Зміст законності

Поняття законності як багатоаспектної категорії.

Законність є складною категорією, що охоплює декілька аспектів її розуміння, сукупність яких і визначає зміст цього поняття:

І. Як принцип права - законність визначається як ідея, положення та установка, що складає основу розвитку і функціонування права.

Основними положеннями, що визначають зміст законності, є:

— загальність вимог закону;

— верховенство і єдність закону;

— рівність громадян перед законом та судом;

— невідворотність відповідальності суб'єктів за скоєне правопорушення.

Саме у цьому значенні законність пронизує всі сторони дії права, починаючи з процесу його формування та закінчуючи однією з форм реалізації норм. Вона визначає одну з особливостей права як самостійної юридичної категорії.

II. Законність як принцип поведінки суб'єктів права характеризується як вимога добровільного виконання покладених обов'язків, реалізації суб'єктивних прав у встановлених формах та межах. Зміст законності у цьому значенні характеризується наступними положеннями:

— конституційне закріплення прав та свобод людини;

— створення необхідних умов для добровільної реалізації суб'єктами права законоположень;

— рівність права суб'єктів;

— невідворотність відповідальності за скоєні правопорушення;

— діяльність у сфері права на основі загальнодозвільного принципу «дозволено все, що не заборонено законом».

Це значення законності характеризує поведінку фізичних осіб у відносинах, регламентованих правом. Можливість безперешкодного виконання обов'язків та використання прав і складає сутність законності у аспекті регулювання відносин в суспільстві.

III. Законність як вимога діяльності органів держави та посадових осіб виявляється у вимозі здійснення владних повноважень у межах наданих повноважень, відповідно до закону та з визнанням верховенства прав і свобод людини. Зміст цього аспекту законності складають наступні положення:

— можливість функціонування лише конституційно визначених державних структур;

— наявність нормативно закріпленої системи повноважень, що чітко визначають не лише права, обов'язки, а і відповідальність органів та посадових осіб;

— реальне впровадження в діяльності органів держави принципу верховенства прав та свобод особи;

— наявність особливих засобів впливу на владні структури, що забезпечують охорону і відновлення порушених суб'єктивних прав;

— врахування в діяльності органів держави міжнародно-правових стандартів та принципів.

IV. Законність як вимога державного управління суспільством.

Забезпечення управління суспільними відносинами пов'язується не лише з наявністю певних можливостей у держави, а й покладенням на неї певних зобов'язань та визначення необхідних вимог. Однією з них є вимога законності, основним змістом якої є:

— забезпечення управлінських функцій держави правовими засобами;

— можливість встановлювати права та обов'язки суб'єктів суспільних відносин правовими законами;

— чітка нормативна визначеність меж впливу держави на суспільство;

— правова регламентованість діяльності механізму держави та визначеність її форми;

— правова обумовленість функціонування держави як суб'єкта міжнародних відносин.

Отже, управлінський характер законності визначається у процесі характеристики правової регламентації державно-владного впливу на суспільство з метою його упорядкування.

V. Законність як принцип побудови системи нормативно-правових актів забезпечує ієрархічну підпорядкованість системи юридичних документів та їх взаємодію у процесі регулювання суспільних відносин. Зміст цього аспекту поняття законності складають наступні положення:

— система нормативно-правових актів є ієрархічно узгодженою сукупністю юридичних документів, що характеризуються взаємодією та взаємозалежністю;

— верховне місце у системі актів належить Конституції держави та конституційним законам;

— підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі, на виконання та відповідно до закону;

— найменша юридична сила у системі нормативно-правових актів належить локальним актам, які регулюють відносини у межах підприємства, установи чи організації та приймаються на основі законів, а також системи підзаконних актів;

— чітке нормативне визначення принципів співвідношення національного та міжнародного права.

VI. Законність як режим соціально-політичного життя держави. Характеризується як вимога точного і неухильного виконання законів і заснованих на них нормативних актів всіма суб'єктами права.

Змістом законності є наступні положення:

— загальність права, що поширюється на всіх суб'єктів та всі суспільні сфери;

— неможливість виключень, що забезпечують можливість невиконання правових положень певними суб'єктами;

— панування правового закону;

— наявність визначеного статусу всіх суб'єктів права: фізичних, юридичних, посадових осіб та органів держави.

