Потенціал міжнародних рейтингів для оцінки міжнародного економічного сере­довища розвитку МЕД

І́ ндекс глоба́ льної конкурентоспромо́ жності (англ. The Global Competitiveness Index) — глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником економічноїконкурентоспроможності. Розрахований за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованій на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній — великого щорічного дослідження, яке проводиться ВЕФ разом з мережею партнерських організацій — провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Дослідження проводиться з 1979 року і в цей час представляє найповніший комплекс показників конкурентоспроможності по різних країнах світу.

Індекс глобальної конкурентоспроможності складений з 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Сукупність змінних на дві третини складається з результатів глобального опитування керівників компаній (щоб охопити широке коло факторів, що впливають на бізнес-клімат в досліджуваних країнах), а на одну третину із загальнодоступних джерел (статистичні дані і результати досліджень, що здійснюються на регулярній основі міжнародними організаціями).

У рейтингу «Індексу глобальної конкурентоспроможності 2015–2016» Україна знаходиться на 79 місці зі 140 країн.[4] Надійність банків України оцінили за найнижчим показником - 140 з 140, робота у сфері державного сектора - 130 зі 140, податкове навантаження на бізнес визначили на рівні 118 з 140.[5]

2.Сьогодні для глибокої і різнобічної оцінки стану економіки та рівня життя людей розроблено цілу низку нових макроекономічних показників. Одним із таких показників є індекс економічної свободи.

Індекс економічної свободи – агрегований показник, який включає десять факторів, що засвідчують рівень втручання уряду в економіку (торговельна політика, податкова політика, грошова політика, потоки іноземних інвестицій та капіталу, втручання уряду в економіку, банківська система, контроль за цінами та заробітною платою, власність на економічні ресурси, державне регулювання економіки, чорний ринок) [1].

Індекс економічної свободи щорічно розраховується Wall Street Journal і Heritage Foundation для більшості країн світу з 1995 року. Оцінюють індекс у балах в діапазоні від 0 до 100 (80 - 100 – «віль-ні» країни, 70 - 79, 9 – «переважно вільні», 60 - 69, 9 – «помірно вільні», 50 - 59, 9 – «переважно невільні», 0 - 49, 9 – «репресивні»).

У рейтингу економічної свободи 2013 р. у першу групу – «країн з вільною економікою» – увійшли країни, що набрали більше 80 балів. Таких в цьому році виявилося всього шість: Гонконг (90, 1), Сінгапур (89, 4), Австралія (82, 0), Швейцарія (81, 6). Нова Зеландія (81, 2), Канада (80, 2). У категорію «переважно вільних» країн занесені 28 держав. Серед них, зокрема: США (75, 5) – 12 місце, Великобританія (74, 9) – 14, Німеччина (73, 4) – 18, Японія (72, 4) – 25 місце. Групу «помірно вільних» відкриває Бельгія (69, 9) – 35 місце, сюди ж потрапили: Польща (67, 0) – 50, Франція (63, 5) – 70 та інші країни. Найнижчу, 178-у позицію, в рейтингу має Північна Корея – у країни всього 1, 0 пункту з урахуванням погіршення торішньої оцінки на 0, 5 пункту.

Україна з індексом 49, 3 перебуває на 155 місці серед 178 країн і класифікована у групі «репресивних» країн. Крім того, Україна знаходиться на останньому місці в рейтингу серед 43 європейських країн та посідає позицію значно нижчу за середньосвітову (60, 3).

Індекс визначає ступінь глобалізованостіокремо узятої країни за допомогою розкладання цього процесу на окремі складові. Індекс демонструє політичну, соціальну, економічну і технологічну інтеграцію країни у світове співтовариство.

Усього відслідковується 17 різних критеріїв.Серед них рівень міжнародної торгівлі й інвестицій, участь у міжнародних організаціях і програмах, включаючи місії ООН, розвиток міжнародного туризму, кількість телефонних переговорів із зарубіжжям.

Цілих три критерії для визначення індексу глобалізації відведено рівню розвитку в країні мережі Інтернет:

• кількість користувачів.

• кількість хостів.

• перелік безпечних послуг, за допомогою яких здійснюється комунікація, пошук інформації, а також грошові трансакції.

Індекс глобалізованості вимірює рівень особистих контактів за межами даної країнишляхом комбінування даних про міжнародні телефонні дзвоники, туризм, грошові перекази та інші міжнародні трансакції.

У економіці:

• вимірюється ступінь економічної інтеграції;

• відслідковується рух товарів і послуг, вивчаючи зміну частки кожної країни в міжнародній торгівлі;

• вимірюється відкритість національних економік, зіставляючи внутрішні і світові ціни;

• відслідковується рух грошових потоків, зводячи в таблиці внутрішні і зовнішні потоки прямих іноземних інвестицій і портфельного капіталу, а також платежі іноземним інвесторам і надходження від зовнішніх інвестицій.

