Морський

Морський транспорт служить для зовнішньоекономічних зв’язків. Лише у деяких країнах, – таких як Росія, США, Китай, Канада, Бразилія, Франція, – морський транспорт здійснює кабо­тажні перевезення. Цей транспорт пере­возить понад 80% зовні­шньоторговельних вантажів, він найбільш дешевий, бо експлуа­тація морських шляхів не вимагає значних витрат на утримання мережі, як в інших видах транспорту. Сучасні морські судна зда­тні перево­зити вантажі будь-яких розмірів та ваги.

Більша частина вантажообігу морського транспорту припа­дає на нали­вні вантажі – нафту й нафтопродукти. Су ховантажі мають меншу питому вагу. В їхній структурі переважають осно­вні масові вантажі, потім – генера­льні та другорядні масові.

У структурі морського транспорту переважають спеціалізо­вані судна – танкери, рудовози, рефрижератори, лісовози, судна типу «Ро-Ро» з горизон­тальним способом навантажувально-роз­вантажувальних робіт. Більше поло­вини світового флоту станов­лять танкери, що пов’язано з розвитком світо­вого нафтового ри­нку.

Морський флот зосереджений у десятьох найбільших суд­новласниць­ких країнах світу: Греції, Японії, США, Великій Бри­танії, Норвегії, Росії, Китаї, Сінгапурі, Німеччині, Ліберії. На їхню частку припадає 70% тоннажу світо­вого флоту.

Судноплавні компанії багатьох країн реєструють свої судна під так зва­ним «зручним» або «підставним» прапором. Тому до великих судновласни­цьких країн належать Панама, Греція, Лі­берія, Сінгапур, Кіпр, що надають «зручний» прапор. У цих країнах податки на прибуток у кілька разів нижчі, ніж у США, Німеччині, Японії, заробітна платня моряків значно менша, їхні права погано захищені, технічному стану суден приділяється менше уваги.

У світі налічується понад 2000 морських портів. До найбі­льших відно­сяться порти з вантажообігом понад 10 млн т. Біля 20 портів мають вантажо­обіг понад 60 млн т: Роттердам, Сінга­пур, Кобе, Новий Орлеан, Нью-Йорк, Тіба, Нагоя, Йокогама, Шанхай, Марсель, Осака, Кавасаки, Гавр, Антверпен, Токіо та інші.

Морські шляхи, залежно від характеру їхнього викорис­тання, поділя­ються на міжнародні океанські, міжнародні морські, шляхи реґіонального значення та внутрішні або каботажні шляхи. За інтенсивністю судноплавства основне місце належить Атлантичному океану, потім ідуть Тихий та Індійсь­кий океани. Міжнародні реґіональні морські перевезення здійснюються у морських басейнах: Середземноморському, Північноморському, Балтійсь­кому, Карибському.

Головні вантажі морського транспорту – нафта й нафтоп­родукти, залі­зна руда, зерно, кам’яне вугілля, сировина та напі­вфабрикати для алюмініє­вої промисловості, фосфорити, ліс і лі­соматеріали.

Вантажопотоки зерна спрямовуються з країн-експортерів (США, Канада, Ав­стралія, Аргентина) до країн Західної Європи, Японії, деяких країн Азії, Аф­рики та Латинської Америки. Цукор транс­портують з Філіппін, Індонезії, До­мініканської Республіки – до Європи та Північної Америки. Бавовну везуть з Індії, Єгипту, США, Мексики, Бразилії – до країн Європи, Японії.

Внутрішній водний транспорт перевозить вантажі та па­сажирів по річках, озерах та штучних водоймищах. За вантажо­обігом та пасажирообігом цей вид транспорту поступається усім іншим. За чисельністю суден він пере­важає морський транспорт, але за загальною тоннажністю поступається йому у півтора де­сятки разів. У структурі внутрішнього водного транспорту пере­важають наливні судна. Найбільш розвинений цей транспорт у США, Німеччині, Канаді, Франції, Нідерландах, Бельгії, Росії, Україні, Угорщині, Словаччині. На США припадає більше поло­вини вантажообігу водного тран­спорту економічно розвинених країн світу. Основні вантажі: нафта, нафтоп­родукти, вугілля, кокс, будівельні матеріали. У цій країні розміщення вироб­ництва, конфігурація внутрішніх водних шляхів, напрямок основних ван­та­жопотоків органічно збігаються, що стимулює подальший роз­виток внутріш­нього водного транспорту. Внутрішні водні шляхи проходять через території переважної більшості штатів. Вони включають річки великої протяжності, канали, міжбасейнові сполучення, систему Великих озер. Найважливіші у системі вну­трішнього водного транспорту: річка Міссісіпі з Міссурі, Огайо, Теннессі, Великі озера (Верхнє, Мічиґан, Гурон, Ері, Онтаріо). Великі озера пов’язані між собою та мають вихід до океану річ­кою св. Лаврентія, Барже­вим каналом та річкою Гудзон. Важ­ливе значення має також Береговий ка­нал завдовжки 4 тис. км, розташований у прибережній смузі Атлантичного океану. Він з’єднує найбільші міста узбережжя та гирла річок, що впадають до океану, оптимізуючи таким чином внутрішню річкову систему та кабота­жне плавання.