Отже, законність є складною категорією, що характеризується різними рівнями прояву та аспектами. У цілому вона може бути визначена таким чином.

Законність — це комплексна політико-правова категорія, що відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічну взаємодію права та влади, права та держави. Це визначення характеризує основні риси законності як самостійної категорії:

— це критерій оцінки правового життя суспільства;

— це принцип, метод і режим неухильного виконання норм права;

— це категорія, що має визначений зміст.

Основними чинниками змісту законності є її вимоги, тобто моменти, сторони, з яких вона складається. Вони характеризують окремі види діяльності певних суб'єктів у сфері права та обумовлюються змістом його норм. Деякі автори ототожнюють вимоги та принципи законності, хоча у дійсності ці категорії є різними як по суті, так і за обсягом.

Основними вимогами законності є наступні:

1. Верховенство права в житті суспільства та держави вимагає правової регламентації найважливіших сфер діяльності суспільства, які об'єктивно потребують регулювання правом, відповідності змісту закону ідеї права, гуманізму та справедливості.

2. Верховенство закону виявляється у верховенстві його змісту над змістом інших нормативно-правових та індивідуальних актів, які приймаються на основі закону, у встановленому ним порядку та формі.

3. Рівність перед законом забезпечує надання всім суб'єктам рівних прав та покладення рівних обов'язків, створення рівних умов реалізації права, відсутність будь-яких привілей у сфері права, невідворотність відповідальності та боротьбу з правопорушеннями.

4. Неухильне дотримання правових актів всіма суб'єктами права передбачає необхідність реалізації державно-владних приписів та їх обов'язковість для всіх суб'єктів права.

5. Неухильна реалізація прав та свобод забезпечує необхідність конституційного закріплення прав та свобод, створення умов щодо їх реалізації; забезпечення механізму реального втілення прав, їх охорони, гарантування і поновлення. Ця вимога відображає конституційне положення про права і свободи людини як вищу соціальну цінність суспільства.

6. Правильне та ефективне застосування норм права компетентними органами держави у межах повноважень, відповідно до закону, гарантоване можливістю застосування юридичної відповідальності.

7. Послідовна боротьба з правопорушеннями вимагає чіткого визначення та нормативного закріплення протиправної поведінки, встановлення відповідальності відповідно до санкції правової норми, своєчасного реагування на будь-яке правопорушення та неможливості ухилитися від відповідальності за скоєне.

8. Неприпустимість свавілля в діяльності посадових осіб забезпечує реалізацію владних повноважень відповідно до наданої компетенції, з врахуванням інтересів суспільства, у рамках закріпленої правової процедури.

Здійснення зазначених вимог і утворює законність та визначає її місце в суспільстві як засобу забезпечення стабільності правопорядку та ефективності правового регулювання.

Важливого значення у сучасній юридичній науці та практиці набирає категорія «конституційна законність» як система юридичних засобів, що забезпечують діяльність всіх суб'єктів права на основі Конституції та у відповідності до її вимог. Конституційна законність характеризується наступними ознаками:

1) Правовий характер самої Конституції держави, яка засновується на принципах справедливості, свободи та рівності, закріплює і гарантує права та свободи людини.

2) Верховенство Конституції в системі нормативних актів як акта вищої юридичної сили.

3) Пряма дія принципів і норм Конституції, які не потребують уточнення і безпосередньо регулюють суспільні відносини.

4) Дія Конституції на всій території держави та стосовно всіх суб'єктів.

Важливим інститутом забезпечення та охорони конституційної законності є конституційний контроль. Конституційний контроль складає діяльність спеціальних органів держави із забезпечення вимог конституційної законності. Суб'єктами, що здійснюють конституційний контроль, є:

— глава держави, парламент, уряд, які забезпечують загальнополітичний контроль;

— спеціалізовані органи конституційного контролю, що мають форму органів конституційного нагляду (квазісудові органи);

— судові органи здійснюють судовий контроль. Особливістю конституційного контролю, що здійснюється судами загальної юрисдикції, є здійснення контрольних функцій у межах звичайної процедури судового процесу. Що торкається спеціалізованих конституційних судів, то вони мають спеціальну юрисдикцію та здійснюють конституційний контроль шляхом конституційного судочинства — конституційного правосуддя.