Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Ефективність інституційного середовища та його вплив на національну економіку тісно пов'язаний з поняттям «трансакційні витрати». ⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3
Інституційне середовище: сутність та елементи Інституційне середовище - це чіткий упорядкований набір інститутів, що визначає обмеження для економічних суб'єктів, які формуються в межах тієї чи іншої системи координації господарської діяльності. В структурі інституційного середовища виділяють інституційний суб’єкт, об’єкт та механізм. Інституційний суб’єкт – це сукупність індивідів, об’єднаних в асоціацію на основі погодженого прийняття і спільного використання низки вимог, що обмежують масштаби, форми, засоби і методи здійснення господарських взаємодій. Під інституційним суб’єктом розглядають підприємство, інтегровані структури, державу. Об’єктами інституційних взаємодій є правила і норми, що регламентують, обмежують і регулюють діяльність суб’єктів господарювання та їхніх агентів. Регуляторами й обмежувачами господарської діяльності можуть бути: - ментальні конструкції; - культурні стереотипи; - умови зовнішнього середовища, які розширюють уявлення про об’єкт як про набір визначених інституційних вимог. Інституційний механізм – процес реалізації та дотримання інститутів. Інституційний механізм використовують, щоб установити правила гри, а інституційні суб’єкти (організації) використовують, щоб забезпечити дотримання цих правил. Отже організація є суб'єктом інституційного механізму. Ефективність інституційного середовища та його вплив на національну економіку тісно пов'язаний з поняттям «трансакційні витрати». Уперше поняття «трансакційні витрати» в економічний аналіз увів Рональд Коуз. У статті «Природа фірми» (1937) він визначив трансакційні витрати, як витрати функціонування ринку. На ранніх стадіях розвитку цивілізації, коли відносини обміну були примітивними, персоніфікованими й обмеженими за розміром спільності, трансакційні витрати практично зводилися до нуля. Із розвитком товарної економіки й ускладненням господарських відносин трансакції на ринку здобували деперсоніфікований характер, рішення контрагентів ставали дедалі розрізненішими в часі й просторі. З цього моменту саме й обґрунтовано говорити про появу трансакційних витрат як особливого виду витрат, пов'язаних із здійсненням процедур ринкової координації. Вважають, що будь-який відомий інститут виникає саме як реакція на присутність трансакційних витрат, щоб мінімізувати їхній вплив, збільшивши тим самим вигоди обміну. Трансакційні витрати у вузькому розумінні – це витрати, які виникають на передконтрактній стадії (ex ante) та післяконтрактній стадії (ex post) (таблиця 3.1). У широкому розумінні трансакційні витрати - ціна, яку сплачує будь-яка економічна система за інституційну недосконалість власних ринків. Трансакційні витрати є наслідком складності навколишнього світу й обмеженої раціональності економічних суб'єктів. Вони залежать від того, у якій координаційній системі (тип економічної системи) проводяться економічні операції. Занадто високі трансакційні витрати можуть перешкодити здійсненню економічної дії. Соціальні й державні інститути (наприклад, біржа) дозволяють знизити ці витрати за допомогою формальних правил і неформальних норм. У перехідній економічній системі трансакційні витрати зростають, що зумовлено тим, що відмирають старі й формуються нові інститути, унаслідок чого може виникати невизначеність, «розмитість» системи економічних і соціальних координат. Таблиця 3.1 Класифікація трансакційних витрат
Джерело: Олейник А. Н. Институциональная экономика: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С. 141.
|