Тема:Розвиток професійної дикції педагога

Завдання: Розглянути специфіку професійної мовленнєвої підготовки майбутніх дефектологів-логопедів з розвитку дихання, голосу, артикуляції і виразності мовлення. Вивчити основні види вправ на формування артикуляційної і мімічної моторики.

Форма звіту: Конспект. Усне опитування.

Питання для самопідготовки та контролю:

1 Проаналізувати вправи самомасажу.

2. Дати характеристику вправам диференційованої артикуляційної гімнастики.

3.Основні прийоми, які рекомендується використовувати для тренування м’язів язика та м’якого піднебіння.

Методичні вказівки

Досвідчені педагоги, логопеди-дефектологи є професіоналами мовлення. У повсякденній роботі їм доводиться постійно і активно користуватись звучним словом. Подібне навантаження на мовленнєвий апарат висуває високі вимоги до відповідно правильного ритму і глибини мовленнєвого подиху, витривалості і сили голосу, чіткості артикуляції. Достатній розвиток цих якостей служить фундаментом для формування правильного, чіткого мовлення, навичок виразного читання. Як зазначав Л.В Успенський, “Идеальная по своему качеству речь должна, конечно, совмещать в себе и достаточную меру правильности, и те свойства эмоциональной насыщенности и, так сказать, хорошо взвешенной свободы”.

Ці здібності рівною мірою необхідні усім педагогам, як гуманітарних, так і не мовленнєвих (точних) спеціальностей, але до мовлення логопедів - дефектологів треба висувати більш високі вимоги: з одного боку - правильне, чітке і виразне мовлення логопеда є основним засобом для здійснення корекційних заходів при різних формах мовленнєвої патології, з іншого боку, досягнення плавного, граматично оформленого і логічно побудованого мовлення виразним голосом, досить глибоким подихом і багатим словниковим запасом — головна мета корекції мовленнєвих порушень у дітей різної вікової групи.

Саме тому майбутні логопеди-дефектологи повинні ретельно працювати над дикцією і удосконалювати власне мовлення.

Діапазон їх умінь і навичок повинен охоплювати всі індивідуальні особливості мовлення дітей – логопатів. Це варто враховувати при підготовці спеціалістів логопедів, пропонуючи їм у курсі тренування артикуляційного апарату поряд із традиційними вправи виконувати вправи підвищеної складності.

Робота над артикуляцією і дикцією включає елементи дихальної і голосової гімнастики, але ми зупинимося тільки на артикуляційній роботі, оскільки на ній ґрунтується робота над чіткістю вимови.

Порушення артикуляційної моторики при різних формах мовленнєвої патології дуже різноманітні і майбутні логопеди повинні володіти прийомами диференційованої артикуляційної гімнастики, однак було б невірно обмежити розвиток артикуляційної моторики лише вправами для розвитку рухів різних частин артикуляційного апарата. Для глибокого засвоєння методичних прийомів необхідно, щоб робота з розвитку артикуляційної моторики включала теоретичну і практичну частини.

Вивчаючи теоретичний курс з анатомії та фізіології органів слуху і мовлення, треба ретельно вивчити будову і функцію мовленнєвого апарату. Особливу увагу варто звернути на свідоме засвоєння необхідності систематичного тренування органів артикуляції, тому що, тільки «систематичне тренування зміцнює, загартовує й охороняє мовленнєвий апарат від зривів, допомагає зберегти на довгий час професійні якості мовлення...».

На самому початку курсу необхідно домогтися, щоб студенти добре засвоїли положення органів артикуляційного апарату при утворенні голосних і приголосних звуків, так звані артикуляційні уклади. Знання про будову та роботу периферичного артикуляційного апарату при промовлянні того чи іншого звуку є важливою умовою правильної корекції порушень звуковимови. Правильне промовляння різних звуків як ізольовано, так у мовленнєвому потоці обумовлене рухливістю органів артикуляційного апарату. Точність, сила і диференційованість цих рухів розвиваються поступово, в процесі практичної діяльності.

Основною метою артикуляційної гімнастики є підготовка мовленнєвого апарату, зокрема органів артикуляції, до роботи, вироблення точних, координованих, з достатньою силою і діапазоном рухів, що відповідають стану м'язового тонусу. Отже, при утворенні різних звуків кожен орган артикуляції займає відповідне положення у ротовій порожнині, тому логопед повинен знати артикуляцію кожного звуку.

У випадках зайвої скутості і напруги в органах артикуляційного апарату, необхідно виробити навички розслаблення; при зайвій млявості, слабкості артикуляційних м'язів - активізувати діяльність артикуляційної моторики. Якщо в нормі виконання цих вимог веде до удосконалювання артикуляційної моторики, то при наявності порушень діяльності органів артикуляції гімнастика сприяє корекції дефектів звукопромовляння. У цьому випадку задачі артикуляційної гімнастики доповнюються розвитком тонких диференційованих артикуляційних рухів.

У мовленні звуки вимовляються не ізольовано, а один за одним, тому органи артикуляційного апарату повинні швидко змінювати своє положення. Чіткої вимови звуків, слів, фраз можна домогтися, якщо органи артикуляційного апарату будуть досить рухливі, а їх робота - скоординована.

Вправи для розвитку рухів органів артикуляційного апарату об'єднані в комплекси. Кожен комплекс має своє призначення.

На початку занять студенти повинні контролювати рухи органів артикуляції за допомогою дзеркала. Надалі, коли кінестетичні відчуття роботи м'язів стануть виразними, зоровий контроль необхідно виключити.

Перед артикуляційною гімнастикою рекомендується проводити самомасаж — один з найдавніших прийомів зняття м'язового напруження, втоми, він сприяє відновленню здоров'я, поліпшенню обміну речовин, кровообігу, а також активізації роботи артикуляційної моторики, нормалізації м'язового тонусу. Масаж м'язів може бути гігієнічним і вібраційним.

Зупинимося на прийомах самомасажу, що діє на органи артикуляції.

Кожна вправа у залежності від необхідності повторюється 4—10 разів.