Історія м. Збаража

Історія міста Збаража розпочалась на Старозбаразькій горі, де впродовж двох століть існував середньовічний замок. У 1589 р. татари зруйнували замок і князі Збаразькі вирішили не відбудовувати його, а перебратися до нового поселення, яке виростало неподалік. Перша згадка про сучасний Збараж, як місто датується 1583р.

Могутній Збаразький замок, який можна побачити і сьогодні, був збудований протягом 1620-1631 років останніми представниками роду князів Збаразьких – Юрієм і Христофором. Проект видатного італійського архітектора Вінченццо Скамоцці пристосував до місцевих потреб фортифікатор Андреа дель Акава. Після завершення будівництва замок складався з двоповерхового палацу, побудованого в стилі пізнього ренесансу, казематів, валів, чотирьох бастіонів та рову, наповненого водою. Увійти в замок можна було через браму, розміщену в двоповерховій вежі, до якої вів звідний міст. Укріплення займали площу понад 16 гектарів.

Влітку 1649 року замок був у центрі протиборства військ Богдана Хмельницького і Речі Посполитої. Про ці події розповів Г.Сенкевич в романі «Вогнем і мечем».

Після смерті Юрія Збаразького замок перейшов у володіння князів Вишневецьких, згодом – Потоцьких. В середині XVIII століття відбулися зміни, які спричинили втрату фортифікаційної слави замку. Польські магнати Потоцькі перетворили замок на звичайне феодальне помістя. Пожежа 1896 року та воєнні дії майже повністю знищили замок. Відбудова пам’ятки триває і досі.

Нині, в залах палацу діє краєзнавчий музей працюють виставкові зали з тематичними експозиціями, картинною галереєю, музейними відділами, а в підземеллі – виставка старовинних знарядь, які використовували для тортур.

Величний костел

Головна архітектурна домінанта міста, яка проглядається практично з усіх його точок.

Бернардини з'явилися в Збаражі в 1627 р. на запрошення князя Єжи Збаразького, каштеляна краковського. Він збудував для них дерев'яний монастир та розпочав будівництво мурованих костелу та кляштору. Його справу продовжив князь Януш Корибут Вишнівецький з дружиною Євгенією. В 1637 р. княгиня Вишнівецька пдписала акт засновання монастиря. За часів козацьких воєн монастир вцілів, хоча й сильно постраждав. В ті часи загинули від козачих рук один монах та шість священиків.

В 1675 р. турки спалили костел та вбили троїх ченців. Лише в 1723 р. з допомогою Юзефа та Станіслава Потоцьких в Збаражі було зведено величний костел св. Антонія, який зберігся дотепер. Консекрація святині відбулася 2 серпня 1755 року.

Монастир було збудовано майже одночасно з замком, але зберігся комплекс в дещо іншому вигляді. 1755 року його було реконструйовано в ренесансно-барочному стилі. В інтер‘єрах було застосовано так званий “ілюзорний живопис”. Частково збереглися вівтарі зі скульптурним оздобленням XVIII ст. (авторства А. Осінського), фрагменти стінопису кінця XVIII ст. та ХІХ ст. Коли ми були там в 1999 р., костел реставрували. Від живопису збереглися лише фрагменти, як і від чудового різьб'яного декору монастиря.

Монастир був одним з найвпливовіших на Поділлю - аж поки не настали австрійсько-угорські часи (1785р.), коли заклад " секуляризовали" за наказом цісаря. При кляшторі діяли філософські студії, відбувалися провінційні капітули. З 1768р. при монастирі діяв шпиталь-притулок для бідних та хворих, а з 1777р. - парафіяльна школа та латинська гімназія.

Під час українсько-польської війни 1918-1920рр. кляштор сильно постраждав, а вже в післявоєнний час взагалі перетворився на руїну.

Дзвіниця (1746-1755, архітектор Йоган Ганц) є складовою комплексу монастиря бернардинів. Розміщена на північ від костелу, прилягає до оборонних мурів, що оточують комплекс. Дзвіниця мурована з каменю та цегли, прямокутна в плані, двоярусна, фасади тиньковані, членовані лопатками і розділені карнизами. Вікна арочної та прямокутної форм. Фронтон увінчує скульптурна постать святого. Двосхилий дах має дерев'яні конструкції, покрівля виконана з оцинкованого заліза. У пивницях півциркульні склепіння. На відміну від костелу, дзвіниця не була ушкоджена під час пожежі 1788 р., а тому зберегла свої первісні барокові форми.

Бернардини повернулися в місто в 1990 р. Тепер позаду ті часи, коли в кляшторі стояли рстати військового заводу, а у костеі було сховище міндобрив. Зараз храм потроху приводять в нормальний стан, хоча його підвали, кажуть, все ще повні кісток і черепів - чи це " сувеніри" від монахів минулих століть, а чи від більш пізніх жервт тоталітарних режимів, сказати важко.