Система водних шляхів Західної Європи, на відміну від США, зорієнто­вана на зовнішню торгівлю, і тому в перевезеннях переважають малі обсяги. Найважливішими водними шляхами Західної Європи є Рейн з притоками Майн, Неккер та ін., Везер, Ельба, Одер, Вісла, Маас, Шельда, Рона, Дунай. У єдину систему вони з’єднані завдяки каналам. У Східній Європі найбільші річ­кові системи: Волга з притоками, Дніпро з притоками, Північна Двіна. Річ­кові системи як Західної, так і Східної Європи, завдяки каналам та іншим гі­дротехнічним спорудам, є єдиним водним шляхом. Зараз ідеться про їхнє сполучення, – тоді буде створено єдиний водний внутрішній шлях Європи.

Найбільші порти внутрішніх водних шляхів зосереджені у гирлах річок, як-от Гамбург, Бремен, Роттердам, Антверпен, Гавр, Ар­хангельськ, Астрахань, Херсон та ін.

Країни, що розвиваються, мають потужні річкові системи: Амазонка, Меконг, Тигр, Нігер, Конго, Замбезі тощо. Проте у цих країнах немає мережі судноплавних каналів, і тому річки вико­ристовуються не в повну міру. Це й визначає слабкий рівень ро­звитку портового господарства та річкового флоту.

Трубопровідний транспорт призначений для транспор­тування нафти й газу і, в окремих випадках, сипких вантажів (вугілля, вапняку, руди). Цей вид транспорту виник порівняно нещодавно і стрімко розвивається. Зараз у світі нараховується більш 13 млн км трубопроводів і щороку ця кількість зростає.
Найбільш потужний розвиток трубопровідний транспорт одержав у на­фто- й газодобувних країнах і країнах-споживачах нафти, нафтопродуктів та газу. Найбільші трубопроводи знахо­дяться у США, Канаді, Росії. Найбільші нафтопродуктопроводи: Гьюстон – Нью-Йорк (2, 5 тис. км), Бьюмонд – Лін­дон (штат Нью-Джерсі; 2, 5 тис. км), Мексиканська затока – Чикаго (2, 1 тис. км), Трансаляскінський трубопровід (2, 3 тис. км) та ін. Найбі­льші нафтопро­води у Канаді: Редуотер – Порт-Кредит (4, 8 тис. км) та Едмонтон – Монре­аль (3, 2 тис. км)

У Західній Європі напрямок нафтопроводів – від портів до великих промислових центрів: Гавр – Париж, Кадіс – Сарагоса, Марсель – Кельн, Трієст – Інґольштадт, Генуя – Мюнхен, Вільге­льмсгафен – Кельн, Роттердам – Везель та ін.

У країнах Близького Сходу та Північної Африки напрямок нафтопрово­дів – від родовищ до портових міст. На Сході про­кладені нафтопроводи до берегів Середземного моря та Перської затоки: Трансаравійський Абкайк (Саудівська Аравія) – Сайда (Ліван), Киркук (Ірак) –Тріполі (Ліван), Киркук – Баніяс (Сирія) та ін. У Північній Африці нафтопроводи прокладені від ро­довищ у Сахарі до портів Беджайя (Алжир) та Сехира (Туніс).

Газопроводи експлуатуються переважно в країнах Європи та Пі­внічної Аме­рики. Більше половини газопроводів світу зосере­джено у США.
Повітряний транспорт обслуговує як внутрішні, так і міжна­родні лінії. Він зайнятий, головним чином, перевезенням паса­жирів. Приблизно п’ята частина обороту – перевезення ванта­жів. Високий розвиток авіатранспорт одержав у економічно роз­винених країнах. Авіакомпанії США здійснюють третину світових повітряних перевезень. При цьому більша частина припа­дає на внутрішні лінії.

Із 20 найбільших аеропортів світу (пасажирообіг понад 20 млн чол.) 12 знаходиться у США: О’хара (Чикаго), Атланта, Да­лас, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Денвер та інші. У країнах Західної Європи найбільшими аеропор­тами є: Лондон, Франк­фурт-на-Майні, Париж, Рим.

На відміну від залізничного транспорту, де власником у більшо­сті країн ви­ступає держава, в авіатранспорті значна вага прива­тних компаній. В США майже весь авіатранспорт знаходиться у руках приватних компаній, а у Ве­ликій Британії, Франції, Нідер­ландах, ПАР, Австралії, Канаді він цілком або частково одержав­лений.