Особенности английского общего права.

Сім'ю загального права називають по-різному: англосакська правова сім'я, англо-американська правова сім'я. Використання терміна «загальне право» щодо даної правової сім'ї іноді викликає певні заперечення, засновані на тому, що в структурі даної пра­вової сім'ї міститься декілька складових, тобто не тільки загальне право, але й право справедливості і статутне право.

Загальне право — це, перш за все, прецедентне право. У найширшому розумінні прецедентом уважається те, що від­булося в тій чи іншій ситуації раніше та сприймається як свого роду приклад, що підказує, як слід чинити в схожій ситуації, якщо вона виникне знову'. Якщо прецедент стосується судових справ, то він розглядається як судовий прецедент. Судовий прецедент

це таке рішення суду в конкретній справі, яка підказує іншим суддям, яке рішення слід ухвалити при вирішенні аналогічних справ у майбутньому.

Прецедентне право складається з норм і принципів, ство­рених і застосованих суддями в процесі винесення ними рішення. У системі, заснованій на прецедентному праві, суддя при роз­гляді останньої за часом справи зобов'язаний брати до уваги ці норми і принципи, тоді як у деяких інших правових системах вони служать лише матеріалом, який суддя може враховувати при винесенні власного рішення.

Як відзначає С.С. Алексеев, склад і співвідношення правових засобів у загальному прецедентному праві характеризується такими особливостями:

— по-перше, основу юридичного регулювання утворюють тут не загальні норми закону, а індивідуальні акти — судові рішення, які в кожному випадку вирішують дану конкретну правову ситу­ацію і, одночасно, за певних умов, набувають якості прецедента
— джерела права;

— по-друге, закони, за певними винятками (такими, як кон­ституції, закони, прийняті в порядку модельної правотворчості), відіграють в основному додаткову роль, залежну від прецедент­ного права;

— по-третє, у зв'язку з правоутворюючим значенням судових рішень (прецедентів) безпосередньо регулююче значення мають правові ідеї, принципи права.

На відміну від романо-германської правової системи, де пра­восуддя завжди здійснюється суддями, що мають університет­ську освіту, в Англії до XIX ст. навіть суддям вищих судів було необов'язково мати університетську освіту. Вони оволодівали про­фесією, працюючи адвокатами І вивчаючи практику судочинства. І сьогодні для англійського юриста головне те, щоб справа роз­глядалася в суді сумлінними людьми, які дотримують основних принципів судочинства.

Загальне право формувалося й розвивалося не в університетах, не вченими-юристами, не доктринально, а юристами-практиками — суддями, тому його називають ще суддівським правом. Суддя (на відміну від законодавця) не створює рішень загального ха­рактеру щодо випадків, які можуть відбутися в майбутньому, а зосереджує свою увагу на правильному доведенні до кінця судо­вого спору.

Для англійських юристів право — це, перш за все, те, до чого призведе судовий розгляд справи. При цьому основна увага зосереджується на процедурі судового розгляду з тим, щоб ухва­лювати правильне і справедливе рішення у справі.

Загальне право є некодифікованим правом. Тут до сьогодні йдеться лише про систематизацію шляхом консолідації.

Відрізняється і понятійно-категоріальний апарат загального права, в якому такі поняття, як юридична особа, батьківська влада, непереборна сила, фальсифікація, не застосовуються. Проте в ньому є такі поняття, як довірча власність, зустрічне задоволення, введення в оману, зловживання впливом та ін., які не зустрічаються в романо-германському праві.

Процес тлумачення статутів англійськими судами регламентується спеціальними правилами або, точніше, сукупністю спе­ціальних прийомів. їх основне призначення полягає у визначенні тих меж, у яких англійські судді можуть уважати себе вільним і робити те, що вони вважають за необхідне.

Вибір правила тлумачення залежить від розсуду суддів. Тому складно передбачити, який прийом тлумачення буде використано в даній справі, а, отже, як буде застосовано закон.

Система загального права — це, перш за все, ефективно пра­цюючі нормативні регулятивні механізми, що відповідають ос­новним динамічним потребам життя суспільства, і тому сприйняті в тому чи іншому вигляді багатьма державами. Вони мають низку позитивних спеціальних техніко-юридичних рис. Наприклад, їм притаманні такі властивості юридичного регулювання, як індиві­дуалізована визначеність стосовно конкретної справи і «конкрети­зована» нормативність, що характеризуються достатньо високим рівнем. Ці системи виявилися дуже динамічними і зуміли одно­часно зберегти стабільність і непорушність традиційних, часом архаїчних начал юридичного регулювання і водночас змогли при­стосуватися до нових техніко-економічних і соціально-культурних умов. Іншими словами, юридичний інструментарій, який має у своєму розпорядженні загальне прецедентне право, можна роз­глядати як значну цінність, що виражає достоїнства нормативно-судової системи юридичного регулювання та має унікальний ха­рактер. Можливо, що феномен загального прецедентного права ще недостатньо оцінений. У теперішній час прецедентне право характерне для єдиного («загального») європейського права (або європейської правової системи) в цілому, у формуванні якого значну роль відіграє Люксембурзький суд Європейських Співто­вариств, що виробляє в контексті вирішуваних справ прецеденти, єдині для Співтовариства правові принципи¹.

Таким чином, основні принципи права випливали не з актів парламенту, а з текстів висновків, що виносяться суддями в про­цесі вирішення конкретних справ.