Тема № 3. Основи правового статусу особи в зарубіжних країнах

Перелік питань до самостійної роботи:

Державно-правовий статус особи та його елементи в зарубіжних країнах.

Особа, суспільство і держава.

Державно-правовий статус інших категорій осіб (іноземців, біпатридів, апатридів, біженців) та види спеціальних режимів по відношенню до них.

Громадянство (підданство) в зарубіжних країнах.

Способи набуття громадянства. Вихід, втрата та позбавлення громадянства.

Принципи конституційного статусу особи.

Конституційні права, свободи та обов’язки їх класифікація.

Гарантії прав і свобод в зарубіжних країнах; їх види; порядок здійснення і захисту прав і свобод громадян в зарубіжних державах.

Методичні вказівки

Студенти повинні усвідомити, що регулювання правового статусу людини складає таку різницю державного (конституційного) права, яка має виключне, якщо не вирішальне значення. Адже загально відомо, що влада існує та дає результати лише при умові, що її зобов’язуючі вимоги відносно узгоджуються, співпадають з реальною поведінкою людей.

Державно-правовий статус особи - це реальне юридично оформлене становище людини в її взаємовідносинах з державою та іншими суб’єктами. Зміст державно – правового статусу особи визначається громадянством; правосуб’єктністю; принципами державно-правового регулювання статусу особи; правами, свободами, обов’язками та заборонаи, з якими пов’язана юридично значима поведінка людей; гарантіями прав і свобод людини.

Громадянство встановлює стійкий правовий зв’язок людини зі своєю державою, який зумовлює їх взаємні права та обов’язки згідно з національним правом країни і міжнародним правом. Громадянство офіційно визнає правову належність особи до певної держави, звідси і виникає обов’язок держави забезпечувати й охороняти права кожного громадянина, як на національній території, так і за її межами. У свою чергу, громадянин зобов’язаний додержуватись законів держави і виконувати обов’язки, встановленні державою.

Також студенти повинні розглянути основні способи набуття громадянства, які існують на сьогодні в світовій державній практиці – філіація, натуралізація, оптація, репатріація, а також способи втрати громадянства. Досить цікавим і актуальним для сьогодення буде висвітлення проблем правового статусу іноземців, осіб, які мають подвійне громадянство (біпатридів), осіб без громадянства (апатридів), а також біженців.

Слід сказати про те, що правовий статус особи залежить від принципових підходів держави до своїх громадян чи підданих. Відмінності в принципах державно-правового регулювання статусу особи зумовлюються особливостями політичного режиму тієї чи іншої країни, її національними традиціями, рівнем культурного розвитку суспільства та іншими обставинами.

Принцип правового регулювання статусу особи - це нормативна формула яка узагальнює юридичну практику, погляди та поведінку більшості людей, політиків, держави, її органів та чиновників до прав, свобод і обов’язків людини. Далеко не завжди ці принципи відображені в статтях законів, в більшості випадків вони якби розуміються. Примусове ставлення держави та суспільства до прав людини знаходить своє відображення в політичних заявах, державній практиці, філософській та правовій літературі.

Розбіжності в принципах регулювання правового статусу особи доцільно розглядати за допомогою методу антитези (протиставлення) двох альтернативних за своїм характером принципів.

Першу альтернативну пару утворюють принцип юридичної рівності людей перед законом державою та протилежний йому принцип правової диференціації. Другу альтернативну пару складають загальнодозвільний принцип („дозволено все, що не заборонено законом”) та дозвільний принцип („дозволено те що дозволено владою, законом”). Третя альтернативна пара: принцип юридичного балансу індивідуальних та спільних (державних) інтересів і принцип домінування суспільства та держави над особою.

Правовий статус особи міститься в правах і свободах, якими людина реально користується. Права та свободи, які відомі юридичній практиці багаточисельні та різнорідні, тому досить важливе значення має їх класифікація та систематизація.

Наука конституційного (державного) права знає багато класифікацій прав і свобод. По способу здійснення та захисту права і свободи поділяються на фундаментальні та змінні; по складу суб’єктів того або іншого права чи свободи, їх можна поділити на права людини та права громадянина; по способу здійснення права і свободи можна класифікувати на колективні та індивідуальні. Крім того, слід зауважити, що в кожній країні еволюція людської свободи та її правове оформлення проходить декілька основних стадій. Відповідно до цих стадій права і свободи поділяються на права і свободи першого, другого та третього покоління.

Найбільш розповсюдженою на сьогодні є класифікація прав і свобод в залежності від сфер, в яких вони застосовуються, і за цією ознакою слід виділити особисті права і свободи, а також соціально-економічні та культурні права і свободи. На цю класифікацію студентам слід звернути особливу увагу під час проведення семінарського заняття.

Гарантії конституційних прав і свобод громадян залежать від рівня демократії, розвитку економіки, правової культури суспільства, від ступеня незаконності судової влади та багатьох інших факторів. Ці гарантії прийнято поділяти на економічні, політичні та юридичні. В країнах ринкової економіки (в тому числі соціально-орієнтованої) економічним та політичним гарантіям в конституційному праві приділяється незначна увага, акцент робиться на детальну розробку юридичних гарантій.

Основною соціально-економічною гарантією прав і свобод громадян вважається право на власність, що дає можливість людині незалежно здійснювати свої права, свободу вибору занять; існування соціальної держави; масовий характер „середнього класу”.

Політичні гарантії прав пов'язують з різними формами здійснення влади народу, особливо з регулярними виборами, проведенням референдумів, розподілом влад, багатопартійністю, свободою опозиції, з участю громадян в управлінні.

На юридичні гарантії конституційних прав і свобод студентам і курсантам під час самопідготовки необхідно звернути особливу увагу. Найважливішою юридичною гарантією є існування правової держави. В новітніх конституціях говориться про основні засоби юридичного захисту прав і свобод. Розрізняють самозахист (звернення до суду та безпосередні дії, наприклад, необхідна оборона), захист держави та міжнародний захист. Ці моменти вимагають деталізації під час самопідготовки.

Конституції та закони передбачають різні способи здійснення основних прав і свобод: явочний порядок, загальний порядок, дозвільний порядок, реєстраційний порядок та режим судових санкцій.

Явочний порядок не передбачає ніяких звернень до органів держави, можна безпосередньо реалізувати свої права (проводити збори в закритих приміщеннях, опублікувати статті з критикою влади тощо). Загальний характер передбачає завчасне, у встановлений законом строк, інформацію державних органів про намір здійснити те, чи інше право. Реєстраційний порядок передбачає, що здійснення конституційного права можливе лише після реєстрації, видачі ліцензії (наприклад, свобода підприємницької діяльності). Для деяких конституційних прав встановлюється дозвільний порядок. Вони можуть реалізовуватись лише після отримання дозволу відповідних органів держави чи місцевого самоврядування (вуличні демонстрації). Режим судових санкцій застосовується при явочному порядку. Своїм конституційним правом можна користуватися вільно, але у випадках зловживання ним, при порушенні закону наступає судова відповідальність.

Детального вивчення в ході самостійної роботи включає питання про форми та порядок здійснення судового захисту конституційних прав і свобод, а також про діяльність омбудсменів в зарубіжних країнах.

Література: основна [ 2, 3, 14 ]; додаткова [ 6, 41, 52, 63, 66, 81, 92 ]