Останні роки індикатори глобальної інтеграції демонструють значний ріст. Це можна простежити на пожвавленні туристичного бізнесу, рекордній оцінці трафіку міжнародних телефонних переговорів, поширення та розширення мережі Internet і т. д.

Нові інформаційні технології сприяють процесам глобалізації не тільки шляхом полегшення спілкування, а й певної ідеологізації. Окрім того інформаційні технології дають країнам можливість підтримувати високий ступінь економічної інтеграції один з одним. Найбільш очевидна ця інтеграція на фінансових ринках, що використовують останні інформаційні технології для звертання $1, 5 трлн. по усьому світі щодня. Потоки облігацій і акцій відносно 1970 року збільшилися в 54 рази в США, 55 разів - у Японії і 60 разів - у Німеччині.

Але з огляду зменшення обсягів зовнішньої торгівлі спричинених кризами в Латинській Америці, Азії, Росії, складається ситуація, коли глобальна інтеграція на технологічному рівні значно випереджає економічну, оскільки для цієї сфери характерним на сьогодні є уповільнення темпів зростання.

Індекс сприйняття корупції (англ. Corruption Perceptions Index, CPI) — щорічний рейтинг країн світу, що укладається організацією Transparency International з 1995 року. Країни у рейтингу впорядковані за показником рівня корупції, який базується на оцінках підприємців та аналітиків. У рейтингу за 2015 рік відображено сприйняття корупції у 167 країнах за шкалою від 100 (немає корупції) до 0 (сильна корупція).

Методологія[ред. • ред. код]

Індекс базується на декількох незалежних опитуваннях, у котрих беруть участь міжнародні фінансові та правозахисні експерти, в тому числі з Азійського та Африканського банків розвитку, Світового банку та міжнародної організації Freedom House.

Критика[ред. • ред. код]

Георгій Дерлугян, професор соціології Північно-західного університету, зазначив, що корупцію виміряти вкрай складно, і що рейтингам не слід довіряти остаточно: «За всіма рейтингами Transparency International Ісландія займала перші місця, — говорить він. — Поки ми не з'ясували якими там насправді були банки, як вони контактували з кількома владними сім'ями та з двома політичними партіями, які правлять країною останніми десятиріччями. Цей приклад показує, наскільки недовершеним є індекс».[5]

Індекс людського розвитку — це узагальнений показник, що складається з декількох компонентів, який регулярно розраховується співробітниками Організації Об’єднаних Націй для проведення порівнянь країн між собою.

Призначення індексу

Концепція індексу людського розвитку (ІЛР) була розроблена в 1990 році групою фахівців Організації Об’єднаних Націй, які займалися питаннями здійснення міждержавних порівнянь. У процесі роботи над цією темою їм стало ясно, що різні країни занадто сильно розрізняються між собою, щоб для забезпечення їх співставлення можна було обійтися якимось одним критерієм.

В результаті дослідницька команда, очолювана Махбубом-уль-Хаком, запропонувала зведений показник, заснований на декількох критеріях. При цьому в процесі використання концепція індексу зазнала достатньо серйозних змін: так, в 2010 році був істотно розширений спектр критеріїв, що враховуються при його визначенні, а в 2013 році індекс, який раніше носив назву «Індекс розвитку людського потенціалу», був перейменований в «Індекс людського розвитку».

В даний час фахівці ООН щорічно розраховують цей індекс для 169 країн. В процесі здійснення розрахунків всі вони розбиваються на 4 групи: країни з дуже високим ІЛР, з високим ІЛР, з середнім ІЛР і з низьким ІЛР. При цьому кожна група країн складається із 42 держав (в групу з високим ІЛР входять 43 країни), так що чисельність групи кожен рік залишається незмінною, а ось її склад постійно змінюється.

Склад індексу

Для розрахунку індексу людського розвитку ООН використовує три основні групи показників, кожна з яких, в свою чергу, є інтегральною, тобто розраховується на підставі кількох вхідних в неї параметрів. Так, перша група показників являє собою оцінку очікуваної тривалості життя в розглянутому регіоні, яка, зокрема, залежить від екологічної обстановки, рівня розвитку медицини та інших факторів.

Друга група показників призначена для оцінки рівня грамотності населення аналізованого держави. Вона, в свою чергу, базується на поширеності і доступності освітніх установ, якості освіти в країні, розвитку освітньої інфраструктури, наприклад бібліотек і підготовчих курсів, і на інших характеристиках країни.

Нарешті, третя група показників, що використовуються для розрахунку індексу людського розвитку, що ґрунтується на оцінці рівня життя населення в конкретній державі. Рівень життя ж, на думку фахівців ООН, залежить від рівня доходів, продуктивності праці, рівня цін в державі, інфляції і подібних параметрів.