління” (техноструктури). Вона багатократно ускладнилася

Тема 10. Кейнсіанство та його особливості в різних країнах

1. Теоретична система Дж.М. Кейнса.

2. Поширення кейнсіанства в різних- країнах